Всесвітня історія

1.7. Перша світова війна 1914-1918 pp.

Перша світова війна була закономірним результатом загострення суперечностей між найбільшими індустріальними державами. Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина, яка мала могутній військовий і економічний потенціал, прагнула до світового лідерства, не задовольняючись існуючим з кінця XIX ст. розподілом сфер впливу. Особливої гостроти інтереси Німеччини та Великобританії зіткнулися в Африці, Східній Азії та на Близькому Сході. Обидві держави вели боротьбу за панування на морях, нарощуючи військово-морські сили. Великобританія прагнула якомога раніше знищити німецький флот і зберегти за собою становище першої морської держави світу. Франко-німецькі суперечності були наслідком франко-прусської війни 1870-1871 pp. Розуміючи, що Франція не погодиться із втратою Ельзасу і Лотарингії, Німеччина прагнула завдати їй нового удару. На початку XX ст. загострилися також суперечності між Німеччиною, Росією та Австро-Угорщиною. Росію непокоїла політика Німеччини на Балканах та її економічне зростання. Австро-Угорщина готувалася захопити Сербію, Росія прагнула зберегти і розширити свій політичний вплив на Балканах, захопити чорноморські протоки і Константинополь, Західну Україну. На межі XIX—XX ст. все частіше виникали суперечності між Німеччиною та США з колоніальних питань в Африці, Південно-Східній Азії, Латинській Америці.

На початку XX ст. у світі загострилися численні міжнаціональні та соціальні конфлікти. Імперіалістичні держави-суперниці всіляко роздмухували їх, втручаючись у внутрішні справи інших країн і намагаючись здобути для себе економічні і політичні вигоди.

Розвиток науково-технічного прогресу привів до появи на початку XX ст. нових, більш могутніх і досконалих засобів знищення людей. Розпочалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація духу і свідомості величезних мас людей. Для цього використовувалися всі доступні засоби пропаганди. Найбільш відвертою пропаганда мілітаризму проводилась у Німеччині і була відображена в діях пангерманізму. Ніхто з керівників великих держав, заклопотаних суперництвом між собою, не міг уявити собі справжніх масштабів і наслідків майбутньої війни. На початку червня 1914 р. Німеччина та Австро-Угорщина дійшли висновку, що настав найбільш сприятливий момент для початку війни. Великобританія активно підтримувала в них ілюзію, що в майбутній війні вона залишиться нейтральною державою, а вони будуть мати своїми противниками лише дві великі держави — Росію та Францію. Для початку конфлікту потрібен був лише привід.

Безпосереднім приводом до розв´язання Першої світової війни стало вбивство 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво сербським націоналістом Г. Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини. Австро-Угорщина зі згоди Німеччини звинуватила Сербію і надіслала їй ультиматум, в якому містилися приречені на невиконання умови. І хоч його в цілому було прийнято, Австро-Угорщина оголосила 28 липня війну Сербії. Росія як гарант незалежності Сербії розпочала загальну мобілізацію, і вже 1 серпня Німеччина оголошує їй війну. У відповідь у війну вступає Франція (3 серпня) і нарешті Великобританія (4 серпня).

З самого початку війни участь в ній взяли найбільші держави Європи, і поступово до конфлікту втягувалися нові держави. 23 серпня 1914 р. на боці Антанти виступила Японія, яка скористалася сприятливими умовами для захоплення німецьких володінь на Далекому Сході (фортеця Циндао, Маршалові, Каролін-ські та Маріанські о-ви). На другий день війни Туреччина підписала договір з Німеччиною і пропустила її кораблі в Чорне море. Після обстрілу турецьким флотом чорноморських портів Росії остання оголосила в листопаді 1914 р. війну Туреччині.

Таким чином війна стала світовою. Поступово в неї було втягнуто 36 держав світу з населенням понад 1,5 млрд осіб (75% населення світу). У збройні сили воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн осіб. Перша світова війна велася в багатьох регіонах світу. Утворилося близько 20 фронтів, проте основними були Західноєвропейський, де німецькі війська вели боротьбу проти франко-англійських військ, та Східноєвропейський, де російські війська протистояли австро-угорським і німецьким військам. Другорядними залишалися Балканський, Закавказький, Італійський, Месопотамський та інші фронти.

