Історія зарубіжної літератури XX століття

1. Роль Т. Еліота у розвитку модерністської поезії в англомовних літературах

Т. С. Еліота народився 26 вересня 1888 року в американському місті Сент-Луіс і був наймолодшим сином у багатодітній родині Генрі Уолта Еліота - успішного підприємця та Шарлотти Стернз, яка відіграла роль у формуванні особистості майбутнього поета. Шарлотта була жінкою витончених почуттів, захоплювалась поезією і написала декілька поетичних творів. Один із яких - "Савонара" - Еліот надрукував після смерті матері. Дитячі роки юного Томмі були пройняті теплою любов´ю матері, її безмежною ніжною турботою та авторитетністю в галузі почуттів та мистецтва, що схоже на атмосферу, в якій виростав інший відомий модерніст - Марсель Пруст.

Предки Еліота являли собою династію священиків, дід Уільям Грінліф Еліот був палким проповідником, який у XIX столітті покинув рідний Бостон і заснував на березі Міссісіпі свою церкву. Лише батько поета першим порушив традицію у виборі професії. 1906 року 18-річний Еліот вступив до Гарвардського університету на факультет філософії. Там раптово виявила "мозаїчність" його походження, він усвідомив свою відчуженість у цьому світі, відсутність своєї національної належності і з цього часу почав шукати Абсолютне, Вічне. Пізніше у 1928 р. у листі до сера Герберта Ріда Еліот змалював проблему у всій її складності: "Колись я напишу есе про світогляд американця, котрий, власне, ним не є, - адже народився він на Півдні Америки і пішов до школи у Новій Англії, маючи негритянську прокволисту вимову. На американському Півдні він, утім, не сприймається за південця, оскільки предки його з Півночі і, коли жили у прикордонні, зверхньо позирали на всіх південців. Отже, цей американець ніде не став своїм, а тому відчував себе французом більше від американця і англійцем більше від француза, при цьому відчуваючи, що його родина мешкає у США вже понад 100 років". Ці слова, якими поет, власне, описував самого себе, зачіпали нерв, що болісно вібрував саме у XX ст., повному катастроф та катаклізмів. Саме самотина "бездомності" змусила Еліота несамовито шукати якусь абсолютну точку опертя, щось на зразок Бога. Першим таким об´єктом, на який поет спрямував усю свою нестямну жагу, стала філософія.

У Гарварді він відвідував лекції багатьох видатних мислителів, зокрема філософа Джорджа Сантаяни та культуролога Ірвінга Беббіта, останній з яких немало прислужився під час створення знаменитої теорії літературної традиції. Але найбільше захопили юного Томаса лекції французького філософа та чудового оратора Анрі Бергсона, що їх він почув уже в Парижі, куди перебрався у 1910 р. і де перебував рік. Сталося це після захисту дипломної роботи. Юнак марив Бергсоном, але здалося, що саме французький метр кинув до плодючої душі юного Томаса зернину служіння новому богові - поезії. Річ у тім, що розроблена Бергсоном філософія Інтуїтивізму, що стала радше не філософією, а способом досягнення прозріння, передбачала відмову від понятійного апарата інтелекту - для занурення у чисту інтуїцію. Очевидно, всотавши думку про перевагу інтуїтивного над раціональним Бергсона, вдячний слухач віддав перевагу пошукові цього інтуїтивного у царині поезії, особливо він захопився поезією французьких символістів (принаймні, саме 1911 року писав під їхнім впливом вірші, які були надруковані. В одному зі своїх інтерв´ю Еліот зізнався, що почав писати ліричні твори в 14 років, та, нікому їх не показавши, знищив. Лише в Гарварді, виборюючи право редагувати студентський часопис, писав і оприлюднив написане).

Проте поет не відразу кинув філософію. Якийсь час вона співіснувала з поезією. Закінчивши Гарвард, Еліот у 1910 р. продовжив навчання в Сорбонні. У цей час його увагу привернули ідеї мислителя та філософа Френсіса Герберта Бредлі (1846- 1924).

