Основи загальної та юридичної психології

§ 2. Стани емоційної напруги

Доволі часто особи, залучені у сферу судочинства, відчувають стани емоційної напруги. У загальній психології до станів емоційної напруги відносять: стан тривоги (тривожності), страху, стресу і його різновиду — фрустрації, афекту та страждання.

Розглянемо їх докладніше.

Стан тривоги (тривожності)— це особливий емоційний стан психічного напруження людини, який виникає в результаті передчуття нею певної, іноді неусвідомленої небезпеки, що неминуче наближається.

Тривога викликає активізацію внутрішніх ресурсів організму, психіки людини ще до того, як настане очікувана подія, допомагає суб´єкту адаптуватися до змінюваних умов свого існування, вистояти в будь-якій кризовій ситуації. З тієї точки зору тривога як нормальний психічний стан (якщо вона не «зашкалює») має позитивне значення. З іншої точки зору, стан тривоги у деяких людей, замість активізації, призводить до безпорадності, невпевненості у своїх силах, пониження продуктивності діяльності, викликає дезорганізацію цілеспрямованої поведінки. В цьому проявляється негативна роль тривоги.

Компонентами тривожного стану зазвичай є такі емоції, як поміркований страх, сором, вина.

Про переживання людиною стану тривоги свідчать різні фізіологічні, а також певні зовнішні поведінкові ознаки (напружений вираз обличчя, знижена активність, загальмованість), порушення вегетативної нервової системи, пізнавальної діяльності, що виражається в неадекватній оцінці загрозливої обстановки в бік її ще більшого ускладнення, у невідповідності реальним умовам рішень, аж до рішень суіцидального характеру. Емоційні реакції на небезпеку в стані тривоги можуть супроводжуватись такими фізіологічними відчуттями, як тремтіння, підвищення серцебиття, пришвидшене дихання, посилене потовиділення, задуха, блювота, пронос, часті поклики до сечовиділення. Усі ці відчуття можуть бути настільки сильними, що іноді призводять до серцевого нападу або, навіть, до смерті. Деякі психологи сильну тривогу називають найважчим станом емоційної напруженості, що викликає у людини страждання.

Утім, деякі люди взагалі не схильні гостро переживати стан тривоги. Вона не відома їм, не проявляється у них навіть в момент реальної небезпеки. У таких осіб відсутня потрібна обережність, передбачуваність в поведінці, значно знижений рівень самоконтролю. Більшою мірою це характерно для молодих, соціально незрілих людей, що не мають достатньо життєвого досвіду, а нерідко і з просто пониженим інтелектуальним рівнем, з недорозвинутими прогностичними здібностями.

Крім того, як зазначає В. В. Романов, понижений рівень тривожності у суб´єкта може сприяти формуванню так званоївіктимної поведінкипотерпілих в ситуаціях можливих сексуальних посягань на них. Встановлено, що трагічний розв´язок подібних ситуацій значно менше пов´язаний із «сприятливою поведінкою» потерпілого (легкий вступ майбутньої жертви у контакт з незнайомими людьми, легковажність, некритичне прийняття нею різних знаків уваги від сторонніх осіб, ризикованість поведінки у незнайомій обстановці і т. п.), що пояснюється нерозвиненістю у потерпілого тривожності, що говорить про потенційну психічну безпорадність особи перед небезпекою, що раптово виникла. Саме тому відсутність тривожності необхідно розглядати як один із складових елементів кримінально-правового поняття «безпорадний стан потерпілої особи» (ст.ст. 152, 153 КК України).

У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності — так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в даному контексті є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.

Однак, тривожність має ірраціональний характер, який полягає в тому, що одна й та ж ситуація для однієї людини може видатися штатною і не викликати емоцій, а для іншої — бути джерелом сильних емоційних переживань.

Звідси тривожність буває двох видів: особистісна та ситуативна.Особистісна тривожність— це стійка, константна властивість характеру, темпераменту, риса особистості, що проявляється у схильності індивіда відчувати тривогу незалежно від сили фактору небезпеки. Чим людина є беззахиснішою, тим більшою видається їй небезпека, тим тривожніше вона себе почуває, тим ширше коло ситуацій, які викликають в неї стан тривоги. У той же час, такі люди дуже обов´язкові та відповідальні, схильні до частих сумнівів, перепровірки зробленого, але мають знижений поріг опору на стрес.