Німеччина з початку війни розгортає активні наступальні дії на Західному фронті. Порушивши нейтралітет Бельгії, німецькі війська рушили в наступ на Північну Францію, виконуючи «план Шліффена». Планувалося розгромити Францію ще до того, як Росія зосередить війська для контрудару. На кінець серпня німці підійшли до Парижу і французький уряд залишив столицю. У Берліні вважали, що перемога близько. Проте російські війська на прохання союзників розпочали наступ у Східній Пруссії. Німецьке командування вимушене було перекинути на Східний фронт значні сили для нейтралізації російського наступу. Через неузгодженість дій російська армія зазнала поразки біля Мазурських озер і була витіснена зі Східної Пруссії. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і оголосила нейтралітет.

Німці не змогли через брак сил захопити Париж. На початок вересня вони досягли р. Марни, але втратили темп наступальної операції. 5 вересня розпочалася битва на р. Марні, в якій з обох сторін брали участь до 2 млн осіб. Французькі війська перейшли в наступ і відтіснили противника до р. Ен. Німецький стратегічний план «бліцкригу» на Заході зазнав краху. Війна набула затяжного характеру.

На Східному фронті у Галичині російські війська завдали поразки австро-угорським арміям, відкинувши їх за Карпати і до Кракова. Німеччина змушена була перекинути в Галичину війська для підтримки союзника. Проте наступ на Варшаву зазнав поразки. У цей же час австро-угорські війська були вигнані з Сербії.

На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчилися на користь Антанти. Англійські, французькі та японські війська захопили майже всі німецькі колонії в Африці і на Далекому Сході.

У 1915 р. головні воєнні дії велися на Східному фронті. Німеччина та її союзники спрямували основний удар проти Росії, розраховуючи завдати їй поразки та примусити укласти сепаратний мир. У результаті весняного наступу російські війська завдали нових поразок Австро-Угорщині в Карпатах, заволоділи карпатськими перевалами і здобули фортецю Перемишль. Німецьке командування перекинуло на Схід значні сили і 2 травня 1915 р. розпочало наступ проти російських військ. У результаті п´ятимісячних боїв росіяни залишили всю Галичину, Буковину, Польщу, Литву, частину Волині та Латвії. Наприкінці вересня російська армія зупинила просування противника. На Східному фронті встановилася позиційна війна. Німецькому командуванню не вдалося досягти головної мети наступу — розгрому російської армії та ліквідації Східного фронту.

На Західному фронті суттєвих змін не відбулося. Німецьким військам вдалося відбити наступ Антанти в Шампані, Фландрії та Артуа. Навесні 1915 р. Німеччина вперше в історії воєн використала біля м. Іпр отруйні гази, але мала лише тактичний успіх. Того ж року Німеччина спробувала завдати вирішального удару по Великобританії. Вона вперше почала широко використовувати підводні човни, щоб здійснити блокаду Британських островів, проте бажаного успіху не мала. На дипломатичному фронті Німеччина також зазнала невдач. Колишній союзник за Троїстою угодою, Італія в 1915 р. остаточно перейшла на бік Антанти і 23 травня вступила у війну проти Німеччини та Австро-Угорщини. На новому Італійському фронті кілька наступів італійських військ були безрезультатними. У жовтні 1915 р. у війну проти Антанти вступила Болгарія, внаслідок чого утворився Четверний союз. У жовтні 1915 р. проти Сербії почався спільний наступ німецької, австро-угорської та болгарської армій. Незважаючи на героїчний опір, сербські війська були розгромлені, а їх рештки евакуйовані флотом союзників на острів Корфу. Того ж року англо-французький десант висадився на Галліполійському півострові для встановлення контролю над чорноморськими протоками. Однак несприятливий розвиток операції змусив союзників евакуюватися.

У 1916 р. Німеччина знову переносить центр військових зусиль на Західний фронт. За розробленим німецьким командуванням планом генеральний наступ мав здійснюватися на фортецю Верден, яка вважалася «воротами Парижа». Тут німці сподівалися завдати остаточної поразки Франції. Однак Німеччина переоцінила свої сили. На цей час Англія та Франція мобілізували значні військові сили, що переважали німецькі. Країни Антанти дійшли згоди про координацію бойових дій у майбутньому.

