Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття

2. "Нова Елоїза" — роман про чисте почуття, свободу особистих взаємин

У галузі художньої прози Руссо прославився своїм романом "Юлія, або Нова Елоїза". Це просвітницький філософський роман, його справедливо називають "енциклопедією "руссоїзму". Основні проблеми, уславлення природи та доброчинності, вирішуються тут за допомогою "уяви серця". Тому одночасно роман був своєрідною сентименталістською енциклопедією почуттів. Написаний у формі листів, він поділялися на дві книги, кожна з яких містила три частини. У перших трьох Руссо зображує історію кохання дівчини із заможної родини Юлії до бідного учителя Сен-Пре. Кохання постало як природне почуття, здатне зруйнувати забобони та суспільні умовності. В останніх трьох частинах письменник прославляв моральний обов´язок, говорив про обов´язки людини перед родиною, близькими, суспільством. Це історія заміжжя Юлії, яка підкорилася волі батька та вийшла заміж за рівного їй за суспільним станом Вольмара, — історія добропорядного шлюбу без пристрасного кохання. Проте намір Руссо бути лише повчальним не до кінця витримано. Оголошуючи почуття основним критерієм природності людини, він у відповідності до естетики сентименталізму передав складну гаму почуттів своїх героїв, неможливість знищити ці почуття за допомогою розсудливих роздумів. Його героїня нібито померла від випадкової хвороби, проте в той же час це смерть було кохання.

Сюжет

"Я наблюдал нравы своего времени и выпустил в свет эти письма", — пише автор у "Передмові" до свого твору.

Маленьке швейцарське містечко. Освічений та вразливий різночинець Сен-Пре, ніби П´єр Абеляр, закохався у свою ученицю Юлію, доньку барона д´Етанжа. І хоча сувора участь середньовічного філософа йому не загрожувала, він знав, що барон ніколи не погодиться віддати доньку за людину, що не мала аристократичного походження.

Юлія відповіла Сен-Пре не менш пристрасним взаємним почуттям. Проте, вихована у суворих правилах, вона не уявляє собі кохання поза шлюбом, а шлюб — без згоди батьків. "Возьми суєтную власть, друг мой, мне же оставь честь. Я готова стать твоей рабой, но жить в невинности, я не хочу приобретать господство над тобой ценою своего бесчестия", — пише Юлія коханому. "Чем более я тобою очарован, тем возвышеннее становятся мои чувства",— відповідає він їй. З кожним днем, з кожним листом Юлія все сильніше прив´язується до Сен-Пре, а він "томится и сгорает", вогонь, що тече його жилами, "ничто не может ни потушить..., ни утолить".

Клара, кузина Юлії, сприяла закоханим. У її присутності Сен-Пре зривав з вуст Юлії поцілунок, від якого йому ніколи не зцілитися. "О, Юлія, Юлія! Невже союз наш неможливий! Невже наше життя піде різними шляхами і нам призначена вічна розлука?" — промовляв він.

Юлія дізналася, що батько знайшов їй чоловіка — свого давнього друга, пана де Вольмара, і у відчаї покликала до себе коханого. Сен-Пре умовив дівчину тікати разом із ним, але вона відмовився: її втеча нанесе удар кинджалом у материнське серце і "розчарує кращого із батьків". Охоплена суперечливими почуттями, вона в пориві пристрасті стала коханкою Сен-Пре і тут же гірко пошкодувала про це. "Не розуміючи, що я кою, я вибрала власну загибель. Я про все забула, думала тільки про своє кохання. Я скотилася до безодні ганьби, звідки для дівчини немає повернення",— довірила вона Кларі. Та заспокоїла подругу, нагадуючи їй про те, що жертва її принесена на вівтар чистого кохання.

