Одним з елементів міжнародної валютної системи є міжнародні валютні ринки. Їх виникнення зумовлене розширенням розрахунків у валюті між продавцями і покупцями.

Валютні ринки це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж валют на основі попиту і пропозиції.

В організаційному плані валютний ринок — це множина великих комерційних банків та інших фінансових закладів, зв´язаних складною мережею сучасних засобів зв´язку, за допомогою яких здійснюється торгівля валютою і платіжними документами в іноземних валютах.

Ринок валют обслуговується телефонними дзвінками та радіопередачами між банками. За винятком деяких спеціалізованих ринків (наприклад, Міжнародного грошового ринку в Чикаго), валютний ринок не є місцем, де збираються продавці та покупці. На валютному ринку досвідчені маклери сидять за своїми робочими столами у різних банках і підтримують між собою зв´язки за допомогою комп´ютерів та телефонів. Комп´ютери показують поточні котирування курсів всіх основних валют з датою укладання угод. Кожний банк подає своє котирування валют, котрим показує, за яким курсом він готовий торгувати валютою. Банк-покупець, якого влаштовує курс, прямо по телефону зв´язується з банком-продавцем і укладає угоду. Як правило, швидко (за одну або декілька хвилин) регулюються різні формальності й угода укладається за усним погодженням. За необхідності всі інші документи за угодою оформляються пізніше.

На міжбанківському валютному ринку здійснюються угоди з купівлі-продажу великих сум. Друковані котирування валют враховують угоди на суми, не менші за 1 млн. дол. США. Валютний ринок відкритий цілодобово з понеділка до п´ятниці.

Суб´єктами валютного ринку є: фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю; комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв´язків; державні установи. Основну роль серед суб´єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства окремих країн.

На світовому валютному ринку здійснюються розрахункові і кредитні операції, що обслуговують товарні угоди, валютообмінні операції, операції з обслуговування руху капіталів між країнами, операції з цінними паперами.

Основними функціями світового валютного ринку є:

—здійснення зовнішньоторговельних операцій;

—регулювання валютних курсів;

—валютний кліринг;

—страхування (хеджування) валютних ризиків;

— отримання прибутків (спекуляція) на різниці валютних курсів.

Перші дві функції розглядаються у подальших розділах.

Валютний кліринг, страхування та спекуляція є особливими функціями світового валютного ринку.

Валютний кліринг — це угоди між урядами двох або декількох країн про обов´язковий залік взаємних міжнародних вимог і зобов´язань. Зумовлений валютний кліринг великими масштабами міжнародної торгівлі.

Експорт товарів і послуг країни є причиною продажу іноземних валют з метою купівлі національної грошової одиниці. Водночас імпорт товарів і послуг спричиняє продаж національної валюти для купівлі іноземної валюти. Отже, здійснення міжнародних розрахунків переходить в площину міждержавних відносин. Поштовхом до виникнення валютних клірингів стала криза 1929—1933pp., яка викликала необхідність валютних обмежень та валютного контролю. Перший двосторонній кліринг був підписаний у 1931 р. між Угорщиною і Швейцарією. До 1939 р. лише західноєвропейські країни уклали 141 клірингову угоду.

У двосторонньому клірингу рахунки ведуться в обох країнах з застосуванням прийнятих в міжнародній практиці форм розрахунків (інкасо, акредитив, переказ тощо). Імпортери вносять в свій банк національну валюту, а експортери замість валютного виторгу її отримують. Банки, які ведуть клірингові рахунки, здійснюють залік взаємних вимог.

Перша угода про багатосторонній кліринг між трьома і більше країнами була підписана у 1947 р.(Франція, Італія, Бенілюкс та ін.). В її основу була покладена схема "двоступеневого сальдування". На першому етапі за результатами розрахунків окремих країн підсумовувалися вимоги і зобов´язання, але не розраховувалось остаточне сальдо; на другому етапі країна-боржник переказувала свій борг на третього учасника, який був її дебітором. За вимогами і зобов´язаннями, які залишилися після заліку, виводились сальдо країнами-учасницями у двосторонньому порядку. Система багатосторонніх клірингів постійно вдосконалювалась:

  • 1949 р. — прийнята "Третя угода про багатосторонній кліринг";
  • червень 1950 р. — грудень 1958 р. — "Угода про багатосторонній кліринг" — Європейський платіжний союз (ЄПС), до якого ввійшли всі країни ОЕСР;
  • грудень 1958 — грудень 1972 р. — ЄПС замінений Європейською валютною угодою (ЄВУ);
  • січень 1973 р. — замість ЄВУ набула чинності нова валютна угода в рамках ОЕСР.