21 лютого 1916 р. біля Вердена на десятикілометровому фронті 12 німецьких дивізій атакували французькі укріплення. Верденська битва тривала до грудня 1916 р. і увійшла в історію як «Верденська м´ясорубка». Вона була найбільш запеклою і тривалою битвою Першої світової війни. Оволодіти Верденом і прорвати фронт німецькі війська так і не змогли. Втрати кожної зі сторін перевищували 300 тис. осіб.

У відповідь на верденський наступ німців командування Антанти підготувало влітку 1916 р. велику наступальну операцію на р. Сомма. Наступ розпочався 1 липня і тривав до кінця листопада. У вересні 1916 р. англійські війська вперше в історії воєн застосували танки. Проте серйозного успіху союзники не досягли — прорвати фронт не вдалося. Втрати в ході битви виявилися ще значнішими, ніж під Верденом — понад 1 млн солдат і офіцерів. Незважаючи на безрезультатність наступу союзних армій, битва на р. Соммі засвідчила військово-технічну перевагу Антанти і похитнула віру правлячих кіл Німеччини в перемогу.

Більш успішним був наступ російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, розпочатий 3 червня 1916 р. У результаті «Брусилівського прориву» росіяни оволоділи Луцьком, Чернівцями, захопили частину Галичини, увійшли в Карпати. Проте незадовільний стан комунікацій, нестача резервів і воєнних припасів не дали змоги просуватися вперед. Австрійсько-угорські війська втратили більше 1 млн осіб, з них лише полонених — 450 тис. чоловік. Щоб врятувати союзника від краху німецьке командування перекинуло на Східний фронт свої війська з інших фронтів.

У складному становищі опинилася італійська армія, яка в травні 1916 р. зазнала поразки біля Трентіно від австрійсько-угорських військ. Після успіхів російських військ, 28 серпня 1916 р. у війну на боці Антанти наважилася вступити Румунія. Союзники обіцяли Румунії у разі перемоги території Австро-Угорщини, заселені румунами (Трансільванію, Банат та ін.). Однак дуже слабка румунська армія швидко зазнала поразки. Майже всю Румунію, включаючи Бухарест і нафтові родовища захопив противник. Російській армії довелося спішно рятувати нового союзника від повного розгрому і продовжувати лінію свого Східного фронту ще на 500 км аж до Чорного моря.

Німецькі правлячі кола вирішили перейти до оборони з метою ізоляції держав Антанти від їхніх колоній і США розпочали широкомасштабну підводну війну. 31 травня — 1 червня 1916 р. біля берегів Ютландського півострова відбулася морська битва англійського і німецького військових флотів. Це була найбільша битва за всю історію воєн, у ній брало участь майже 300 кораблів основних класів з обох сторін. Німецький військово-морський флот зазнав менших втрат, але не зміг прорвати блокаду англійського флоту і змушений був повернутися на свої бази. Економічне становище Німеччини та її союзників погіршувалося набагато швидше, ніж країн Антанти (за винятком Росії). Усюди загострювалися соціальні суперечності, посилювався страйковий рух тощо.

У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували державам Антанти розпочати мирні переговори. Заяву про бажання припинити війну зробили США. Проте Антанта відмовилася від переговорів, звинувативши у розв´язанні війни Німеччину. Відмова була використана Німеччиною як привід до загострення методів ведення війни — з 1 лютого 1917 р. розпочалася необмежена підводна війна проти флотів Антанти та їх союзників. У відповідь на цю заяву США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини, а 6 квітня 1917 р. оголосили їй війну. Приводом до цього були численні напади німецьких підводних човнів на американські кораблі, а також перехоплена німецька телеграма до президента Мексики з пропозицією союзу проти США. Правлячі кола США побоювалися ослаблення Антанти в результаті можливого виходу Росії з війни після Лютневої революції 1917 p., однак найголовнішим мотивом для американського уряду був намір утвердити лідерство США на міжнародній арені.

