Основи загальної та юридичної психології

§ 3. Психологія обшуку та виїмки

На відміну від огляду місця події пошукова діяльність слідчого під час обшуку має яскраво виражений примусовий характер, здійснюється, як правило, в умовах безпосереднього контакту з особами, не заінтересованими в тому, щоб шукані предмети були знайдені, в обстановці відкритої психологічної протидії з їх боку. При цьому кожна сторона намагається краще пізнати стратегію поведінки іншої, самій уникнути яких-небудь демаскуючих проявів та вплинути на хід діяльності протилежної сторони.

У психологічних аспектах проведення обшуку більшість авторів виділяють три частини: психологію обшукуваного, психологію особи, яка проводить обшук, та психологію пошукових дій.

Психологія обшукуваного.Як справедливо зауважує В. В. Романов, з точки зору обшукуваного в ході розслідування злочину можуть скластись дві основні ситуації. Перша, — коли обшук для нього виявився несподіваним, в результаті чого він не зміг вчинити дії, спрямовані на обладнання сховища або знищення предметів чи документів. І друга ситуація, — коли обшукуваний допускав (передбачав) можливість проведення у нього обшуку (вдома, на роботі, на дачі тощо), у зв´язку з чим вжив усі необхідні заходи для приховання шуканого, психологічно підготувався до конфліктної ситуації, на рівні свого інтелектуального розвитку змоделював можливий хід пошукової діяльності та залежно від того різні варіанти своєї поведінки.

У психологічній діяльності обшукуваного інтенсивно функціонують захисні механізми. Така особа може проявити комунікабельність і замкнутість, стриманість і показну відвертість, високомірність та агресивність.

Для обшукуваного та членів його сім´ї обшук означає вторгнення сторонніх осіб в їх помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими та інтимними сторонами їх життя. Це викликає стан підвищеного психічного напруження, зрушення у їх емоційно-вольовій сфері.

Про проведення обшуку, в якому окрім працівників правоохоронних органів беруть участь поняті, стає відомо значному колу людей з числа сусідів, знайомих, співробітників, родичів обшукуваного. У декого з них обшук може асоціюватись з винуватістю обшукуваного, членів його сім´ї — звідси й негативне ставлення до них. Усі ці фактори зумовлюють створення конфліктної ситуації при обшуку.

Заховати що-небудь, як зазначає О. Р. Ратінов, набагато легше, ніж знайти. Відбувається це тому, що той, хто ховає, вирішує завдання лише з одним невідомим: він не знає, як будуть шукати, хоча нерідко володіє достатніми даними і з цього питання. Все решта, що необхідне для вирішення: характер і властивості предметів, що підлягають схову, особливості тієї місцевості, в межах якої їх планується заховати, і так дальше, йому заздалегідь відомі.

Вибираючи місце та спосіб схову, людина оперує знайомими образами та уявленнями, використовує свої знання, досвід, раніше засвоєнні прийоми та вміння.

Передбачаючи можливість обшуку, людина, яка бажає сховати певні предмети, як правило, не використовує з цією метою місця звичайного зберігання (шафу, валізу, шухляду тощо). Зазвичай вона вибирає для схову такі місця, призначення яких далеке від того, щоб служити для зберігання, розраховуючи, що слідчий не здогадається шукати в такому невідповідному місці.

Обладнуючи схованку, злочинець, як правило, застосовує ті прийоми, якими він найкраще володіє, звичними виробничими методами та відмовляється від виконання невластивої йому роботи. Той, хто, наприклад, займається столярними роботами, швидше за все використає для схову дерев´яні частини будівлі і навряд чи застосує кам´яну кладку. Жінка ймовірно застосує давно засвоєні прийоми: зашиє ті ж предмети в одяг або заховає їх яким-небудь іншим чином, не використовуючи специфічну «чоловічу» роботу (наприклад, у продуктах харчування, у консервованих овочах і фруктах). Мужчина, навпаки, замість голки віддасть перевагу свердлу та молотку і використає для створення схову корпус телевізора, інших електропобутових приладів. Звичайно, не виключена і можливість того, що мужчина був колись кравцем, володіє іншими навиками так званої жіночої праці або, навпаки, жінка володіє навиками «чоловічої» роботи.