Погляди Бредлі (реальність не поділяється на свідомість (суб´єкт) і дійсність (об´єкт); існують лише індивідуальний досвід і світ як сума таких досвідів) були прийнятними і близькими для митця і вплинули на формування його естетики, бо відповідали його прагненню творити об´єктивну поезію, позбавлену ознак авторського "я".

Приїхавши до Штатів, він взявши до дисертації з філософії Ф. Г. Бредлі. У 1914 році Еліот одержав стипендію для завершення дисертації в Оксфорді і виїхав до Англії, яка на відміну від прагматичної Америки, бачилася йому країною, де збереглися справжні духовні цінності і культурні традиції.

Відтепер до США Еліот приїжджав лише як гість. Що ж до філософії, то вже у січні 1915 р. у листі до Норберта Вінера він писав, що філософію тепер не вважає ані наукою, відданою емпіричному, ані мистецтвом, що займалося трансцендентним, - а відтак зрікся її часткових істин і остаточно зайнявся літературою.

Поворот цей видався надто дивним. Може здатися, що Еліот пов´язав заняття поезією зі своїм переселенням до Англії. Хай там як, але навіть поза його волею побудова нового життя у новім краю і початок літературної діяльності стартували одночасно й розвивалися синхронно - достатньо для того, аби бачити у заняттях поезією щось більше від простого писання - спробу синтезу поезії (мистецтва) і життя.

В Англії відбувалися його поетичний дебют. Поет потрапив до літературних салонів, познайомився з учасниками експериментальної поетичної школи імажизму - Олдісом Хакслі, Річардом Олдінгтоном, Бертраном Расселом. Імажисти створили абстрактний культ прекрасного образу (фр. image - образ), звернувшись до суто книжкових зразків (найчастіше - до давньогрецької поезії та міфології). Втім шлях до зірок всеохоплюючої цілісності Еліот проходив через нестерпні терени. Протягом перших "англійських" років виявилися ті основні екзистенційні конфлікти, які, накладалися на "бездомність" письменника, визначали його буття і, відповідно, тематичне коло поезії.

Відкриття колишнім філософом почуття любові виявилося болючим, навіть трагічним. Зустрівши навесні 1915 р. чарівну юну балерину Вів´єн Гей-Вуд, поет відразу ж закохався у неї. Уже в червні того ж року вони одружився, а через рік екстравагантна красуня захворіла на невроз і до кінця життя не одужала. Еліот довгий час не розлучався з дружиною. Лише 1933 р., коли повернувся зі Сполучених Штатів, де прочитав курс своїх лекцій, обірвав ці взаємини, що перетворилися на почуття обов´язку. Втім, не менш важливим видався той факт, що для письменника Вів´єн Гей-Вуд була неймовірно ненадійною та хисткою, але все ж таки точкою опори, необхідною в чужій країні.

Постійні неврози дружини потребували недешевого лікування, та й хліб насущний не був для поета чимось гарантованим. Отож він після короткого вчителювання та редагування журналу "Критеріон", навколо якого об´єдналися письменники-модерністи різних країн, став банківським службовцем, аж поки у 1925 р. йому, вже законодавцеві літературних мод, і не тільки в Англії чи Америці, запропонували посаду консультанта та члена ради директорів видавничого дому "Фабер та Гваєр" (пізніше - "Фабер та Фабер"). Біограф письменника Пітер Екройд (очевидно, справедливо) твердив, що банківська робота не лише не заважила, а й допомогла поетові, творячи щось на зразок "підпори" у незнайомому англійському краю. Надзвичайна ненадійність такої "підпори" дала підставу говорити про конфлікт митця із соціумом, середовищем.

Синхронно загострювалося Еліотівське відчуття "бездомності", що тільки стимулювало його пошуки нової точки опори у мистецькій сфері. Внаслідок цього він досить швидко залишив укорінений у Лондоні гурток "імажистів", що ним керував Езра Паунд, і переніс вектор свого зацікавлення на "блумсберійців". Як проникливо зауважив П. Екройд, письменники, що сформували кістяк вульфівської громади, привабили поета "власним нонконформізмом щодо тієї культури, в яку вони були інтегровані", Езра Паунд - з того ж ракурсу - був для Еліота "своїм", відтак "безперспективним".