За обсягом операцій розрізняють повний кліринг, який охоплює до 95 % платіжного обігу, і частковий, який поширюється лише на певні операції. Обсяги товарообігу і клірингу не збігаються: у частковому клірингу обсяг товарообігу перевищує обсяг клірингових розрахунків, а у повному — навпаки, оскільки кліринг охоплює і неторгові операції, зокрема й угоди з цінними паперами.

За способами регулювання сальдо клірингового рахунку розрізняють кліринги:

  • з вільно конвертованим сальдо;
  • з умовною конвертацією, наприклад, через певний період після утворення сальдо;
  • з неконвертованим сальдо, за яких сальдо не може бути переведене в іноземну валюту і погашається, в основному, товарними поставками.

Валюта клірингу може бути будь-якою. Інколи застосовуються дві валюти або міжнародні одиниці.

Страхування, або хеджування, валюти — це дії, спрямовані на недопущення ні чистих активів, ні чистих пасивів у даній валюті. Згідно з фінансовою термінологією страхування означає дію з недопущення двох видів відкритих позицій в іноземній валюті — довгих позицій (володіння довгостроковими активами в іноземній валюті) і коротких позицій (володіння іноземною валютою в більших обсягах, ніж необхідно в короткостроковому плані). Отже, валютний ринок, породжуючи зміну валютних курсів, одночасно дає можливість застрахуватися від майбутніх їх коливань.

Зворотною стороною страхування є спекуляція. Валютні спекуляції — це операції банківських закладів, фірм, юридичних та фізичних осіб для отримання прибутку від зміни валютних курсів у часі або на різних ринках. За фінансовою термінологією спекуляція — це дії з відкриття нетто-активів (довга позиція) або нетто-пасивів (коротка позиція) в іноземній валюті.

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій та набору використовуваних валют валютні ринки поділяються на міжнародні, регіональні та національні (місцеві).

Під національними та регіональними валютними ринками розуміють сукупність операцій з валютного обслуговування клієнтів (компаній, приватних осіб та банків, що не спеціалізуються на проведенні міжнародних валютних операцій), що здійснюють банки, розміщені на території даної країни (регіону). Крім того, до операцій внутрішнього національного ринку належать валютні операції між окремими компаніями та приватними особами, а також ті, що проводяться на валютних біржах.

85—95 % валютних угод укладається на міжбанківському валютному ринку.

Через валютний ринок здійснюються всі розрахунки у світовому співтоваристві.

Ядром валютного ринку є країни, в яких практично відсутні валютні обмеження. Це — США, Німеччина, Японія, Великобританія, Швейцарія, Швеція, Канада, Норвегія, Нідерланди, Люксембург та деякі інші.

Провідну роль у здійсненні валютних операцій на валютних ринках відіграють комерційні банки, які на договірній основі виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів. У більшості країн, крім перелічених вище, на валютний ринок можуть виходити лише уповноважені банки (які мають право на проведення валютних операцій) та державні установи. Міжнародними банками здійснюється близько 90 % валютних угод, а щоденний обіг валютних бірж становить близько 500 млрд. дол. США. Основними валютними центрами є Лондон, Нью-Йорк і Токіо. В них встановлюються валютні курси.

Розрізняють міжбанківський і біржовий валютні ринки. На міжбанківському ВР усі операції проводяться безпосередньо банками за допомогою технічних засобів зв´язку. Така форма ВР найпоширеніша (близько 90 % усіх валютних угод). Міжбанківський ВР ділиться приблизно на дві однакові частини: брокерський та прямий ринки.

На брокерському ринку банки користуються послугами брокерів, а на прямому — самостійно знаходять партнерів.

