Одним з емоційних станів, до якого давно прикута увага юристів, є афект (з лат.afectus— душевне хвилювання, пристрасть).

Афект— це емоційне переживання, що характеризується особливою інтенсивністю, раптовістю виникнення, швидкістю перебігу та сильними виразними рухами.

Афект виникає раптово як відповідь на сильне враження. Будучи короткочасним переживанням, афект характеризується спалахом.

Впливаючи на свідомість особи, афект впливає і на її поведінку. В афективній дії порушений усвідомлений контроль за нею. Іноді людина навіть втрачає свідомість внаслідок чого з´являється певна пустота. Афективні дії носять неадекватний їх меті характер.

В афективному стані психіка людини розстроєна, і особистість більше не становить єдине ціле. Крім того, різко змінюється і зовнішній вигляд суб´єкта — спостерігається помітне почервоніння чи блідуватість обличчя, тремтіння рук, різка зміна (розширення чи звуження) зіниць, тембру голосу, пришвидшене дихання і серцебиття і т. п.

У такому стані людина може прийняти рішення, яке у неї у звичному стані не прийшло б до голови, зокрема вчинити злочин. Афективна поведінка характеризується недостатньою обдуманістю вчинків, продуманістю в деталях, відсутністю передбачливості, попереднього плану, хаотичністю, стрімкістю та автоматизмом дій.

Тож афект характеризується наступними ознаками:

а) реактивністю — виникає як реакція на гострий подразник;

б) раптовістю виникнення — це емоційний спалах, що є несподіваним для самого суб´єкта;

в) гостротою протікання — має характер гострого психічного переживання;

г) імпульсивністю поведінки — емоційне переживання супроводжується бурхливою рухливою активністю.

Психологи зазвичай ведуть мову про стенічні та астенічні афекти. Длястенічних афектівхарактерним є посилення фізіологічних, психічних процесів та виразність рухів. Під час подібних афектів серцебиття та дихання пришвидшуються, м´язева сила додається, думки та уява протікають бурхливо. Типовими стенічними афектами є афекти гніву, радості і т. п. Приастенічному афекті, навпаки, усі зазначені процеси послаблюються. Типовими астенічними афектами є афекти страху, горя і т. п.

Крім того, розрізняють патологічний (надінтенсивний) і фізіологічний (інтенсивний) афекти.Патологічний афект— це короткочасний психічний розлад, що виникає у відповідь на інтенсивну, раптову психічну травму та виражається концентрацією свідомості на травмуючих переживаннях з наступним афективним розладом, за яким слідують виснаження фізичних та психічних сил, безтурботність та часто сонливий стан, поєднаний із забуванням попередніх подій.Фізіологічний афект— це короткочасний емоційний процес вибухового характеру, який стрімко оволодіває людиною, бурхливо протікає, характеризується значними змінами свідомості, частковим зниженням вольового контролю.

Патологічний афект у випадку вчинення суспільно небезпечного діяння є кримінально-релевантним психічним розладом і охоплюється медичним критерієм неосудності, оскільки становить собою тимчасовий розлад психічної діяльності. Фізіологічний афект, на відміну від патологічного, протікає в рамках фізіологічної норми і не веде до повного звуження свідомості та повної дезорієнтації суб´єкта.

Детальніше розмежування фізіологічного та патологічного афекту можна провести за такою схемою:

розмежування фізіологічного та патологічного афекту

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану. Звідси за наявності фізіологічного афекту не ставиться питання про неосудність особи, оскільки фізіологічний афект є не хворобливим тимчасовим психічним станом, якому притаманні власні зміни в процесах нервової діяльності.

Фізіологічний афект не входить і до медичного критерію обмеженої осудності (ст. 20 КК України). Це зумовлено тим, що обмежена осудність пов´язана винятково з хворобливими психічними розладами людини, у той час як причинами фізіологічного афекту є зовнішній подразник і психоемоційний стан особи.

Виходячи з того, що предметом психіатрії є психіка людини в патології, а предметом психології — здорова психіка, то для юридичної психології інтерес становить фізіологічний афект.

Причини, що викликають стан фізіологічного афекту можуть бути двоякого роду. По-перше, це обставини, що загрожують фізичному існуванню людини, пов´язані з її біологічними інстинктами та потребами, для прикладу, безпосередня чи опосередкована загроза життю. По-друге, фізіологічний афект може бути викликаний вчинками оточуючих, їх висловлюваннями, соціальними оцінками, що глибоко торкаються самооцінки людини, травмують її особистість.