Традиція, яка змусила поета відчути себе майже лисицею у винограднику, стимулювала створення ним власної теорії традиції - певного епіцентру його літературно-критичних роздумів. І він створив власну теорію традицій.

Традиція "бездомного" Еліота стала універсальною, позбавленою будь-яких національних, просторово-касових та інших фіксацій. "її (тобто традицію) - писав він в есе "Традиція та індивідуальний талант", - не можна отримати у спадок, і у разі якщо ви її потребуєте, надбати її можна тільки внаслідок серйозних зусиль". Традиція, за Еліотом, - це певний континуум, що містив у собі всі наявні літературні тексти. Вони утворили "одночасну розмірну низку", тим-то поява кожного значного витвору не тільки неодмінно змінювала сучасний йому культурний ландшафт, а й спричинило своєрідне перегортання пластів літературної традиції. "Минуле, - писав Еліот, - так само видозмінилося під вагою теперішнього, а теперішнє зазнало впливу минулого". Створена як факт екзистенційного досвіду традиція - у дусі модерністської епохи - виявилася першою зв´язкою життя та мистецтва, випробуваною Еліотом на шляху до їх злиття.

Англія уявилася Еліоту країною, де, на відміну від Америки, існували духовні цінності, політичні традиції. Саме традиціоналізм англійського життя привабив поета. Традиції в його уяві пов´язувалися з колом обраних людей, які присвятили себе служінню культурі,- з елітою. Ідея культури, її захист стали домінантою філософських роздумів Еліота і його поетичної творчості. Він пише поезію для інтелектуальної еліти. Головним компонентом культури поет вважав релігію. У 1927 році прийняв католицьку віру і в цьому ж році - британське підданство, 1928 р. проголосив своє кредо: рояліст у політиці, класицист у літературі, католик у релігії.

У 1932 році митець поїхав до Штатів, якийсь час перебував у рідному Сент-Луїсі, читав лекції в Гарварді. Потім знов повернувся до Європи.

У 30-х роках Еліот звернвуся до поетичної драми. Він використав її як трибуну для проповіді своїх поглядів. Його п´єси "Скеля" (1934), "Вбивство у соборі" (1935), "Возз´єднання родини" (1939) пройняті ідеями християнської моралі, релігійно-містичними настроями. 1943 р. Еліот видав написані з 1934 р. до 1942 p. "Квартети" і залишив писати поезії. У 1948 році опублікував великий прозовий твір "Нотатки для визначення поняття культура".

У період між двома світовими війнами письменник здобув славу видатного поета і був нагороджений у 1948 році Нобелівською премією, яку іронічно назвав "квитком на власний похорон".

За 8 років до смерті, Еліот одружився зі своєю секретаркою Валері Флетчер і жив із нею 4 січня 1965 р. Томас Стернз Еліот помер.

Найуспішнішою була його поетична діяльність, яка начебто затиснена між жорнами банківської рутини та неврозів дружини. Друкуватися ж почав за схваленням Е. Паунда. Так в 1915 р. в часопису "Poetry" з´явився твір "Пісня кохання Дж. Альфреда Пруфрока", яким в 1917 р. відкрилася перша еліотівська збірка "Пруфрок та інші спостереження".

Потім вийшли друком дві наступні збірки - "Вірші" (1919) та "Аrа Vos Ргес" ("Я вас прошу", 1920). Успіх мала остання. Отож разом із масштабною літературно-критичною продукцією поезія виявилося тим засобом, який приніс Еліоту славу та підніс на п´єдестал законодавця літературних смаків.

Варто відзначити, що перші його поетичні спроби ще не були позначені віртуозною технікою переведення суб´єктивних переживань у "позаособистісну" (одне з улюблених слів письменника) істину.

Суспільні й естетичні погляди митця зазнали еволюції. Початок його філософської, поетичної, літературно-критичної діяльності співпав із початком Першої світ