Всесвітня історія

1.1.2. Німецька імперія в 1871-1914 pp.

Економічний розвиток. Найважливішою передумовою бурхливого індустріального розвитку Німеччини було об´єднання країни в 1871 р. Створення єдиного внутрішнього ринку, завершення промислового перевороту, використання новітніх досягнень науки і техніки, багаті природні ресурси, подвоєні п´ятимі-льярдною контрибуцією з Франції та захопленням Ельзасу і Лотарінгії — все це сприяло економічному піднесенню Німеччини. В 70-х pp. XIX ст. було проведено ряд реформ загальноімперського масштабу: запроваджено єдину грошову систему (золоту марку), встановлена єдина система судочинства, створено імперський банк (Рейхсбанк) тощо. Наприкінці XIX ст. економічний розвиток Німеччини відбувався прискореними темпами, а на початку XX ст. за основними показниками вона почала випереджати Великобританію (частка Німеччини у світовому промисловому виробництві склала 15,8%, а Великобританії - 14,1%). Зросло виробництво заліза, сталі, видобуток вугілля, збільшилася протяжність залізниць. При створенні великої машинної індустрії в Німеччині використовувався досвід інших економічно розвинених держав світу. Особливо швидкими темпами розвивалися провідні галузі виробництва — електротехнічна та хімічна. Оскільки в Німеччині не було колоній, її капітали значною мірою вкладались у національну економіку. Німецька промисловість мала першокласну організацію, сучасну на той час структуру. її також підживлювали військові замовлення з боку держави, яка розпочала процес гонки озброєнь.

На початку XX ст. відбувається посилення конкуренції виробництва та капіталізації, що вело до заснування монополістичних об´єднань — картелів, синдикатів, трестів та банків (Круппа, Штумма, Кірдорфа). Концентрація банківського капіталу відбувалась найвищими в Європі темпами, а деякі банки (Дармштад-ський банк, Національний банк Німеччини, Дрезденський банк) набули світового значення. З 1902 по 1913 pp. вивіз капіталу зріс більше ніж утричі, проте німецькі капіталовкладення були вчетверо менше за британські.

У сільському господарстві переважав «прусський шлях» розвитку — юнкерське (поміщицьке) господарство повально перетворювалося на капіталістичне; зростає середнє і велике одноосібне селянське господарство. За рахунок широкого використання нової агротехніки та хімічних добрив урожайність зернових і картоплі зросла вдвічі. Швидкими темпами розвивалася зовнішня торгівля.

Політичне становище. Унаслідок франко-прусської війни (1870-1871 pp.) завершився тривалий процес об´єднання Німеччини. 18 січня 1871 р. у Версалі було проголошено Німецьку імперію, а прусський король Вільгельм І Гогенцоллерн став імператором (кайзером). Згідно з Конституцією, що закріпила панування Пруссії у новій державі, Німеччина була союзом 22 монархій і трьох «вільних міст». Вища влада в державі належала імператорові, яким міг бути лише король Пруссії. Він призначав рейхсканцлера (голову уряду) відповідального лише перед ним, а також чиновників найвищого рангу; здійснював загальне управління країною, скликав або розпускав обидві палати парламенту, вирішував питання війни та миру, представляв Німеччину на міжнародній арені тощо. Найвищим законодавчим органом була Союзна рада (Бундесрат) і палата депутатів (Рейхстаг). Бундесрат складався із представників земель, а Рейхстаг обирався на 5 років (з 1878 р.) на підставі загального виборчого права, яке мали лише чоловіки з 25-річного віку.

Перший канцлер Отто фон Бісмарк (перебував на посаді до 1890 p.). Бісмарк був видатним політиком свого часу, справив значний вплив на внутрішню і зовнішню політику держави. Внутрішня політика Німецької імперії відрізнялася консервативним характером. Правлячими партіями була Консервативна (відображала інтереси юнкерства, офіцерства, аристократії) і Націонал-ліберальна (представляла буржуазію). В 1871 р. створено Католицьку партію Центру, що захищала інтереси католицького населення. У державі було проведено ряд реформ з обмеження впливу церкви на суспільно-політичне становище, що дістали назву «культуркампф» («боротьба за культуру»). Змінюючи режим імперської влади, канцлер вів боротьбу проти політичної опозиції — впливу соціал-демократії на політичне життя. В 1878 р. було прийнято «винятковий закон» проти соціалістів, що діяв до 1890 р. і заборонив діяльність соціалістичних організацій і робітничих газет. Було здійснено ряд соціальних реформ: прийнято закони про страхування, пенсійне забезпечення в старості, встановлено 11-годинний робочий день, заборонено працю дітей до 13 років.

На межі XIX—XX ст. зміцнів німецький робітничий рух. Соціал-демократія вийшла з підпілля, прийнявши в 1891 р. нову «Ерфурдську програму», і отримала підтримку 1/3 виборців. У складі Соціал-демократичної партії Німеччини були відомі лідери і теоретики робітничого руху К. Каутський, А. Бебель, В. Лібкнехт, Е. Бернштейн, а сама СДПН перетворилась в одну з найбільш масових європейських партій. ,

Зовнішня політика Німецької імперії була спрямована на посилення позицій в Європі, зокрема на ізоляцію Франції. У середині 80-х pp. Німеччина розпочала колоніальні загарбання, здобувши Того, Камерун, Нову Гвінею. Після відставки Бісмарка най-агресивніші представники юнкерства і буржуазії взяли курс на закордонну експансію, створивши Пангерманський союз (1891 p.).

3 кінця 90-х pp. Німеччина розпочала гонку озброєнь і намагалася протидіяти колоніальній політиці Франції, Великобританії, погрожувала Росії. «Світова політика» Німеччини стала однією з причин Першої світової війни.

II. Правляча династія

Гогенцоллерни 1861-1888 - ВільгельмІ 9.03.1888-15.06.1888 - Фрідріх III 1888-1918 - Вільгельм II

III. Рейхсканцлери Німецької імперії
1871-1890 - Отто фон Бісмарк
1890-1894 - Георг Лео Капріві
1894-1900 — Хлодвіг фон Гогенлое
1900-1909 - Бернгард фон Бюлов
1909-1917 - Теобальд фон Бетман
14.07.1917-1.11.1917 - Георг Міхаеліс
1.11.1917-30.09.1918 - Георг фон Хертлінг
30.10.1918-9.11.1918 - Макс Баденський