Дидактика

§ 1. Загальна характеристика методу навчання

Народна педагогіка про методи навчання. Як елемент дидактичної системи "методи навчання" дають відповідь на запитання: як учити? Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питання і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяльності. Вічне питання школи і педагогічної науки!

Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагромадили значний досвід того, "як учити?" Просто і зрозуміло звучать приказки, приповідки і прислів´я українського народу:

"Усяке діло починай з голови";

"Бурчання наскучить, приклад научить

"Добрий приклад кращий за сто слів";

"Краще один раз побачити, ніж сто разів почути";

"Говори мало, слухай багато, а думай ще більше";

"Доки не впріти, доти не вміти";

"Ліпше раз переписати, ніж десять раз прочитати";

"Мудрий той, хто думає, як зробити";

"Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні";

"Не на користь книжку читав, коли вершки лише хапав";

"Спитаєш — сором на годину, не спитаєш —

можеш на все життя осоромитись" [див. додаток 1].

Методи навчання у дидактичній системі Я. Коменського. Наукова педагогіка намагається дійти до глибинної суті методу навчання і з´ясувати всі його боки. Червоною ниткою ідея методу навчання проходить крізь всю педагогічну систему Я. Коменського. Щоб переконатися у цьому, достатньо розкрити "Велику дидактику" і прочитати її повну назву: "Велика дидактика, або мистецтво вчити всіх і вчити всьому, причому з надійним успіхом, так, щоб невдач ніяких не було" [9].

Питання "як учити?" цікавило Я. Коменського чи не найбільше. Говорячи про користь дидактики, він пише, якщо метод виховання (тут він має на увазі і навчання) доведений до безпомилкової правильності, то результат, на який завжди сподіваються, не може з Божою допомогою не настатити.

Серед положень, які великий педагог розвивав у розділах своєї праці і які мають пряме відношення до методу навчання, є такі:

"Точний порядок дня школи необхідно запозичити у природи".

"Загальні вимоги навчання й учіння, тобто як учити і учитися".

"Основи легкості навчання й учіння".

"Основи найкоротшого шляху навчання".

У розділі XVI Я. Коменський пише: "А хто не знає, що для посіву і насадження потрібнідеяке мистецтво і досвідченість... Звичайно, інколи невдача спіткає навіть досвідчених людей... однак мова йде зараз не про передбачуваність і випадковість, а про мистецтво попереджувати випадковість передбачуваністю"[9].

Великий педагог був твердо переконаний, що можна розробити такий метод навчання, який би не допускав випадковостей, або в усякому разі зводив би їх до мінімуму, тим самим він передбачив появу педагогічних технологій.

Далі він пише, що метод навчання повинен бути "зведений у наукову теорію", бо тільки за такого методу "мистецтво духовного насадження можна поставити на такі тверді основи навчання, щоб воно напевне йшло вперед і не обманювало у своїх результатах".

Намагаючись відкрити універсальний метод навчання (виховання), він звертається до природи і, вважаючи людину частинкою природи, опирається на паралелізм природного і штучного. "Розглядаючи, як йдучи слідами природи, вдало наслідують її садівники, художники, архітектори, ми легко побачимо, яким чином повинні наслідувати її й учителі юнацтва".

Метод, який Я. Коменський бачить як універсальний, можна було б назвати методом паралелізму природного і штучного. У наступних розділах, у своїх основоположеннях він розкриває всі його боки. Наведемо деякі з них:

"Ніщо не починається несвоєчасно".

"Матеріал раніше форми".

"Матеріал робиться придатним для сприймання форми".

"Усе утворюється окремо, а не змішано".

"Спочатку внутрішнє".

"Спочатку загальне ".

"Усе поступово і ніяких стрибків".

"До закінчення справи не треба зупинятися". (Далі див. додаток 1, с. 382-386)

Даючи тлумачення кожному з цих основоположень, аналізуючи природу, він порівнює стан справ у школі і доходить цілком конкретних висновків. Як приклад наведемо перше з основоположень розділу XVI "Загальні вимоги навчання і учіння, тобто як вчити й учитися":

"Природа старанно пристосовується до слушного часу.... Отже, ми робимо висновок:

I. Освіту людини потрібно починати у весну життя.

II. Ранішній час для занять — найзручніший.

III. Усе, що підлягає вивченню, повинно бути розподілено відповідно до ступенів віку так, щоб пропонувалося для вивчення тільки те, що доступне сприйманню у кожному віці".