Фізіологічний афект незважаючи на свою незвичну форму виразу, є цілком нормальним психічним явищем. Багато почуттів можуть проходити в афективній формі. Наприклад, відомі випадки афективного захоплення глядачів в театрі, шумній юрбі людей.

На експертному матеріалі встановлено, що фізіологічний афект найчастіше реєструється в осіб у віці до 30—40 років або у інфантильних осіб; у жінок; у осіб холеричного темпераменту. До додаткових несприятливих факторів, що полегшують або видозмінюють розвиток афектів, належать: стан алкогольного чи наркотичного сп´яніння, соматичні захворювання і стани видужання, психічне та фізичне перенапруження, тривале позбавлення сну, емоційне та соматичне виснаження, виражений синдром менструального напруження, вагітність, вживання психостимуляторів і т. п.

У ст.ст. 116, 123 КК України законодавець вказує на сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Такий стан психологи називають «афектом гніву», оскільки поняття «сильне душевне хвилювання» не є науковим, а швидше побутово-оціночним судженням.

Афект гніву викликається надсильними конфліктними ситуаціями, коли об´єктом гніву є людина, «винувата» у створенні конфлікту. Оволодівши душевною сферою індивіда, сильна емоція гніву штовхає його на поведінку, що задовольняє імпульс потреби (вбивство, тілесне ушкодження, знищення майна і т. п.). Однак не кожна людина, яка переживає афект гніву вчиняє злочин. У такому стані одні ображають «винуватця», інші б´ють посуд, рвуть на собі одяг, вчиняють інші подібні дії і лише деякі вчиняють злочини.

Людина з високою правосвідомістю для задоволення потреби помсти навіть у стані афекту гніву не зможе вчинити вбивство чи нанести тяжкі тілесні ушкодження, оскільки завдяки правовому контролю такі суспільно небезпечні діяння виключені із шаблону її поведінки.

Афективна поведінка людини виявляється як цілісне психічне явище, своєрідний симптомокомплекс вегетосоматичних, поведінкових ознак, що доповнюються суб´єктивними переживаннями, відчуттями, частковою зміною свідомості. Сукупність всіх цих об´єктивних ознак та суб´єктивно пережитих відчуттів дозволяє розпізнати дійсно фізіологічний афект та відрізнити його від симулятивної поведінки.

Діагностичними ознаками фізіологічного афекту є:

1) суб´єктивна раптовість виникнення афективного збудження для самої особи, в якої виник афект;

2) короткочасний, вибуховий характер емоційної розрядки;

3) інтенсивність емоційних переживань, що проявляється у м´язевому напруженні, руховому збудженні у вигляді імпульсивних дій (так звані звичні автоматизми);

4) «звуження» свідомості, концентрація мислення на афективно забарвлених переживаннях, внаслідок чого особою усвідомлюється лише найближча мета та приймаються неадекватні ситуації рішення на шкоду власним інтересам і планам, про що вона згодом зазвичай шкодує;

5) порушення пізнавальних процесів (фрагментарність сприйняття, часткова амнезія того, що відбулося тощо);

6) зовнішні ознаки порушення вегетативної нервової системи (зміна кольору шкіри обличчя, афективно забарвлена міміка, переривання мови з порушенням артикуляції, зміненим тембром голосу, повільним темпом вимови слів);

7) зниження емоційно-вольової регуляції поведінки, самоконтролю;

8) післяафективне виснаження нервової системи, упадок сил, зниження активності, загальмованість.

Для правильного вирішення питання про те, чи знаходився суб´єкт у стані фізіологічного афекту, окрім вищеназваних ознак необхідно дослідити: а) характер афектогенної ситуації; б) індивідуально-психологічні особливості особистості; в) психофізіологічний стан особи напередодні вчинення злочину; г) характер дій особи в момент вчинення злочину; д) особливості поведінки особи відразу ж після вчинення злочину, її реакція на слова оточуючих, ставлення до своїх протиправних дій та до наслідків, що настали.