При цьому вплив професійних навиків не можна розуміти спрощено. Враховуючи значення професійних навиків при створенні таємних сховищ, слід пам´ятати, що у людей суміжних професій і навіть різних професій бувають однакові або подібні виробничі прийоми. Крім того, в побуті чимало людей засвоює нескладні професійні прийоми, які не притаманні їх основним заняттям: ремонтують житло, меблі, предмети домашнього вжитку. Нарешті, навиками, далекими обшукуваному, можуть володіти його близькі, здатні виконати роботу по створенню сховища. Певні навики, необхідні для обладнання сховища, можуть бути набуті в результаті деяких любительських занять у вільний від основної роботи час (наприклад, шиття, заняття музикою, полюванням, рибалкою, садівництвом, розведенням птахів, радіотехнікою, винахідництвом). Нерідко особа, створюючи сховище, запозичує досвід своїх знайомих, і тому співучасники часто використовують одні й ті ж прийоми для приховання цінностей, зброї та інших предметів.

Місце сховища та характер маскування певною мірою залежить від характеру, смаків, звичок особи, в якої проводиться обшук. Жадібна, недовірлива людина намагається заховати цінності поблизу, щоб мати можливість постійно перевіряти їх недоторканність. Боягузлива людина намагатиметься сховати речі подалі. Акуратна, обережна людина виявить максимум передбачуваності і ретельно заховає необхідні речі. Натомість, розсіяна, недалекоглядна людина здатна допустити серйозні прорахунки, а лінива, легковажна людина нерідко не стане витрачати зусиль на створення сховища.

У ряді випадків, злочинці, грунтуючись на розумінні психологічних особливостей обшуку, досить тонко підходять до схову речей, розраховуючи на створення їх суб´єктивної недоступності для шукаючого, оскільки він, як правило, звертає увагу на те, що не кидається у вічі, не лежить на поверхні.

Злочинці також нерідко намагаються врахувати методи, що застосовуються при проведенні обшуку взагалі, а іноді намагаються зібрати інформацію про спосіб життя даного слідчого та відповідно до цього вживають контрзаходи.

У практиці мав місце такий випадок. У одній із справ було встановлено, що учасники злочинної групи, які знаходились на волі, після обшуку та затримання своїх спільників одержали від родичів підозрюваних відомості про те, як саме проводились перші обшуки. Зокрема, їм стало відомо, що слідчий, застосувавши металошукач, виявив на присадибній ділянці одного із затриманих цінності, поміщені у металеві кейси. Співучасники негайно замінили їх металеві упаковки на глиняні та скляні.

У деяких випадках обшукуваний у зв´язку з певними діями слідчого, намагається відволікти його від ділянок і предметів, застосовує імітацію хвилювання та інших почуттів або виявляє готовність допомогти йому, вказуючи на необхідність перевірки різних місць та предметів (наприклад, «Ви ще в шафі не дивились», «Не забудьте, що у мене є підвал та горище»). Слід дуже критично відноситись до подібних послуг. Краще не реагувати відразу на такі дії, зробити вигляд, що вони залишились поза увагою. Якщо це тільки відволікаючий маневр, то обшукуваний намагатиметься його повторити. В такому разі необхідно врахувати, на якому етапі він вдався до неправдивих демонстрацій або інших обманних дій, що саме могло викликати хвилювання обшукуваного, його бажання змінити спрямованість обшуку.

Іноді заінтересовані особи намагаються своєю поведінкою схилити слідчого до думки про те, що пошуки не мають змісту: подають співчутливі та іронічні репліки. Щоб навіяти уяву про несуттєвість тих чи інших предметів, неможливість їх використання для сховища, обшукувані інколи вдаються до різних інсценуацій. Оскільки в таких випадках важко зберегти чуття міри, обшукувані часто виявляють недоречні ретельність, працелюбність, починають займатись прибиранням, поливанням рослин та іншою домашньою роботою, підкреслено використовуючи певні предмети. Так, з´явившись разом із слідчо-оперативною групою для проведення обшуку, обвинувачений затримався на порозі, довго та ретельно витираючи ноги об підстилку. Це насторожило слідчого, оскільки погода була сухою, відповідно вулиці чисті, а ось у кімнатах панував безлад. Розпоровши підстилку, слідчий виявив заховані гроші.

