Історія зарубіжної літератури XX століття

Заняття № 13. Відображення конфлікту між людиною і системою у романі Є. Замятіна "Ми"

План

1. Антиутопія у світовій літературі.

2. Художній метод Є. Замятіна.

3. Ідейно-тематичний аналіз роману "Ми". Основні конфлікти твору.

4. Особливості композиції. Простір і час в романі.

5. Система образів.

6. Авторська позиція у творі.

Завдання для підготовчого періоду

1. Складіть порівняльну таблицю: "Утопія і антиутопія у світовій літературі".

2. Прослідкуйте зміни мови роману.

Література

1. Давыдова Т. Евгений Замятин. - М., 1991.

2. Зверев А. "Когда пробьет последний час природы..." // Вопросы литературы. - 1989. - № 1.

3. Николенко О. Евгений Замятин и его роман "Мы". - Харьков, 1995.

Інструктивно-методичні матеріали

Роман Євгена Замятіна "Ми" був написаний в останні роки Громадянської війни, коли вже було зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків. У цей час суспільство схвилювало питання про те, яке майбутнє чекало на Росію, і більшість письменників та суспільних діячів того часу намагалися дати свою відповідь на це запитання.

Серед них був і Євген Замятін, що представив власний погляд на проблему у своєму романі-антиутопії "Ми".

Людині завжди було властиве прагнення до пізнання майбутнього, до того, на яких засадах воно будуватиметься, до перспектив, які воно втілюватиме. Зараз уже ні в кого не викликала сумніву теза, що саме через відчуття безвиході народжуються найбільш дивовижні мрії.

Автор на свій розсуд виклав проблему майбутнього людства. Дитина "страшних років Росії", він критично ставився до всього, що відбувалося навкруги. Ще у 1918 році митець за говорив про те, що "партия организованной ненависти" та "организованного разрушения" не здатна "созидать".

У тих, хто фанатично вірив у таку партію, не було майбутнього.

Ця книга сприймалася багатьма як політичний памфлет на соціалістичне суспільство. Однак сам автор стверджував, що "этот роман - сигнал об опасности, угрожающей человеку и человечеству от власти машин и государства". Поява тоталітарних режимів викликала у нього серйозні сумніви щодо можливості існування, нехай і в далекому майбутньому, ідеального суспільства, підірвала віру в розсудливі витоки людської природи загалом. Обдарований унікальною здатністю до передбачення, Є. Замятін зрозумів, яку небезпеку приховувало в собі нівелювання особистості, надмірна жорстокість, руйнування класичної культури та інших тисячолітніх традицій.

Це стало причиною народження роману-антиутопії, прогнозу на майбутнє, якщо теперішнє виявить бажання ним стати.

Свій роман Замятін назвав словом, що стало лозунгом, покликаним об´єднати принижених та ображених, зробити їх політичною силою, яка збудувала новий світ. Слово стало символом свідомості мас. На той час більшість літературних груп претендували говорити від імені мас. Письменник зробив дещо інше: він показав реальну суть утопії, що ніби здійснюється від імені більшості і заради її блага. У категоричності "ми" звучало заборона на "я". Якщо давній рід являв собою колективну особистість, то сучасна маса "ми" - колективну безликість, агресивну, ту, що пригнічувала. Такого висновку Замятін дійшов не тільки під впливом гіркого досвіду революції, але й споглядаючи досвід патріархальної, селянської Росії, про яку написані його ранні повісті. У романі "Ми" ніби перевірилася здатність справдитися мрії, що протягом віків супроводжувала людську цивілізацію і тепер набула рис реальності. Втілення в життя теорії, яка обіцяла світле майбутнє, випередило найпохмурішу фантастику. Замятін одним із перших у світовій літературі передбачив неминуче перетворення утопії - при спробі її здійснення - на антиутопію.