У другому основоположенні: "Природа підготовлює собі матеріал, перш ніж починає надавати йому форму...". Звідси випливає, що для корінного виправлення методу необхідно:

II. Розвивати розум раніше за мову.

III. Ніякої мови не вивчати з граматики, а кожну мову потрібно вивчати із підходящих творів письменників.

IV. Реальним навчальним предметам віддавати перевагу перед формальними.

V. Прикладам віддавати перевагу перед правилами.

Звичайно, не всі його основоположення безпосередньо стосуються методу навчання, значна частина їх стосується методу організації навчання, але пошук відповіді на запитання "як?" домінує в усіх його міркуваннях і висновках.

Метод навчання — це система. Метод навчання — це шлях, яким здійснюється рух досвіду суб´єкта навчання, його розвиток. Цей шлях пов´язаний з діяльністю вчителя та діяльністю учнів з досягнення цілей навчання.

Метод навчання - складне педагогічне утворення, яке має системний характер, тобто є системою. Виділимо його системні характеристики, а саме: що є елементами системи (кожна система є сукупністю елементів), що виконує роль системотвірних чинників (у кожній системі діє їх декілька), яка її структура, як здійснюється характерна для даної системи взаємодія елементів, унаслідок чого у ній виникає системна (емерджент) властивість, яка у свою чергу діє на всі атрибутивні ознаки системи (її морфологічні компоненти).

Щоб виділити ці характеристики системи "метод навчання", проаналізуємо всі визначення методу навчання, які дали видатні педагоги, таті визначення, які зустрічаються в підручниках і посібниках з педагогіки.

Класики наукової педагогіки про методи навчання. Певний внесок у розробку проблеми методів навчання зробили Й. Песталоцці, Й. Гербарт, А. Дістервег, вітчизняний класик наукової педагогіки К.Ушинський.

Й. Песталоцці (1746— 1827 рр.) одним із найважливіших засобів виховання і розвитку людини вважав працю, яка розвиває не тільки фізичні сили, а й розум. Він стверджував, що розум людини розвивається в процесі роботи власної думки, а не через механічне засвоєння чужих думок. Усяке навчання повинно засновуватися на спостереженні і досліді, підніматися до висновків і узагальнень. Воно сприяє нагромадженню учнем на основі його чуттєвого досвіду запасу знань і розвиває його розумові здібності. Без застосування наочності як основи навчання не можна добитися правильних уявлень про навколишній світ, розвинути мислення і мову. Ідея розвивального навчання, висунута Й. Песталоцці, вплинула на подальший розвиток передової педагогічної теорії і практики.

Можна таким чином виділити такі характерні особливості методу навчання у розумінні Й.Песталоцці: метод навчання забезпечує роботу власної думки учня; матеріалом для цієї роботи є спостереження і дослід; метод орієнтує не тільки на нагромадження певного запасу знань, а й на розвиток розумових здібностей [17].

Йоганн Фрідріх Гербарт (1716—1841 рр., народився у Німеччині) вважав навчання головним і основним засобом виховання. Він розрізняв три види навчання: описове, аналітичне, синтетичне, серед яких описове має на меті виявити досвід дитини і доповнити його. Шляхом живої, образної розповіді вчитель розширює знання учнів.

Як і в усій педагогіці, у розв´язанні проблеми "як учити?" значне місце належить вітчизняному видатному педагогові Костянтину Дмитровичу Ушинському. За 47 років свого життя тільки третину він віддав педагогічній науці, але зробив так багато, як ніхто до нього з вітчизняних учених-педагогів.

Як і Я. Коменський, К.Ушинський відстоював принцип природо-відповідності. Він вважав, що педагог повинен перш за все вчитися у природи і, аналізуючи дитяче життя, виводити правила для школи, а врахування психологічних особливостей дитини є найважливішою умовою правильної побудови навчальної роботи.

Особливо важливого значення він надавав осмисленому засвоєнню й активності в навчанні. На його тверде переконання, усяке правильне учіння має йти від відомого і переходити до невідомого, а не навпаки. За такого методу учіння, як стверджував видатний педагог збуджується та самостійна робота мозку учня, яка становить єдино міцну основу всякого плідного уміння.

К. Ушинський виділяв два головних методи навчання: синтетичний та аналітичний. Крім того, велику цінність він убачав у таких методах, як лабораторно-практична робота, усні і письмові вправи, робота над книгою та ін. Сократичний метод, на його думку, є "кращим способом переведення механічних комбінацій у розмірковуванні для будь-якого віку й особливо для дитячого" [29 ]. "При сократичному методі, власне кажучи, не дається ніяких нових рядів і груп уявлень, а вже існуючі ряди і групи приводяться у нову мислительну систему," — писав він (там же).

