Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII століття

2. Життя і творчість К. Гольдоні. Погляди драматурга на театр "Дель Арте"

Найвизначніший драматург Італії, блискучий комедіограф, виступав одночасно і як носій кращих національних, народних традицій і як послідовник французьких просвітників.

Народився у Венеції. Його дід був багатим юристом, який влаштовував на своїй розкішній віллі у передмісті Венеції постійні святкування та вистави. Коли Карлу виповнилося 4 роки, батько подарував йому ляльковий театр маріонеток. Свою першу п´єсу Гольдоні написав у 9 років.

Сім´я Гольдоні вела занадто розкішний спосіб життя і повністю збанкрутіла, коли хлопчику було лише 5 років. Тільки тоді батько, який уже мав двох дітей, вирішив отримати хоч якусь освіту та опанувати будь-яку професію.

Карло отримав освіту у єзуїтській колегії у Перуджі, потім у домініканській колегії у Ріміні.

Він змінив багато різних професій: навчався медицини, був писарем у прокурора, вивчав римське право, працював помічником судді, був адвокатом, багато їздив Італією. Це дозволило йому добре вивчити країну та її народ.

Але єдиною мрією Гольдоні ще з дитинства залишався театр.

Остаточно Гольдоні пов´язав свою долю із театром тільки наприкінці 30-х років (хоча і продовжував протягом декількох років займатися адвокатурою).

Свою першу п´єсу, яка була поставлена на сцені — "Венеціанський гондольєр", — він написав 1733 року і приблизно з того часу почав писати для театру.

Ще 16-річним юнаком, навчаючись у колегії, Гольдоні багато розмірковував про занепад сучасної йому італійської літератури. Комедія Маккіавеллі "Мандрагора", що випадково потрапила йому до рук, вразила Його. У ній він побачив те, чого так не вистачало імпровізованим п´єсам Його часу:

• силу сатиричного викриття;

• соціальні типові образи.

З того часу Гольдоні мріяв підняти італійську комедію на належний світовий рівень.

Великий вплив на Гольдоні мали комедії Мольєра, а також знайомство із англійською літературою XVIII століття.

Справою усього життя для Гольдоні стала реформа італійської комедії, перетворення її з імпровізованої комедії масок (сommedia dell´arte) на реалістичну соціальну комедію.

Він розумів, що пропагувати передові ідеї свого часу, викривати негативні вади суспільства письменник може, користуючись написаним текстом, а не покладаючись на імпровізацію актора.

Проте провести реформу було не так вже й легко. Комедія масок користувалася величезною популярністю, вона вважалася національним видовищем, специфічним жанром італійського мистецтва. На автора сценаріїв актори дивилися як на особу другорядну.

Гольдоні приступив до реформи із великою обережністю і проводив її поступово, але неухильно.

У 1738 році він написав і поставив комедію "Момоло, світська людина", у якій тільки одна роль (проте головна— роль Момоло) була написана повністю. Актор, який виконував її, виступав без маски. Інші ролі не були розписані, для них були збережені традиційні імена та маски, а вся п´єса зберігала подобу сценарію.

Гольдоні ще довго не наважувався остаточно порвати із сommedia dell´arte. Одна із кращих його комедій — "Слуга двох господарів" — була написана у 1744 році і являла собою сценарій; лише у 1749 році Гольдоні написав для неї текст.

Найбільш плідними у творчості Гольдоні були 14 років, які він прожив у Венеції (1748—1762). Це були роки його письменницької слави.

Титанічна праця, якою займався Гольдоні протягом цих років, принесла йому величезну популярність, любов народу і водночас нещадні напади критиків. У той час, як італійці називали його "протокоміко" ("першим комічним поетом"), а прості люди Венеції буквально носили його на руках, критика піддавала його та його твори жорстокому цькуванню.

На чолі ворожого табору стояли публіцист Баретті та письменник Карло Гоцці. Гольдоні називали "поетом черні". Гоцці звинувачував його у відсутності патріотизму, у наслідуванні французьких зразків, у грубому натуралізмі.

Через ці цькування драматург був змушений залишити венеціанський театр і переїхати у 1762 році до Франції, у Париж, куди його запросили як драматурга італійської комедії. Тут, на батьківщині європейського Просвітництва, Гольдоні користувався симпатією і підтримкою Вольтера.

У Парижі Гольвін прожив останні 30 років свого життя. Робота драматурга в Італійській комедії принесла йому величезне розчарування. Гольдоні довелося знову писати "комедії сюжету", тобто сценарії для імпровізації, як того вимагала французька публіка.

Починаючи з 1765 року був призначений вчителем італійської мови принцес, доньок Людовика XV. Цю посаду він обіймав протягом декількох років, переїхав до Версалю і відійшов від театральної справи. Однак, за його власним висловом, багаторазово повторюваним у "Мемуарах", він "жив при дворі, але не став придворним".

У 1771 році Гольдоні написав французькою мовою, яку досконало опанував, комедію "Ворчун-благодетель". Ця п´єса мала у Франції такий успіх, що навіть на меморіальній дошці, прибитій на будинку Гольдоні у Парижі, він характеризувався перш за все як автор саме цієї п´єси. Наводимо для підтвердження зміст напису: "Здесь скончался в бедности б февраля 1793 года Карло Гольдони, прозванный итальянским Мольером, автор "Ворчуна — благодетеля", родившийся в Венеции в 1707 году".

Комедія "Ворчун-благодетель" була останнім яскравим спалахом драматургічного таланту Гольдоні.

Останні роки свого життя він присвятив написанню "Мемуарів" французькою мовою, які були опубліковані 1787 року.

Літературний спадок величезний. Він написав 267 п´єс, з них більше 150 комедій. Найкращі з них: "Слуга двох панів" (1749), "Хитра вдова" (1748), "Феодал" (1752), "Трактирниця" (1753).

Комедії Гольдоні можна поділити на дві групи:

• комедії нравів із буржуазного та дворянського побуту, написані італійською літературною мовою;

• комедії із народного побуту, написані венеціанським діалектом.