Нерідко обшукуваний намагається спровокувати зі слідчим конфлікт, розпочати сварку, влаштовує провокації, щоб вивести його з рівноваги, розуміючи, що роздратованій, схвильованій людині важче виконати свою роботу. У таких ситуаціях важливо зберігати спокій, не дати вести себе по бажаному для злочинця шляху. Якщо не вдається закликати таку особу до порядку на місці обшуку, її необхідно видалити.

Іноді обшукувані умисно інсценують місце майбутнього обшуку. Відомий, наприклад, випадок, коли слідчий застав сім´ю обшукуваного за сніданком. На столі знаходились посуд, залишки їжі. Ретельні пошуки виявились безрезультатними доти, поки слідчому не спала думка перевірити вміст посуду. Так, у цукерничці серед цукру були виявлені шукані діаманти.

Особа, в якої проводиться обшук, не може залишитись байдужою до того, що відбувається. Вона гостро переживає сам факт обшуку, чуйно сприймає та реагує на окремі його етапи. Розпізнавальними ознаками таких емоційних реакцій є їх вибірковість, епізодичний характер та зв´язок з окремими етапами обшуку. Довільні реакції організму, викликані високим ступенем нервового збудження, зовнішніми ознаками яких є заїкання, хрипота, тремтіння рук, посмикування частин тіла, пітливість, зміна кольору обличчя, аритмія дихання, як правило, не піддаються свідомому контролю та управлінню. Однак є й такі реактивні дії та стани, які несвідомо проявляючись, піддаються вольовому контролю і можуть подавлятися. Вони виражаються, наприклад, в тому, що людина гризе нігті, постукує рукою чи ногою, крутить в руках речі, ламає сірники, спрямовує свій погляд на окремі предмети, робить ковтальні рухи, жестикуляцією та мімікою виражає різні почуття.

Поряд з цим, слід мати на увазі, що подібні ознаки можуть бути і симульовані для того, щоб відволікти слідчого, втомити його безрезультатними пошуками, спрямувати на хибний шлях. Крім того, такі емоційні прояви можуть бути викликані і побоюванням оголошення певних обставин, суто особистими асоціаціями, що відносяться до даного предмету, а також причинами, які взагалі не пов´язані з цим окремим епізодом обшуку.

Однак у психології обшукуваного можлива й протилежна тенденція —феномен звикання до небезпеки. Він виникає тоді, коли предмети злочинного посягання знаходяться в особи більш чи менш тривалий час. Спочатку злочинець намагається їх надійно заховати, облаштовує спеціальні схови, піклується про маскуючи ознаки. Однак після спливу певного часу, особливо за необхідності періодичного використання предметів, для перевірки їх недоторканності, злочинець поступово перестає ховати, втрачає обережність. У таких випадках зброя, знаряддя вчинення злочину, предмети, нажиті злочинним шляхом, залишаються поза тайниками, на виду.

Психологія особи, яка проводить обшук.Беручи до уваги обставини справи, характер шуканих предметів, особливості особи обшукуваного, слідчий повинен уявити собі, які можливості для того, хто ховає, дає дана обстановка і як ці можливості можуть бути реалізовані саме цією особою.

Проте тут необхідно пам´ятати, що якщо слідчий, проводячи обшук, намагатиметься уявити собі, як він би сам сховав ту чи іншу річ, то він ризикує допустити помилку. Йому слід думати не про те, як би він діяв в даній ситуації, а про те, як повинен був діяти обшукуваний.

Аналізуючи можливі мислені процеси обшукуваного при виборі ним місця і способу укриття об´єкту, слідчий повинен враховувати не лише його психічні особливості, інтереси, але й знати про дії, вчинені до проведення обшуку. З цією метою з´ясовується, які місця він найчастіше відвідував, які предмети здавав у ремонт і т. п. Це вимагає не лише констатуючого підходу, а вивчення психології вчинків — від намірів до наслідків.

Необхідно враховувати при обшуку фізичні та матеріальні можливості обшукуваного, оскільки від них також залежить можливість або неможливість вчинення конкретних дій, спрямованих на приховання шуканих речей. Так, для обладнання сховища необхідні ті чи інші інструменти, матеріали, пристосування. Тому при підготовці до обшуку та в його ході належить з´ясувати, які інструменти були або є в наявності обшукуваного та могли бути ним використані.