Винятково великого значення К. Ушинський надавав розповіді. Правильне застосування цього методу, його ефективність зумовлена в першу чергу змістом розповіді, формою викладу, відповідністю викладу рівню розвитку і правильним чергуванням його з іншими методами.

Методи навчання у трактуванні авторів підручників з педагогіки. У "Дидактиці" за загальною редакцією Б.Єсіпова дається таке визначення методів навчання: "Методи навчання є способи роботи учителя і керованих ним учнів, за допомогою яких досягається засвоєння останніми знань, умінь і навичок, а також формування їхніх світогляду і розвитку"[2].

Таке саме визначення методам навчання дає проф. Є. Голант. Проф. П. Шимбирьов і проф. І. Огородников підкреслюють виховне значення методів навчання. Характеризуючи їх, вони виділяють ту; особливість, що методи навчання сприяють виробленню поглядів і і переконань і "відповідних їм навичок і звичок громадської поведінки учнів" [2].

І. Перовський стверджує: "Метод навчання є формою розвитку змісту навчання, яка відповідає найближчій дидактичній меті, яку і даний момент навчання ставить учитель перед собою і учнями"[2].

У "Педагогіці" І. Харламова дається таке означення: "Під метода-і ми навчання необхідно розуміти способи навчальної роботи учителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з розв´язані різноманітних дидактичних задач, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається"[30].

Ю. Бабанський пише: "Методом навчання називають спосіб рядкованої взаємозв´язаної діяльності викладача й учнів, діяльності, спрямованої на розв´язання завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання"[ 16].

І. Лернер підкреслює: "Будь-який метод навчання являє собою систему цілеспрямованих дій учителя, який організовує пізнавальну практичну діяльність учня, що забезпечує засвоєння ним змісту освіти і тим самим досягнення цілей навчання"[6 ].

Наведені вище визначення дають можливість виділити деякі характерні риси методів навчання. Як пише Б. Єсипов, методи навчання -це в першу чергу способи роботи учителя й учнів. Оскільки способи діяльності учителя й учнів різні, то очевидно, що Б. Єсипов під способами роботи розуміє щось єдине, яке включає способи діяльності учителя і способи діяльності учнів. Вираз "керованих ним учнів" наводить на думку, що це взаємозв´язана сукупність способів діяльності вчителя і зв´язаних з ними способів діяльності учнів. Далі підкреслюється, яке завдання вирішує ця взаємозв´язана сукупність: засвоєння знань, умінь, навичок, виховання і розвиток учнів.

В означенні І. Лернера наголос робиться нате, що методи навчання - це система цілеспрямованої дії вчителя, іншими словами, що вони є своєрідним інструментом у руках учителя, яким він при необхідності може скористатися. Що це той інструмент, за допомогою якого організується пізнавальна діяльність учня, і не просто діяльність, а та, яка забезпечує засвоєння змісту освіти і тим самим досягнення цілей навчання. У цьому контексті вираз "цілей навчання" уточнює поняття змісту освіти - йдеться про цілі навчання, пов´язані тільки зі змістом освіти.

У Ю. Бабанського метод навчання — категорія, яка не є інструментом впливу, вона стосується однаковою мірою як учителя, так і учня. Він пише, що метод навчання — це спосіб взаємозв´язаної діяльності вчителя й учнів, але це не просто спосіб діяльності, а спосіб впорядкованої діяльності. Вираз "впорядкованої" надає діяльності статусу особливої організації цієї діяльності.

Глибоко і всебічно аналізує поняття "метод навчання" А. Алексюк [1 ]. Він перш за все наголошує, що поняття "виховання", "освіта", "навчання" не однопорядкові, тому не можна ставити їх в один ряд. Поняття "виховання" і "розвиток" ширші від понять "освіта" і "навчання", які їм підпорядковані і вужчі за обсягом. "Освіта" і "навчання" — засоби виховання і розвитку особистості. Тому варто виділяти дві пари основних категорій. Методи навчання об´єднують взаємодію закономірностей діяльності вчителя і пізнавальної діяльності учнів.

Він має рацію, підкреслюючи, що методи навчання можна аналізу-ати з різних боків: з педагогічного, психологічного, фізіологічного, логічного, гносеологічного, історичного та ін. і відповідно описувати в термінології низки наук.

Методи навчання, на його думку, слід розглядати як категорію науки і як засіб практичної діяльності вчителя й учня. Саме тому суть методу навчання можна розкрити, аналізуючи співвідношення мети, засобу і результату [ 1].