До індивідуально-психологічних особливостей особистості, що схиляють до афекту, належать: значна перевага процесів збудження над процесами гальмування, емоційна неврівноваженість, підвищена чуттєвість (сенситивність), вразливість, схильність до загострення уваги на психотравмуючих факторах, висока, але не стійка самооцінка. На появу афективної реакції також впливають вікові особливості суб´єкта, його тимчасовий функціональний психофізіологічний стан (втома, безсоння тощо).

У динаміці фізіологічного афекту виділяють три послідовні фази або стадії: перша — сприйняття гострого подразника та наростання емоційної напруги; друга — кульмінація (так званийафективний вибух); третя — виснаження афективного збудження. Стриматися, не втратити контроль над собою на першій стадії розвитку фізіологічного афекту може будь-яка людина, в тому числі й дитина. На другій стадії зробити це вже, як правило, не вдається. На третій стадії настає спокій, деяка втома, інколи — упадок сил, байдужість до всього, каяття і, навіть, сонливість (так званийафективний шок).

Для встановлення наявності афекту необхідно вивчити всі обставини вчинення злочину, однак особливо важливо з´ясувати, чи вчинено злочин безпосередньо після виникнення злочинного умислу чи ні.

Афект є короткочасним емоційним переживанням. Відповідно, підкреслює Т. Г. Шавгулідзе, якщо після виникнення злочинного умислу до його реалізації пройшов значний час, то виключено і вчинення злочину в стані афекту

[4]

. Афект може тривати секунди і хвилини, але не години.

Для визначення наявності афекту суди значну увагу приділяють встановленню способу вчинення злочину. При афекті виключена можливість вчинення злочину способом, пов´язаним з обмірковуванням, попередньою оцінкою обстановки. Утім, в стані афекту злочинець для досягнення своєї мети може використовувати різні способи (наприклад, вбивство способом удушення мотузкою).

Крім того, для з´ясування існування афекту необхідно всебічно вивчити кожен конкретний випадок. Люди по-різному реагують на одні й ті ж подразники. Деякі характеризуються легкою збудливістю і навпаки: тривалістю та глибиною емоційних переживань.

Для правильного вирішення питань, пов´язаних з наявністю афекту, можуть знадобитись і спеціальні знання психологів та психіатрів.

Фізіологічний афект має декілька різновидів: класичний, кумульований (накопичувальний), аномальний та вторинний (слідовий).

У практичній діяльності зустрічаються випадки, коли афект виникає не відразу після першого негативного впливу, а після багатократних повторень під впливом тривалої психотравмуючої ситуації. Такі фізіологічні афекти одержали назвукумульованих (накопичувальних) афектів. Якщо обставинами, що викликають класичний фізіологічний афект, є насильство, знущання, важка образа з боку потерпілого або інші протиправні чи аморальні дії (бездіяльність), то обставинами, що викликають кумулятивний (накопичувальний) афект, є тривала психотравмуюча ситуація, виникнення якої пов´язане із систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. При кумулятивному (накопичувальному) афекті перша стадія його розвитку може тривати кілька тижнів, місяців і, навіть, років, протягом яких складається психотравмуюча ситуація та зростає афектогенна дія психотравмуючих факторів. Повторне виникнення таких факторів у вигляді побоїв, знущань, образ, чіплянь та сварок веде до тривалого накопичення емоційної напруги. Друга стадія настає зазвичай з незначного приводу, який динамізує психічну напругу, що накопилась подібно детонатору. Психологи порівнюють дію такого приводу з останньою краплею, яка переповнила «чашу терпіння». Третя стадія не відрізняється від відповідної фази класичного фізіологічного афекту. Тобто у випадку вчинення агресивних дій у стані кумулятивного (накопичувального) афекту, пояснює Г. В. Назаренко, раптовість має психологічний характер, раптовість в об´єктивному розумінні відсутня; реакція у відповідь «запізнюється».

Своєрідність розвитку кумульованого (накопичувального) афекту нерідко є джерелом помилок при розслідуванні та розгляді кримінальних справ, оскільки недооцінюється т.зв. «остання краплина». Деякі слідчі, прокурори, судді вважають, що людина, яка систематично піддавалася образам, насильству певною мірою до них вже «звикла», тим більше, що останнє приниження її гідності за своїм характером було менш тяжким, ніж попередні. У таких випадках вони не враховують, що будь-яка психічно нормальна людина з розвинутою особистістю не може «звикнути» до образ, побоїв. Вона може терпіти, але не звикнути! А це далеко не одне й те ж.