Вказівки для подальших пошуків слідчий виявляє і в таких знахідках, які важливі не самі по собі, а відіграють проміжну роль. До таких вказівок можна віднести наступні:

1) поведінка заінтересованих осіб щодо певного предмету (спроби заховати або знищити його, відволікти від нього увагу, особливе нервування обшукуваного, пов´язане з цим предметом);

2) сумнівність пояснень з приводу того чи іншого предмета. В таких випадках рекомендується спеціально опитати обшукуваних про предмети, які оглядаються, причому питання слід ставити так, щоб не показати заінтересованим особам, що від їх пояснень залежить рішення слідчого про вилучення даного предмету;

3) підозріле поєднання предметів, виявлених при обшуку. Так, повинно привертати увагу слідчого надмірна кількість однорідних предметів, що перевищують нормальні потреби сім´ї. Іноді окремі речі самі по собі не можуть мати значення для справи, але, знаходячись в розпорядженні конкретної особи, породжують серйозні сумніви (наприклад, зв´язка ключів, знайдена в особи, яка підозрюється у вчиненні квартирних крадіжок);

4) невідповідність характеру знайдених предметів особі обшукуваного (наприклад, виявлення при обшуку в квартирі старого холостяка різноманітних дитячих речей, одягу, іграшок, солодощів);

5) сумніви про те, що знайдені предмети належать обшукуваному;

6) підозрілий спосіб зберігання виявлених предметів (наприклад, парасолі під матрацом ліжка у спальні);

7) незвичні властивості окремих предметів.

Слідчий повинен диференціювати реакції обшукуваного, розібратися в тому, які з них викликані подією в цілому, а які мають локальний характер, тобто стосуються певної ділянки приміщення або предмету.

Обмірковуючи проміжні результати обшуку, необхідно контролювати обґрунтованість своїх рішень та висновків. У цьому допомагає попереднє вивчення властивостей та ознак шуканих об´єктів, з урахуванням можливих спроб з боку обшукуваного їх змінити та зробити невпізнаними (розборка, перефарбовування, перешивка, розкрій, видалення яскравих ознак тощо).

Іноді непогані результати приносить так званасловесна розвідка. Перед тим, як перейти до обшуку чергових об´єктів, необхідно оголосити про наступну стадію обшуку та прослідкувати за поведінкою присутніх. Словесний подразник, посилюючи збудження, може викликати відповідну реакцію з боку обшукуваного.

На думку С. Ф. Денисюка та В. Ю. Шепітька, словесна розвідка виконує також функцію збудження інтересу до спілкування зі слідчим. Реалізація такого прийому стимулює обшукуваного до зміни своєї поведінки та втягує у спілкування.

Тому в ході обшуку рекомендується говорити з обшукуваним, задавати йому запитання про розташування приміщень, призначення, приналежність та властивості тих чи інших предметів. Не виключено, що при цьому тембр голосу та манера говорити видадуть хвилювання співрозмовника, викликане наближенням слідчого до захованої речі.

Якщо слідчий не боїться яких-небудь ексцесів з боку обшукуваного, можна доручити йому відкривати сховища та перекладати окремі речі. У такий спосіб при наближенні обшукуваного до «заповітного» місця інколи вдається викликати та розпізнати його хвилювання. При цьому також створюється додаткова можливість виявити тенденції заінтересованої особи, намагання відвести від даного місця, загальмованість та неадекватність його дій, тобто їх невідповідність даній обстановці (наприклад, спроба відкрити замок ключем, що не підходить до нього).

При обшуку, зазначає М. І. Єнікеєв, слідчий повинен не просто шукати, а діяти, постійно здійснюючи вплив на обшукуваного. Найчастіше добровільна видача шуканого відбувається не у зв´язку з першою пропозицією слідчого добровільно видати відповідні предмети, а у відповідь на його правильно здійснювані першочергові пошукові дії. Так, відомий випадок, коли постійні погляди слідчого на шафу привели до добровільної видачі схованої там зброї. «Беріть, і так вже все знаєте», — оголосила при цьому господиня квартири, в якій відбувався обшук.