"Ми" - роман про майбутнє. Про далеке майбутнє - через тисячу років. Людина ще повністю не взяла гори над природою, проте відмежувалася від неї - стіною, за межі якої заборонено виходити. За іронією, вона називалася Зеленою Стіною. Це єдина зелень, що залишилась у місті. Пагінець конвалії можна дістати лише у Ботанічному Музеї. Навесні "из-за Зелёной стены, с диких невидимых равнин, ветер несёт жёлтую медовую пыль каких-то цветов. От этой сладкой пыли сохнут губы____Это несколько мешает логически мыслить".

Що стосується природи у самій собі, людина доклала вже достатньо зусиль для її остаточного викорінення. Наприклад, перейшла на їжу, що отримували з нафти. При цьому, щоправда, вижило всього лише "0,2 населения земного шара", але ж це були найкращі, найсильніші, що пройшли природний відбір. Саме вони збудували Велику Єдину Державу. Життя у ній підкорене Годинній Скрижалі, що визначала, о котрій годині усім - одночасно - спати, вставати, працювати, кохати. Для того, щоб керувати Державою "есть искусная, тяжкая рука Благодетеля" - таку назву мав верховний правитель. Для того, щоб слідкувати за виконанням щоденного регламенту, "есть опытный глаз Хранителей...". Бути щасливим - обов´язок кожного.

У 1921 році це все було лише здогадами та майже фантастичними передбаченнями. Хоча дещо вже почало здійснилося, і свої охоронці в образі Всеросійської Надзвичайної комісії (ВЧК) почали слідкувати за комуністичним порядком, починаючи із 1917 року.

Передуючи першому виданню роману в Росії - у 1988 році, Володимир Лакшин, критик, відомий умінням читати у літературі таємно вимовлене слово політичної правди, відмітив більшість із того, що було передбачено Замятіним - виправдалось. Аж до подій трагічного голодомору на Україні - адже в романі перемога над голодом досягалося шляхом голодної смерті більшості. Аргументів щодо доведення своєї тези дослідник творчості Замятіна навів достатньо, що, безперечно, не дозволило сумніватися у майстерності автора як талановитого прогнозиста, передбачення якого не безпідставні.

Наївність наукової фантастики у даному разі, напевне, пояснювалося не тим, що уява Замятіна не простягалася за межі того, що йому, як інженеру, було досить добре відомо. Він не вигадував жодних вражаючих технічних вдосконалень, оскільки не ставив перед собою такої мети. Настільки схильний до пророцтва, здатний до передбачень у тому, що стосувалося побудови держави та характеру відносин у ній, Замятін ніби свідомо не дає волі своїй інженерній фантазії. Навіть зазначаючи, як буде виглядати місто майбутнього, він дозволяє собі наслідувати описи, наявні у так званих класичних утопіях: міста-комуни (за Томасом Мором), міста сонця (за Томазо Кампанеллою) або алюмінієвого раю із сну Н. Г. Чернишевського "Що робити?". Замятін, на нашу думку, навмисне звертається до повторів в деталях описаних в літературі, так схожих на комуністичні, утопій. Ніби підкреслюючи, що його завдання полягає у перевірці усієї сукупності утопічних ідей, що мали місце в історії європейської суспільної та політичної думки протягом багатьох століть.

Замятін зрозумів, що можна збудувати небачене космічне аеро (слово, типове для тієї епохи), проте неможливо на ньому прилетіти до щастя. Від себе не втечеш. Прогрес знання - це ще не прогрес людства, а майбутнє буде таким, яким ми його сьогодні підготуємо.

Побут ідеальний, вичищений, прибраний - необхідна умова існування в Єдиній Державі. Однак, разом з ідеальною чистотою та порядком до людських осель прийшов і нагляд за приватним життям громадян. Перед нами постали "стеклянные купола аудиториумов", "стеклянный, электрический, огнедышащий "Интеграл", "божественные параллелепипеды прозрачных жилищ". Скляні оселі проглядали наскрізь. Штори на вікнах могли бути опущеними лише на певний час, тоді, коли мешканцям було дозволено займатися коханням. Людина, що прийшов із цією метою (байдуже, чи чоловік це чи жінка), мала право бути допущеною до приміщення лише за наявності так званого "рожевого квитка".

