Історія зарубіжної літератури XX століття

2. Ібсен - творець соціально-психологічної драми

Г. Ібсен, безумовно, - найбільший письменник Норвегії митця XIX ст. Та, мабуть, не тільки цього сторіччя. Саме він вивів новітню літературу своєї країни на світові обрії. Його драматургія мала великий вплив на театр його сучасників і наступних генерацій.

Творчість Ібсена була пов´язана з багатьма літературними напрямами, але не вклалася у межі жодного з них. У 60-х роках XIX століття він починав як романтик, у 70-х роках став одним із визнаних європейських письменників-реалістів, а символіка п´єс 90-х років зблизила його з символістами та неоромантиками кінця століття.

У центрі Осло, біля монументального Національного театру, стоїть пам´ятник - немолода людина у строгому сюртуку. Постать Генріка Ібсена виглядала так само старомодно, як і сама масивна театральна споруда. Суворо і пильно вдивлявся у перехожих чоловік з пишними бакенбардами, схожий на урядовця чи гімназійного вчителя. Важко було уявити собі, що за життя він був темпераментним, неспокійним геній, бунтівником і борцем у царині мистецтва, невтомним шукачем свіжого, оригінального, глибокого в поезії і драматургії.

Г. Ібсен - ворог міщанського животіння, патетичних і фальшивих фраз, суспільного лицемірства та демагогії.

Головна тема його творчого доробку - доля особистості у тогочасному світі, безжалісним і об´єктивним аналітиком якого він виступ.

Ібсен - драматург-новатор. Він створив 12 п´єс на сюжети буденного життя. Найпомітніші серед них - гострі соціально-аналітичні драми "Стовпи суспільства" (1877), "Ляльковий дім" (1879), "Привиди" (1881), "Ворог народу" (1882) та витончено психологічні драми "Дика качка" (1884), "Жінка з моря" (1888), "Гедда Габлер" (1890). У своїх творах драматург порушив вічні проблеми, закликав читачів пройнятися такими непростими цінностями та істинами, як людська гідність, щастя, кохання, сім´я, права людини, відповідь за скоєні злочини, моральна досконалість та внутрішня краса особистості.

Епіграфом як до творчості, так і до всього життя став один із його віршів:

Жить - это значит все снова С троллями в сердце бой; Творить - это суд суровый, Суд над самим собой. Генрік Ібсен народився 20 березня 1828 року в невеличкому норвезькому містечку Шиєні в родині заможного комерсанта Кнута Ібсена. У 1836 році батько письменника збанкрутував і сім´я збідніла. З 15 років хлопець змушений був працювати. Було вирішено, що він стане фармацевтом. Щоб закріпити себе на цьому грунті, Генрік 27 грудня 1843 року відправив у Грімстад, де 6 років навчався, а потім працював у місцевій аптеці.

Життя у місті було нелегким. Низька платня, виснажена робота, самотність і разом з тим відсутність власного куточка. Але в кращу сторону змінилося становище юнака в 1847 році, коли аптека перейшла до інших рук. Генріх отримав окрему кімнату, у нього з´явилися друзі. Найбільш близькими серед них були Христофор Дюе та Уле Скюлерюд. Ібсен став керівником місцевої радикальної молоді і отримує певну популярність в Грімстаді. Він багато читав, використовував всі можливості, які знаходив у Грімстаді -зокрема, наявність в містечку (з 1835 р.) спілки для читання і гарної особистої бібліотеки старої англійки Крауфорд. Сам юнак говорив, що читав дуже мало, знайомився переважно з літературою, написаною латинською та норвезькою мовами. Таким чином, він прилучився до основних напрямків європейської думки і провідних літератур Заходу.

Літературну творчість розпочав як поет. У його ранніх віршах з´явився мотив, який згодом стало домінуючими у творчості: мотив покликання людини, іноді поєднаний із сумнівами щодо покликання самого поета. Перші вірші були надруковані 28 вересня 1848 в газеті "Кристіанія Постен".

Лілея

Глянь, кохана, що приніс я, -

Білу квітку з зеленлистям!

