Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну.

Котирування проводять державні (національні) і великі комерційні банки. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннями здійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні котирування коливаються навколо офіційного курсу.

Валютне котирування може бути прямим і оберненим (непрямим). Якщо котирування пряме 1, 10, 100 одиниць іноземної валюти дорівнюють X одиниць національної валюти, а якщо обернене — 1, 10, 100 одиниць національної валюти дорівнюють X одиниць іноземної валюти.

В більшості країн для встановлення курсу національної валюти використовується пряме котирування, у Великобританії — обернене котирування, а в США застосовуються обидва котирування.

Приклад котирування деяких валют:

Нью-Йорк на Париж — 1 дол. США = 5,7045 фр. фр.;

Лондон на Нью-Йорк — 1 ф. ст. = 1,6853 дол. США;

Лондон на США — 1 ф. ст. = 1,6940 дол. США.

Котирування завжди дається з точністю до чотирьох знаків після коми.

На валютному ринку його учасники використовують два курси: курс продавця і курс покупця. Курс продавця — це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну, а курс покупця — це курс, за яким він купляє іноземну валюту за національну. Курс продавця завжди вищий за курс покупця.

Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею. За рахунок маржі банк покриває видатки і формує прибуток за валютними операціями.

Часто дилери, а також для економічних розрахунків чи у зовнішньоторговельних контрактах для встановлення курсів валют використовують середній курс — середнє арифметичне курсів продавця і покупця.

Під час валютних операцій виникає необхідність встановлення крос-курсу. Це курс, отриманий розрахунково з курсів двох валют до третьої. Або це — котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, курс долара до марки, встановлений Національним банком України.

Курс національних валют визначається, як правило, до долара. Наприклад, якщо швейцарський банк хоче отримати курс швейцарського франка до шведської крони, то він використовує курси обох валют до долара, а потім виводить крос-курс швейцарського франка до шведської крони.

Схема розрахунку:

X швейцарських франків =100 шведських крон;

3,7946 шведської крони = 1 дол. США;

1 дол. США = 1,9872 швейцарського франка.

Звідси 100 шведських крон = 52,3692 швейцарського франка.

У розрахунках часто використовують фіксинг — визначення міжбанківського курсу послідовним порівнянням попиту та пропозиції по кожній з валют, а потім на цій основі установлення курсів продавця і покупця їх публікують у офіційному бюлетені.

Валютний курс характеризує співвідношення попиту та пропозиції кожної валюти, що відображається в платіжному балансі.

Платіжний баланс являє собою співвідношення між платежами країни за кордон і надходженням їх з-за кордону. Між торговим балансом і валютним курсом існує обернений зв´язок. Якщо торговий баланс погіршується (збільшується від´ємне сальдо), то це є показником того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж продає товарів, тобто на валютному ринку збільшується пропозиція національної валюти і росте попит на іноземну, що створює умови для формування тенденції до падіння національної валюти. І навпаки, якщо баланс активний, попит на національну валюту зростає, і отже, підвищується її курс. Погіршення платіжного балансу вимагає вживання заходів валютного контролю з боку національного уряду, що веде до посилення контролю за валютними операціями та збільшення позик, знижує попит на валюту, і отже, її курс. Стабільно активне сальдо платіжних балансів в останні роки мають лише Японія та Німеччина, що відображається в стабільності курсів їхніх національних валют.

Коливання валютного курсу впливає і на зовнішньоекономічну діяльність: підвищення сприяє імпорту, зниження створює вигідні умови для експорту товарів та залучення іноземного капіталу. Коливання валютного курсу фірми використовують у своїх інтересах. Наприклад, американська фірма експортує товар в Німеччину за ціною 100 марок за одиницю. Курс долара в цьому році — 1,8 марки за 1 долар. Отже, американська фірма за продану одиницю товару отримає 40 дол. ((100 :1,8)" 56). В наступному році курс долара США впав до 1,5 марки за 1 долар. Валютний виторг становитиме 67 дол. Отже, валютний прибуток експортера за рахунок падіння курсу національної валюти — 11 дол. за одиницю товару. Отже, фірма може знизити ціну на товар для розширення обсягу його продажу.

На зміну валютних курсів впливають різні чинники. Загальну закономірність зміни валютних курсів залежно від різних чинників можна виразити так:

Це означає, що курс іноземної валюти щодо національної зросте, якщо:

  • збільшиться грошова маса в даній країні (Мн);
  • зменшиться грошова маса в іноземній державі (Мі);
  • підвищиться ВВП в даній країні (Nh);
  • зменшиться ВВП в іноземній країні (Ni);
  • знизяться відсоткові ставки в даній країні (Ін);
  • підвищиться відсоткова ставка в іноземній країні (Ii);
  • збільшаться очікувані темпи інфляції в даній країні (Рн);
  • зменшаться темпи інфляції в іноземній країні (Рі);
  • знизиться сальдо торгового балансу даної країни (Т).

У міжнародній практиці використовуються два методи встановлення валютних курсів:

  • режим фіксованих курсів валют;
  • режим плаваючих курсів.

Перший метод діяв до 70-х років у межах Бреттон-Вудської валютної системи і передбачав обмеження коливання національних валют відносно встановленого між ними співвідношення.

Тепер використовується другий метод, за якого курси визначаються на валютному ринку під впливом попиту та пропозиції. Існує декілька режимів плаваючих валютних курсів.

1.Незалежне "плавання", за якого курс встановлюється на основі попиту і пропозиції на національні валюти з мінімальним втручанням центральних банків. Цей режим використовують США, Японія, Великобританія, Австралія, Венесуела, Аргентина та ін.

2.Кероване "плавання", яке відрізняється від попереднього лише більшим впливом центральних банків. Такий режим мають Греція, Китай, Туреччина, Індія, Південна Корея та ін. Деякі країни мають декілька валютних курсів, наприклад курс для фінансових операцій, курс для зовнішньоторговельних операцій, курс для туристів.

3. Спільне "плавання". Використовують його країни-члени ЄС. Вони мають два валютні режими: один — для операцій всередині Союзу, а інший — для відносин з іншими партнерами. Всередині Союзу обмежені різкі коливання курсів національних валют, а відносно валют інших країн вони не лімітуються.

Існує декілька видів "прив´язаних" валютних курсів, застосування яких передбачає жорстку фіксацію національного валютного курсу до однієї добровільно вибраної валюти або кошика валют. Якщо змінюється базовий курс, автоматично змінюється і прив´язаний.

Сьогодні існують такі прив´язані курси:

  • ординарні валютні курси, прив´язані до долара (Ангола, Афганістан, Гаїті, Панама та ін.);
  • ординарні валютні курси, прив´язані до французького франка (Бенін, Конго, Малі, Сенегал та інші колишні колонії Франції);

• ординарні валютні курси, прив´язані до інших валют: індійської рупії — Бутан; ренда ПАР — Лесото та Свазіленд; австралійського долара — Тонга;

• валюти, прив´язані до кошикових валютних курсів (Алжир, Австрія, Кувейт, Мальта, Швеція та ін.)

Крім того, існує валютний курс за системою ковзаючого паритету. За такою системою держави встановлюють твердий валютний курс відносно базової валюти, але зі зміною її курсу він автоматично не змінюється, а розраховується зміна його із врахуванням різниці в темпах зростання цін. Його використовують Бразилія, Чилі, Португалія, Колумбія, Мадагаскар.

Особливий валютний режим мають деякі країни-члени ОПЕК — Саудівська Аравія, Катар, Бахрейн, ОАЕ.