Не лише люди, але й кольори, барви у цій Державі позбавлені колишньої свободи. Так, рожевий - завжди був символом материнства й дитинства - і саме у рожевий колір пофарбовані квитки, що видавалися на період одноразового кохання. Блакитний - колір неба, і саме в блакитні комбінезони одягнені люди - номери Єдиної Держави, а їхні номерні бляхи стояли золотом. Підтверджень такого посиленого оперування кольоровою асоціативністю достатньо. Кольорова символіка роману, а точніше її майже цілковита відсутність, допомогли глибше відчути ідейний задум твору.

Письменника цікавили не стільки ознаки матеріального благополуччя та прогресу, скільки духовний стан майбутнього суспільства і, перш за все, взаємовідносини особистості та держави. У цьому розумінні роман "Ми" - не фантастична мрія художника епохи соціалізму, а швидше перевірка більшовистської мрії на її здатність реально втілитися, на її "людяність". Саме з цим пов´язана ідея твору, що мала своїм підґрунтям авторські спостереження за долею тих, хто складав народонаселення кришталево-алюмінієвого раю майбутнього.

На перший погляд, усі рівні і щасливі. І перш за все герой, від імені якого йшла оповідь, Д-503 - будівничий "Інтегралу". Це людина, позбавлена імені, один із математиків Єдиної Держави. Він обожнював "квадратну гармонію" суспільного устрою, яке турботливо забезпечував "математично безпомилкове щастя" для будь-кого, хто жив на цій землі. У суспільстві покірних "номерів" кожен отримав спокій, відповідне заняття та цілковите задоволення фізичних потреб. Натомість необхідно відмовитися від усього того, що відрізняло тебе від інших, позбутися своєї індивідуальності та стати безликим "нумером". Прийнявши ці умови, можна отримати "повноцінне" існування: це життя за законами Годинникової Скрижалі, відмежованість від світу Зеленою Стіною, постійний нагляд з боку Охоронців зі служби безпеки. У такому суспільстві все контролювалося і підкорялося надміру строгому управлінню: музика замінена Музичним заводом, література - Інститутом Державних Поетів, преса - Державною Газетою тощо. Найважливішою подією в житті Єдиної Держави став День Єдиної Згоди, коли щасливі від усвідомлення влади Благодійника люди підтверджували радість від свого рабського становища.

Д-503 вів щоденник (увесь текст роману - щоденникові записи героя) і писав його з тією метою, щоб за допомогою математичних методів довести мудрість тих принципів, на яких було засновано Єдину Державу. Почав свою оповідь піднесено, вдаючись до повторів істин, що вкарбовані в думки кожного номера - громадянина: "Ведь ясно: вся человеческая история, сколько мы её знаем, - это история перехода от кочевых форм ко всё более оседлым. Разве не следует отсюда, что наиболее оседлая форма жизни (наша) есть вместе с тем и наиболее совершенная (наша). Если люди метались по земле из конца в конец, так это только во времена доисторические, когда были нации, войны, торговли, открытия разных америк. Но зачем, кому это теперь нужно?".

Д-503 вважав життя суспільства Єдиної Держави цілком нормальним, а себе - абсолютно щасливою людиною. Він працював над будівництвом гігантського космічного корабля "Інтеграл", покликаного підкорити "благодетельному игу разума" мешканців сусідніх планет, що знаходяться у "дикому стані свободи".

Герой звик не відокремлювати себе від інших: "Я пишу, что думаю, точнее, что мы думаем", - говорив він, уявляючи себе гвинтиком державної машини. Мораль держави наступна: "Да здравствует Единое Государство, да здравствуют номера, да здравствует Благодетель!".

Діти - "нумери" виховувалися у жорстоких умовах. Щойно народжених немовлят забирали у матерів, і вони більше н