Всесвітня історія

1.1.5. Японія 1867-1914 pp.

Економічний розвиток. Розвиток Японії наприкінці XIX — на початку XX ст. мав багато як спільних, так і відмінних рис порівняно з економічним розвитком країн Європи і США. Ці особливості були пов´язані з її історичними традиціями. У 1867-1868 pp. було ліквідовано сьогунат. Завершився період ізоляції країни від зовнішнього світу. Японія уклала перші торговельні угоди з США, Великобританією, Францією, Голландією. В країну ринув потік дешевих і різноманітних промислових товарів з Європи, що призвело до занепаду національного ремесла і торгівлі. Державу очолив імператор Мацухіто, період правління якого увійшов до історії як епоха Мейдзи — «Освічене правління». Імператором було проведено ряд реформ, що сприяли розвиткові капіталізму. Вирішальну роль у створенні промисловості відіграла держава. На державні кошти будувалися промислові підприємства, купувалося за кордоном устаткування і технології. У 70-80-х рр. за рахунок держави було збудовано понад тисячу підприємств. Промислове виробництво Японії характеризувалося нерівномірністю розвитку галузі: швидкими темпами розвивалась легка промисловість (текстильна), тоді як металургія — повільно. Загалом для японської промисловості характерним було зростання кількості дрібних підприємств. За рахунок держави було створено транспорт і зв´язок. Проте держава не збиралася залишатися монополістом — створені так звані «зразкові підприємства» невдовзі передавалися в оренду або продавалися приватному капіталу, що швидко розвивався. Так були створені концерн «Міцуї», «Міцубіши», «Ясуда», «Асану», які встановили повний контроль над промисловістю. За рівнем технічного оснащення японська промисловість поступалася європейській та американській. Але Японія стала однією з великих держав, суперницею європейських країн і США у Тихоокеанському регіоні. На початку XX ст. Японія за обсягами виробництва випередила Італію і наблизилася до Франції.

Водночас зростала концентрація виробництва і капіталу, формувався фінансовий капітал. Подібно до інших держав Японія також починає здійснювати вивіз капіталу, вкладаючи його в інші, менш розвинуті країни. Особливістю Японії було утворення воєнно-феодального імперіалізму — переплетення могутніх феодальних пережитків з монополістичним капіталізмом.

Ще однією особливістю японського капіталізму була організація підприємств — фірма лише на ринку виступала як власник і учасник конкурентної боротьби, а з середини вона була побудована як традиційна община чи родина. Цим пояснюються як виробничі успіхи японських фірм, так і відсутність гострих класових конфліктів, незважаючи на низький рівень життя.

Для розвитку сільського господарства важливою була аграрна реформа 1872-1873 pp. Вона забезпечила можливість отримання селянами особистої свободи, земельного наділу за викуп, встановлювався єдиний податок на землю тощо. Реформа стимулювала ефективне використання землі та розвиток капіталізму європейського зразка.

Політичне становище. Епоха Мейдзі мала поворотне значення в усій японській історії. З метою подолання феодальної роздробленості імператор здійснив адміністративну реформу, створивши чітку адміністративно-бюрократичну систему. Країну було поділено на префектури.Унаслідок соціальних реформ 70-х pp. XIX ст. було ліквідовано спадкові феодальні привілеї князів і самураїв, скасовано станові права. На європейський взірець здійснювалося реформування армії, вводилася загальна військова повинність. Серед інших реформ слід відзначити введення єдиних законів і судів, оголошення свободи торгівлі, запровадження єдиної валюти (єни), реорганізацію системи освіти за європейськими нормами.

Реформування політичної системи завершилось прийняттям у 1889 р. Конституції. Було встановлено імператорську владу. Імператор визнавався священною і недоторканою особою. Як глава держави він мав право оголошувати війну, укладати мир, затверджувати і видавати закони, скликати і розпускати парламент, призначати і звільняти державних службовців. Парламент складався з двох палат — Палати перів, де були представлені члени імператорської родини, вищі чиновники та аристократи, і Палати представників, що обиралася на основі обмеженого майновим цензом виборчого права. Парламент затверджував бюджет, але не мав права вносити жодних змін до Конституції — це була теж прерогатива імператора. Уряд був відповідальним не перед парламентом, а перед монархом. В Японії, як і в Німеччині, виник блок монополістичної буржуазії та агресивної військово-феодальної верхівки. Самураї, які брали участь у «Медзі ісін», входили до складу так званого Генро (ради старійшин) і справляли неабиякий вплив на формування державної політики. Генро рекомендував імператору склад уряду, давав поради в усіх найважливіших політичних справах.

У 80-х pp. XIX ст. в Японії виникли перші політичні партії — Ліберальна і Партія реформ, які ще не мали широкої соціальної бази і не вирізнялися чіткою організаційною структурою. Наприкінці XIX ст. у країні виникають профспілки, які також не мали значного впливу на політичне життя. Японська правляча верхівка проводила яскраво виражену реакційну політику щодо робітничого руху. У 1907 p., через рік після утворення, була заборонена Японська соціалістична партія. Репресії до учасників революційних виступів відзначилися масовістю та жорстокістю.

Економічна слабкість Японії зумовила її агресивну політику щодо сусідів на континенті. Першою жертвою стала Корея — спочатку їй було нав´язано нерівноправний договір (1876 р.), а в 1910 р. — перетворено на колонію. Подальша експансія вилилася в японо-китайську (1894-1895 pp.) та російсько-японську війни (1904-1905 pp.), унаслідок яких Японія захопила ряд територій у Китаї та на Далекому Сході.