Міжнародні економічні відносини

2.7.1. Загальна характеристика та сучасні особливості розвитку країн з перехідною економікою

Країни з перехідною економікою — це угруповання держав, які перебувають у процесі реформування політичної та соціально-економічної структури, трансформації існуючих тут раніше адміністративно-командних економічних систем у ринкову економіку. Йдеться про країни так званого другого світу, тобто сукупність пост-соціалістичних держав Центральної та Східної Європи і колишні радянські республіки. За ознакою проголошення та проведення ринкових перетворень до групи перехідних можна віднести й такі азіатські держави, як В´єтнам і Китай. Але метою процесу реформування тут було визначено не відмову від соціалістичної системи, а її вдосконалення за допомогою ринку та створення змішаної економіки при збереженні влади за компартією. Однак і тут відбувається реальний процес трансформації колишньої неринкової системи у ринкову, хоча й зі своєю специфікою. Це дає підстави економістам-аналітикам виділяти цей регіон як окрему частину світового господарства і робити узагальнення, властиві лише даним країнам. Такий аналіз зазвичай є темою окремих спеціальних досліджень. У наданому нижче аналітичному матеріалі йдеться про пост-соціалістичні європейські країни та регіон СНД.

У процесі перебудови своїх економічних систем різні держави використовують різноманітні моделі системних реформ як у внутрішній, так й у зовнішній сферах. Враховуючи неоднакові стартові умови, різний час започаткування перетворень (80-ті роки в країнах Центральної та Східної Європи, початок 90-х років — у пострадянських республіках), а також суттєві відмінності у реалізації зазначених реформ, зрозумілою є різниця у швидкості просування шляхом ринкового реформування різних постсоціалістичних країнах. Найбільшого успіху у цьому напрямі досягли Польща, Угорщина, Чехія, Словенія, Естонія, Словаччина. Певною мірою результативними також можна вважати заходи урядів більшості балканських і решти балтійських країн. Щодо переважної більшості держав колишнього СРСР, про успіхи на шляху ринкових перетворень можна говорити досить обережно. Реально відчутними тут є лише окремі елементи структурних ринкових реформ.

Основні напрями системних ринкових перетворень, що мають бути реалізовані в процесі трансформації усіх перехідних суспільств, можна розподілити на чотири широкі аналітичні категорії, які тісно пов´язані та взаємодіють між собою. Це:

1. Перегляд ролі держави, який серед іншого передбачає:

а) проведення законодавчої реформи, складовими якої є конституційна, майнова, банківська, контрактна та інші реформи;

б) реформування законодавчих інститутів;

в) регулювання діяльності природних монополій;

г) реалізацію необхідних інструментів та інституційних механізмів непрямого керування економікою, а саме — податкової системи, контролю за бюджетом і видатками, інститутів непрямого кредитно-грошового регулювання;

д) відповідні зміни у соціальній сфері, тобто створення системи страхування від безробіття при непрацездатності, реформування системи соціальних послуг (охорони здоров´я, освіти тощо), пенсійного забезпечення.

2.Макроекономічна стабілізація, основними інструментами якої є проведення жорсткості податкової та кредитної політики, вирішення проблеми надлишкової грошової маси, перегляд показників витрат з метою врегулювання зовнішніх розрахунків.

3.Розвиток приватного сектору, приватизація, реформа виробничої структури передбачають:

а) спрощення процедур закриття й відкриття підприємств;

б) оформлення права приватної власності;

в) чітке формування та розподіл права власності (власність на землю, промисловий капітал, житловий фонд і реальну нерухомість);

г) галузеву й виробничу реформу, ліквідацію монополій.

4. Реформа цін і ринків. Йдеться про реформування всіх видів ринків: ринку товарів і послуг, праці, фінансового ринку тощо, лібералізацію цін, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вивільнення структури заробітної плати, реформування процентних ставок.

Основними моделями здійснення зазначених ринкових трансформацій є: перша — це модель "шокової терапії", або швидких радикальних реформ; друга — модель поступового, повільного або еволюційного реформування; цю модель визначають як "градуалістський підхід". Переважно радикальні методи реформування своєї економіки обрали Польща, меншою мірою Чехія, частково Естонія. Більшість держав Східної та Центральної Європи (Болгарія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Румунія) та весь регіон СНД надали перевагу еволюційному характеру ринкових перетворень.

У найбільш реформованих на сьогодні економіках постсоціалістичних країн домінуючими напрямами реформування в 90-ті роки були заходи, спрямовані на лібералізацію, приватизацію та фінансову макростабілізацію.

