Дидактика

§ 1.Технологія навчання

Поняття технології навчання. Слово "технологія" походить від грецьких — майстерність, мистецтво і — наука, закон, знання. Отже, технологія — це знання, наука про майстерність. Перший і серйозний натяк на можливість існування педагогічної технології у сучасному її розумінні знаходимо ще у Я. Коменського. У своїй "Великій дидактиці" він писав: "Ми відважилися обіцяти Велику дидактику, тобто універсальне мистецтво учити всіх усьому. І при цьому вчити з надійним успіхом; так, щоб неуспіху настати не могло; вчити швидко, щоб ні в учителів, ні в учнів не було обтяжливості чи нудьги, щоб навчання відбувалося скоріше із найбільшим задоволенням для тої і другої сторони; вчити ґрунтовно, не поверхово і, отже, не для форми, а рухаючи учнів до істинних знань, до доброї вдачі і благочестя" [19, с. 64].

Термін "технологія" раніше пов´язували з виробничою сферою. її розглядали як сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми матеріалу, що застосовуються у процесі виробництва продукції. Токар виточує деталь на основі технологічної карти, в якій записано весь процес обробки, всі операції, режими їх виконання, розміри і т. ін. Якщо він усі ці вимоги виконає, то на виході, тобто як кінцевий результат, отримає запланований виріб.

Як свідчить спеціальний аналіз питання суті технології, будь-яка технологія засновується на дуже глибокому знанні механізму процесу виготовлення і практично зовсім ігнорує чинник особистості працівника у здійсненні цього процесу. Тобто для отримання запланованого продукту дуже важливо виконати всі ті операції, які передбачені технологічною картою, і зовсім байдуже, хто ці операції виконуватиме. Технологія передбачає певну серійність, масовість в отриманні однакового продукту, а це означає, що у технології переважають законо- | мірності процесу виготовлення певного продукту над людським чинником, який також впливає на процес одержання цього продукту. Якщо технічне трактування технології усім зрозуміле і не викликає ніяких сумнівів, то з поняттям педагогічної технології значно складніше. Ко- і місія ЮНЕСКО дає таке визначення педагогічної технології: " Це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєнням знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти".

Проте у науково-педагогічній літературі зустрічається багато інших визначень педагогічної технології. Наприклад, це продумана в усіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації і проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і учителя або це систематизоване навчання на основі системного способу мислення, або це сукупність навчальних ситуацій, в яких реалізується педагогічна система, або це упорядкована система дій, виконання яких призводить до досягнення поставленої мети (В. Монахов, А. Нісімчук, М. Таланчук,Т. Сакомото, Л. Фрідмантаін.) [4;19;35].

В усіх цих визначеннях автори залишають поза увагою чи не найважливішу частину технології, а саме: чи враховує технологія індивідуальні особливості учнів. Іншими словами, чи є технологія такою системою дій учителя й учнів, яка веде до досягнення поставленої мети незалежно від учителя й учня, чи, можливо, це така система дій учителя й учнів, яка призводить до досягнення поставленої мети кожним учнем зокрема в межах тих задатків і здібностей, якими володіє кожен з них.

Ми вважаємо, що у педагогічній технології немає ніяких суперечностей щодо превалювання закономірностей механізму перебігу процесу надлюдськими чинниками, які виявляються у цьому процесі. Адже знання залежності процесу навчання від рівня задатків і здібностей належить до закономірностей перебігу технологічного процесу, яким є процес засвоєння знань.

Необдумане і надмірне вживання термінів "педагогічна технологія", "виховні технології", а особливо "високі виховні технології" викликає певний внутрішній протест. Технологію можна створити тоді, коли відома більшість із закономірностей перебігу явища чи процесу. Оскільки сьогодні вже визначено багато закономірностей процесу навчання, відомі способи однозначного задання цілей навчання, розроблені різноманітні способи діагностики учнів, їх розумового розвитку, то можна говорити про технології навчання і про їх розробку, чого не можна поки що сказати про виховання.

