Історія зарубіжної літератури XX століття

3. Загальний огляд романів Є. Замятіна "Ми", Дж. Оруелла "1984", О. Хакслі "Чудовий новий світ"

Кожен письменник світового рівня вніс у розвиток літературного процесу свій вклад. Не винятком тому стала російський письменник Євген Іванович Замятін, котрий отримав у літературному середовищі прізвисько "англієць". Сам Є. Замятін підкреслював, що він не емігрант, оскільки його від´їзд був вимушений. Увесь час він сподівався на повернення і на "пом´якшення" політичного режиму на батьківщині. Уся його творчість ніби поділилася між прихильністю до російської природи, і любов´ю до європейської літератури, яка й сформувала його художні смаки. Парадоксально, що Є.Замятін (як мало хто із російських письменників XX століття) значно вплинув на європейську літературу. Протягом півстоліття його твори не друкувалися в Росії, проте ім´я звучало як символ чесності письменника перед тиранічною владою.

Народився Є. І. Замятін 20 січня (1 лютого) 1884 року у місті Лебедят Тамбовської губернії (нині Липецька область РФ), в родині священика. Дитинство майбутнього письменника пройшло на березі Дону у містечку, де було "сонне царство, де за парканами дрімало своє непорушне і дивне життя". Пізніше він буде згадувати: "У середині карти - коло: Лебедянь - та сама, про яку писали Л. Толстой та І. Тургенєв. Народився в Лебедяні... Ріс під роялем: мати - прекрасний музикант. Гоголя в чотири - уже читав. Дитинство - майже без друзів: друзі - книги. До цього часу пам´ятаю тривогу... від тургенівського "Першого кохання"... Гоголь - був другом... "Саме з цієї землі беруть початок ті враження, котрі набагато пізніше дали матеріал для майбутніх творів письменника: "Уездное" (1912), "Алатир" (1914) та інші.

Подальше життя Євгена Замятіна було пов´язане з Петербургом, куди він поїхав вступати до Політехнічного інституту. Студентські роки збіглися з революційними подіями в Росії початку 1900-х років. Юнака чекали найнесподіваніші події, які надовго закарбувалися у його пам´яті: студентське життя, практика на заводах, закордонні поїздки на те6плоході "Росія", "епопея бунту на "Потьомкині" (яскраво відображена в оповіданні 1913 року "Три дні") тощо. Є Замятін був з більшовиками, сам був більшовиком, за що був заарештований у грудні 1905 року. Згодом на нього чекало вигнання через нелегальне проживання в Петербурзі. Цьому романтичному періоду свого життя Є. Замятін пізніше скаже: "Революція була юною, з вогняними очима коханкою, - і я був закоханий в Революцію...".

У часи, коли письменникові доводилося переховуватися від поліції, змінювати адреси проживання, він наполегливо самотужки вивчав теорію судно будівництва та корабельну архітектуру. Тонкий інженерний талант буде розкритий пізніше, коли прозаїк перебуватиме у відрядженнях у Англії. Поки ж Є. Замятін свої праці оформляв у спеціальні статті, що час від часу з´являлися на сторінках петербурзьких журналів. Поряд із тим він усе більше відчував необхідність писати, хоча літературний дебют у 1908 р. (рік закінчення Політехнічного інституту) був невдалим. Успіх на літературній ниві прийшов до нього у 1912 році, коли побачила світ повість "Уездное".

З того часу життя Є. Замятіна вкрай змінилося. Поява перших творів письменника, а особливо повісті "Уездное", була сприйнята як літературна подія. Критика схвально відгукнулася про твори, свідченням чого стали заголовки в газетах: "Сила, що наближається", "Новий талант". Він познайомився із багатьма провідними письменниками і літературознавцями: А. Ремізовим, М. Пришвіним, критиком Р. Івановим-Розумником тощо. Учителями (хоч і дещо переосмисленими) для письменника стали М. Гоголь, Ф. Достоєвський та інші. У сучасній для Є. Замятіна російській літературі близькими для нього виявилися не реалісти - М. Горький, І. Бунін, А. Купрін, а письменники, що робили наголос на символізм і "модерн" - А. Бєлий, Л. Андрєєв, Ф. Сологуб. Саме це, можливо, і вплинуло на звернення автора до антиутопії як жанру літератури модернізму.