Лібералізація, або децентралізація, передбачає послаблення контролю з боку держави та подолання державної монополії в економіці на макро- й мікрорівнях. Цей комплекс заходів включає: звільнення цін на більшість товарів та послуг, зняття обмежень на створення приватних підприємств, надання економічним суб´єктам права виходу на світові ринки, передачу повноважень центрального уряду місцевим державним органам та недержавному секторові.

Для порівняння глибини процесу лібералізації в країнах Центральної та Східної Європи і в країнах СНД західні експерти запропонували декілька показників економічної децентралізації. Ці показники ґрунтуються на коефіцієнтах, пов´язаних зі звільненням внутрішніх ринків, зовнішньої торгівлі та експортних ринків, а також свободою входження у приватний сектор. Порівняння проведено за 1989 і 1994 pp. Бали щодо економічної свободи подано в таблиці 2.7.1 за шкалою, визначеною в межах від 0 до 100 порівняно з країнами — членами організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Таблиця 2.7.1. Ступінь економічної свободи в країнах з перехідною економікою

Країни

1989 рік

1994 рік

Албанія

0

73

Болгарія

13

73

Хорватія

43

87

Чеська Республіка

0

90

Східна Німеччина

0

100

Естонія

7

90

Угорщина

37

87

Латвія

3

80

Литва

43

80

Польща

23

87

Румунія

0

73

Словаччина

0

87

Словенія

43

83

Україна

3

27

Як бачимо, середня кількість балів зросла від 3 до 70. На думку авторів дослідження це означає, що більшість зі згаданих країн пройшла майже дві третини відстані від центрального планування до рівня економічної свободи країн ОЕСР за кілька років.

Хоча економічна децентралізація суттєво прогресує, її рівень, виміряний за допомогою трьох коефіцієнтів, піднявся неоднаково. Найбільший прогрес спостерігався у лібералізації внутрішніх ринків, тоді як свобода входження у внутрішні ринки зростала найповільніше. Державні обмеження зовнішньої торгівлі також послабилися, і цей показник значно збільшився майже в 75 % країн, зазначених у запропонованому дослідженні.

Ще один, більш універсальний, показник вимірювання економічної децентралізації, запропонований сучасними дослідниками перехідних економік, вартий уваги. Йдеться про вимірник, який враховує десять економічних факторів: 1) торговельну політику; 2) податкову політику; 3) державне споживання виробленої продукції; 4) монетарну політику; 5) рух капіталу та іноземні інвестиції; 6) політику в банківській сфері; 7) контроль цін і заробітної плати; 8) права власності; 9) регулювання; 10) чорний ринок. Країни оцінювалися за шкалою від 1 до 5, причому 1 бал означав високий рівень економічної свободи, а 5 балів вказували на те, що державне втручання або державна власність досягають високого рівня, а економічна свобода або дуже обмежена, або відсутня. За таким критерієм країни, середній бал оцінки яких за означеними факторами коливається між 1 і 2, вважаються країнами з вільною економікою, між 3 і 4 — переважно з невільною, а між 4 і 5 — з пригніченою економікою. Наприклад, до країн з балами у межах 1 і 2 входять Гонконг, Сінгапур, Швеція, Великобританія. До країн з балом 5 належить Куба, Лаос, Північна Корея.

Таблиця 2.7.2. Показник економічної свободи країн з перехідною економікою у 1996 р.

Країни

Бали

Характеристика економіки

Албанія

3,45

Переважно невільна

Болгарія

3,5

Переважно невільна

Хорватія

3,7

Переважно невільна

Чеська Республіка

2,0

Переважно вільна

Естонія

2,35

Переважно вільна

Угорщина

2,9

Переважно вільна

Латвія

3,05

Переважно невільна

Литва

3,5

Переважно невільна

Польща

3,15

Переважно невільна

Румунія

3,7

Переважно невільна

Словаччина

3,35

Переважно невільна

Словенія

2,95

Переважно вільна

Україна

4,0

Пригнічена

Отже, за свідченнями досліджень, з 1990 р. — від процесу започаткування реформ у країнах з перехідною економікою — зроблено значний поступ у напрямі вільної економіки. Винятком тут є Україна, але й у ній починаючи з 1994 р. спостерігається певний прогрес у децентралізації економіки.

Загалом на сьогоднішній день економіка більшості країн Східної та Центральної Європи значною мірою лібералізована. Серед країн, що постали на пострадянському просторі, найбільших результатів у цьому напрямі досягли Балтійські країни. Переважно успішними є країни, де чітко визначені права власності, від яких передусім залежать банківські позики, що надаються приватним особам компаніями, у тому числі міжнародними фінансовими організаціями, а отже, й можливість та ефективність економічної допомоги країн Заходу.

Вирішальне значення для вибору будь-якої із зада