Ситуативна тривожність— це типовий стан емоційної напруги, що обумовлений конкретною ситуацією і може бути різним за інтенсивністю та динамічним у часі.

Близьким за характером свого походження до стану тривожності єемоція страху. Як і тривожність, страх також багато в чому пов´язаний з прогнозуванням, очікуванням суб´єктом небезпеки, що наближається. Однак на відміну від тривожності, страх більшою мірою є емоційною реакцією на конкретну, найчастіше об´єктивно існуючу, реальну загрозу.

Страх заважає людині використовувати свої здібності, досягати поставлених завдань, бути щасливою та задоволеною. Переживання страху зазвичай варіюється від передчуття небезпеки, побоювання, до відчуття переляку, жаху. В останньому випадку ситуація, яка викликала інтенсивний страх (афект страху), може навіть завершитись летальним наслідком.

Зазвичай страх зароджується, коли джерело тривоги неможливо усунути, і вона переходить, поступово трансформуючись, у стан страху.

Найзагальнішими причинами прояву страху вважаються наступні: відчуття особою нездоланної небезпеки для себе і своїх близьких, відчуття невдачі, що наближається, відчуття власної безпорадності, беззахисності перед нею.

Встановлення вказаних факторів при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про злочини, що містять погрози, залякування, при вирішенні цивільно-правових спорів про визнання недійсними правочинів, укладених під впливом погрози, омани, коли особа не була здатна на належному когнітивному рівні розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути, як слушно зазначає В. В. Романов, переконливим доказом того, що суб´єкт (потерпілий, позивач і т. п.) дійсно пережив стан страху. А це, своєю чергою, може бути використано в процесі доказування вчиненого злочину, а також при визнанні недійсності правочину, заподіяння особі моральної шкоди.

Однією з поширених причин, що викликають у людини страх, є також фізичний біль та прогнозовані у зв´язку з ним негативні наслідки для її життя та здоров´я. Біль викликає фізичні страждання, що збільшуються страхом.

Тому ознаки страху, сильної тривоги свідчать про пережите особою страждання. Ось чому, коли суду доводиться вирішувати питання, пов´язані з компенсацією моральної шкоди громадянину, з оцінкою ступеня фізичних та моральних страждань, встановлення (у разі необхідності за допомогою експерта-психолога) факту, що потерпілий пережив емоцію страху може бути визнано доказом заподіяння йому моральних страждань.

Крім того, необхідно враховувати, що поява страху, як і стан тривожності, тісно пов´язана з індивідуальними особливостями людини — її віком, вродженими чинниками, успадкованими або набутими протягом життя факторами, починаючи з раннього дитинства (страх самотності, покарання, побоювання темноти і т. п.). Усе це слід з´ясовувати під час допиту тих чи інших учасників процесу, задаючи питання про їх суб´єктивні переживання у ситуації, що становить інтерес для слідства чи суду, про умови формування особи допитуваного.

Зовнішніми, поведінковими проявами страхує: зляканий вираз обличчя (широко розплющені очі, припідняті брови, горизонтальні морщини на чолі, овальної форми рот, напружені губи); напруження м´язів, що істотно скорочує можливість рухів; імпульсивність у вигляді вчинення безцільних, панічних малоефективних рухів до стану, коли людина завмирає на місці, намагається «зменшитись», сідає навшпиньки, обхоплює голову руками.

Суб´єктивні переживання страхувиражаються у: розладі психічних пізнавальних процесів — знижується рівень та гострота сприйняття, спотворюється оцінка відстані між об´єктами, їх розміру та форми, порушується мислення, яке стає більш вузьким за обсягом та змістом, страждає пам´ять, оскільки спогади про минуле стають фрагментарними; пришвидшується серцебиття і дихання. Деякі люди у стані сильного страху відчувають нудоту, запаморочення, часті поклики до сечовипускання, втрачають свідомість.