М.Данилов вважає, що "Логіка навчального процесу є сплав логіки навчального предмета і психології засвоєння учнями навчального матеріалу, що викладається" [4].

Мета, засіб і результат діяльності людини тісно взаємодіють і взає-мозумовлюють одне одного. Як стверджують філософи, мета завжди повинна з´єднатися із засобом реалізації, "перейти" в предмет діяльності. Щоб стати реальною, мета повинна з´єднатися з практичною діяльністю людини.

Жодний предмет сам по собі не здатний бути засобом для досягнення мети. Така здатність нав´язується йому ззовні, коли людина використовує цей предмет стосовно мети діяльності як інструмент діяльності.

За А. Алексюком, методи навчання, як і будь-яке явище, мають зовнішній і внутрішній боки. Зовнішній, або формальний, бік методів навчання становлять: словесно-слухова форма навчання, різні форми застосування наочності, практичні роботи учнів як важлива форма обміну інформацією з учителем; найрізноманітніші зовнішні способи, до яких вдається вчитель — методи навчання як мистецтво особистості вчителя; організація керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів і контроль знань, самокерування і самоконтроль з боку школярів.

Внутрішнім, або змістовим боком методів навчання є: рух змісту основ наук, техніки і мистецтв, які викладаються; логічний бік розумової діяльності учнів, що відповідає логіці засвоюваної науки, а також віковим особливостям учнів; психологічний бік методу притаманний будь-якому навчальному процесові; різні види навчально-пізнавальної діяльності учнів, стимулювання і мотивація учіння.

Виділення зовнішнього і внутрішнього боків у методах навчання не підлягає сумніву. Але, на наш погляд, зміст кожного з них необхідно уточнити. Ми вважаємо, що внутрішній бік методу навчання лежить у площині психологічній і має зміст тієї психологічної закономірності засвоєння матеріалу, яку покладено в основу взаємодії вчителя й учня. За будь-яких обставин навчання, свідомо чи несвідомо учитель, взаємодіючи з учнем, орієнтується саме на неї. Думка М.Данилова, на наш погляд, є підтвердженням цього.

Необхідно також уточнити думку, що методи навчання передусім визначаються змістом навчання. Як видно з дидактичної системи, методи навчання дійсно пов´язані зі змістом навчання. І той бік змісту навчання, якого торкаються методи навчання, лежить у площині специфічних методів дослідження даної науки і не більше. Певна категоричність думки, що метод навчання визначається змістом навчання, зумовлена тим, що раніше питання цілей навчання включалося у питання змісту освіти і навчання та воно йшло під однією назвою: зміст освіти і навчання.

Сьогодні, коли в структурі дидактичних знань здійснено диференціацію цілей навчання і власне змісту навчання, твердження про обумовленість методу навчання змістом навчання не має такої категоричної форми, як було раніше, і, як це ми підкреслювали вище, лежить у площині специфічних методів дослідження. Це означає, що при виборі методу навчання для успішного вивчення конкретного навчального матеріалу необхідно враховувати метод дослідження, який наука застосувала при дослідженні цього питання.

Структура методу навчання. Слово "метод" грецького походження і в перекладі означає дослідження, спосіб, а філософський словник визначає метод як спосіб досягнення мети. Навчальний процес, як відомо, - це не що інше, як процес досягнення цілей навчання, він є сукупністю двох взаємозв´язаних діяльностей —діяльності учителя (викладання) і діяльності учнів (учіння). Ці дві діяльності певним чином між собою пов´язані.

Діяльність — це активний і свідомо регульований процес взаємодії людини з навколишнім світом. Вона носить суспільний, перетворювальний характер і не зводиться до простого задоволення потреб, а переважно визначається цілями і вимогами суспільства. Як довели психологи, особистість людини і формується, і проявляється в її діяльності (С. Рубінштейн).

У будь-якій діяльності людина так чи інакше осмислює мету, цілі своїх дій, уявляє їх кінцевий результат, сприймає й оцінює умови, в яких вона діє, обдумує послідовність операцій, докладає вольові зусилля, спостерігає за ходом діяльності, аналізує його, переживає успіх і невдачу.

Як показує аналіз усіх визначень методу навчання, у ньому, як у складному педагогічному утворенні, як у системі можна виділити такі елементи: мета навчання, способи діяльності учителя, способи діяльності учнів. Причому мета навчання є не просто елементом системи, вона є зовнішнім системотвірним чинником даної системи. Це випливає з аналізу дидактичної системи та дидактичного циклу.