Педагогічна технологія — це своєрідний алгоритм дій, правильне виконання яких та ще у заданій послідовності повинно привести до запланованого кінцевого результату. В ідеалі технологія навчання — це така послідовність дій учителя й учнів, при виконанні якої, врахувавши індивідуальні та вікові особливості учня та професійно-методичний рівень учителя, запланований результат обов´язково має настати. На думку багатьох зарубіжних і вітчизняних авторів, технологія навчання характеризується низкою істотних ознак, серед яких виділимо такі:

1.Діагностичність цілей навчання та результативність. Ця ознака передбачає гарантоване досягнення цілей навчання, тобто граничну або майже граничну за даних умов результативність. Однак зауважимо, що
в педагогічних явищах і процесах у зв´язку з імовірнісним характером педагогічних закономірностей відхилення в результативності системи навчання допускається в межах 25 %.

2.Економність. Вона виражає якість педагогічної технології, яка забезпечує досягнення запланованих результатів, оптимізацію праці вчителя, а також резерв навчального часу.

3.Уся послідовність дій легко повторюється і відтворюється вчителем в будь-якій школі. Кожен метод і етап роботи обгрунтовано і не може бути замінено на інший. Принципи роботи мають однозначний смисл — порушення одного з них погіршує кінцевий результат роботи.

4.Коректування передбачає можливості оперативного зворотного зв´язку, оцінки ступеня досягнення цілей навчання і внесення адекватних корегувальних впливів.

До рис технології відносять також проектованість, цілісність, управління.

Кожна технологія навчання — це система, а атрибутивною ознакою будь-якої системи є наявність структури. Структурними елементами технології як системи є: цілі навчання, психологічна закономірність засвоєння матеріалу, способи діяльності вчителя і способи діяльності учнів, нарешті, ступінь досягнення мети навчання. Системотвірним чинником цієї системи є цілі навчання, а основою, на якій конструюється вся ця система, і базовим елементом даної структури є психологічна закономірність засвоєння матеріалу.

Ступінь досягнення цілей навчання як структурний компонент технології визначає, а точніше, окреслює ті межі, в яких будуть лежати гарантовані навчальні досягнення учнів, і він є характеристикою економічності і результативності самої технології. Для прикладу наведемо технологію, розроблену відомим учителем-новаторм В. Шаталовим (технологія навчання на основі багаторазового підкріплення).

Технологія навчання на основі багаторазового підкріплення. Намагаючись створити таку технологію, результат застосування якої не залежав би або якомога меншою мірою залежав би і від учителя, і від учнів, В. Шаталов свою технологію побудував на основі дії двох цілком конк ретних закономірностей засвоєння матеріалу, а саме: закономірності "7±2", тобто закономірності багаторазового підкріплення, та другої закономірності, яка полягає в тому, що навчальний матеріал краще, глибше і міцніше засвоюється, якщо його цілісно подавати великими блоками.

Практична реалізація цієї технології виглядає так. Спочатку вчитель дає цілісну і повну характеристику всієї великої теми, цілого розділу - опис нового матеріалу, зупиняючись на його найважливіших елементах і разом з тим не вдаючись до надмірного деталізування. Це займає велику кількість часу уроку, інколи навіть цілий урок, усе залежить від обсягу теми. Пояснення проводиться грунтовно, глибоко, доказово, проте пояснюється, зрозуміло, не весь матеріал, а тільки основні, вузлові поняття і питання.

Вдруге вчитель пояснює новий матеріал, використовуючи опорний конспект з теми, який розміщено на великому плакаті, що учитель вивішує перед учнями. Логіка розкриття теми суворо відповідає опорному конспекту. І пояснюється тільки те, що занесено у конспект. Деякі питання теми пояснюються повільно, деякі дуже швидко, деякі голосно, деякі дуже тихо. Словом, друге повторення матеріалу - глибока деталізація найважливіших для змісту і найважчих для засвоєння елементів теми уроку за допомогою малюнків, схем, демонстрацій тощо.

Третє підкріплення — учні звичайними олівцями перемальовують і переписують у свої зошити весь опорний конспект.

Четверте ознайомлення учнів з новим матеріалом — розмальовування кольоровими олівцями вже своїх опорних конспектів. Як бачимо, відбувається поступове залучення всіх органів чуття до освоєння теми.

Наступне повторення — робота парами. У кожній з них один учень розповідає іншому деяку частину матеріалу. Після цього учитель сам розповідає цю частину матеріалу, а учні мають можливість порівняти своє пояснення з учительським. Другу частину матеріалу розповідає другий учень і знову учитель дає своє пояснення. Далі учні один одному ставлять по одному-два запитання і відповідають на них. Слухаючи пояснення першого учня, а потім і пояснення вчителя, другий учень має можливість порівняти ці пояснення і виставити своєму товаришеві оцінку. Поки учні працюють парами, учитель має можливість пройтись між рядами парт і подивитись, як вони написали опорний конспект.

