Основи загальної та юридичної психології

§ 3. Сприйняття, його види та закономірності

Завдяки відчуттям у свідомості відбиваються окремі властивості предметів та явищ. Однак у дійсності, що оточує людину, кожний предмет чи явище має цілий комплекс різних якостей. Для правильного їх відображення окремі відчуття об´єднуються й у людини створюється цілісний образ предмета або явища.

Сприйняття— це психічний процес відображення предметів та явищ у всій сукупності їх властивостей та ознак при безпосередньому їх впливі на органи відчуттів.

Залежно від ведучої ролі того чи іншого аналізатора існують такі види сприйняття: зорові, слухові, нюхові, смакові, кінестетичні. Виходячи з організації процесів сприйняття виділяютьнавмисне (заплановане)тавипадкове (довільне)сприйняття. Залежно від діяльності одного чи кількох аналізаторів сприйняття буваєпростиміскладним.

На відміну від відчуттів, у результаті сприйняття складається цілісний образ предмета, явища. В силу такої закономірності людина зазвичай при недостатній інформації прагне самостійно заповнити відсутні елементи сприйнятого об´єкта, що іноді приводить до помилкових тверджень. Тому при допиті свідків необхідно з´ясувати не лише те, що вони чули, бачили, але й те, на чому грунтуються їхні твердження про ті чи інші властивості сприйнятого ними предмету.

До загальних властивостей сприйняття у психології відносять — вибірковість, цілісність, константність, предметність, структурність та усвідомленість.

Вибірковістьсприйняття полягає у тому, що людина помічає в об´єкті те, що її найбільше цікавить.

Цілісністьпроявляється у тому, що сприйняття частини об´єкта залежить від того, в яке ціле дана частина включена (наприклад, людина середнього зросту здається вищою поряд з низькорослими людьми; місяць біля горизонту здається більшим, оскільки ми одержуємо можливість порівняти величину його диску з величиною будівель, дерев та ландшафтом місцевості).

Константністьвиражається у тому, що предмет сприймається людиною більш менш однаковим, незважаючи на те, що фізіологічні умови сприйняття змінюються. Для прикладу, книга зберігає для нас свій розмір на відстані як одного, так і трьох, п´яти метрів від неї, хоча в останніх випадках її відображення на сітківці ока має значно менші розміри. Це пояснюється тим, що на сприйняття предмета впливає уява про нього, що зберігається в пам´яті людини.

Предметність сприйняттяозначає, що відомості, які одержуються із зовнішнього середовища, відносяться до цього середовища.

Структурність сприйняттяодержує свій вираз у тому, що сприйняття не є простою сукупністю відчуттів. Людина сприймає абстраговану від цих відчуттів систему предмета, явища, події.

Усвідомленістьсприйняття означає, що людина розуміє суть предмета, явища, події, що нею сприймаються.

Залежність сприйняття від професійних знань та минулого досвіду називаєтьсяаперцепцією. Люди різних професій по-різному сприймають один і той же предмет. Так, розглядаючи зірвану в полі квітку, художник зверне увагу на поєднання в ній кольорів; ботанік подивиться на квітку як на представника певного класу рослин; агронома вона зацікавить з точки зору належності до кормових трав. Таким явищем пояснюються найповніші та найточніші показання свідків, що спостерігали подію.

Неправильні, помилкові сприйняття називаютьсяілюзіями.

Проаналізуємо деякі закономірності сприйняття предметів, простору, часу та руху.

Сприйняття предметів. 90 % інформації людина одержує за допомогою зору. Око може на зразок руки «ощупувати» предмет. Воно функціонує як вимірювальний пристрій. Не випадково наше ставлення до певних подій та вчинків називається «поглядом», а система наших уявлень про світ — «світоглядом».

