Всесвітня історія

1.1. Основні тенденції економічного та соціально-політичного розвитку світу на межі ХІХ-ХХ ст. (Завершення формування індустріального суспільства в провідних країнах світу)

Період від 70-х pp. XIX ст. до початку XX ст. характеризується значними економічними та соціально-політичними змінами. Найхарактернішою рисою економічного життя провідних європейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції), США та Японії стало формування індустріального суспільства. Перш за все це означало створення такої структури господарства, за якої частка промислового виробництва перевищувала б частку сільськогосподарського виробництва. З 1871 р. до 1913 р. населення світу зросло з 1,3 млрд до 1,7 млрд осіб. Світове промислове виробництво зросло більше ніж утричі, продуктивність праці підвищилася на 40%, а обсяг світової торгівлі майже вчетверо. Неухильно розширювалося виробництво, все ширше використовувалися науково-технічні відкриття та досягнення, з´явилися нові матеріали, галузі промисловості, види транспорту і зв´язку. Лише за останні ЗО років XIX ст. продукція добувної промисловості збільшилася в 4 рази, видобування нафти в 25 рази, виплавка сталі — в 56 рази, продукція переробної промисловості потроїлася. Протяжність залізниць зросла в 4 рази, вантажопідйомність парових суден — в 7 разів. Світ, незважаючи на різноманітність укладів, являв собою єдину систему господарювання.

Формування індустріального суспільства супроводжувалося процесами урбанізації та пролетаризації суспільства, подальшим соціальним розшаруванням. Використання найманої праці охопило всі галузі господарювання, а чисельність світового пролетаріату в 1914 р. перевищувала 70 млн осіб.

Відбувався прискорений процес концентрації виробництва та капіталу. Для нагромадження велетенських засобів, необхідних для діяльності підприємств-гігантів, були створені акціонерні товариства, ощадні каси тощо. Вони були пов´язані з банками.

Епоха вільної конкуренції в розвитку капіталізму змінюється наприкінці XIX — на початку XX ст. новою стадією — стадією монополістичного капіталізму. її називають також імперіалізмом.

Перша ознака цієї стадії — утворення монополій.

Оскільки відбувалося неухильне розширення виробництва, а внутрішній ринок при цьому розширювався повільно, то утворюються монопольні об´єднання — великі господарські об´єднання, що контролювали ринок збуту товарів, зосереджуючи у своїх руках фінансові, матеріальні ресурси та науковий потенціал. Основними видами монополій на той час були картелі — об´єднання кількох підприємств однієї галузі, учасники якого укладають угоду щодо розподілу ринків збуту й цін і зберігають свою власність на засоби виробництва і продукцію. Виникають також трести, синдикати, концерни — об´єднання, що були позбавлені комерційної самостійності, мали єдине керівництво і єдину норму прибутку. У Німеччині переважали картелі і синдикати, у США — трести і концерни, у Росії — синдикати.

Друга ознака — злиття банківського капіталу з промисловим і утворення фінансової олігархії.

Формування індустріального суспільства змінило роль банків, які з посередників перетворилися на монополістів, що розпоряджаються майже всіма грошовими капіталами, частиною засобів виробництва і джерелами сировини. Великі банки не тільки поглинали дрібні, а й підпорядковували їх, включали до «своєї» групи шляхом «участі» в їхньому капіталові, скуповування чи обміну акцій. Так виникав фінансовий капітал з могутньою верхівкою, що відігравав важливу роль не лише в економічному, а й у політичному житті суспільства, підпорядковуючи собі весь державний апарат.

Третя ознака — різке збільшення вивозу капіталу.

Для машинного виробництва XIX ст. з пануванням вільної конкуренції характерним був вивіз товарів. А для індустріального суспільства з пануванням монополістичного виробництва характерним стає вивіз капіталу. Розвинуті капіталістичні держави експортують капітал у ті країни, де бракувало власних коштів, а ціни на землю, сировину, робочу силу були значно дешевшими.Частіше всього це були колонії або напівколонії. Разом з тим капітал вивозився і до держав «середнього» рівня розвитку, зокрема Росії. Лише за перші 13 років XX ст. капіталовкладення провідних держав зросли вдвічі. Наприклад, у 1914 р. у Росії в руках західних держав зосереджувалася 1/3 акціонерного капіталу, 3/4 металургійної, вугільної промисловості, 1/2 видобутку нафти і т. д. Вивіз капіталу відзначався нерівномірністю. Чільне місце в цьому процесі належить Великобританії. Завдяки цьому вперше створюється світова система господарювання і світовий ринок.

Четверта ознака — економічний поділ світу між союзами капіталістів.

На світових ринках починає панувати вузьке коло міжнародних монополій і транснаціональних корпорацій, які розподілили між собою світові ринки збуту й виробництва товарів, контролюють певні «сфери впливу» тощо. Між кількома монополіями наймогутніших промислових держав були розподілені: світовий ринок нафтопродуктів, цинку, рейкового виробництва, торговельного судноплавства. Цей поділ відбувався у напруженій боротьбі й не завжди відповідав тому територіальному поділові, що вже склався між провідними державами.

П´ята ознака — територіальний поділ світу між найбільшими імперіалістичними державами.

Зростаючий попит на сировину, пошуки нових ринків збуту товарів, гонитва за надприбутками прискорили захоплення Великобританією, Німеччиною, Францією та іншими державами колоніальних територій. Майже всі держави Азії, Африки та Латинської Америки, що не змогли протистояти колонізаторам, потрапили під їхній контроль, перетворившись на колонії та напівколонії. У них імперіалістичні держави захопили провідні позиції в економіці, нав´язали нерівноправні договори, кабальні позики, встановили контроль за торгівлею і фінансами. Цілі народи були штучно роз´єднані. На кінець XIX ст. територіальний поділ світу був завершений. Розпочалася боротьба за його перерозподіл, що призвела до низки воєнних конфліктів. Співвідношення сил між наймогут-нішими імперіалістичними державами на початку XX ст. увійшло в суперечність з територіальним поділом світу кінця XIX ст.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. завершилося становлення індустріального суспільства в країнах Західної Європи та Північної Америки. Ці країни утворили зону прискореного економічного розвитку, тоді як країни Південно-Східної Європи, включаючи і Росію, а в Азії — Японію, складали зону розвитку країн, що наздоганяли передові індустріальні держави.

Монополістичний капіталізм уперше було ретельно досліджено у книзі англійського економіста Гобсона «Імперіалізм» (1902 р.). У 1910 р. у Відні було надруковано дослідження австрійського вченого та політика Р. Гільфердінга «Фінансовий капітал». Наукове значення має дослідження В.І. Леніна «Імперіалізм як найважливіша стадія капіталізму», хоч частина ленінських положень і оцінок виявилися сьогодні помилковими.