Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття

2. Витоки творчості. Автобіографічний зміст роману "Страждання молодого Вертера"

Літературна спадщина Гете нараховує 80 томів. Важко назвати жанр, у якому б не працював письменник.

Гердер, посідаючи одне з провідних місць у культурно-мистецькому русі "Буря і натиск", залучав до "штюрмерських" і Гете, тому перший період у творчості митця має назву "штюрмерський".

Протягом життя змінювались та набували досконалої форми естетичні погляди Гете, що знайшло відображення у сповідуванні ним у співпраці з Ф. Шіллером основних засад "веймарського класицизму". Обидва поети покладали надію на виховну роль мистецтва, сподівалися навчити людину "бути чистою серед навколишнього бруду, бути вільною в абсолютному рабстві", щоб "щедра мить не застала покоління людей непідготовленими" до того часу, коли буде змінено недосконалий суспільний лад.

Першим зрілим твором Гете, що прославив його і зробив загальновизнаним ватажком руху, стала драма "Гетц фон Берліхінген із залізною рукою" (1773). Вальтер Скотт переклав її англійською мовою, а невдовзі з´явилися переклади і в інших країнах.

Головний персонаж драми був реальною історичною особою доби Реформації і Селянської війни 1525 року у Німеччині. Ще юнаком Гетц (зменшувальна форма від Готфрід) втратив у битві праву руку і користувався залізним протезом. Уже цей факт, на думку Гете, мусив вразити уяву глядачів.

Варто зазначити, що в автобіографії Гете згадував про своє захоплення історією лицаря у зв´язку із Фаустом. Обидва свої задуми поет приховував від Гердера. Спостерігаємо нахил молодого Гете до сюжетів, що мали так званий "бунтівний" характер, та до історичних осіб, що викликали до себе неоднозначне ставлення, здебільшого несприйняття та осуд.

У німецькій літературі це була перша спроба історичної драми такого спрямування. Адже перед читачами й глядачами розкриваються не вирішальні епізоди з історії Реформації і постає зовсім не головний герой національної історії. Гете принципово ухилився від вибору на користь особи, беззаперечно визнаної громадською думкою. Новаторство полягало в тому, що такий підхід зумовлював зовсім нове, нетрадиційне бачення історичних подій. Поет силою уяви не просто відображував минуле, а сам творив історію.

У цій драмі-хроніці відтворюються складні політичні міжусобиці середньовіччя, коли кожен феодал завжди був готовий до підступного нападу і покладатися при цьому міг лише на озброєний загін відданих йому людей.

Роман "Страждання молодого Вертера" (1774) був другим твором, що приніс славу молодому поетові і став предметом наслідування "друзів-штюрмерів". Спочатку Гете намагався втілити свій задум у драмі, але потім звернувся до епістолярної форми в дусі Руссо та Річардсона. Це дозволило йому не просто зосередитися на зображенні внутрішнього життя героїв: усі події роману автор пов´язав із сучасністю через конкретні дати (починаючи з весни 1771 і закінчуючи 1772 роком), що давало можливість сприймати твір у принципово іншому ракурсі, відмінному від умовних художніх кліше.

У романі Гете описав свої переживання, пов´язані зі знайомством у Вецларі на початку 70-х років із молодим адвокатом Кестнером та його нареченою Шарлоттою Буфф.

Зустріч із Лоттою відбулася 9 червня 1772 року. Від цього часу Гете занурюється в сумні роздуми про те, що йому не личить руйнувати чуже щастя. Але і жити без Шарлотти, як йому здавалося, він не міг. Єдине, що залишалося, — самогубство. У Гете була велика колекція зброї, серед якої і дуже красивий кинджал. Коли поет лягав спати, то клав його біля себе і проводив над собою досліди: чи може він встромити лезо прямо в груди? Крім того, один із молодих службовців судової палати, секретар Брауншвейзького посольства Ірузалем покінчив життя самогубством. Останній, друг Лессінга, видавав його філософські статті. Сталося так, що він закохався в заміжню жінку. Не змігши приборкати свої почуття, вистрелив у себе з пістолета. Гете ввів цей епізод до роману. Так, юний геній знайшов вихід своїм пристрастям в творчості, що і врятувало його від самогубства.