Величина предметів, що сприймаються залежить від кута зору та відстані, з якої вони спостерігаються. Знаючи величину предмета, ми за цими даними визначаємо відстань, на якій він знаходиться; навпаки, знаючи, конкретну відстань, визначаємо величину предмета. Наприклад, коли ми дивимося у бінокль, то, знаючи величину предметів, бачимо їх наближеними, але не збільшеними. Дивлячись за допомогою лупи на друкований шрифт, ми бачимо букви збільшеними, але не наближеними. Сприйняттяформи предметівпередбачає чітке визначення їх обрисів та меж. Воно залежить від чіткості зображення, тобто від гостроти зору.

Одні люди краще помічають те, що стосується матеріальних предметів. Вони звертають увагу на якість речі, матеріалу, з якого вона виготовлена, помічають її недоліки і переваги. Це так званапредметна спостережливість. Інші добре помічають психічні властивості особистості, непогано знають внутрішній світ людини. У цих людей розвинутапсихологічна спостережливість. Деякі люди володіють обома видами спостережливості.

У процесі спостереження один звертає увагу на факти, добре описує їх, мало цікавлячись поясненням. Інші, навпаки, можуть не помітити дечого в предметах або явищах, але виявлені властивості вони прагнуть пояснити, витлумачити причини явища. Нарешті, деякі люди, вивчаючи який-небудь предмет, помічають передусім деталі і від них ідуть до пізнання цілого. Інші, навпаки, намагаються спочатку охопити предмет у цілому, а потім уже сприймають його окремі елементи.

Для сприйняття предметів важливу роль відіграє знання про предмет, що сприймається. Якщо людина має правильне уявлення про цей об´єкт, розуміє хід події, вона краще і більш осмислено сприймає його (хоча в цьому криється небезпека доповнення фактичних обставин уявою у зв´язку із звичним уявленням про подію, що спостерігається).

Наприклад, інженер-будівельник, який допитується як свідок-очевидець у справі про порушення правил техніки безпеки, результатом чого став обвал будівельних риштувань, може набагато точніше та правильніше розповісти про минулу подію, ніж, наприклад, водій або бухгалтер, оскільки інженер не лише бачив все, що відбувалося у момент обвалу, але й зрозумів хід подій, знає, з яких причин міг настати обвал. Або, наприклад, кравчиня повідомить про такі деталі одягу та особливості її пошиву, які залишаться непоміченими свідком, який не знайомий з кравецьким мистецтвом. Те саме можна сказати про будь-якого іншого фахівця, якщо він спостерігає добре знайомі йому предмети або явища.

Сприйняття предметів, осіб відбувається двояким чином. Прості, добре знайомі об´єкти сприймаються, як правило, відразу. Так буває, наприклад, при сприйнятті свідком різних предметів, які він добре запам´ятав (синтетичне сприйняття). В інших, більш складних випадках процес сприйняття предмета має розгорнутий, осмислений характер (аналітичне сприйняття). Іноді свідку вдається запам´ятати характерні ознаки предметів, людей, наприклад, особливі прикмети.

Сприйняття просторує складнішим видом перцептивної діяльності порівняно із сприйняттям предметів, оскільки включає в себе як відображення форми, величини, взаємного розташування предметів, їх рельєфу, так і віддаленості та напряму, в якому вони розташовані відносно один одного.

У сприйнятті простору певну роль відіграють різні відчуття, однак людина — істота переважно оптична, яка орієнтується в просторі в основному за допомогою зорових даних; сприйняття простору для людини є переважно функцією зору.

Відстань (у глибину) може визначатись і одним оком. Однак при такому монокулярному сприйнятті оцінка глибини простору стає менш точною.

Якщо об´єкт невідомої нам величини розташований поблизу відомих нам за величиною об´єктів, то віддаленість цього об´єкта оцінюється у сприйнятті опосередковано по відношенні до відомих нам за величиною об´єктів. У тому випадку, коли відстань до об´єкта значна, а його величина точно не відома, можливі чималі помилки в оцінці відстані. Для прикладу, в ясну погоду, коли повітря чисте, засніжені гори, що спостерігаються з вершини іншої гори, здаються значно ближчими, ніж вони є насправді, якщо між ними та глядачем немає проміжних обрисів гір.