Усі ці ознаки мають надзвичайно важливе значення при розслідуванні та розгляді кримінальних справ про злочини проти життя та здоров´я особи, зокрема сильного душевного хвилювання, якого-небудь іншого особливого психічного стану як обставини, що пом´якшує відповідальність, перевищення меж необхідної оборони; у випадках, коли та чи інша посадова особа (диспетчер, оператор) не впоралась зі своїми функціональними обов´язками в екстремальних умовах діяльності, а також при вирішення в суді питань про недійсність правочину, укладеного особою під впливом погрози, що викликає страх, про компенсацію моральної шкоди у разі заподіяння моральних страждань потерпілому.

Особливим різновидом страху на рівні пограничних станів психіки, неврозів, психозів єфобії(з грецьк. фобос — страх) — нав´язливі неадекватні, ірраціональні переживання, що мають своєю основою побоювання конкретного змісту (висоти, відкритого чи закритого простору, певних тварин, мікроорганізмів і т. п.). Недивлячись на деякі відхилення від середньої психічної норми, людина все ж зберігає здатність усвідомлювати необґрунтованість страхів, що її мучать, безпідставність своїх побоювань з того чи іншого приводу. У випадку ж повної втрати критичного ставлення до подібного роду страхів, відсутності розуміння неадекватності ситуації, що склалася, і нерозумності своїх побоювань, мова йде про те, що в суб´єкта проявляються ознаки марення, причиною якого є більш серйозний психічний розлад або захворювання психіки.

Тривале переживання емоцій тривоги, страху може свідчити про те, що суб´єкт знаходиться в стані стресу.Стрес(з англ.stress— тиск, напруженість) — це стан психічної напруженості, що обумовлений адаптацією психіки людини, її організму в цілому до складних, мінливих умов життя.

Виникаючи, стрес спочатку, до певної межі, мобілізує внутрішні резерви психіки, всього організму людини, її адаптаційні можливості, вольову, пізнавальну активність, в силу чого є певним стимулюючим фактором, що позитивно впливає на ефективність її життєдіяльності. В цьому полягає мобілізуючий ефект стресу.

Людина реагує не тільки на справді існуючу небезпеку, але також на загрози і символи небезпеки, які пов´язані з переживаннями у минулому. Саме це і дозволяє їй знаходитись у стані повної готовності, пускати в хід свої захисні механізми за той незначний відрізок часу, що відокремлює виникнення стресу від прояву його аспектів.

Однак, при тривалому впливі несприятливих факторів, по мірі вичерпання захисних, адаптаційних резервів організму, стрес призводить до протилежного результату та здійснює руйнівний, дезорганізуючий вплив на психіку, нерідко спричиняючи повний зрив її діяльності. З такої точки зору можна вести мову про деструктивний вплив стресу на психіку людини.

Фізіологічними стресорами може бути висока температура, різного роду інтоксикації, шум тощо. Стрес може виникати під впливом монотонності трудової діяльності, тривалої ізоляції, міжособистісних конфліктів тощо. Сильним стресором може бути реально сприйнята людиною загроза її життю, здоров´ю, благополуччю, а також аналогічна загроза її близьким.

Розрізняють три види психологічного стресу, що відрізняються за інтенсивністю та впливом на діяльність людини: 1)еустрес— оптимальна, безумовно сприятлива для людини та її життєдіяльності неспецифічна активність психічної діяльності; 2)дистрес— надмірна (для даної особи) і така, що перевищує вимоги ситуації психологічна активність, яка несприятливо впливає на поведінку людини; 3)гіперстрес— надінтенсивна неспецифічна психологічна активність, нестерпна за навантаженням, що руйнує психічну діяльність і поведінку людини.

Емоційний стрес буваєкороткочасним, насиченим яскравими афективно забарвленими, імпульсивними поведінковими реакціями, а такожтривалим, таким, що має затяжний у часі характер.