Сен-Пре страждав, переживаючи за Юлію. Його ображало розкаяння коханої. "Значить, я вартий лише зневаги, якщо ти зневажаєш себе за те, що з´єдналася зі мною, якщо радість мого життя для тебе — мука?" — запитує він. Юлія, врешті, визнає, що тільки "кохання є життєдайним камінням усього нашого життя". "Нет на свете уз целомудреннее, чем узы истинной любви. Только любовь, её божественный огонь может очистить наши природные наклонности, сосредоточивая все помыслы на любимом предмете. Пламя любви облагораживает и очищает любовные ласки; благопристойность и порядочность сопровождают ее даже на лоне сладострастной неги, и лишь она умеет все это сочетать с пылкими желаниями, однако, не нарушая стыдливости". Не в змозі далі боротися із пристрастю, Юлія запросила Сен-Пре на нічне побачення.

Побачення повторювалися, Сен-Пре щасливий, він насолоджувався коханням свого "неземного янгола". У суспільстві неприступна красуня Юлія подобалася багатьом чоловікам, і в тому числі знатному англійському мандрівникові Едуардові Бомстону; мілорд постійно захоплювався нею. Якось у чоловічій компанії розніжений вином сер Бомстон особливо палко говорив про Юлію, що викликало різке незадоволення Сен-Пре. Коханець дівчини викликав англійця на дуель.

Закоханий у Клару пан д´Орб розповідав про те, що трапилося, дамі свого серця, а та — Юлії. Юлія умовив коханого відмовитися від поєдинку: англієць небезпечний противник. Юлія написала також серу Едуарду: вона зізналася йому, що Сен-Пре — її коханець і вона обожнює його. Якщо він вб´є Сен-Пре, він вб´є відразу двох, оскільки вона жодного дня не проживе після його загибелі.

Благородний сер Едуард при свідках приніс свої вибачення Сен-Пре. Бомстон і Сен-Пре стали друзями. Англієць із розумінням ставився до бід закоханих. Зустрівши у товаристві батька Юлії, він намагався переконати його, що шлюб із безрідним, але талановитим і благородним Сен-Пре аж ніяк не принижував дворянські чесноти родини д´Етанж. Проте барон неухильно наполягав на своєму.

Сен-Пре у відчаї; Юлія охоплена сум´яттям. Вона заздрила Кларі: її почуття до пана д´Орбу спокійні та рівні, її батько не збирався чинити опору вибору доньки.

Сен-Пре поїхав до Парижа. Звідти він посилає Юлії листи, у яких описував моральні норми паризького світу. Піддавшись всезагальній гонитві за насолодами, він зрадив Юлії і написав їй лист-покаяння. Вона пробачила коханого, але застерегла його: ступити на шлях розпусти легко, але залишити його неможливо.

Несподівано мати Юлії знайшла листування доньки із коханцем. Добра пані д´Етанж не мала нічого проти Сен-Пре, але, знаючи, що батько ніколи не дасть свого дозволу на шлюб доньки із "безрідним старцем", вона мучилася докорами сумління, що не змогла вберегти доньку, і незабаром померла. Юлій, вважаючи себе винною у смерті матері, покірно погодилася стати дружиною Вольмара, "Настало время отказаться от заблуждений молодости и от обманчивых надежд; я никогда не буду принадлежать вам", повідомила вона Сен-Пре. "О любовь! Разве можно мстить тебе за утрату близких!" виголосив Сен-Пре у болісному листі до Кларн, що стала вже пані д´Орб.

Розсудлива Клара просила Сен-Пре більше не писати Юлії: вона "вышла замуж и сделала счастливым человека порядочного, пожелавшего соединить свод" судьбу с се судьбой ". Більше того, пані д´Орб вважає, що, вийшовши заміж, Юлія врятувала обох закоханих — "себя от позора, а вас, лишившего се чести, от раскаяния".

Юлія повернула до лона доброчинності. Вона знову побачила "всю мерзость греха", у ній пробудилася любов до розсудливості, була вдячна батькові за те, що тон віддав її під захист гідного чоловіка, "наделенного кротким правом и приятностью". Панові де Вольмару близько п´ятдесяти років. Завдяки спокійному, розміреному життю та душевній рівновазі він зберіг здоров´я та свіжість на вигляд йому не даси і сорока... "Наружность у него благородная и располагающая, обхождение простое и искреннее; говорит он мало, и речи его полны глубокого смысла", описує Юлія свого чоловіка. Вольмар любив дружину, але пристрасть його рівна й стримана, оскільки він завжди чинив, як підказував йому розум.