Практично у нашому орієнтуванні в просторі певну роль відіграють і непросторові ознаки. На їх основі іноді орієнтується кожен з нас: ось ці двері зі стертою фарбою та пожовклим написом, в які я повинен увійти, праворуч повернути біля високого паркану, а потім перейти вулицю поблизу годинника.

Власне орієнтування у просторі може здійснюватись двома способами. Користуючись одним з них, людина мислено прослідковує пройдений або передбачуваний нею шлях, що пов´язує дані точки простору, і визначає своє положення щодо відправної точки свого шляху. Другий спосіб полягає в одночасному уявленні всіх просторових зв´язків даної місцевості.

Зазвичай ми використовуємо як один, так і другий спосіб залежно від ситуації. Однак в одних людей часто переважає перший, а в інших — другий спосіб орієнтації в просторі. При цьому слід мати на увазі, що відносно точне сприйняття відстані можливе в межах до 0,5 км, а загалом великі відстані недооцінюються, малі ж — переоцінюються.

На воді або через водну поверхню об´єкти здаються ближче їх справжньої віддаленості, оскільки вода своєю одноманітністю «скрадає» відстань.

Добре освітлені предмети, а також предмети білого, червоного, жовтого кольору, особливо у поєднанні з темним фоном, видно краще, а тому здаються ближчими. Усім відомо, що вогнище або освітлене вікно, світло фар і т. п. сприймаються як ближчі, ніж це є насправді.

Коли свідку важко визначити в цілому просторове поле, можна запропонувати йому послідовно визначити відстань до окремих точок, а вже потім, підсумувавши дані аналізу, спробувати визначити відповідну величину.

Якщо слідчий ставить під сумнів можливості свідка чи потерпілого бачити, впізнати що-небудь, він може скористатися довідниками, які містять дані про можливості людського зору, слуху, нюху і т. п. Для прикладу, дзвіниця, заводська труба, водонапірна башта видимі на відстані 15—20 км, багатоповерховий будинок — 8—10 км, вікно в будинку — 4 км, контур людини — 1 км, рух ніг та рук — 700 м, головний убір — 400 м, очі, ніс та пальці — 60 м, повіки — 20 м. Усі ці дані мають усереднений характер, враховують звичайний, нормальний стан органів відчуття.

Сприйняття часу— це відображення у свідомості людини послідовності, тривалості та швидкоплинності явищ дійсності.

У людини є певне безпосереднє переживання, «відчуття» часу. Воно зумовлене органічними відчуттями та пов´язане з ритмічністю основних процесів життєдіяльності — пульсу, дихання і т. п. Згідно даних найновіших досліджень, оцінка тривалості коротких часових інтервалів залежить також від внутрішньої температури тіла.

Наша уява про час пов´язана з враженням про хід події, послідовність її окремих моментів, що йдуть один за одним. Тому невипадково у сприйнятті часу розрізняють: а)сприйняття тривалості в часіта б)сприйняття послідовності в часі. Відповідаючи на запитання про відрізок часу, людина повинна уявити собі цей відрізок у вигляді своєрідної суми (початок події, проміжні етапи та кінець). Щоб визначити, скільки часу тривала кожна подія або її деталі, людині доводиться провести складну мислену роботу, відновивши у пам´яті перебіг події та оцінивши її у часі.

На сприйняття часу впливають різні фактори, в тому числістимули. Якщо на людину одночасно діють два стимули, то той з них, до сприйняття якого вона приготувалася, буде сприйматися як попередній стимул.

Значний вплив на сприйняття тривалості події в часі також може матиступінь зайнятості особи в даний часовий інтервал. Час, заповнений активною діяльністю, здається таким, що спливає набагато швидше, порівняно з часом, не заповненим цікавими справами, проведеним в очікуванні неприємних подій, зайнятим одноманітними діями.

Особливу роль в оцінці часу відіграємотивація. Час, насичений діяльністю, спрямованою на задоволення особистісно значимих мотивів, сприймається більш коротким.

Змінюється сприйняття тривалості часу залежно відвіку. Для людей похилого віку час тече швидше, ніж для дитини. За даними ряду досліджень, у дорослих переоцінка часових інтервалів може сягати 133 %, а у дітей, підлітків та юнаків у віці від 7 до 19 років — аж 175 %.

