Міжнародні економічні відносини

2.6.3. "Нові індустріальні країни" у системі міжнародного розподілу праці

Місце та роль "нових індустріальних країн" у системі світового господарства визначає уся сукупність їх реальних можливостей. Орієнтація на зовнішній ринок азіатських HIK сприяла різкому збільшенню їхньої частки у світовому експорті. Наприклад, частка Гонконгу в світовому експорті у середині 90-х років становила 3,7 %, Сінгапуру — 2,3, Південної Кореї — 2,4, Тайваню — 2,2 % . Характерно, що частка машин і обладнання — найбільш динамічної та вагомої товарної групи у міжнародній торгівлі — у сукупному товарному й загальному експорті азіатських "нових індустріальних країн" найшвидше зростала у 80-ті — на початку 90-х років.

Далекосхідні "тигри" та члени АСЕАН (за винятком Філіппін) на початку 90-х років опинилися у першій десятці найбільших експортерів різних видів машинно-технічної продукції. А за окремими статтями деякі з них увійшли у групу світових лідерів. Так, частка Сінгапуру на початку 90-х років становила 10,4 % світового експорту машин з автоматичного перероблення; 4,2 % — телекомунікаційного обладнання; 6,6 % — ламп і транзисторів; 8 % — телевізорів; 14 % — радіоприймачів. Південна Корея, наприклад, зосередила у своїх руках 13,1 % світового експорту суднобудування.

За обсягами реалізації на світовому ринку таких товарів, як взуття, одяг, текстиль, окремі види електронних і електронно-технічних виробів, "нові індустріальні країни" обійшли багато промислово розвинених країн. До того ж дуже важливо те, що головними ринками збуту готової продукції НІК є ринки ПРК.

Продукцію обробної промисловості "нових індустріальних країн" — передовсім азіатських — характеризує висока конкурентоспроможність, а у деяких видів цієї продукції конкурентні позиції вищі за аналогічні із окремих промислово розвинених країн.

На фоні експортного ринку "нових індустріальних країн" Азії особливо у галузі вивезення машин й обладнання відчутним є послаблення позицій НІК Латинської Америки та Індії. Так, якщо частка товарного експорту латиноамериканських "нових індустріальних країн" на початку 90-х років порівняно з 1980 р. знизилася несуттєво (-0,5 %), то частка машин і обладнання впала майже в 1,8 раза. У 1994 р. Бразилія змогла збільшити свій загальний експорт на 40 % водночас за рахунок експорту промислової продукції.

Активна зовнішньоторговельна політика НІК Південно-Східної Азії та Китаю призвела до того, що на початку 90-х років обсяг взаємної торгівлі США з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону (128,4 млрд. дол. США) вперше виявився вищим за обсяг торговельного обороту із Західною Європою (117,1 млрд. дол.).

Вже зазначалося, що НІК є найбільшими імпортерами прямих закордонних інвестицій серед усіх країн, що розвиваються. Сюди ж надходить і основна частина позик. Головними донорами позик та інвестицій для "нових індустріальних країн" є США, і в останні роки особливо зросло значення Японії (здебільшого в азіатські НІК). Помітну роль у цьому процесі відіграє також Великобританія.

Потужні іноземні вливання та достатньо ефективна внутрішня економічна політика привели до того, що з кінця 80-х років "нові індустріальні країни" почали самі вивозити капітал.

Більша частина нагромаджених прямих інвестицій з НІК Азії сконцентрована у Північній Америці та Західній Європі, головним чином у секторі обробної промисловості й у сфері послуг. Так, південнокорейські компанії проводять цілеспрямовану експортну експансію у США. Вкладаючи тут свій капітал, вони прагнуть отримати доступ до новітніх технологій.

Окрім того, у другій половині 80-х років відбувалося швидке зростання вивезення капіталу азіатськими НІК всередині регіону. Суттєві інвестиційні вливання в економіку Китаю зробили Гонконг і Тайвань. У середині 90-х років інвестиції Тайваню у КНР перевищили 9 млрд. дол. США. Водночас гонконгівські підприємці створили у Китаї більше ніж половину зареєстрованих у країні спільних підприємств. У останні роки азіатські "нові індустріальні країни" почали проявляти активність на ринках країн Центральної та Східної Європи й СНД. Лідерами тут є підприємці Кореї.

Вивезення капіталу з країн Латинської Америки перевищило у 1990 р. 1,1 млрд. дол. США. Найбільшими експортерами капіталу були Бразилія, Мексика, Венесуела. Вивезення ними капіталу в підприємницькій формі має здебільшого внутрішньонаціональний характер. Цей процес став особливо активним після створення у Латинській Америці міжрегіонального об´єднання МЕРКОСУР у 1995р. Наприклад, у 1990 р. в Аргентині діяло лише 20 бразильських компаній, у 1995 р. — їх стало вже 400 з інвестиціями на загальну суму в 1 млрд. дол. США.

Участь "нових індустріальних країн" у процесах інтернаціоналізації виробництва, ринків праці та капіталу наприкінці 80-х років доповнилася інтернаціоналізацією фінансових ринків. Це було зумовлено зростанням фінансового потенціалу НІК, зміцненням їх валютного становища на той час та зростанням кредитоспроможності, розвитком національних фінансових ринків. Багато з "нових індустріальних країн" пройшли перший етап становлення національних фінансових ринків і перейшли до другого етапу лібералізації їхньої діяльності, що створює передумови для активної інтеграції національних фінансових систем у систему міжнародних фінансових відносин. Сінгапур і Гонконг сьогодні вже перетворилися у впливові фінансові центри світу. Своєрідним "доказом" високого ступеня інтегрованості азіатських НІК у світову фінансову систему стало те, що сучасна криза фінансово-кредитної системи регіону, про яку вже йшлося раніше, стала відчутним потрясінням не лише для Азії. Отож, поступове подолання фінансової кризи в Азії є важливим завданням усієї світової спільноти, без чого неможливим виявляється майбутній стабільний розвиток світового господарства.

Останнім часом економічні експерти вважають, що негативні наслідки фінансової кризи 1997-1998 pp. міжнародною економікою успішно долаються. Так, у черговій доповіді МВФ "Перспективи світової економіки", опублікованій на початку 2000 p., вказувалося на досить успішний глобальний економічний розвиток (порівняно з попереднім роком), зокрема, на стабільне економічне зростання в США, на поліпшення ситуації в Європі, впевнене відродження економік провідних азіатських країн і більш оптимістичні перспективи у Латинській Америці. Аналітики МВФ прогнозували, що темпи зростання світової економіки становитимуть 4,2 % у 2000 р. й 3,9 % — у 2001 р. Для Сполучених Штатів ці показники дорівнюватимуть 4,4 і 3 %. Відповідно, для розвинутих країни Європи — 3,2 %. У розвинутих країнах Азії очікувалися вищі темпи зростання: 6,6 і 6,1 %, а рекорд належить Китаю — 7 % у 2000 р. й 6,5% у 2001 p.