Дія роману в листах, а саме цей жанр, характерний для літератури XVIII ст., обирає Гете для свого твору, відбувається в одному із невеликих німецьких містечок наприкінці XVIII століття. Роман складається з трьох частин: це листи самого Вертера та доповнення до них під назвою "Від видавця до читача". Листи Вертера адресовані його другу Вільгельму, у них автор прагне не стільки описати події життя, скільки передати свої почуття, навіяні знайомством із оточуючим світом (це зміст першої і другої частин); третя частина "Від видавця до читача" — розповідає про останні дні Вертера, його самогубство та похорон.

"Страждання молодого Вертера"

Вертер, молода людина із незаможної родини, освічена, схильна до живопису та поезії, оселяється у невеличкому містечку, щоб побути на самоті. Він насолоджується спогляданням природи, спілкується з простими людьми, читає свого улюбленого Гомера, малює. На заміському балу молоді він знайомиться із Шарлоттою С. та закохується в неї без пам´яті. Лотта, так називають дівчину найближчі знайомі, — старша донька княжого амтсмана, всього в їхній родині дев´ятеро дітей. Мати померла, і Шарлотта, незважаючи на свою молодість, зуміла замінити її своїм братам та сестрам. Вона приваблива не лише зовнішньо, самостійністю своїх роздумів дівчина викликає до себе повагу. Після першого дня знайомства у Вертера з Лоттою спостерігається спільність смаків, вони надзвичайно легко порозумілися.

Від того часу молода людина щодня проводить багато часу у будинку амтсмана, що знаходиться на значній відстані від міста (година пішки). Разом із Лоттою вони відвідують хворого пастора, доглядають хвору пані у місті. Кожна хвилина поблизу неї приносить Вертеру насолоду і щастя. Однак кохання юнака від самого початку приречене на страждання, тому що у Лотти є наречений, Альберт, який тимчасово відсутній через те, що має надію влаштуватися на перспективну посаду.

Приїжджає Альберт, і хоча він ставиться до Вертера прихильно і делікатно приховує прояв своїх почуттів до Лотти, закоханий юнак виказує ревнощі до нього. Альберт стриманий, розсудливий, він вважає Вертера людиною посередньою і пробачає йому його неспокійну поведінку. Вертеру ж надзвичайно важко терпіти присутність третьої особи при побаченнях із Лоттою. Його настрій змінюється миттєво — від нестримної радості до незрозумілого суму.

Одного разу, щоб тимчасово відволіктися, Вертер збирається верхи в гори і просить Альберта дати йому в дорогу пістолети. Альберт погоджується, але попереджає, що вони заряджені. Вертер бере один пістолет і прикладає собі до лоба. Цей, на перший погляд, жарт переростає у серйозну суперечку між молодими людьми щодо людини, її пристрастей та роздумів. Вертер розповідає історію дівчини, яку залишив коханий і вона кинулася в річку, оскільки без нього життя для неї втратило будь-який зміст. Альберт вважає цей вчинок "дурницею", він засуджує людину, яка, захопившись пристрастями, втрачає можливість розмірковувати. Вертера, навпаки, гнітить надмірна розсудливість.

На день народження Вертер отримує в подарунок від Альберта згорток: у ньому бант із сукні Лотти, в якій він побачив її вперше. Молода людина страждає. Вертер розуміє, що йому необхідно зайнятися справою, поїхати, але він весь час відкладає час розлуки. Напередодні від´їзду він приходить до Лотти. Вони йдуть до їхньої улюбленої альтанки в саду. Вертер нічого не говорить про розлуку, але дівчина, немов відчуваючи її, починає розмову про смерть та про те, що буде після неї. Вона пригадує свою матір, останні хвилини перед розлукою з нею. Схвильований її оповіддю, Вертер однак знаходить в собі сили залишити Лотту.

Юнак від´їжджає до іншого міста, він влаштовується чиновником при посланці. Останній надзвичайно вимогливий, педантичний та обмежений. Однак Вертер заприятелював із графом фон К. і намагається у бесідах із ним втекти від своєї самотності. У цьому містечку, як виявляється, надзвичайно велике значення мали забобони щодо верствової належності, і молодій людині час від часу вказували на походження.

