Основи загальної та юридичної психології

§ 7. Мислення та його класифікація, інтуїція

Наше пізнання об´єктивної дійсності розпочинається з відчуттів та сприйняття. Однак, розпочинаючись з відчуттів та сприйняття, пізнання дійсності не завершується ними. Від відчуттів та сприяння воно переходить до мислення.

Увесь світ — матеріал для мислення, тобто мислена діяльність отримує цей матеріал тільки з одного джерела — чуттєвого пізнання. Через відчуття й сприйняття мислення безпосередньо пов´язане із зовнішнім світом та є його відображенням. Правильність (адекватність) цього відображення безпосередньо перевіряється практикою.

У процесі мислення людина, використовуючи інформацію з відчуттів, сприйняття та уявлень, водночас, виходить за межі чуттєвого пізнання. Вона починає пізнавати такі явища зовнішнього світу, їх властивості та відносини, які безпосередньо взагалі не піддаються чуттєвому сприйняттю. Отже, мислення бере початок там, де чуттєве пізнання виявляється недостатнім або, навіть, безсилим.

Мислення продовжує й розвиває пізнавальну роботу відчуттів, сприйняття, уявлень, виходячи далеко за їх межі.

Мислення— це опосередковане відображення у свідомості людини істотних властивостей, зв´язків та відносин предметів і явищ навколишнього світу.

Це найскладніший пізнавальний процес, завдяки якому в свідомості людини відображаються не тільки форма, але й суть тих чи інших об´єктів, їх внутрішні зв´язки та закономірності розвитку. Завдяки мисленню ми судимо про предмети, явища за їх зовнішніми проявами (наприклад, не знаючи хто вчинив злочин, слідчий при огляді місця події за результатами злочинної діяльності опосередковано окреслює можливі ознаки особи злочинця, визначає коло підозрюваних).

Водночас, людське мислення, в яких би формах воно не відбувалось, неможливе без мови.

Мова— це суспільно зумовлена система словесних (вербальних) знаків, що служить засобом спілкування у конкретно взятому суспільстві.

Будь-яка думка виникає й розвивається у нерозривному зв´язку з мовою — системою слів, тобто знаків, що становлять суспільно-зумовлену єдність значення й звучання, якою забезпечується для людини класифікація та узагальнення образів реально існуючих предметів, явищ, ознак, відношень тощо. Наскільки глибше і ґрунтовно продумана та чи інша думка, настільки чіткіше і зрозуміліше вона виражається в словах, усній та письмовій мові. І, навпаки, вдосконалення, відшліфовування словесного формулювання певної думки призводить до чіткості й зрозумілості самої думки. Отже, мислення обумовлено необхідно існує у матеріальній, словесній оболонці.

У загальній психології прийнята наступна класифікація мислення: наглядно-дієве (предметне), наглядно-образне та вербально-логічне.

Наглядно-дієве мисленнянайчастіше проявляється в практичній діяльності людини. Даний вид мислення лежить в основі багатьох репродуктивних дій, що вчиняє людина, яка одержала певний соціальний та професійний досвід (наприклад, досвід вчинення дій слідчим, який відшуковує за допомогою різних технічних засобів сліди на місці події).

Принаглядно-образному мисленнісуб´єкт пізнання найчастіше вдається до образного уявлення оточуючого світу, мислить образами (для прикладу, проводячи огляд місця події, слідчий в наглядних образах уявляє собі можливі способи проникнення злочинців у дане приміщення). Важливу роль наглядно-образне мислення відіграє і в процесі навчання.

Більш складним видом мислення, порівняно з наглядно-дієвим та наглядно-образним, євербально-логічне мислення, за допомогою якого людина здатна виходити за межі безпосереднього чуттєвого сприйняття зовнішнього світу, відображати складні зв´язки та відносини, формувати поняття, робити висновки та вирішувати складні теоретичні завдання. Даний вид мислення завжди пов´язаний з мовою, поняттями, які мають різні смислові зв´язки, приховані за кожним нашим словом. Ось чому, проаналізувавши розмову людини, у нас нерідко складається враження про характер її мисленої діяльності, оцінка рівня розвитку її інтелекту в цілому. Особливо важливе значення такого виду мислення в доказуванні вини особи у вчиненні злочину, у встановленні причин вчинення злочину, у з´ясуванні внутрішніх зв´язків та суперечностей в досліджених явищах, фактах, при вирішенні інших питань, що вимагають глибокого аналізу.

За змістом мисленої діяльності мислення поділяється на практичне, художнє та наукове (теоретичне).

Структурною одиницеюпрактичного мисленняє дія, а комунікативною — сигнал (тобто для передачі конкретної чи узагальненої інформації слугує умовний знак, яким може бути або певне явище, або фізичний процес).