Другим напрямом впливу на обшукуваного є послаблення його захисних бар´єрів, зниження його опору. У зв´язку з цим слідчому хоча б орієнтовно необхідно знати спонукання обшукуваного до ховання шуканих об´єктів (сором перед родичами, сусідами, співробітниками; страх перед покаранням; побоювання нашкодити престижу, втратити добру репутацію і т. п.).

Залежно від характеру мотивації поведінки обшукуваного, слідчий визначає тактику взаємодії з ним. В одних випадках акцентується увага на вигодах, пов´язаних із добровільною видачею, в інших — підкреслюється правило нерозголошення результатів обшуку. У такий спосіб слідчий спростовує мотиви поведінки обшукуваного, висунуті ним для виправдання своєї поведінки.

Психологія пошукових дій.У психологічному змісті обшуку важливе місце належить спостереженню. Нерідко дану сторону діяльності розуміють обмежено, вважаючи, що спостереження як засіб вивчення місця обшуку повинно бути спрямоване лише на шукані предмети. Однак мета спостереження в ході обшуку набагато ширша.

Крім шуканих об´єктів, спостереження може охоплювати поведінку тварин і птахів, які нерідко вказують на присутність людини, яка ховається або місцезнаходження схованих речей чи трупа. Відомо, що багато домашніх тварин виявляють неспокій у близькому сусідстві з трупом, собаки збуджено ведуть себе, коли на їх території знаходиться стороння особа і т. п.

Ще важливішим об´єктом спостереження є поведінка учасників обшуку. Спостерігати при цьому рекомендується за мікрорухами рук та ніг, мімікою, змінами голосу, за кольором обличчя, потовиділенням людини, яка піддається обшуку.

У психологічному плані таке спостереження виконує два завдання: по-перше, контроль за діями осіб, що проводять пошуки, за повнотою та ретельністю обшуку; по-друге, виявлення в поведінці заінтересованих осіб ознак, які вказують на місцезнаходження шуканих предметів.

Ефективність спостереження багато в чому залежить від стійкості уваги слідчого. В процесі обшуку вимагається протягом тривалого часу зберігати увагу на одному об´єкті, а також розподіляти увагу на кілька об´єктів та швидко перемикатися з одного об´єкта на інший. При цьому не варто без особливої потреби відволікатись до повного закінчення всіх необхідних дій з даним предметом. Якщо слідчий, займаючись одним предметом, обмірковуватиме прийоми обшуку сусіднього приміщення, він ризикує пропустити дещо важливе. Коли на думку спали сторонні міркування, рекомендується зробити помітку в блокноті та повернутись до цих думок на наступному етапі обшуку. Не допускається також, щоб самі учасники обшуку відволікали один одного.

На місці обшуку повинна панувати сувора дисципліна, заборонені сторонні розмови, непотрібне переміщення та інші дії, що відволікають увагу, та не викликаються необхідністю. Рекомендується передбачити порядок вирішення поточних питань та обміну інформацією між учасниками.

На увагу слідчого негативно впливає його втома. Важко зберегти стійку увагу на одній дії, якщо вона одноманітна і тривала. Тому слідчому потрібно час від часу змінювати характер своїх дій. Наприклад, після огляду книг не варто займатись вивченням переписки, а краще, зберігаючи обраний напрям пошуку, перейти до дослідження предметів і меблів, відклавши ознайомлення з документами на потім. Дослідження невеликих речей доцільно чергувати з дослідженням більших предметів. Якщо ж переривати початий огляд небажано, можна обмінятись роботою з іншим учасником обшуку. Нарешті, коли обшук носить тривалий характер і поєднаний із значним фізичним навантаженням, потрібно робити перерви для відпочинку. При цьому слід пам´ятати, що злочинці нерідко умисно розраховують на втому слідчого.

Цілеспрямованість і вольова поведінка слідчого при проведенні обшуку можуть виявитись вирішальними для досягнення успіху. Він не повинен ухилятись від виконання запланованих дій, які б важливі обставини його до цього не спонукали.