Особливий інтерес у кримінально-правовому відношенні становлять факти, які свідчать про те, що у стресовому стані в людини помітно ускладнюється оцінка сили фактору небезпеки, спостерігається тенденція до завищення такої оцінки. Дану закономірність необхідно враховувати при розслідуванні злочинів, пов´язаних з перевищенням меж необхідної оборони, при оцінці суіцидних вчинків, поведінки потерпілої особи у справах про злочини проти статевої свободи і недоторканності, коли є підстави вважати, що особа знаходилася в психічно безпорадному стані.

У динаміці стресу виділяють три стадії (фази) його розвитку. Перша — стадія тривожності, яка характеризується тим, що під впливом психотравмуючих факторів у суб´єкта виникає стан тривоги, хвилювання. Друга — стадія опору, яка полягає в адаптації людини до нових, ускладнених умов діяльності, використовуючи внутрішні ресурси організму. Третя — стадія виснаження, на якій настає спад опору організму, знижується працездатність, критичність мислення, що призводить до дезорганізації діяльності, нервово-емоційного зриву і, навіть, може закінчитися смертю.

У психологічній літературіфрустраціярозглядається у контексті життєвих труднощів та реакцій на такі труднощі. Але труднощі життя можна поділити на дві категорії. Є труднощі переборні, хоча для цього часто потрібні великі зусилля. Концепція фрустрації до такого роду труднощів не відноситься, крім випадків, коли цілком переборні труднощі суб´єктивно сприймаються як непереборні, коли людина здається перед ними.

Інші труднощі в житті належать до числа непереборних або майже непереборних (наприклад, у даний час боротьба з раковими захворюваннями дедалі стає ефективнішою). Фрустрація стосується тих труднощів, які є дійсно нездоланними перешкодами, що стали на шляху до досягнення мети, вирішення завдання, задоволення потреби.

Виходячи з цього,фрустрація(з лат.frustration— обман, позбавлення чого-небудь, руйнування планів) — це психічний стан людини, що виражається в характерних особливостях переживання і поведінки, викликаний об´єктивно непереборними (або так сприйнятими суб´єктивно) труднощами, які виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення проблеми. Фрустрація — крайня невдоволеність, блокада прагнення, що викликає стійке негативне емоційне переживання, коли ступінь незадоволення вище того, що людина може витримати. Фрустрація виникає в умовах конфлікту як наслідок протиріччя між незадоволеними бажаннями та існуючими потребами чи заборонами.

Більшою мірою фрустрації піддані емоційні натури, люди з підвищеною збудливістю, не загартовані у «битвах життя», погано підготовлені до труднощів, з недостатньо розвинутими вольовими якостями.

Розрізняють:фрустратор— причину, що викликає стан фрустрації,фрустраційну ситуаціютафрустраційну реакцію.

У стані фрустрації людина відчуває особливо сильне нервово-психічне потрясіння. Воно проявляється через величезне розчарування, роздратованість, пригніченість, необмежену самокритику. Деструктивний вплив фрустрації проявляється також у порушенні тонкої координації зусиль, які спрямовані на досягнення мети, в частковій втраті контролю над собою, в когнітивній обмеженості, через яку особа не бачить альтернативних шляхів або якої-небудь іншої мети, в афективно забарвлених агресивних діях. Фрустрація може послаблюватись, зникати або посилюватись.

Як і будь-які інші психічні стани, фрустрація може бути а) типовою для характеру людини; б) нетиповою, але такою, що породжує нові риси характеру, в) епізодичною, перехідною. Так, агресивний стан при фрустрації більш типовий для людини нестриманої, грубої, а депресія — для людини невпевненої у собі. Однак агресія може виникнути і у стриманої людини, але такої, що згодом стане нестриманою, агресивною після ряду фрустрацій. Нарешті, бувають і такі фрустратори, які у найспокійнішої людини викличуть агресію, але такий стан не проникає «всередину» людини, залишаючись лише ситуаційним епізодом.

У стані фрустрації може знаходитися потерпілий, який не зумів відбити напад злочинця, особа, яка не змогла до кінця реалізувати свій злочинний намір з об´єктивних причин.