До видів фізіологічного афекту відносять й так званийаномальний афект. У нього є свої характерні ознаки: а) короткотривалість накопичення афекту; б) більш глибоке, ніж у здорових осіб звуження свідомості; в) порушення динаміки мислення аж до зупинення; г) стереотипна поведінка, яка охоплює руховий автоматизм.

Аномальний афект має два різновиди. Перший — афект, що розвинувся в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп´яніння. Відомо, що під впливом алкоголю, наркотичних засобів чи психотропних речовин в людини відбуваються деякі порушення в структурі свідомості, емоційній регуляції поведінки, що призводять до спрощеного сприйняття подій, до переоцінки своїх можливостей, неадекватного розуміння причин своїх невдач та помилок, до пониження самоконтролю, оцінки ситуації більш конфліктною. Експериментальні дані психологів показують, що у стані сп´яніння вдвічі збільшується кількість ситуацій, що сприймаються як загрозливі, у поведінці домінують агресивно-захисні форми. При цьому мається на увазі тільки легка ступінь сп´яніння, оскільки основною причиною вчинення дій особою, яка знаходиться в стані сп´яніння середнього або тяжкого ступеня є, як правило, інтоксикація.

Другим різновидом аномального афекту є афект, що розвивається в осіб, які перенесли черепно-мозкові травми, нейроінфекцію, а також у психопатичних особистостей, в яких відхилення психіки від психічної норми не носить характер патології, але не виключає певних порушень емоційно-вольової, мотиваційної сфери. Афекти, що виникають на ґрунті психічних аномалій, формуються в результаті хронічної затримки емоційного реагування, що створює великий запас необжитих образ, підвищує чутливість психіки до різного роду неприємностей, веде до розширення спектру психотравмуючих впливів та накопичення негативних емоцій. До моменту емоційного вибуху у збудливих та гальмівних психопатів формується більш високий рівень емоційної напруги. Звуження свідомості протікає набагато виразніше, ніж у здорових осіб, зокрема, сприйняття стає вибірково фрагментарним, нерівномірним та набуває характеру ілюзії. З´являються розлади мовлення, поведінка набуває характеру рухового автоматизму. Під час афекту в таких осіб можливість усвідомлювати, рефлексувати свої дії, давати собі звіт про них та довільно їх регулювати знижується більшою мірою, ніж у здорових осіб, хоча і не втрачається повністю. Крім того, на відміну від психічно здорових осіб, у яких афективні дії виникали у відповідь на реальну ситуацію (образа, насильство, зрада, наклеп тощо), яка викликає гнів, лють, бажання відімстити кривднику, у психопатичних особистостей афективні дії виникають не тільки в реальних, але й в умовних психотравмуючих ситуаціях.

Зв´язок злочинця з місцем події має далеко не односторонній характер. Не лише злочинець видозмінює обстановку на місці події, але й самі обставини вчинення злочину згодом тривалий час можуть впливати на його психіку, здійснюючи сильний вплив на свідомість і поведінку, порушуючи адекватні форми реагування на різні, іноді навіть нейтральні подразники, викликаючи у свідомості стійкі спалахи збудження, своєрідно афективно забарвлені комплекси, які порушують звичний плин психічних процесів. Спогади пов´язані із вчиненням злочину, з тим, що його супроводжувало, які періодично виникають, викликають так званівторинні (слідові) афекти. Вони порушують асоціативні зв´язки, фізіологічні процеси, координацію рухів, рухові реакції, що не може не позначатися на поведінці самого злочинця. Внаслідок цього утворюються емоційні зриви, що не керуються свідомістю. У літературі зазначається, що найсильніше потрясіння переживають особи, які вчинили злочини проти особи, особливо, якщо вони вчинили злочин вперше, при збігу випадкових обставин.

Спроби злочинця приховати такі афективно забарвлені переживання зазвичай не вдаються, навпаки, ці спроби їх загострюють, чим привертають увагу оточуючих його людей. У даному випадку можна говорити про негативні обставини, але психологічного характеру, які хоч і не є доказами у справі, проте можуть за певних умов розглядатися як поведінкові докази і змусити слідчого звернути увагу на вивчення життя такої людини.