У 1917 р. запланований Антантою одночасний генеральний наступ на всіх фронтах не відбувся. Нові спроби наступу союзників на Західному фронті у районі м. Реймс та Іпр закінчилися безрезультатно. У червні 1917 р. у Росії Тимчасовий уряд теж здійснив невдалу спробу наступу проти німецько-австрійських військ у Галичині. Лише на Близькому Сході Антанта досягла певних успіхів. У березні 1917 р. англійські війська зайняли Багдад, восени розпочали наступ у Палестині і в грудні захопили Єрусалим. У жовтні цього ж року італійські війська зазнали катастрофічної поразки біля Капоретто. Від капітуляції Італію врятували 12 англо-французьких дивізій, що були перекинуті через Альпи на Італійський фронт. На кінець 1917 р. союзники не досягли значних успіхів на фронтах. Кровопролитні бої тривали на всіх фронтах Першої світової війни.

У грудні 1917 р. радянський уряд Росії розпочав мирні переговори з Німеччиною та її союзниками, що завершилися 3 березня 1918 р. підписанням Брестського мирного договору. Ціною великих поступок Росія вийшла зі світової війни. У травні 1918 р. Румунія підписала з Четверним союзом мир і також припинила воєнні дії. У січні 1918 р. президент США В. Вільсон виступив з миротворчими пропозиціями («14 пунктів»), в яких засуджував несправедливі війни, національний гніт, таємну дипломатію, пропонував створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити післявоєнний мир. Під прикриттям пацифістських гасел США та держави Антанти продовжували добиватися здійснення головної військової мети.

Німецьке командування навесні 1918 р. спробувало розгромити англо-французькі війська до прибуття в Європу американських армій. На Західний фронт були перекинуті війська зі Східного фронту. Проте становище країн Четверного союзу було тяжким: населення голодувало, бракувало сировини, впала продуктивність праці, розпочалися виступи проти війни. 21 березня 1918 р. почався новий німецький наступ на Західний фронт. До липня ціною великих втрат німецькі війська прорвали фронт і просунулися вперед. Вони знову вийшли на р. Марну, підійшли за 70 км до Парижа і змогли навіть обстрілювати місто з далекобійних гармат. Проте вони не досягли головної мети — розгрому військ Антанти. Резерви Німеччини були вичерпані, й ініціатива перейшла до Антанти.

18 липня 1918 р. союзники перейшли у контрнаступ, прорвали фронт противника та звільнили значну територію. Незабаром Четверний союз вступив у період своєї агонії. Антанта намагалася остаточно розгромити своїх противників і продиктувати умови миру. 15 вересня англо-французькі війська розпочали наступ на Балканах і розгромили болгарську армію. 29 вересня 1918 р. унаслідок поразок на фронті і революційних повстань Болгарія була вимушена вийти з війни. У жовтні держави Антанти завдали поразки турецькій армії в Палестині та Сирії. ЗО жовтня капітулювала й Османська імперія. Після наступу на Італійському та Балканських фронтах 28 жовтня командування австро-угорської армії запросило перемир´я, а 3 листопада підписала капітуляцію. Становище Німеччини після капітуляції всіх союзників стало цілком безнадійним, хоча німецький уряд усіляко намагався уникнути остаточного розгрому. З листопада в Німеччині почалася революція і новий уряд поспішив укласти перемир´я. На світанку 11 листопада 1918 р. в Комп´єнському лісі, в вагоні маршала Ф. Фоша було підписано перемир´я між Німеччиною і державами Антанти.

Згідно з умовами перемир´я Німеччина зобов´язувалася звільнити захоплені нею територію Франції, Бельгії і Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингію, вивести війська з території Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії, звільнити лівий берег р. Рейну. Вона погоджувалася анулювати Брестський і Бухарестський договори, передавала союзникам велику кількість військового спорядження та інше.

Перша світова війна1914-1918 pp. стала гігантською трагедією для народів світу. Людські втрати в ній становили понад 10 млн осіб, вона поглинула в середньому третину національного багатства головних держав-учасниць війни. Майже 4,5 років військових дій призвели до розорення економіки, зруйнування господарських зв´язків переважної більшості європейських держав. Лише США змогли зміцнити своє економічне становище, перетворившись у найбагатшу країну світу.