Дидактика

§ 3. Принципи науковості і доступності

Суть і зміст принципів науковості і доступності. У ході суспільно-історичного процесу взаємодії людини з оточуючим її світом відбувається накопичення людського досвіду, внаслідок чого виникає необхідність його впорядкування, систематизації. Цю функцію виконує наука і мистецтво з тією лише відмінністю, що засоби вираження досвіду в них різні.

Початок дидактичних процесів закладено в суспільній необхідності передавання узагальненого суспільного досвіду з покоління в покоління. В основі виникнення проблем навчання лежить суперечність між зростаючою культурною спадщиною, а також накопиченим суспільством фондом знань і обмеженими можливостями їх безпосередньої, власне емпіричної передачі.

Історія постановки дидактичних проблем пов´язана із безперервними зусиллями, спрямованими на вирішення цієї суперечності. У ході суспільно-історичної практики людства відбувається "переведення" історичного процесу формування суспільного досвіду в особливості науково-узагальненого досвіду, а потім в індивідуальні процеси освіти, в яких індивідуум складним, самобутнім шляхом повторює історичний суспільний процес засвоєння. Суть у тому, яким чином це можна здійснити раціональніше і з найбільшим ефектом для процесу формування особливості.

З викладеного вище випливає необхідність дії принципу науковості. Які основні вимоги закладені у цьому принципі? Перша вимога — до змісту освіти й навчання мають входити тільки наукові знання. Тобто, все, що пропонується молодшому поколінню для засвоєння, повинно мати якість науковості. Якщо не за формою, то за суттю і змістом воно має бути таким, яким його відкрила наука, а практика перевірила і підтвердила, що знайшло своє застосування у природі, житті, техніці, в економіці і політиці. Ненаукової інформації, ненаукових знань у школі не повинно бути [15;26].

Тут, однак, є одна дуже важлива деталь. Шлях розвитку науки не завжди простий і прямолінійний. Згадаймо хоча б історію розвитку хімії як науки. Понад сотню років у цій історії належить віддати алхімії. Урахування співвідношення історичного й логічного у змісті та процесі навчання є необхідною педагогічною умовою освіти й навчання та становить одну з вимог принципу науковості.

Кожна наука постійно розвивається. Історичний процес становлення і розвитку об´єкта, логічно-теоретичне відтворення розвиненого і такого, що розвивається в усіх його істотних, закономірних зв´язках і відношеннях, відображається у логічному. Однак, відображення історичного в логічному не зводиться до простого відтворення часової послідовності історичного розвитку науки. Вище вже підкреслювалось, що з чого починається історія, з того самого має починатися хід думок і його подальший рух буде відображенням історичного процесу в абстрактній і теоретичній формах.

Суть ще однієї вимоги науковості полягає в такому. На кожен елемент системи навчання вимога науковості накладає певні обмеження. Розглянемо це детальніше.

Очевидно, обмеження або певна вимога накладається не тільки на кожен елемент дидактичної системи як складової дидактичного циклу, а й на вчителя й учня, які замикають цей цикл, а також на ті відношення, які виникають між елементами дидактичної системи і всього циклу.

Вимога науковості стосовно вчителя зводиться до необхідності володіння ним науковими знаннями свого предмета і самого процесу навчання, тобто психолого-педагогічними знаннями і вміннями. Вимоги, які продукуються науковістю, такі: достовірні й об´єктивні знання задатків учня, його здібностей, наявного рівня розумового розвитку і фонду фактологічних знань, тобто зони актуального розвитку, а також зони ближнього розвитку. Сукупністю цих двох зон у їх єдності і характеризується доступність навчання [17]. Тому й принципи науковості і доступності можна інтерпретувати як один принцип науковості й доступності.

Науковість і доступність крізь призму дидактичної системи. Відомо, що дидактичну систему становлять цілі навчання, зміст, методи, засоби та організаційні форми навчання. Науковість у площині цілей навчання вимагає правильності повного визначення цілей навчання щодо конкретного змісту засвоєння на всіх рівнях ієрархії. Але щоб забезпечити педагогічно правильне і повне визначення цілей навчання на всіх рівнях ієрархії, необхідно знати правила переходу з одного рівня на інший. Оскільки таких теоретично обгрунтованих і практично доведених правил поки що немає, доводиться діяти емпіричним шляхом.

Щодо вимог до змісту навчання у площині науковості, то варто зазначити таке: зміст навчання має абсолютно задовольняти вимоги науковості, тобто бути науково правильним, підтвердженим практикою. Зважаючи на те, що кожен предмет розвиває настільки, наскільки вистачає його змісту (К. Ушинський), виникає необхідність не тільки змістового наповнення процесу навчання, а й структурної його організації. При цьому засоби вираження мають бути відповідними сучасному рівню розвитку науки.

Науковість за методами навчання вимагає повного задоволення вимоги відповідності (адекватності): кожна мета навчання вимагає адекватного їй методу навчання. Отже, метод навчання має відображати специфіку самого навчального предмета і бути адекватним цілям навчання.

Засоби навчання мають повністю забезпечувати процес досягнення мети навчання, бути зручною формою вираження її суті і пред´явлення її учням, відповідати психологічним закономірностям засвоєння матеріалу, а також забезпечувати рух думки від простого до складного. Форми організації навчання реагують на науковість у тому плані, що існує певна обмеженість на кількість учнів, яких учитель вчить одночасно, а також на тривалість роботи учня над тим чи іншим матеріалом. Щодо здійснення всього дидактичного циклу, то дуже важливо, щоб він був замкнутий, а процес досягнення мети навчання повторювався з урахуванням корекції дій до того часу, поки не буде досягнуто запланованого рівня даної мети навчання.

До деякого часу доступним вважалося таке навчання, яке будувалося на основі досягнутого рівня розумового розвитку учнів. Вибір змісту, форм і методів навчання був опосередкований цим рівнем. У навчальні програми включався лише той матеріал, для якого в учнів були сформовані відповідні психічні функції. Однак видатний психолог радянських часів Л.Виготський звернув увагу на те, що таке навчання закріплює наявний рівень розумового розвитку і аж ніяк не розвиває учнів. Він увів поняття "актуальний розвиток" і "зона ближнього розвитку". Він визначається тим змістом, який учень спроможний засвоїти самостійно, без допомоги вчителя. Ближня зона визначається тим матеріалом, який учень сам не може засвоїти, але може це зробити при незначній допомозі учителя. Таким чином, доступним вважається таке навчання, яке перебуває у зоні ближнього розвитку.

Підсумок. Згідно з принципом науковості зміст освіти і навчання мають складати тільки наукові знання, тобто зміст повинен мати якість науковості, враховувати співвідношення логічного та історичного. Науковим має бути і процес навчання. Доступність розглядається як відповідність зоні ближнього розвитку.