Всесвітня історія

2.1.2. Революція у Німеччині. Встановлення Веймарської республіки

Поразка у війні, наростання революційних виступів у Німеччині 1918 р. призвели до того, що німецько-прусська вояччина все більше схилялася до необхідності політичних репресій для зміцнення свого становища.

Ліберали вважали необхідним за допомогою дипломатичних заходів вирішити питання про мир. Оскільки Німеччина була абсолютистською монархією і у країні не існувало демократичного механізму для волевиявлення настроїв, на порядок денний постали питання зміни політичного режиму, ліквідація політичних привілеїв аристократії, обмежень виборчого права, фактично необмеженої влади кайзера, непідзвітності голови уряду рейхстагові.

Інтереси німецького робітничого класу виражали Соціал-демократична партія Німеччини і Незалежна соціал-демокра-тична партія Німеччини (СДПН та НСДПН).

У травні 1918 р. СДПН, лідерами якої були Ф. Шейдеман і Г. Бауер, опублікувала «Програму дій», де висувалося завдання мирного перетворення старої авторитарної держави на демократичне соціалістичне суспільство, запровадженння ліквідованих у роки війни політичних свобод, демократизація політичної системи та інші конституційні реформи.

НСДПН, лідерами якої були К. Каутський та Г. Гаазе, мала радикальніші соціалістичні ідеї. Особливо рішуче була налаштована група «Спартак» на чолі з Карлом Лібкнехтом і Розою Люксембург, які за прикладом більшовицької Росії закликали до створення Рад, повалення державної влади і встановлення диктатури пролетаріату. З критикою більшовизму виступив лідер поміркованої більшості НСДПН К. Каутський, який у праці «Диктатура пролетаріату» підкреслював, що диктатура будь-якого типу знищить демократичні завоювання революції.

Революція у Німеччині почалася на військово-морській базі Кіль, коли її матроси відмовилися виконати наказ командування прорвати англійську військово-морську блокаду. Тоді їхні керівники були заарештовані. У відповідь 3 листопада 1918 р. у Кілі відбулась демонстрація, а спроба її розігнати обернулася збройним повстанням. Повсталі вимагали негайного завершення війни, відставки кайзера, звільненння всіх політичних в´язнів. Направлені проти них війська перейшли на бік повсталих.

Революція, почавшись у Кілі, за кілька днів охопила всю країну. Учасники виступів вимагали зречення кайзера, розпуску рейхстагу ландтагів. В окремих землях лідери СДПН та НСДПН формували революційні уряди. Створювалися також Ради робітничих і солдатських депутатів.

9 листопада повстання перемогло у Берліні. Кайзер Віль-гельм II утік з Німеччини. Лідер СДПН Ф. Шейдеман із вікна рейхстагу проголосив «вільну Німецьку республіку». 10 листопада на загальних зборах Рад у цирку Буша був обраний виконком робітничих і солдатських депутатів, де більшість належала поміркованим делегатам СДПН та НСДПН. Затверджено було також Раду народних уповноважених — РНУ з 6 членів на чолі з головами Ф. Ебертом (СДПН) та Г. Гаазе (НСДПН). Гаслом «До трудящого народу!» Німеччина проголошувалася соціалістичною республікою, підкреслювалася необхідність націоналізації засобів виробництва.

12 листопада РНУ опублікувала програму революційних перетворень. У 1919 р. мав бути запроваджений 8-годинний робочий день, розширена система соціального страхування, скликані конституційні збори на основі загального прямого і таємного виборчого права з 20 років. Була укладена угода про «трудове співробітництво», де профспілки визнавалися представниками робітників, які мали право укладати колективну угоду з підприємцями.

Революція, що почалася, мала два альтернативних варіанти розвитку: конституційно-демократичний та більшовицько-радянський. До надання влади Радам закликали спартаківці та радикали з НСДПН. Помірковане керівництво СДПН та НСДПН розгорнуло проти них пропагандистську кампанію під гаслом «Хліб або більшовизм!», доводячи, що більшовицький варіант розвитку революції призведе до голоду.

16-21 грудня 1918 р. відбувся перший з´їзд Рад, який проголосував за передачу вищої законодавчої та виконавчої влади РНУ Було вирішено провести 19 січня 1919 р. вибори в національні Установчі збори, підкреслювалася необхідність соціалізації засобів виробництва та демократизації армії.

Через розходження між СДПН та НСДПН представники останньої наприкінці грудня вийшли з РНУ 30 грудня 1918 р. зі спарта-ківців і радикалів НСДПН була створена Комуністична партія Німеччини, яка закликала до встановлення диктатури пролетаріату. Партія вирішила бойкотувати вибори до Національних зборів і вийти із профспілок.

На початку січня комуністи організували у Берліні страйки і демонстрації під лозунгами: «Геть уряд Еберта-Шейдемана!» і закликали до збройного повалення РНУ НСДПН намагалася підтримати вимогу ліквідації РНУ, разом з тим не допускаючи кровопролиття. Однак це не вдалося. 8-12 січня війська, вірні РНУ, придушили повстання комуністів у Берліні. 15 січня загинули К. Лібкнехт і Р. Люксембург.

На виборах 19 січня 1919 р. перемогли помірковані сили. Щоб забезпечити себе від радикалів національні збори проводилися у провінційному містечку Веймар. Був сформований коаліційний уряд із представників поміркованих соціал-демократів і центристів на чолі з Ф. ПІейдеманом.

Комуністи та ліві соціал-демократи виступили навесні у Баварії, де 13 квітня 1919 р. проголосили Баварську радянську республіку. Вони створили уряд під назвою Комітет дії на чолі з комуністом Є. Левіне і запропонували більшовистську програму: введення робочого контролю на виробництві, націоналізацію банків, формування Червоної Армії. Однак через 3 тижні урядові війська придушили Баварську радянську республіку.

31 липня 1919 р. Національні збори прийняли так звану Вей-марську конституцію. Вводилося загальне виборче право для чоловіків і жінок з 20 років, демократичні права і свободи, рейхстаг набував ширших прав. Уряд формувався більшістю парламенту і відповідав перед ним, канцлер був парламентським міністром. Велику владу мав президент, що обирався на сім років загальним голосуванням, він був головнокомандуючим, призначав і звільняв міністрів і канцлера, розпускав рейхстаг і призначав вибори. Першим президентом став соціал-демократ Фрідріх Еберт.

Отже, революція у Німеччині завершилася створенням демократичної республіки президентського типу. Залишки феодально-абсолютистських порядків були ліквідовані. Революція не пішла за більшовицьким сценарієм, незважаючи на зусилля комуністів та лівих радикалів. У Німеччині сильнішими виявились помірковані сили у революційному русі.