Основи загальної та юридичної психології

4.3. Психологічні особливості допиту деяких суб´єктів

Психологічні особливості допиту підозрюваного (обвинуваченого).Затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, обрання щодо неї запобіжного заходу або винесення постанови про притягнення як обвинуваченого пов´язане з різкими змінами у її житті, соціальному статусі, із значним звуженням її соціально-рольових функцій, зі зрушеннями у психіці, що посилюються умовами ізоляції. Затримання або притягнення як обвинуваченого викликають в одних людей підвищений рівень тривожності, почуття відчаю, безвиході, повної залежності від осіб, які ведуть провадження у кримінальній справі, а в інших — почуття озлобленості, агресивності, активну протидію правосуддю.

Особливо драматичним є психічний стан невинного, притягнутого як обвинуваченого. Нещастя, що раптово звалилося на нього, різко дезорганізує його психіку, породжує неадекватні поведінкові вчинки, які можуть бути інтерпретовані недосвідченим слідчим як непрямі докази винуватості. Намагаючись покласти край такому болісному стану, невинна особа може вдатися навіть до самообмови.

Психологічні особливості таких учасників кримінального процесу як підозрюваний та обвинувачений визначаються наступними факторами: 1) їх процесуальним статусом (значною заінтересованістю у вирішенні справи, правом відмовитися від давання показань та відповідей на запитання, відсутністю кримінальної відповідальності за давання завідомо неправдивих показань); 2) характером вчиненого злочину (його тяжкістю, суспільним резонансом); 3) особистісними характеристиками (спрямованістю особистості, мотиваційною сферою, світоглядом, ціннісними орієнтаціями і т. п.); 5) у ситуації позбавлення волі — дезадаптацієюаж до суїцидних проявів; 6) конфліктною ситуацією спілкування (як явною, так і латентною); 7) формуванням захисної домінанти, протидією слідству (як активною, так і пасивною), негативним ставленням до свідків обвинувачення; 8) постійною психічною напруженістю; 9) активною мисленою діяльністю, підвищеним самоконтролем, загостреною увагою до «найнебезпечніших» обставин.

Психологічні особливості конкретного підозрюваного (обвинуваченого) визначають найефективніші заходи по його викриттю у вчиненні злочину, одержання правдивих показань, досягнення завдань розслідування. Найповніше це реалізується в ході допиту, який найчастіше відбувається в умовах конфліктної ситуації, що передбачає наявність психологічної боротьби. Це ставить високі вимоги до особистості та психологічної підготовки слідчого при його проведенні: володіння способами психологічного впливу та психологічного захисту.

До основних психологічних дій, що проводяться слідчим при допиті підозрюваного (обвинуваченого), належать: 1) діагностика конфліктної ситуації допиту, психологічний аналіз форми психологічного захисту особистості та методів, що нею використовуються, попереднє планування тактики допиту; 2) психологічний аналіз та оцінка ставлення особи до події злочину, його наслідків, своєї ролі у ньому, до потерпілого, слідчого; 3) психологічний аналіз та оцінка основних особистісних характеристик: загальної та соціальної спрямованості, ціннісних орієнтацій, настанов, мотивів, поглядів, переконань; 4) вибір лінії поведінки, комунікативної позиції, засобів та методів психологічного впливу, нейтралізації психологічної протидії; 5) оперативний аналіз та оцінка невербальних реакцій; 6) використання спеціальних психологічних прийомів для діагностики завідомо неправдивих показань, спроб ввести слідство в оману; 7) використання спеціальних психологічних прийомів для переформування настанов, поглядів, ціннісних орієнтирів на позитивні; 8) використання тактико-психологічних прийомів схиляння до визнання своєї вини; 9) застосування тактико-психологічних прийомів та методів пред´явлення доказів; 10) використання спеціальних прийомів та методів допиту для схиляння до визнання своєї вини за відсутності достатніх доказів.

Допит підозрюваного та обвинуваченого у психологічному аспекті не містить істотних відмінностей, хоча певні особливості все-таки існують.

Так, допит підозрюваного відбувається в умовах дефіциту доказової інформації (в системі доказів зазвичай є прогалини) та гострого дефіциту часу на підготовку до нього, про що може здогадатися підозрюваний. Водночас при допиті підозрюваного слідчий володіє і певними перевагами, оскільки підозрюваному відома незначна інформація про обсяг доказів, наявних у слідчого, щодо його винуватості, а фактор раптовості та несподіваності позбавляють його можливості глибоко продумати ту чи іншу версію, лінію поведінки.