Ухудожньому мисленніструктурною одиницею є образ (загально-психологічна категорія: результат відображення об´єктивного світу в мозку людини), а комунікативною — символ (знак, прикмета, тобто цілісно ідейно-образна структура, що узагальнено відображає реальні предмети і явища). Унауковому мисленні, відповідно, — поняття і знак.

У залежності від характеру мислених операцій, які є переважаючими в тому чи іншому виді мисленої діяльності, мислення також можна поділяти на: алгоритмічне, евристичне та дискурсивне.

Алгоритмічне мисленняздійснюється у відповідності із встановленою послідовністю елементарних та елементних операцій, що необхідні для вирішення завдань відповідного класу.

Коли фахівець вирішує нестандартні завдання найкоротшим та найраціональнішим способом за наявності інших можливих варіантів, говорять про виражене у ньогоевристичне (творче) мислення. Це найскладніший вид мисленої діяльності. Існує самостійний напрям в науці —евристикаяк сукупність знань про творчі здібності людини, які допомагають їй знаходити істину не шляхом простого перебору різних варіантів рішення, а рухаючись до неї найкоротшим шляхом.

Деякі дослідники стверджують, що думка слідчого, судді в процесі пізнання повинна не лише заглиблюватися в предмет пізнання, але й ніби-то ковзати по його поверхні, затримуючись не тільки на ньому, але й біля нього. У подібних випадках ведуть мову про так званебокове мислення, як різновид творчого мислення. Дане мислення звільняє нас від звичних, шаблонних, раніше засвоєних суджень, а вивільняє з пам´яті різні асоціації, які ведуть нашу думку в зовсім іншому напрямі, несподівано підказуючи правильне рішення.

Дискурсивне (розмірковане) мислення, що носить розсудливий характер, засноване на системі умовиводів, має послідовний ряд логічних ланок, кожна з яких визначається попередньою і обумовлює наступну. Цей різновид мислення призводить до обґрунтованих, доведених знань.

У діяльності юриста важливу роль відіграє ірефлексивне мислення, що забезпечує вирішення найскладніших в інтелектуальному відношенні завдань. Специфіка рефлексивного мислення істотно відрізняється від звичайних логічних суджень та найбільше відображена у формулі «Я думаю, що він думає, що я думаю». Рефлексивне мислення використовується не лише при розкритті і розслідуванні злочинів. Його застосування дозволяє будувати мислену модель поведінки кожного з учасників в ході минулої пізнаваної події; планувати власну пізнавальну діяльність; прогнозувати поведінку учасників процесу в процесі запланованих процесуальних дій; розробляти систему впливу на окремих учасників, що є джерелами одержання необхідної інформації.

Використання рефлексивного мислення передбачає три основні прийоми.

Прийом входу в рефлексивну позицію. Даний прийом полягає у зміні точки зору на ситуацію, що викликає труднощі, мислений вихід за межі ситуації, що дозволяє розібратись у ній та знайти спосіб її вирішення. Він досягається шляхом: усвідомлення складності в діяльності і фіксації ситуації, в якій вона виникла (наприклад, яким способом діяти далі); вибору точки зору на розглядувану ситуацію (наприклад, поглянути на ситуацію очима незаінтересованого свідка); самовизначення та рефлексивного налаштування (наприклад, з цієї позиції, оцінюючи дану ситуацію, варто врахувати наступне).

Прийом рефлексивного відображення ситуації передбачає організацію осмислення труднощів, що виникли шляхом рефлексивних суджень. Рефлексивні судження ґрунтуються на аналізі слідчим власних думок та супроводжуються імітацією міркувань та дій учасника процесу (якщо б я був на місці злочинця, то я б). Так, слідчий відображає в динамічній моделі конфліктної ситуації і самого себе, і підслідного, імітує хід його думок, поведінку, і оперуючи цим, приймає рішення. Однак при цьому не слід забувати, що до рефлексивних роздумів вдається не лише слідчий, але й підозрюваний та обвинувачений. Тому слідчий за допомогою свого дискурсивного мислення повинен стати вище у рангах рефлексії.

Прийом рефлексивного обґрунтування діяльності полягає в трансформації рефлексивної картини ситуації у підставу для діяльності, що виправляє становище. Щоб картина ситуації могла бути прийнята як підстава для прийняття рішення, вона повинна стати прийнятною для особи, яка приймає рішення з урахуванням відповідних правових та етичних норм.