Разом з тим, фрустрація відіграє і конструктивну роль, сприяючи досягненню поставленої мети. Завдяки її впливу на психіку суб´єкта, в мотиваційній сфері його особистості нерідко домінуюче значення набувають мотиви досягнення, посилюється привабливість поставленої мети. Крім того, відбувається інтенсифікація зусиль на шляху досягнення поставленої мети. І, нарешті, може відбуватися заміна мети. Перебуваючи в стані фрустрації особа може піти на пошук альтернативної мети, яка частково задовольняє її потреби і бажання. Однак це можливе лише шляхом досягнення компромісу.

Розглянуті вище емоційні стани — тривожності, страху, стресу, фрустрації нерідко супроводжуютьсястражданнями. Законодавець у ряді правових норм використовує поняття «фізичне страждання» (ст.ст. 127, 146 КК України), «моральне страждання» (ст. 127 КК України).

У даний час суди при розгляді кримінальних та цивільних справ, визначаючи розміри компенсації моральної шкоди, стали частіше звертати увагу на питання, що належать до встановлення ознак, які підтверджують пережиті суб´єктом фізичні або моральні страждання. Тож страждання, будучи суто психологічним поняттям, сьогодні набуло достатньо актуального правового значення, розуміння суті та розкриття змісту якого при розгляді цілого ряду кримінальних справ, цивільно-правових спорів стає неодмінною умовою юридично грамотного застосування норм права.

У психології страждання розглядається як одна з фундаментальних емоцій, яка при всьому своєму негативному характері водночас виконує дуже важливу у біологічному та психологічному аспекті функцію, що сигналізує людині про вплив на неї несприятливих факторів і у такий спосіб спонукає її вживати тих чи інших заходів, спрямованих на усунення причин їх виникнення. По суті, страждання — найперша емоція, що переживає людина, яка відривається від матері у момент своєї появи на світ. Цим, очевидно, пояснюється, що відчуження людини (фізичне або психологічне) протягом всього її наступного життя є однією з найпоширеніших причин страждань.

Тожстраждання— це емоція людини у вигляді негативних переживань, які виникають під впливом подій, що травмують її психіку, глибоко торкаються її особистої структури, настрою, самопочуття, здоров´я.

Власне страждання окремо, у чистому його вигляді спостерігається вкрай рідко. Зазвичай страждання супроводжують страх, стрес, афект, вина, сором та інші негативні емоції. Найпоширенішим є зв´язок страждання і страху, страждання та стресу.

Характерними ознаками страждання, що можуть бути встановлені та доказані в суді, є: зовні людина, яка страждає, виглядає засмученою, усунутою від подій, що відбуваються, від людей; відчуває самотність, ізольованість особливо від тих, хто піклується про неї; відчуває себе невдахою, нещасним, таким, що потерпіла поразку, нездатною до досягнення попередніх успіхів; нудьга, занепад духу, думки про свою професійну некомпетентність, про втрату сенсу життя все частіше відвідують її; зниження загального фізичного тонусу, порушується сон, апетит і т. п.

Доказами, що підтверджують факт заподіяння особіфізичних страждань, можуть бути різного роду медичні документи, в яких відображені одержані нею тілесні ушкодження, перенесені захворювання, функціональні, психосоматичні розлади, її скарги на самопочуття, а також характер наданої їй медичної допомоги. Істотно доповнити цю картину можуть показання свідків, що спілкувалися з потерпілим, щодо його зовнішніх, поведінкових ознак, того, про що він їм розповідав про свої переживання.

При доведенні факту заподіяння потерпіломуморальних стражданьвимагається ще більше звертати увагу на індивідуально-психологічні властивості його особистості: моральні, ціннісні орієнтації, настановлення, самооцінку, соціальний статус, його прагнення до самоактуалізації, характерологічні особливості, наявність у нього акцентуйованих рис характеру того чи іншого типу.

Відомо, що підвищена тривожність, сенситивність, психастенічність, неврастенічна симптоматика є досить сприятливим підґрунтям для розвитку різного роду глибоких переживань, що травмують психіку, у тому числі й негативного характеру у вигляді страждань.