Сприйняття послідовності явищ, як правило, відзначається більшою точністю, ніж сприйняття їх тривалості.

Іноді при розслідуванні та судовому розгляді справ про злочини, пов´язані із застосуванням вогнепальної зброї, виникає необхідність оцінити інтервали між почутими пострілами. Короткі інтервали, що не перевищують 0,5 с, майже не сприймаються. При інтервалах в 0,5—1 с межі пострілів та інтервал утворюють єдність. І лише при інтервалах більше 1 с переважаючим залишається сприйняття інтервала.

Короткі інтервали переоцінюються, а довгі — недооцінюються. Інтервал здається більш коротким, якщо перший постріл був голоснішим. І навпаки, він здається більш довгим, якщо другий постріл було чути сильніше за перший. Це пояснюється тим, що за однакової тривалості голосний звук здається довгочаснішим. Інтервали, обмежені високими звуками, здаються більш довгими, ніж інтервали, обмежені низькими звуками. Для того, щоб встановити тривалість інтервалів між пострілами свідку необхідно запропонувати постукуванням позначити межі інтервалу, в той час як слідчий хронометрує його дії.

Сприйняття рухує дуже складним процесом, природа якого ще не до кінця з´ясована. Якщо предмет об´єктивно рухається у просторі, то ми сприймаємо його рух внаслідок того, що він виходить із сфери найкращого бачення і цим змушує нас рухати очима або головою, щоб знову зафіксувати на ньому погляд. Зміщення ж точки по відношенню до положення нашого тіла вказує нам на її пересування у просторі.

Сприйняття руху залежить від швидкості об´єкта, що рухається, і відстані між ним та суб´єктом, який його сприймає: чим більша дана відстань, тим більша неточність сприйняття, при цьому швидкість руху сприймається як повільніша.

Точність сприйняття швидкості залежить від кута зору, а також відстані до об´єкта, що рухається: чим більший вказаний кут та чим ближче об´єкт, що рухається, тим більшою видається швидкість руху.

Умовно, ознаки відчуття швидкості руху можна поділити на три групи, залежно від того органу відчуття, який відображає цю ознаку:

1) вестибулярний апараті все тіло людини сприймає такі ознаки, як прискорення, уповільнення, зміна напряму руху та вібрація;

2) зоровий орган сприймає рух за наявності орієнтирів залежно від їх розташування (віддаленості від спостерігача);

3) слухові органи сприймають роботу механізмів.

Швидкість руху сприймається людиною на основі логічних висновків, коли конкретна швидкість руху сприйматися не може, а про її параметри можна судити лише за результатами руху об´єкта та супутніми руху ознаками. Тобто сприймається не сама швидкість, а результат руху і по ньому вже дається оцінка швидкості. Трупи, кров, деформований транспорт, звук гальмування автомобіля, сильні удари, зміна напряму руху, вібрація можуть значно спотворити сприйняття людиною швидкості, повністю підпорядкувати її оцінку помилковим висновкам.

У сприйнятті руху певну роль відіграють і опосередковані ознаки, що створюють враження руху. Таке враження руху може викликати незвичне для статичного тіла положення частин фігури (піднята нога, відведена рука, яка начебто замахується).

При розслідуванні злочинів, пов´язаних з порушенням правил дорожнього руху, основним джерелом одержання необхідних відомостей про напрям, швидкість, траєкторію руху автомобіля є водій, оскільки більша частина інформації, що стосується транспортного засобу, сприймається саме ним. У випадку добросовісності водія, його показання будуть цінними й тим, що є більш точними, оскільки грунтуються на показниках приладів, технічному стані автомобіля, водійському стажі та досвіді керування транспортним засобом.

Але тут необхідно враховувати й той факт, що дорожньо-транспортна подія у часі триває в основному не більше 3 с. А сама подія є доволі насиченою різними обставинами, що значно впливає на картину сприйнятої інформації та ускладнює розслідування.