Дидактика

§ 2. Принцип природовідповідності — аксіома педагогіки

Класики наукової педагогіки про природовідповідність. Ще на зорі наукової педагогіки чітко вималювалася проблема вибору такої основи, на якій можна було б побудувати міцну споруду педагогічної науки. За аналогією з математикою це мала би бути аксіома, яка стала б пояснювальним началом, пояснювальним підґрунтям усіх педагогічних явищ, процесів, фактів. Таким підґрунтям було обрано принцип природовідповідності. Про природовідповідність у педагогіці, на нашу думку, дуже гарно сказав А. Дістервег, тому суть цього принципу ми викладемо, скориставшись його логікою і його словами [16 ].

На думку А. Дістервега, це має бути вищий головний принцип, який не може бути виведений і який не потребує доведення. Бо якби він був доказуваним, то його можна було б вивести з інших положень, отже тоді він сам не був би вищим, а, отже — головним, тобто аксіомою. Якби він вимагав доведення, то за його висловом, він би мав "відбиток невизначеності", тобто, мав би характер імовірного. А це означало б, що на основі такого положення не можна було б побудувати споруду педагогіки.

Цей принцип має бути загальним. Тобто, з нього мають бути виведені всі інші положення, завдяки йому вони мають одержати своє обгрунтування. Усе те, що з ним узгоджується, має бути правильним, що не узгоджується — неправильним. Він має бути панівним уданій науці, йому мають підкорятися всі інші твердження. Він повинен бути єдиним, повинен бути одним. Бо в такому випадку вони були б у логічній залежності, тобто в логічному відношенні залежними, отже один з них був би первинним, основним.

Він має бути формальним положенням. Відомо, що те положення, яке має цілком конкретний реальний зміст, є менш загальним. Тому він має бути позбавлений будь-якого конкретного змісту.

У пошуках такого принципу вчені звернули увагу на те, що будь-яка річ, спосіб дій, думка відкидаються тому, що вони не відповідають природі речей, до яких вони належать, суперечать їх природі, тобто є неприродними або навіть протиприродними.

І навпаки, вважають, що будь-яке бажання, думка, спосіб дій мають чітке обгрунтування і виправдання, якщо про них можна сказати, Що вони абсолютно природні, співзвучні з природою, повністю їй відповідають. Як принцип такої оцінки пропонується природовідповідність або принцип природовідповідності.

Уведення у педагогіку природовідповідності належить Я. Коменському [18]. Однак, він виділив, підкреслив зовнішні ознаки природовідповідності, відповідності природі у формі природонаслідування, тобто наслідування зовнішнім природним формам.

Істотний крок у розумінні природовідповідності зробив Й. Песталоцці, акцентуючи увагу на внутрішній природі людини, розуміючи природовідповідність як відповідність природі дитини [24].

Коли вживають вислів "природа явища", то мають на увазі не зовнішню природу, тобто не все те, що нас оточує, а власне внутрішню природу. Явище виникає за певних умов, діє певний механізм його перебігу, функціонують певні зв´язки в його структурі, особливо причинно-наслідкові, явище перебігає за певним законом. Тому, коли стверджують, що деякі дії природовідповідні цьому явищу, то розуміють, що ці дії перебувають у гармонії з усіма чинниками, які зумовлюють дане явище, сприяють йому.

Як аксіома педагогічної науки був обраний принцип природовідповідності навчання і виховання природі дитини. Принцип природовідповідності і є визначальним принципом освіти, навчання і виховання.

Педагогічний зміст природовідповідності. Усе, що нас оточуює і ми самі є продуктом природи. Істоти можуть стати тільки тим, до чого мають задатки. Рослина ніколи не стане твариною, а тварина — рослиною. Ніяке мистецтво не може з дуба зробити березу або з води — троянду, чи тюльпан. Із жолудя за сприятливих умов виросте дуб, а не ялина, а з картоплини - картопля, а не щось інше.

Аналогічна справа і з людиною. Вона може стати і повинна стати тим, до чого в неї є природні задатки. Якщо в живої істоти немає людських задатків, то з неї людини ніколи не вийде. Які б умови не створили для вовка, собаки чи якоїсь іншої тварини, людина з неї не вийде. Науці відомі факти, коли шимпанзе виучувала більше ста слів і могла складати прості речення, висловлювати свою думку, однак вона була і залишилася шимпанзе, а не людиною.

Людина може стати людиною лише тому, що в неї від природи закладені задатки людини і тільки людини, якщо будуть створені умови для того щоб ці задатки могли розвиватися. Приклади з дітьми, які потрапили у вовчу зграю, а потім знову до людей — яскраве цьому підтвердження.

Вимога принципу "Виховуй природовідповідно" означає, що цей принцип виходить безпосередньо із суті людини, він визнає цінність і абсолютну цілеспрямованість її природної організації і не вимагає нічого штучного.

Оскільки Природа заклала в конкретну людину ті чи інші задатки, то це, очевидно, бажання Природи. Тоді той, хто сприяє розвитку цих задатків і їх зміцненню, діє в інтересах самої Природи.

Будучи формальним за характером, цей принцип безвідносний до часу, місця, умов, засобів тощо, він не має будь-якого об´єктивного конкретного реального змісту.

На основі його ми доводимо, обґрунтовуємо все. До нього зводиться все навчання і виховання. Якщо на нього вказують як на основу навчальної чи виховної діяльності, то вже не може виникати запитання "чому?". Він є найглибшою й останньою основою.

Принцип природовідповідності включає в себе дві вимоги: одна — "Уникай у вихованні протиприродного!", друга — "Дій природовідповідно!".

Взагалі-то, якщо слідувати першій вимозі, то друга сама по собі відпадає. Людину в її становленні і смерті необхідно розглядати як продукт природи, а все, чим вона стає і чого досягає, все, що виховання дає чи не дає, повинно розцінюватися відповідно до природних умов. Людина, як всяка органічна істота, носить у собі зародок і закон свого розвитку.

Тому вчитель повинен відкрити цей закон розвитку для кожної дитини, пізнати природу і хід розвитку, індивідуальні закономірності розвитку і як вчитель, вихователь, діяти відповідно до цього закону. Як лікар не лікує людину, так і вчитель не виховує її, якщо слова "лікує" і "виховує" розуміти в істинному значенні. Лікар лише допомагає природі лікувати людину, робити її здоровою, так само, як істинний учитель створює умови для того, щоб ті задатки, які в людині закладені природою, розвивалися якнайкраще, щоб закон розвитку їх виявив себе в усій повноті, глибині і широті.

Закінчуючи розкриття даного питання, ми ставимо акцент на такій думці. Вживаючи вираз "природовідповідність виховання", ми мали на увазі і виховання у вузькому значенні цього слова (як вироблення звичок, поглядів, світогляду, відношення, правил культури поведінки) так і навчання (як процес оволодівання знаннями, уміннями і навичками). Тобто йдеться власне про освіту. Тому цей принцип можна назвати як природовідповідність освіти.

Підсумок. На думку А.Дістервега, за основу побудови всієї споруди педагогічної науки має бути вибране положення, яке не може бути виведене, воно має бути головним, загальним, панівним, єдиним, формальним. Таким положенням є принцип природовідповідності. Він і є педагогічною аксіомою. Його суть у тому, що всі дії щодо навчання та виховання дитини мають відповідати її природі, закономірностям її розвитку, задаткам, здібностям, нахилам, інтересам.