Проведення обшуку вимагає прояву максимуму морально-вольових якостей. Тут не варто розраховувати на швидкий успіх. Не слід опускати руки і при невдачах. Іноді шукані речі вдається виявити в останній момент. Невіра в успіх вкрай негативно впливає на пошукову діяльність. Втративши надію, слідчий шукає поверхнево, без енергії, формально. Ознаки невпевненості у поведінці слідчого можуть бути помічені оточуючими і різко знизити активність діяльності учасників слідчо-оперативної групи. Навіть у тому випадку, коли слідчому тривалий час не вдається досягти позитивних результатів обшуку, він повинен стримувати свої емоції, не допускаючи яких-небудь висловлювань чи дій, що можуть негативно вплинути на хід операції.

Деколи слідчого лякає обсяг роботи. Зустрівшись, наприклад, з необхідністю перекопати присадибну ділянку, перекласти кілька кубометрів дров або розібрати скирту сіна, людина, позбавлена терпіння, витримки, готовності долати перешкоди, залишає пошуки. Втім, шукані предмети часто вдається відшукати саме завдяки виконанню таких тривалих і трудомістких робіт.

Недопустимо також відмовлятись від дослідження відштовхуючих, важкодоступних, незручних місць (криниця, електророзетки, клітки диких тварин, вулики, димохід і т. п.), оскільки дуже часто предмети ховають саме там, намагаючись важкістю пошуків підірвати рішучість слідчого.

Неможна гребувати при обшуку і брудною роботою. Нерідко обшукуваний умисно розраховує на бридливість осіб, які проводитимуть обшук, ховаючи ті чи інші предмети в смітті, навозі.

Слідчий не повинен відступати і перед необхідністю перевірки постелі та речей дитини чи хворого. Обшукуваний часто думає, що з міркувань гуманності той, хто проводить обшук, обмежиться поверхневою перевіркою. Такі мотиви керують тими, хто ховає ікони, книги релігійного змісту, молитовні приналежності, розраховуючи, що слідчий не буде їх оглядати, щоб не образити релігійні почуття обшукуваного. Пам´ятаючи про це, неможна відмовлятись від перевірки будь-яких предметів. Звичайно, при цьому необхідно зберігати належний такт.

У випадку виникнення в ході обшуку гостроконфліктних ситуацій може застосовуватись і такий метод впливу як навіювання у формі наказу, що дає можливість різко змінити поведінку обшукуваного, вивести відносини зі стану різкого конфлікту.

У той же час, особи, які проводять обшук, повинні уникати дій, що можуть викликати справедливе незадоволення, наприклад, давати які-небудь оцінки щодо способу життя обшукуваного. Не потрібно виявляти радість або засмучення, коментувати результати пошуків. Усією своєю поведінкою потрібно намагатись навіяти присутнім переконання в тому, що обшук буде доведений до кінця, не дивлячись на будь-які перешкоди.

В юридичній літературі рекомендується при проведенні обшуку використовувати і відеозапис. Він, насамперед, є засобом наглядної фіксації ходу та результатів слідчої дії. Поряд з цим, відеозапис здійснює і психологічний вплив на обшукуваного. Його хвилювання посилюється, якщо він знаходиться в кімнаті, де ведеться відеозапис, в момент наближення до можливого сховища.

Психологічна характеристика виїмки.У порівнянні з обшуком виїмка меншою мірою носить пошуковий характер, однак має сильніший психологічний вплив на обшукуваного, оскільки йому стає зрозуміло, що слідчому відомо, які предмети та документи, що його викривають, знаходяться у даному приміщенні.

Для правильного застосування методів психологічного впливу — переконання та навіювання, слідчому необхідно з´ясувати джерела негативного ставлення даної особи до вимоги про добровільну видачу, об´єкта, що підлягає вилученню. Іноді відмова у добровільній видачі пояснюється не «винним» відношенням особи до даного об´єкту, а побоюванням розголошення обставин її інтимного життя, небажанням завдати шкоди родичу, знайомому, сусіду чи співробітнику. Для подолання такого негативного ставлення, в подібних випадках слідчий може звернути увагу на проведене попередження понятих, спеціалістів та інших осіб, присутніх при виїмці, про кримінальну відповідальність за розголошення виявлених обставин інтимного життя особи, яка займає дане помешкання, чи інших осіб. Слідчий також повинен роз´яснити, що він вправі провести виїмку примусово, а дії даної особи — протиправні.