Всесвітня історія

1.3. Країни Центральної і Південно-Східної Європи напередодні Першої світової війни

Найбільшою країною в цьому регіоні була Австро-Угорщина. Від 1867 р. вона існувала як дуалістична (тобто двоєдина) монархія із двох держав — Австрії та Угорщини, незалежних у внутрішній політиці. Австрійський імператор був одночасно угорським королем і мав таку ж владу, як і кайзер у Німеччині: призначав голів урядів, трьох спільних міністрів (іноземних справ, фінансів і збройних сил), затверджував закони, розпускав парламент.

Міжнаціональні суперечності в Австро-Угорщині постійно були джерелом політичної нестабільності, адже 60% населення у ній становили слов´яни, які прагнули до рівноправності з австрійцями й угорцями.

В економічному відношенні Австро-Угорщина розвивалася вкрай нерівномірно. Найбільш розвиненими в індустріальному плані були власне австрійські землі, а також Чехія. В Угорщині існувало високоінтенсивне сільське господарство, що за технологічною оснащеністю в світі на той час поступалося тільки СІЛА.

В Австро-Угорщині з´явилися також великі монополістичні об´єднання промисловців, серед яких можна відзначити два, що практично повністю контролювали металургію: «Альпіне Монтан-Гезельшафт» та «Прагер Айзеніндустрі-Гезельшафт». У найбільш важливі сфери промисловості і фінансів Австро-Угорщини активно проникає іноземний капітал, у першу чергу німецький.

Зовнішня політика Австро-Угорщини під впливом її союзниці Німеччини ставала все більш агресивною. Австро-угорські імперіалісти складали плани загарбання всього Балканського півострова і придушення слов´янського національно-визвольного руху.

Крім Австро-Угорщини на слов´янських землях існували національні держави — Сербія, Чорногорія, Болгарія, що визволилися в другій половині XIX ст. від турецького гніту. Вони лише ставали на шлях капіталістичного розвитку, у Чорногорії навіть зберігалися залишки стародавніх патріархальних відносин. Хоч у Сербії та Болгарії було відсутнє поміщицьке землеволодіння, місцеві селяни жили в злиднях. Молодим слов´янським державам після звільнення від турецького гніту загрожувала Австро-Угорщина. У 1878 р. Боснія та Герцеговина, залишаючись формально під владою Туреччини, були окуповані австро-угорськими військами. У 1908 р. Австро-Угорщина оголосила про їхнє остаточне приєднання.

Під владою Туреччини після цього залишалися Македонія, Албанія, частина грецьких земель. Особливістю розвитку Греції була наявність у неї великого торговельного флоту і значної буржуазії, яка вела міжнародну торгівлю. Усі малі балканські країни знаходилися в залежності від великих імперіалістичних держав: Греція була під впливом Англії, Сербія — Росії, за вплив на Болгарію та Румунію змагалися обидві ворогуючі європейські коаліції.

У зв´язку із загостренням суперництва між обома блоками імперіалістичних держав Балканський півострів перетворився на вибухонебезпечний регіон. Напередодні Першої світової війни численні конфлікти призвели до двох Балканських воєн. Причинами першої Балканської війни були: а) національно-визвольна боротьба поневолених Туреччиною слов´янських народів; б) втручання Антанти та Троїстого союзу в балканські справи; в) неухильне послаблення Туреччини, про що свідчила її поразка у війні з Італією 1911р.

У березні 1912 р. Болгарія і Сербія уклали між собою договір про взаємодопомогу, в секретній частині якого містилася домовленість про поділ балканських земель, що належали Туреччині. Арбітром при поділі мав бути російський цар. У травні 1912 р. був укладений болгарсько-грецький договір. Останньою до антиту-рецької коаліції приєдналася Чорногорія.

Війна з Туреччиною розпочалась у жовтні 1912 р. У перший же місяць військових дій турецька армія зазнала поразки. Сербські війська вийшли до Адріатичного моря, грецькі зайняли Салоніки, а болгарські взяли в облогу Адріанополь і вийшли на підступи до Константинополя.

З грудня військові дії припинилися за проханням Туреччини, однак у лютому 1913 р. були знову відновлені. Після того, як болгарські війська оволоділи Адріанополем, Туреччина знову запросила миру. Він був підписаний 30 травня 1913 р. у Лондоні. Туреччина втрачала всі європейські землі, за винятком невеликої території навколо Константинополя. Албанія, що утворилася на визволених від турецького гніту землях у листопаді 1912 р., визнавалася незалежною державою. Однак між основними учасниками антитурецької коаліції — Болгарією і Сербією — виникли серйозні суперечності. Сербія через непримиренну позицію Австро-Угорщини не змогла отримати вихід до моря і вимагала для себе компенсації від Македонії. Болгарія не погодилася переглянути попередні домовленості.

Друга причина, що призвела до нової Балканської війни — втручання у конфлікт великих імперіалістичних держав. У Лондоні одночасно з мирними переговорами відбувалася конференція послів великих держав, де фактично вирішувалися всі питання. Австро-Угорщина і Німеччина прагнули встановити на Балканах свій вплив і всіляко роздмухували суперечки між учасниками коаліції.

1 червня 1913 р. Сербія і Греція підписали союзний договір проти Болгарії, до якого приєдналася Румунія. Учасники антибол-гарського союзу прагнули до переділу захоплених Болгарією земель на свою користь (Македонії і Фракії), а Румунія — «компенсації» за нейтралітету 1-й Балканській війні.У ніч на ЗО червня 1913 р. болгарська армія напала на сербські і грецькі війська, однак незабаром союзники за підтримки Чорногорії, Румунії і Туреччини завдали нападникам поразки. Скориставшись важким становищем Болгарії, у війну проти неї вступила Туреччина і 29 липня 1913 р. Болгарія капітулювала. За Бухарестським мирним договором 16 серпня Болгарія поступалася майже всією Македонією на користь Сербії та Греції. Румунія отримувала Південну Добруджу. За Константинопольським договором між Туреччиною і Болгарією Адріанополь знову переходив до Туреччини.

Унаслідок 2-го Балканської війни Болгарія була значно ослаблена і перейшла до австро-німецького блоку. Посилилися позиції Німеччини і в Туреччині, куди була направлена німецька військова місія для реорганізації турецької армії. Значно зміцніла Сербія, що твердо стояла на боці Антанти. Посилилося тяжіння до Антанти і з боку Румунії. Загострилися суперечності між двома учасниками Троїстого союзу — Австро-Угорщиною й Італією з приводу Албанії. У цілому Балканські війни були, так би мовити, «прелюдією» до Першої світової війни. Саме в цьому районі через рік і спалахнуло вогнище світового конфлікту.