Вертер знайомиться із дівчиною Б., яка віддалено нагадує йому незрівнянну Шарлотту. З нею він часто спілкується про своє колишнє життя, в тому числі розповідає їй і про Лотту. Оточуюче суспільство гнітить Вертера, і його відносини із посланцем приречені на невдачу. Справа закінчується тим, що посланець скаржиться на нього міністру, той же, як людина делікатна, пише юнакові листа, у якому намагається спрямувати його божевільні ідеї тим шляхом, де вони можуть знайти собі правильне застосування.

Вертер на певний час згоджується із своїм становищем, але незабаром відбувається "неприємність", що змушує його залишити службу і місто. Він був з візитом у графа фон К., затримався, в цей час почали з´являтися гості. У цьому ж містечку було не прийнято, щоб серед дворянського суспільства з´являлася людина низького походження. Вертер не відразу зрозумів, що відбувається, до того ж, побачивши знайому дівчину Б., він почав розмовляти з нею. Тільки коли всі почали скоса поглядати на нього, а його співрозмовниця ледь могла підтримувати бесіду, граф, відкликавши юнака, делікатно попрохав його піти. Вертер з поспіхом пішов. Наступного дня усім містом пішли розмови, що граф фон К. вигнав геть юнака зі свого будинку. Не бажаючи чекати, коли його попросять залишити службу, молодий чоловік подав прохання про відставку та поїхав.

Спочатку Вертер їде до рідних місць, де відчуває наплив незабутніх спогадів дитинства, потім приймає запрошення князя та їде у його володіння, однак і тут відчуває себе ніяково. Нарешті, не в змозі більше терпіти розлуку, він повертається до міста, де живе Шарлотта. За цей час вона стала дружиною Альберта. Молоді люди щасливі. Поява Вертера приносить розбрат у їхнє сімейне життя.

Одного разу, прогулюючись околицями містечка, Вертер зустрічає божевільного Генріха, що збирає букет для коханої. Пізніше він дізнається, що Генріх був писарчуком у батька Лотти, закохався у дівчину, і кохання звело його з розуму. Вертер відчуває, що образ Лотти переслідує Його і у нього не вистачає сил покласти край стражданням. На цьому листи молодої людини обриваються, і про його подальшу долю ми дізнаємося вже від видавця.

Кохання до Лотти робить Вертера нестерпним для оточуючих. З іншого боку, у душі молодої людини все більше сили набуває рішення залишити світ, тому що просто піти від коханої він не в змозі. Одного разу він бачить Лотту, яка перебирає подарунки напередодні Різдва. Вона звертається до нього із проханням прийти до них наступного разу не раніше Святвечора. Для Вертера це означає, що його позбавляють останньої радості в житті.

Повернувшись додому, Вертер дає лад своїм справам, пише прощального листа своїй коханій, посилає слугу із запискою Альбертові за пістолетами. Рівно опівночі у кімнаті Вертера лунає постріл. Вранці слуга знаходить юнака, який ще дихає, на підлозі, приходить лікар, однак вже запізно. Альберт і Лотта важко переживають смерть Вертера. Ховають його неподалік від міста, на тому місці, яке він сам вибрав для себе.

Особистість Вертера надзвичайно суперечлива, його свідомість розколота; він у постійному конфлікті із оточуючими, і з самим собою. Вертер, як і сам молодий Гете та його друзі, репрезентують те покоління бунтівної молоді, величезні творчі можливості та життєві вимоги якого обумовили її непримиримий конфлікт із тогочасним суспільним укладом. Доля Вертера є свого роду гіперболою: усі протиріччя загострені в ній до останнього щабля, і саме це призводить до загибелі. Вертер постає в романі як людина незвичайного таланту. Він — гарний живописець, поет, наділений тонким та багатогранним відчуттям природи. Однак саме через те, що Вертер є "природною людиною" (як трактували цей образ просвітники), він висуває іноді занадто завищені вимоги до свого оточення та суспільства. Вертер із зростаючою час від часу огидою споглядає навколо себе "боротьбу нікчемних честолюбців", відчуває "тугу і сум у товаристві огидних йому людей". Його пригнічують станові перешкоди, на кожному кроці він бачить, як аристократизм вироджується і перетворюється на пустопорожність. Вертер найкраще почуває себе у товаристві простих людей та дітей. Він володіє великими знаннями, намагається навіть зробити кар´єру, але потім ці спроби припиняє. Поступово все людське життя починає здаватися йому заздалегідь відомим кругообігом.