Психологічні особливості допиту потерпілих.Психологія допиту потерпілих характеризується наступними особливостями: 1) їх психологічний стан може визначатися «обвинувальною домінантою», негативно-емоційним збудженням, що виник внаслідок вчинення злочину та його наслідків. Потерпілі зазвичай довго зберігають в пам´яті те, що вони пережили під час вчинення злочину — страх, стресову перенапругу, відчай, жах, фізичні страждання. В окремих випадках можливе виникнення слідового афекту, реактивних станів, психічних розладів. З іншого боку, негативні спогади про подію злочину відштовхуються свідомістю потерпілих, породжують стан охоронної загальмованості. Поряд з цим, окремі деталі події можуть сприйматися і зафіксовуватися особливо чітко; 2) показання потерпілих часто перенасичені оціночними елементами, різним є і їх ставлення до встановлення істини — від байдужого до прямої протидії слідчому. Показання потерпілих (особливо при вчиненні щодо них насильницьких дій), як правило, характеризуються емоційною насиченістю та нерідко значною реконструкцією справжньої події; 3) потерпілим доводиться брати участь в очних ставках, пред´явленні для впізнання, виїжджати на місце події, що може привести до мимовільного формування механізму психічного захисту від повторних психотравмуючих впливів; 4) потерпілі — суб´єкти кримінального процесу, в пам´яті яких міститься цінна для слідства інформація, яку необхідно використати повністю, і в цьому їм слід допомогти. Водночас процеси сприйняття, запам´ятовування та відтворення інформації потерпілими далеко не завжди бездоганні, а відомості, що вони повідомляють, можуть містити добросовісну помилку, що слід мати на увазі при їх оцінці. Так, гострі емоційні стани ведуть, як правило, до гіперболізації емоціогенних впливів, появи узагальнення, явища переносу ознак одного об´єкту на інший (для прикладу, «всі ґвалтували», «всі били»); 5) важливе значення має поведінка потерпілих до вчинення злочину в контексті їх віктимності. Проявляючись через спрямованість особистості, через типову лінію її поведінки, віктимність є важливим фактором в аналізі взаємодії злочинця та потерпілого, в оцінці достовірності показань обвинуваченого, потерпілого та свідків.

Взаємодія слідчого з потерпілим, як вказує М. І. Єнікеєв, повинна базуватися з урахуванням стану потерпілого, як особи, що перенесла психічну травму, шукає захисту у правосуддя.

Найменша неуважність, підозрілість слідчого гостро переживається потерпілим, посилює його емоційно-негативний стан. Завдання слідчого — максимально заспокоїти потерпілого, запевнити його в тому, що злочин буде всебічно, повно та об´єктивно розслідуваний. При цьому необхідно нейтралізувати можливу гіперактивність потерпілого, його метушливість, багатослівність, зацикленість на несуттєвих деталях. Це вдається зробити шляхом відволікання його уваги на інші події, що мають важливе значення для потерпілого.

При допиті потерпілих необхідно враховувати можливість виникнення суперечливих бажань, побоювань тощо. Так, негожа поведінка потерпілого у зв´язку з подією злочину може викликати у нього бажання викривити інформацію. У ряді випадків він уникає показань, пов´язаних з обставинами інтимного життя.

Психологічні особливості допиту свідків.Процесуальний статус свідка поєднаний з гостроконфліктними життєвими ситуаціями, зі своєрідними поглядами стосовно цінностей, які охороняються законом, з різними моральними та громадянськими якостями особистості. Усі свідки займають певну позицію — вони так чи інакше ставляться до події злочину, до особистісних якостей обвинуваченого та слідчого. Залучення свідка до сфери кримінального судочинства викликає у нього особливий психічний стан, зумовлений підвищеною відповідальністю за свої дії. Однак окремі люди сприймають статус свідка з негативним відтінком, і це необхідно враховувати слідчому, проявляючи до свідка чуйне та доброзичливе ставлення.

Психологія допиту свідків характеризується наступними особливостями: 1) індивідуальними особливостями психіки та ознаками її норми чи патології, статтю, віком, що впливають на сприйняття, запам´ятовування та відтворення інформації; 2) психічним станом до вчинення злочину та емоційним реагування на факт злочину; 3) особливостями особистості (соціальним статусом, спрямованістю, мотиваційною та ціннісною сферою, професійною належністю і т. п.); 4) значним обсягом оцінної інформації, яка вимагає детального аналізу; 5) навіюваністю та самонавіюваністю; 6) процесуальним статусом у кримінальному процесі (наявністю цілого ряду обов´язків, порушення звичайного ритму життя); 7) характером міжособистісної взаємодії зі слідчим.

Вказані особливості необхідно враховувати в ході допиту, що здійснюється шляхом: 1) діагностики та оцінки стану психофізіологічних, пізнавальних процесів, пам´яті, рівня та характерних особливостей мислення свідка; 2) діагностики та оцінки особистісних характеристик свідка; 3) вибору та застосування психологічних способів активізації пам´яті, мислення, стимулювання відновлення асоціативних зв´язків; 4) оперативного аналізу та оцінки невербальних реакцій свідка; 5) швидкої зміни тактики допиту на підставі вищевикладених факторів; 6) застосування спеціальних психологічних прийомів виявлення та подолання умисного або мимовільного перекручення фактів.

Психологічні особливості допиту неповнолітніх.Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. Послідовна їх зміна є незворотною та передбачуваною.

У психологічній науці одержав поширення наступний підхід до періодизації психічного розвитку неповнолітніх:

ранній вік(від народження до трьох років);

дошкільний вік(з трьох років до шести);

молодший шкільний вік(з шести до десяти років);

середній шкільнийабопідлітковий вік(з десяти років до п´ятнадцяти);

старшийабоюнацький вік(з п´ятнадцяти до вісімнадцяти років).

Кожному віковому періоду розвитку неповнолітнього притаманні різне коло спілкування, різні види ведучих потреб, відносин з оточуючими його людьми, ігрової діяльності, захоплення, змінювані рівні інтелекту, ціннісні орієнтації, спрямованість особистості. Перехід від одного вікового періоду до іншого супроводжується «кризами» розвитку, зумовленими суперечностями, що виникають між новими потребами та умовами їх задоволення, які також не влаштовують дитину.

У літературі підкреслюється, що незважаючи на процесуальний статус неповнолітнього у справі (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок), його поведінка під час допиту визначатиметься, насамперед, його віковими, інтелектуальними та психічними особливостями його особистості.

Зміст, форма та достовірність показань неповнолітніх багато в