Для оцінювання знань використовується відкрита відомість успішності. У неї заносяться всі оцінки, виставлені за різні види роботи. Кожен учень, подивившись у відомість, оцінює свій стан успішності даної теми і приймає рішення про перездачу тієї чи іншої теми, того чи іншого виду роботи.

Для накопичення оцінок з усієї теми учитель використовує результати взаємоконтролю, оцінку за опорний конспект (її може виставити сам учитель або бригадир), за усну відповідь, за письмову відповідь іт.ін.

Вивчення нового матеріалу можна з успіхом організувати на основі дидактичних змінних пар. Організація роботи виглядає так. Учитель протягом 5—7 хв дає пояснення нового матеріалу, зупиняючись особливо на новій термінології, на нових поняттях та на відповідній ідеї самої теми. Після цього учням дається завдання цей матеріал опрацювати за підручником та додатковою літературою (науково-популярна, енциклопедична, довідники, альбоми, схеми, — вказується сторінка, параграф тощо).

Працюючи з підручником чи посібником, учні роблять записи в зошитах. На цю роботу їм відводиться до 7 хвилин. У наступні 5 хв учень, що сидить справа, задає 3-4 запитання учневі зліва, слухає його відповіді й оцінює. Якщо учень зліва не зміг дати відповідь на запитання, то той, який формулював запитання, зобов´язаний дати відповідь сам. Через деякий час учні міняються ролями. Бажано, щоб запитання, які ставлять учні один одному, не повторювались. Оцінка за відповідь виставляється в зошит на полях. Через 10 хв такої роботи правий учень з передньої парти міняється місцем з правим учнем задньої парти. Така зміна місць здійснюється в усьому класі в процесі того, як закінчується відповідь на запитання в парах. І знову один з учнів ставить запитання, а другий відповідає і навпаки. Друга оцінка виставляється в зошит поруч з першою (ідея створення дидактичних змінних пар належить учителеві математики і фізики О.Ривіну, який з 1918до 1924р. працюваву невеличкому містечку Корнин Київської області).

Нарешті ще раз змінюються пари і знову вони працюють між собою, і знову відповідь кожного учня оцінюється його товаришем. На основі трьох оцінок учасники третьої пари виставляють середню в зошит і заносять її у відомість відкритого контролю успішності.

Свої особливості має і розв´язування задач, яке є наступним підкріпленням. Учитель разом з учнями для зразка розв´язує дві-три задачі, учитель сам, як правило, на дошці пише розв´язок, красиво оформлюючи його, а потім він дає їм повний список тих номерів задач, які потрібно буде розв´язати до закінчення вивчення всієї теми. Він веде спеціальну таблицю, в якій відмічає вже розв´язані і здані кожним учнем задачі. Подальша робота полягає у тому, що клас працює і над поглибленням матеріалу, і над розв´язуванням складніших задач.

Так виглядає технологія, яку сам же її розробник назвав як "огірок у розсолі", у тому розумінні, що огірок у розсолі обов´язково просоліє, тобто учень, пройшовши всі ці сім підкріплень, обов´язково засвоїть навчальний матеріал.

Засноване на певному розумінні природи учіння стабільне поєднання методів навчання веде до появи виду навчання. Як такий він характеризується специфічною структурою діяльності вчителя і діяльності учня. Ми виділяємо такі види навчання як програмоване, проблемне, модульне. Диференційоване і розвивальне навчання ми не відносимо до окремих видів навчання, однак виділяємо їх за характером перебігу й організації. Розглянемо кожен з них окремо, зважаючи на те, що технологічна реалізація кожного з них має свої характерні особливості.

Підсумок. Технологія навчання — це своєрідний алгоритм дій, правильне виконання яких у визначеній послідовності веде до наперед запланованого, передбачуваного результату. Ознаки педагогічної технології: діагностичність цілей навчання та результативна економічність, повторюваність і відтворюваність усіх стадій, етапів технологій, коректування. Однією з технологій, у якій найяскравіше видно всі риси технологічності навчального процесу, є технологія В. Шаталова. Вона грунтується на використанні двох закономірностей: перша — матеріал краще засвоюється, якщо він подається великими блоками; друга—для запам´ятовування матеріалу потрібно повторити його не менше (7±2) разів.