У юридичній психології зазвичай говорять про професійне, юридичне, правове мислення або про мислення слідчого, прокурора, адвоката, судді та інших суб´єктів процесу. Таке мислення має багатогранну характеристику: 1) як вирішення слідчим, прокурором, адвокатом, суддею мислених завдань; 2) як мислене моделювання з розглядом версії як специфічної моделі, ролі аналізу та синтезу в моделюванні і мисленні в цілому; 3) як планування — мислений процес, що визначає порядок, послідовність і очікувані результати майбутніх дій; 4) як рефлексивне мислення; 5) як інтуїтивне мислення, що доповнює дискурсивне; 6) як мислення, що формує і реалізує внутрішнє переконання, якості розуму та особи слідчого, прокурора, адвоката, судді.

Істотну роль в процесі творчого мислення відіграєінтуїція. У повсякденному житті ми нерідко стикаємось з такими явищами, коли за незначних ознак і при дуже малому вихідному матеріалі виникають правильні здогадки, наступною перевіркою яких встановлюється їх достовірність. У такому явищі зазвичай приваблює увагу недостатність даних для точного судження.

Розумові операції в результаті багаторазового повторення набувають властивості скорочуватися, згортатися, автоматизуватися, причому така властивість іноді вислизує від самоспостереження. На цій основі і виробляється інтуїція.

Згортання та автоматизація мислених процесів породжують другу властивість інтуїції — швидкість. Зовні інтуїтивний процес відбувається так швидко, що окремі його етапи зливаються в єдиний, безперервно триваючий пізнавальний акт, в якому неможливо виділити перехід від одного етапу до іншого. Тому інтуїцію ще називаютьінсайт(з англ. insight — осяяння).

Інтуїція дозволяє мислено «побачити» відразу серію дій, образів, ситуацій, навантажених великим смислом та значенням. Спалахуючи у свідомості як готове положення, інтуїтивна здогадка перестрибує через ряд ланок усвідомленого логічного судження і відкриває ознаки та зв´язки подій, явищ перед тим, як розгорнуте логічне мислення встигне довести їх відповідність дійсності. Однак це не остаточне вирішення питання, а лише передбачення мисленої роботи, яку необхідно провести в ході доказування у справі. Відповідно, інтуїція не включає, а передбачає дискурсивне мислення, здатність розгорнути здогадку в системі доказів, знайти її фактичні підстави, пояснити процес її формування та виявити її правильність чи помилковість.

Тож інтуїція взагалі, тобто не лише у слідчій чи судовій діяльності, може проявлятись у: 1) миттєвому віднайдені оптимального вирішення завдання, яке тривалий час не піддавалось логічним зусиллям; 2) майже неусвідомленому, але своєчасному уникненні людиною небезпеки; 3) швидкому і правильному передбаченні поведінки окремих людей; 4) вгадуванні чуттям майбутніх дій людей на основі ледь помітних ознак тощо.

В. Л. Васильєв виділив наступні умови, за яких проявляється інтуїтивне мислення:

1) якщо наявна ситуація напружених пошуків. Така ситуація виражається в двох сферах — емоційній та мисленній. Слідчий під час пошуку злегка збуджений (емоційна сфера). Він прагне зняти збудження за допомогою мисленого процесу, спрямованого на вирішення проблемної ситуації (мислена сфера);

2) інтуїтивне рішення тим ймовірнісне, чим менш змістовна безпосередня мета дії, в якій слідчий наштовхується на неусвідомлений продукт, що об´єктивно містить ключ до вирішення завдань;

3) наштовхнутися на інтуїтивне рішення є більше шансів, коли робити щось незвичне;

4) попереднє спрощення проблеми.

Опис багатьох кримінальних справ рясніє прикладами блискучих слідчих здогадок. Звичайно, подібного роду здогадки не безпідставні. Вони мають під собою певні, хоча й малопомітні підстави. Здогадки, позбавлені яких-небудь підстав, можуть виявитись правильними тільки випадково і тому не заслуговують розгляду.

Утім, коли ведуть мову про слідчу інтуїцію, часто забувають про фактичні обставини справи, що стали поштовхом для вирішення потрібного питання, або не вміють їх розпізнати.

Основне призначення інтуїції в процесі розслідування полягає в тому, що вона створює версії. Інтуїція відіграє важливу роль в процесі доказування, але зовсім не береться до уваги з точки зору кінцевих результатів цього процесу для прийняття процесуального рішення.

Сотня оригінальних здогадок не підтверджених реальними фактами, залишаються не більше, ніж грою розуму і не можуть служити підставою для вирішення завдань кримінального судочинства, в основі якого завжди лежить достовірність, бездоганна обгрунтованість і мотивованість рішень. Тому в процесі доказування інтуїтивне знання має бути перетворене в логічно та фактично обгрунтоване, достовірне знання.