Розцвіла вона, де плине

Тихо річечка в долині.

Ти вплети цю квітку в коси!

Серед плеса вона досі

Між лататтям красувалась,

На хвилечках колихалась.

Тільки стережись, кохана!

Страшно, страшно річка манить,

Водяник лихий чатує,

Білий скарб - лілей вартує. У ці роки він написав не тільки сентиментально-романтичну поезію, але й політичну лірику. У періодичних виданнях перші твори поета з´явилися у газеті "Кристіанія Постен" 28 вересня 1848 р. У Грімстаді Ібсен написав дві п´єси. Свою першу драму "Каталіна" писав із січня до березня 1849 року в умовах несприятливих. Пізніше він так згадував про це: "Драма моя була написана вночі. Принципал мій був людиною доброю та порядною, але не знав нічого, крім своєї справи, і мені доводилось майже красти для себе вільний час для навчальних занять, а із часу, що лишався, ще й години для заняття поезією. Взагалі, черпати вільний час доводилося із нічного відпочинку. У цьому, мабуть, і криється причина того, що всі дії драми присвячені нічному часу".

"Каталіна" - драма, наповнена волелюбним пафосом. Хоча матеріал п´єси історичний і взятий з епохи гострих громадських суперечок в Росії в І столітті до н. е., її основна проблема - проблема боротьби в духовному житті людини, протиріччя між покликанням людини і її можливістю реалізувати це покликання.

Доля першої драми автора склалася не досить вдало: Кристіанійський театр рішуче відмовився від її постановки. Жоден із видавців не погодився друкувати п´єсу за власний кошт. Тоді один із вірних друзів Генріка, Уле Скюлерюд, витратив одержаний ним невеликий спадок на те, щоб видати твір в кількості 250 примірників. Продано було лише 40 з них. Однак вихід у світ книжки не залишився непоміченим. З´явилася схвальна рецензія на неї в одній із газет. Книга справила враження на студентську молодь, бо це був єдиний прямий відгук у норвезькій літературі на революційні події 1848 року.

Другу п´єсу "Норманни" драматург написав теж у Грімстаді. Після переробки у

1850 році вона була поставлена Кристіанійським театром під назвою "Богатирський курган". Але її пафос не революційно-визвольний, а гуманістичний. Темою твору стало скандинавське середньовіччя епохи вікінгів. Драматург бачив у цій добі риси варварства і жорстокості, протиставляючи їй новий гуманістичний ідеал.

28 квітня 1849 року. письменник залишив Грімстад і переїхав у Крістианію. Його метою був вступ до університету, але знання виявилися недостатніми, і молодий чоловік вступив на курси Хельтберга, який готував молодь до складання іспитів на атестат зрілості, після чого можна було вступати до університету. Ці курси були дуже популярними. Хельтберг був людиною неординарною, і не тільки освіченою, а й передовою. Недарма на цих курсах, які називали "фабрикою студентів", перебували майже всі відомі норвезькі письменники.

Фінансове становище дозволило Г. Ібсену пройти лише 3-місячний курс підготовки (найкоротший). Іспити склав не досить успішно. Йому потрібно було повторно скласти їх з грецької мови і арифметики, щоб вступити до університету. Однак письменник отримав, незважаючи на це, право називати себе студентом і брати участь у суспільному житті студентства, і одразу ж скористався цим правом - став активним членом студентської спілки, а в 1851 р. навіть редактором тижневика цієї спілки, і активно боровся за створення студентського театру.

Г. Ібсен взяв активну участь і в політичному житті столиці. У цей час у Норвегії поширився робітничий рух. Його очолив молодий літератор Маркус Тране, за ім´ям якого весь норвезький робітничий рух 1849-1851 рр. отримав назву "рух транітів". Сусід Г. Ібсена, студент Теодор Абильгор, був тією людиною, яка залучила юнака до діяльності транітів. Не вступивши формально в об´єднання, письменник розпочав співробітництво в "Газеті робітничих об´єднань", редактором якої в

1851 році став Абильгор. Драматург три місяці викладав у недільній школі для робітників, яку Абильгор організував.