Кохання тому й уявляється єдиною втіхою для Вертера, тому що воно не піддається механічно встановленому порядку. Кохання для Вертера — це торжество живого життя, живої природи над мертвими умовностями.

Уважно стежачи за суперечками, які викликав роман, а також, дізнавшись про хвилю самогубств після виходу в світ його книги, Гете вирішив випустити у 1784 році нову редакцію, де він прибрав усе, що, на його думку, заважало правильно сприймати твір, а також вмістив передмову, в якій закликав не піддаватися спокусі, черпати в стражданнях сили для боротьби із гнітючими обставинами.

Лессінг, який перед тим опублікував свою "Емілію Галотті" (1772), не сприйняв, через свою орієнтацію на героїчний характер у римському дусі, самогубства Вертера на грунті нещасливого кохання. Він радив авторові написати "маленьку розважливу післямову", вважаючи, що той, як і він сам, засуджує малодушність героя.

Проте в цьому творі Гете цілком свідомо орієнтувався на "звичайну" людину з бюргерського середовища, для якої героїзм існування полягав зовсім не у боротьбі з соціальними обставинами чи в захисті станової честі, або виконанні свого громадянського обов´язку. Він полягав єдино у боротьбі за свою самоцінність і неповторність, у захисті світу власних почуттів як єдиного і найвищого надбання особистості. Неможливість реалізувати свої почуття для героя рівнозначна неможливості далі жити.

Головний конфлікт у романі розгортається між героєм, не здатним до жодних моральних компромісів ні з самим собою, ні з суспільством та оточенням, де панують лише етикет і умовність. Таким є світ Лотти і всього чиновницького оточення.

Гете утвердив своїм романом тип так званого "сентименталістського героя", прикметною рисою якого є усвідомлення своєї несхожості з іншими людьми та неможливості реалізувати у суспільстві свої шляхетні духовні поривання, свою неповторність, яка, навпаки, стає перешкодою на шляху до щастя.

Підсумовуючи, звернемо увагу на те, що роман сентиментальний ("почуття вищі за розум"), соціально-психологічний (доля особистості залежить від соціальних характеристик суспільства).

Роман Гете користувався славою не тільки серед сучасників письменника, а й залишався популярним протягом усього XIX ст. Наполеон, за його власним свідченням, перечитував роман сім разів. Роман зміцнив культ "серафічної" дружби, коли молоді люди наслідували витончено довірливі стосунки Лотти — Вертера — Альберта. Водночас впливом роману пояснювали хвилю самогубств юнаків протягом 70-их років. Зважаючи на зазначене вище, невмируще значення роману полягає в тому, що авторові вдалося поставити перед культурою XVIII, XIX і XX ст. актуальну і донині проблему цінності духовної неповторності людини у суспільстві стандартизованих відносин.

25 вересня 1774 року пані Кестнер, яка проживала з чоловіком у Ганновері, отримала посилку із Франкфурта, а в ній — роман "Страждання молодого Вертера". Прочитавши його, чоловік пані одразу побачив у творі пасквіль на свої інтимні стосунки з дружиною, а в Альберті — власний портрет, де він поставав жалюгідною посередністю. Та через деякий час Кестнер написав Гете листа, в якому не звинувачував письменника: це і примирило колишніх друзів. Шарлотта була задоволена тим, що стала натхненницею Гете.

Мине чимало часу, і Гете, уже одружений із Христиною Вульпіус, зустріне Шарлотту, хвору стару жінку, яка давно залишилася без чоловіка. Станеться це у Веймарі 1816 року. Посідаючи високе становище в суспільстві, він дивитиметься на світ очима великого олімпійця, прийме у себе колишню кохану досить поважно, проте радісно.

Коли жінка піде, він не стримається і скаже: "У ній ще багато залишилося від тієї Лотти, але це трясіння головою.. І її я так безтямно кохав, і через неї я у відчаї бігав в костюмі Вертера! Незрозуміло... Незбагненно!"