Із появою першого твору одразу стало помітним те, що Є. Замятін прагнув виробити свій власний стиль творчості. Творчий пошук дав можливість письменнику вийти у світову літературу автором нового жанру - антиутопії. Його будуть наслідувати провідні митці світової літератури XX століття. Адже митець уперше використав синтезований метод (неореалізм) у жанрі антиутопії, відкривши іншим письменникам шлях до подальших пошуків. Його роман "Ми" став своєрідною предтечею антиутопій англійських авторів О. Хакслі "Цей дивовижний світ" (1932) і Дж. Оруелла ("1984"). Однак порівняно із західними зразками твір російського автора більш психологічний, що стало загальною рисою класичної російської літератури. Окрім того, роман насичений конкретним історичним матеріалом. Це доводило те, що Є. Замятіну ніколи не була байдужа доля батьківщини, яка, на жаль, не завжди була до нього прихильною. Шлях до перемоги чекав на письменника за кордоном.

У березні 1916 року Є. Замятін поїхав у відрядження до Англії. Там, на заводі Ньюкаслі, за безпосередньої його участі проводили будівництво льодоколів для Росії. Він розробив проекти, жоден із яких без його підпису не потрапляв до майстерень. Талановитий корабельний архітектор був закоханий в льодоколи, красу їх форми, жіночність лінії ("Як Іван-дурень з російських казок, льодокол тільки здається незграбним, - писав він, - а якщо його витягнути з води і подивитися на нього, коли той стоїть в доці, ви побачите, що обриси його тіла стали більш округліші та жіночніші, ніж у багатьох інших кораблів"). Є. Замятін створював їх із думкою про Росію і для Росії. Йшла війна і країна потребувала міцного флоту.

На той час у чоловіка було два захоплення: література і техніка, кораблебудів-ництво. Два таланти одного майстра не просто жили в ньому, а й позитивно впливали один на одного. Художня фантазія допомагала створювати креслення; світ точних чисел та геометричні лінії, у свою чергу, вривалися в "хаос", "сон" творчості, допомагали створювати сюжети та викристалізовувати характери. Саме тому на сторінках роману "Ми" знаходимо числа (імена головних героїв), формули (роздуми про щастя, людські цінності) тощо.

Два роки закордонного відрядження, здається, вплинули на Є. Замятіна. Революцію письменник зустрів у Петербурзі (Петрограді). На той час йому виповнилося 33 роки і вже тоді став визнаним письменником. Майстер очолив літературне угруповання молодих і обдарованих петербурзьких (петроградських) письменників - "Серапіонові брати". Позаду залишився шлях бунтаря, революціонера, єретика ("Єретик" було його улюбленим словом). Саме у постреволюційний період Є. Замятін створив один із кращих своїх творів - роман "Ми". Однак твір вийшов друком у 1925 році за кордоном, у перекладах. На батьківщині письменника роман був сприйнятий сучасниками як жорстока карикатура на соціалістичне, комуністичне суспільство майбутнього.

До кінця 20-х років навколо постаті прозаїк складалася ворожа "смуга відчуження". Восени 1929 року у празькому журналі "Свобода Росії", без відома автора (у перекладі з англійської), був надрукований, зі скороченнями, роман "Ми". Скоро у Художньому театрі було знято з репертуару п´єсу "Блоха" (з успіхом йшла чотири сезони). Видавництво "Федерація" зупинило друк зібрання творів автора (на четвертому томі). За усім цим стояли вожді РАПП, що претендували на гегемонію в літературі та мистецтві. Змушений до творчого мовчання Є. Замятін звернувся з листом на ім´я Й. В. Сталіна з проханням виїхати за кордон. Це рішення далося йому нелегко, однак під безпосереднім впливом М. Горького радянський уряд у 1931 році задовольнив прохання Є. Замятіна.