Але в кожній системі діє і внутрішній системотвірний чинник, стосовно якого можна стверджувати: у системі "метод навчання" таким чинником є одна або декілька психологічних закономірностей засвоєння матеріалу. Наприклад, у тій методичній конструкції, яку свого часу запропонував відомий учитель-новатор В. Шаталов і яка має усі риси методу навчання, як внутрішні системоутворюючі чинники діють дві психологічні закономірності засвоєння, а саме: закономірність пам´яті 7±2 та друга, а саме: навчальний матеріал засвоюється глибше і міцніше, якщо подавати його великими блоками.

У психології відомо багато інших закономірностей засвоєння, наприклад, інтерес є основним мотивом навчання й одночасно засобом підвищення ефективності навчання; мислення здійснюється тоді, коли людина поставлена перед необхідністю розв´язати те чи інше конкретне завдання або проблему; розумова діяльність людини неможлива без уваги та інші закономірності, які можна покласти в основу створення методу навчання.

Розглянемо далі структуру методу навчання як системи. Зв´язок між обома способами діяльності забезпечується через одну або декілька психологічних закономірностей засвоєння матеріалу, які, як ми встановили, виконують роль системотвірного чинника системи "метод навчання". Існування цих закономірностей зумовлено тим, що процес навчання здійснюється людиною, живою біологічною і соціальною істотою, яка володіє свідомістю, пам´яттю, мисленням, уявою, задатками, здібностями, інтересами, нахилами.

Самі закономірності є основою, у просторі якої відбувається взаємодія всіх елементів. Без такої основи об´єднання названих вище елементів принципово неможливе, адже йдеться про методи навчання людини, а не якихось неорганічних тіл. У структурі методу навчання способи діяльності учителя і способи діяльності учнів — це взаємозв´язані між собою елементи системи, між ними існує органічний зв´язок, суть якого субординація, підпорядкування. Іншими словами, це означає, що методи навчання є такою взаємопов´язаною сукупністю, за якої способи діяльності учнів адекватні, тобто відповідні способам діяльності вчителя.

Можна також стверджувати, що зв´язок між цими елементами однобічний, у напрямі від способів діяльності учителя до способів діяльності учнів, тобто перший елемент (способи діяльності учителя) індукує адекватний йому другий елемент (способи діяльності учнів). Зрозуміло, що це не проста сукупність елементів, а власне така, яка забезпечує досягнення цілком конкретної мети навчання. Саме мета навчання і визначає способи діяльності учителя і відповідних їм способів діяльності учнів.

Таким чином з вище наведених міркувань випливає, що в структуру методу навчання входять такі елементи: ціль навчання, способи діяльності учителя, способи діяльності учнів та конкретна психологія, закономірність засвоєння матеріалу.

Вище вже зазначалося, що метод навчання можна визначити як шлях розвитку досвіду суб´єкта навчання. Зрозуміло, що цей розвиток відбувається у напрямі збагачення досвіду суб´єкта. Очевидно, взаємодія всіх елементів системи "метод навчання" створює потенційні можливості для збагачення, розвитку цього досвіду, тобто для досягнення конкретної мети навчання. З погляду системи ці потенційні можливості для досягнення цілей навчання і є системною (емерджентною) властивістю системи "метод навчання", вони становлять необхідну основу для досягнення вказаної мети навчання на максимально можливому рівні засвоєння.

Ці потенційні можливості можуть знайти практичне застосування за умови, що буде відбуватися процес навчання, а психологічні закономірності засвоєння матеріалу, вибрані для конструювання методу навчання, відповідатимуть закономірностям розвитку конкретного учня.

Викладене вище дає підставу для побудови такої схеми системної структури методу навчання:

I— Цілі навчання.

II — Психологічна закономірність засвоєння матеріалу.

III — Способи діяльності учителя.

IV — Способи діяльності учня

V —Потенційні можливості для досягнення конкретної цілі навчання.

Підсумок. Як елемент дидактичної системи методи навчання дають відповідь на запитання "як учити?". Це питання чи не найбільше цікавило і Я. Коменського. Він був переконаний, що можна розробити такий метод навчання, який би не допускав випадковостей, або ж принаймні зводив їх до мінімуму.

Різні педагоги, намагаючись знайти таке визначення методу навчання, яке найповніше розкривало б його суть, на перший план ставили різні боки процесу навчання, можливо тому й автори підручників з педагогіки, по-своєму трактуючи метод навчання, теж виділяли різні його боки. У структурі методу навчання ми виділяємо чотири таких елементи: цілі навчання, способи діяльності учителя, способи діяльності учня, психологічну закономірність засвоєння матеріалу та потенційні можливості для досягнення цілі навчання.