Радикальні політичні погляди молодого автора проявилися і в іншому руслі. Він взяв участь у політичному мітингу, який був організований, щоб виразити протест проти вислання з Норвегії Харчо Харрінга. Це був письменник, котрий взяв участь у революційних подіях як у Європі, так і на американському континенті.

Особливе значення мало для Г. Ібсена співробітництво в тижневику, який він створив у лютому 1851 року разом з Віньє та іншим своїм товаришем - Паулем Боти-Хансеном. Це видання спочатку не мало назви, але його спершу назвали "Людина" у зв´язку з зображенням на його першій сторінці іронічного чоловіка. Влітку 1851 р. цей тижневик отримав назву "Андхримнер". У скандинавській міфології таке було ім´я повара, котрий готував їжу для богів. Матеріал у тижневик надавали його автори. Г. Ібсен надрукував багато рецензій і статей, декілька поезій, невелику пародійну п´єсу і навіть виступив як ілюстратор.

Ударом для того стали липневі події 1851 року. Налякана успіхом робітничих союзів, влада розпочала жорстокі репресії проти учасників "руху транітів". Тране та інші члени руху були арештовані, а рух розгромлено. Під час обшуку в друкарні, в якій друкувалася газета робітничих союзів, одному із набірників вдалося сховати декілька рукописів, в тому числі й Г. Ібсена. Можливо, це і врятувало письменника від арешту.

Згодом життя прозаїка різко змінилося. За ініціативою відомого скрипаля Уле Бюлля, першого норвезького артиста, в Бергені на початку 1850 року було створено національний театр. Тоді перед норвезькою літературою і драматургією, зокрема, постало завдання запропонувати публіці твори художнього рівня національною, тобто норвезькою, а не датською (бо Норвегія щодо культури залишалася провінцією Данії) і в такий спосіб зробити крок до духовної незалежності. І саме Ібсенові, як автору двох п´єс норвезькою мовою, було доручено створити репертуар Бергенського театру. Організатори справи, аби розширити досвід Г. Ібсена, влітку 1852 року влаштували йому подорож до Данії і Німеччини з метою ознайомлення з діяльністю тамтешніх театрів. Мандрівка виявилася корисною для драматурга: зустрівся з багатьма видатними літераторами, зокрема з Г. К. Андерсеном, пізнав нові театральні ідеї.

Він став не лише драматургом, а й одним із режисерів, взяв на себе зобов´язання кожного року писати для театру по одній п´єсі. Впродовж п´ятьох років він писав нові твори: "Іванова ніч", "Фру Інгер із Ест рота" та інші. На жаль, вони не мали успіху.

"Іванова ніч" (1852) - комедія, у якій автор виклав свої погляди на мистецтво. Письменник прагнув такого мистецтва, яке мало б глибоке національне коріння і духовно виховувало б народ. Основний удар твору було спрямовано проти облуд-нопіднесених персонажів, котрі напускали на себе демонізм і чутливість, тоді як насправді керувалися у своїх вчинках лише буденними та корисливими мотивами. Один із таких персонажів, студент Юліан, був закоханий у фею норвезьких народних казок Хульдру, але відвернувся від неї, дізнавшись, що, за народними повір´ями, вона мала коров´ячий хвіст. В образі Юліана та її коханої драматург висміяв фальш, штучність національної романтики. Вони не кращі, а ще гірші від грубих та егоїстичних персонажів, що уособлювали собою практицизм суспільства того часу, бо ті, хто відкрито прагнув лише вигоди, принаймні не ховалися за романтичною фразою.

Хоча театр, яким він керував, спочатку працював успішно у фінансовому плані, загальний художній рівень був низьким. Драматургу так і не вдалося його підняти. Для серйозного репертуару в театрі не було відповідних сил. Справи йшли все гірше і гірше. Дирекція усю відповідальність переклала на Ібсена, образливо дорікала йому. У 1862 році театр збанкрутів.

Загалом вплив тогочасної творчості драматурга на с