Покидаючи батьківщину, у нього жевріла надія на повернення. Він жив у Парижі із радянським паспортом. Якийсь час навіть пересилав секретарю видавництва письменників у Ленінграді 3. А. Нікітіній гроші на оплату своєї квартири. Коли в Парижі у 1935 році було відкрито Міжнародний Конгрес письменників, він ввійшов у склад радянської делегації.

Письменник любив нову Росію, можна сказати, жив нею, однак свій письменницький обов´язок і обов´язок громадянський вбачав не в написанні хвалебних од, а в іншому. Є. Замятін звернувся перш за все до болючих точок часу, за допомогою гострої критики та жорстокої правди: "Головне у тому, що справжня література може бути лише там, де її творять не покірні та благонадійні чиновники, а безумці, єретики, бунтарі, скептики. А коли письменник повинен бути покірним..., не може бити усіх, як Свіфт, як Анатоль Франс, - тоді немає літератури бронзової, а є лише паперова, яку читають сьогодні, а завтра загортають глиняне мило... Мене хвилює те, що справжньої літератури у нас не буде доти, доки не зупиняться дивитися на демос російський, як на безпомічне немовля. доки ми повністю не вилікуємось від якогось нового католицизму, котрий не менш за старого боїться єретичного слова".

Письменник не був песимістом, з яким його часто намагалися ототожнювати (приводом для того, зрозуміло, може бути його гірка антиутопія "Ми"). У пізньому есе "Про моїх жінок, про льодоколи і про Росію" він виклав своє ставлення до Батьківщини: "Льодокол - така ж специфічна російська річ, як і самовар. Жодна європейська країна не будує для себе таких льодоколів, жодній європейській країні вони не потрібні: всюди моря свободи, і лише в Росії вони закуті кригою лютої зими - і щоб не бути відрізаною від світу, доводиться розбивати ці кайдани".

Росія рухалася вперед дивним, складним шляхом, не схожим на рух інших країн, її шлях - нерівний, тривожний, вона йде вгору - і зривається у прірву, вона рухається, розрушаючи". Роман "Ми", який прославив ім´я автор на весь світ, досить точно показав той "дивний рух", про який він говорив письменник. До того ж саме цей твір відкрив нову сторінку в літературі саме завдяки своїй жанровій своєрідності. Його поява вплинула на вихід відомих романів-антиутопій зарубіжних авторів, що наслідували Є. Замятіна.

Твір датовано 1923 роком. Написаний він у Радянському Союзі, виданий на Заході і сприйнятий як страшна картина тоталітарної держави, на яку перетворилася тоді наша держава. Автора було піддано нищівній критиці на батьківщині, а згодом так зацьковано, що він змушений був емігрувати.

Роман назвав "попередженням про подвійну небезпеку, яка загрожувала людству". Словом "ми" оправдовувалось насильство над деякими людьми.

Тема: зображення загальної структури тоталітарної держави, яка є небезпечною для людства і суспільства.

Ідея: протест проти тиранії, заклик до відновлення свободи у суспільстві, до духовного пробудження особистості.

Дія роману віднесена в далеке майбутнє - десь через тисячу років після XX століття, коли на Землі минули всі війни і започаткувалася Єдина держава, збудована на засадах математичних законів: і небо очищене від хмар, і міста обнесені непроникними зеленими стінами, за якими буяє вільна природа, і їжу готують згідно з хімічними рецептами з нафти, і люди мешкають у великих світлих скляних будівлях, кожний на видноті у всіх, і любов замінено на розмірений секс, і всі рівні настільки, що не мають імен, відрізняючись один від одного тільки номерками.

Щоденні нотатки, які ми читаємо, вів математик, будівничий Інтегралу, повітряного корабля, що його готували до першого польоту у Космос. З цього приводу у державній газеті надруковано звернення до громадян. Варто звернути увагу: все, що автори вважали запорукою щасливого існування, мало здійснюва