На біржовому ринку зустрічаються представники центральних банків країн-членів і, балансуючи заявки своїх клієнтів, фіксують курс валют, який стає орієнтиром для всього ВР.

Міжбанківський ВР більше використовують США, Канада, Великобританія, Швейцарія, а біржовий — Японія, Франція, скандинавські країни.

Для більшості міжнародних операцій використовується шість валют: долар США, німецька марка, єна Японії, фунт стерлінгів, швейцарський франк та французький франк. На них припадає до 90 % міжнародного конверсійного обігу.

Найпоширенішими є такі угоди з валютами: долар — марка; долар — єна; долар — фунт стерлінгів.

Торгують валютою у вигляді касової та строкової валютних угод. Касові (готівкові) валютні операції в основному здійснюються на умовах спот (spot), що означає розрахунок у момент укладання угоди або не пізніше ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Такі угоди укладаються усно або з використанням автоматичного зв´язку. Мета операції спот — забезпечення валютою зовнішньоторговельних операцій та отримання банками курсового прибутку.

Під час строкових (форвардних) валютних операцій сторони домовляються про поставку обумовленої суми іноземної валюти через певний строк після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Найпоширенішим є строк від одного тижня до 6 місяців. Курс за форвардними угодами може бути як вищим, так і нижчим від курсу спот. Курси валют, обумовлені в даний час для обміну усіх валют пізніше, називаються строковими (форвардними). Їх не треба плутати з майбутнім курсом спот. Курс спот — це той курс, який є на ринку на певну дату. Наприклад, якщо у вересні укладена угода про продаж доларів, який буде здійснено через 90 днів, то валюта обмінюється в обумовлену дату в листопаді, але за курсом, зафіксованим у вересні. Форвардний курс може бути вищим, нижчим або дорівнювати курсу спот на цю дату. Якщо він вищий, то різниця плюсова — премія (ажіо), а якщо нижчий, то різниця мінусова (дисконт).

У валютних котируваннях сам курс форвард, як правило, не вказується, а зазначається лише розмір премії чи дисконту, які додаються або віднімаються від курсу спот (наприклад, премія 0,0210 марки). Форвардні угоди укладаються для страхування капіталовкладень за кордоном від можливих збитків, для конверсії валюти в комерційних цілях, для отримання прибутку за рахунок курсової різниці.

Різновидами строкових операцій є опціонні та ф´ючерсні операції.

Ф´ючерсні операції — це купівля-продаж валюти за зафіксованими в момент укладання угоди цінами з виконанням операції через певний період. Основна їх особливість — це торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови — сума, термін, метод розрахунку тощо. В момент укладання угоди вноситься невелика сума — гарантійний депозит. Під час ф´ючерсних угод застосовується хеджування (від англ. hedge — огороджувати) — форма страхування ціни або прибутку, за допомогою якого учасники угод мають можливість застрахувати себе від можливих втрат за рахунок зміни цін протягом дії угоди.

Об´єктом опціонних угод є право купити (опціон "кол" — option call) або продати ("пут" — option put) валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим у момент укладання угоди. Це є угода з незафіксованою датою поставки валюти. За придбання права купити або продати валюту платиться невелика премія. Якщо за період дії угоди опціон був невигідний, тоді оплачена премія втрачається і валютна операція не здійснюється. Опціон вигідний, якщо курсові коливання вищі, ніж розмір премії.

Валютною угодою, яка поєднує готівкову і строкову операції, є операція своп (swap). Це валютна операція, що передбачає купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на визначений строк з тими ж валютами. Під час операцій своп готівкова угода здійснюється за курсом спот, який у строковій контругоді коректується з урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу. Клієнт економить на різниці між курсами продавця і покупця за готівковою угодою.

Частину валюти, яку продають, банки витрачають на купівлю іншої валюти. Внаслідок цього змінюється співвідношення вимог і зобов´язань банку в інвалюті, яке визначає його валютну позицію. Якщо вони збігаються, валютна позиція вважається закритою, а якщо ні — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо зобов´язання з купленої валюти перевищує вимоги, і довгою, якщо вимоги з купленої валюти більші за зобов´язання.