Міжнародні економічні відносини

2.6.1. Загальна характеристика "нових індустріальних країн"

60—80-ті роки XX століття стали періодом глобальних змін у загальній структурі країн, що розвиваються, — з їхнього середовища виділилась група так званих нових індустріальних країн (НІК), "нових індустріальних" економік. Переважно до цієї групи зараховують чотири країни Південно-Східної Азії — Гонконг (Сянган), Сінгапур, Тайвань, Республіку Корею, а також три латиноамериканські держави — Аргентину, Бразилію, Мексику. Це — НІК першої хвилі, або першого покоління, найпотужніші щодо розвитку економіки. Стосовно об´єднання цих країн і територій (бо не всі вказані держави є незалежними: Гонконг вже став складовою Китаю; КНР своєю частиною вважає й Тайвань; Південна Корея — частина роз´єднаної держави) у "нові індустріальні" серед економістів немає заперечень. Щодо інших країн цієї групи, про які мова піде нижче, то їхня приналежність до НІК визнається не завжди.

Учасниками НІК другого покоління вважають, як правило, Малайзію, Таїланд, Індію; третього покоління — Кіпр, Туніс, Туреччину, Індонезію; четвертого — Філіппіни, південні провінції Китаю або увесь Китай. З´являються цілі зони "новоіндустріальності", полюси економічного зростання, вплив яких поширюється передовсім на найближче розташовані регіони.

Останнім часом, класифікуючи деякі НІК і постсоціалістичні країни, економісти використовують термін "ринки, що виникають" (emerging markets). Ознаками зарахування у цю групу країн вважаються: показник рівня інфляції у середньому 5 % на рік і дохід на душу населення — 8160 дол. США.

За деякими важливими показниками економічного розвитку НІК виділяються не лише серед країн, що розвиваються, але й серед промислово розвинених держав.

З 1960 до 1993 р. 7 із 10 економік світу, що найбільше зростають, знаходилися у регіоні Східної та Південно-Східної Азії. Чотири "азіатські тигри" (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг) мали темпи зростання ВВП на душу населення у середньому 6 % на рік, водночас аналогічний показник у США зростав менше ніж на 2 % щорічно. Темпи зростання Малайзії у середньому становили понад 4 % на рік, а Індонезії трохи менше. У Китаї, найнаселенішій країні світу з більше ніж одним мільярдом жителів, відзначалося феноменальне зростання ВВП на душу населення, яке дорівнювало 8,1 % щорічно з 1978 р. Не менш феноменальним було зростання у Південній Кореї рівня середньої річної зарплати — від 80 дол. США у 1960 р. до 10 тис. дол. у 1996 p., тобто фактично протягом одного покоління — більше ніж у 100 разів.

У 1995 р. Бразилія вийшла на 10-те місце у світі за показниками економічного розвитку. За обсягом експорту автомобілів вона випереджає Італію.

Окремо треба згадати Сінгапур, який у 1995 р. першим з держав Південно-Східної Азії отримав статус "індустріально розвиненої". Це звання йому офіційно надане Організацією економічної співпраці та розвитку. Три десятиліття стабільного економічного зростання перетворили Сінгапур з невеликого порту в дев´яту країну в списку найбагатших країн світу за показником ВНП на душу населення. За умов політичної стабільності промисловість країни постійно зростала на 8,4 % щорічно, а її мешканець підвищив свій життєвий рівень у середньому в 7 разів. Щорічний дохід на душу населення у Сінгапурі в 1995 р. становив 22,3 тис. дол. США, що вище, ніж у Великобританії. За світовим рейтингом конкурентоспроможності економік у 2000 р. Сінгапур є другим серед 47 найпотужніших економік світу. Перші у цьому списку — Сполучені Штати Америки.

Серед НІК є й такі, які точніше можна назвати "нові індустріально-аграрні країни", у яких поряд з розвинутою промисловістю існує високорозвинене сільське господарство. Ця галузь економіки таких країн, як Малайзія, Таїланд, Аргентина, Бразилія, має сучасну базу розвитку і високий показник експортності деяких видів сільськогосподарської продукції.