Сен-Пре відправився у навколосвітнє плавання, і декілька років про нього не було жодних відомостей. Повернувшись, він відразу написав Кларі, повідомляючи про свое бажання побачитися з нею і, відповідно, з Юлією, оскільки ніде у цілому світі він не зустрів нікого, хто міг би и і іній і и любляче серце.

Чим ближче Швейцарія та селище, де тепер жила Юлія, тим більше хвилювався Сен-Пре. Нарешті —очікувана зустріч. Юлія, зразкова дружина і мати, представляє Сен-Пре двох своїх синів. Вольмар сам проводжає гостя до відведених йому апартаментів і, бачачи його сум´яття, наставляй Гюго: "Начинается наша дружба, вот милые сердцу узы ее. Обнимите Юлию... Чем задушевнее станут ваши отношения, тем лучшего мнения о нас я буду. Но, оставаясь наедине с нею, ведите себя так, словно я нахожусь с вами, или же при мне поступайте гак, будто меня около вас нет. Вот и все, о чем я вас прошу". Сен-Пре починав відчувати "сладостную прелесть" невинних дружніх відносин.

Чим довше гостював Сен-Пре у Вольмарів, тим більшу поваги пін відчуває до господарів. Все у будинку дихало доброчинністю; родина жила заможно, але без розкошів, слуги стримані і віддані своїм господарям, робітники працьовиті завдяки особливій системі заохочень, — одним словом, ніхто не "скучает от праздности и безделья", "приятное соединяется с полезным". Господарі брали участь у сільських святкуваннях, обізнаними з усіма подробицями ведення господарства, вели розмірений спосіб життя і приділяли велику увагу здоровому харчуванню.

Юіара, що декілька років тому втратила чоловіка, на прохання подруги, переїхана до Вольмарів — Юлія давно вирішила зайнятися вихованням її маленької доньки. Одночасно пан де Вольмар запропонував Сен-Пре стати наставником його синів — хлопчиків повинен виховувати чоловік. Після тривалих душевних страждань Сен-Пре погодився — він відчув, що зуміє виправдати виявлену йому допіру. Перш ніж приступити до своїх нових обов´язків, він поїхав до Італії, до сера І Эдуарда. Бомстон закохався у колишню куртизанку, збирався одружитися із нею, відмовляючись тим самим від блискучих видів на майбутнє. Сен-Пре, сповнений високих моральних принципів, врятував друга від рокового кроку, переконавши дівчину заради кохання до сера Едуарда відкинути його пропозицію та піти до монастиря. Обов´язок і доброчинність торжествували.

Вольмар схвалив вчинок Сен-Пре, Юлія пишається своїм колишнім коханим і радіє їхній дружбі, що була свідченням переродження почуттів. "Дерзнем же похвалить себя за то, что у нас хватит и силы не сбиться с прямого пути", пише вонаСен-Пре.

Отже, на всіх героїв чекало тихе і а безхмарне щастя, пристрасті не було тут місця, мілорд Едуард отримує запрошення оселишся у Кларам і разом із друзями. Однак шляхи долі незнані. Під час прогулянки молодший син Юлії впав у річку, вона кинулася йому на допомогу і витягла, але. захворіла, незабаром померла. У свій останній час вона писали Сен-Пре, що смерть її - благодіяння неба, оскільки тим самим воно позбавило їх жахливих бід хто знає, як все могло б змінитися, якщо б вони із Сен-Пре знову стали жити під одним дахом. Юлія зізналася, що перше почуття, що стало для неї смислом житія, лише ховалося у її серці: заради обов´язку вона зробила все, що залежало від її волі, але у сердці своєму вона не вільна, і якщо воно належить Сен-Пре, то це її мука, а не гріх. "Я полагала, что боюсь за вас, но, несомненно, боялась за самое себя. Немало лет я прожила счастливо и добродетельно. Вот и достаточно. А что за радость мне жить теперь? Пусть небо отнимет у меня жизнь, мне о ней жалеть нечего, да еще и честь моя будет спасена". "Я ценою жизни покупаю право любить тебя любовью печной, в которой нет греха, и право сказан, в последний раз: "Люблю тебя".