Всесвітня історія

2.3. Основні тенденції соціально-економічного і політичного розвитку країн Західної Європи та Північної Америки (1918-1939 pp.)

У 20-30-х pp. XX ст. у розвитку капіталізму відбуваються нові зміни. Монополістичний капіталізм переростає в державно-монопольний, при чому значно посилюється роль держави в усіх сферах суспільного життя. У ряді держав цей процес відбувався по ліберально-реформаторському шляху (США, Великобританія, Франція та інші), у деяких — шляхом встановлення тоталітарних фашистських диктатур (Німеччина, Італія та інші).

Період 1918-1923 pp. характеризується значним революційним піднесенням, зумовленим революцією в Росії та завершенням Першої світової війни. Буржуазно-демократичні революції відбулись у Німеччині, Угорщині, народні маси виступали у Франції, Великобританії, США, Італії. У колоніях і залежних країнах спостерігалося піднесення національно-визвольного руху, розпочалися повстання в Китаї, Туреччині, Афганістані, Ірані та інших країнах. Провідні індустріальні держави зіткнулися з глибокою економічною і політичною кризою, зумовленою проблемами повоєнної структурної перебудови. Міжнародні відносини характеризуються здійсненням нового поділу світу, закріпленого Версаль-сько-Вашингтонською системою договорів.

Період 1924-1929 pp. пов´язаний з новим економічним піднесенням у розвитку найбільших країн. На початку 1929 р. рівень світового виробництва порівняно з 1913 р. піднявся в 1,5 рази, на 30% зросла світова торгівля. Збільшилася питома вага нових галузей промисловості — автомобільної, електротехнічної, виробництва синтетичних матеріалів.

У більшості розвинутих країн покращився рівень життя населення, стабілізувалася політична ситуація. Однак, скажімо, у таких країнах з нестійким економічним становищем, як Італія, уже в цей час внаслідок кризи парламентарної системи і демократичного устрою до влади прийшли фашисти на чолі з Б. Муссоліні.

У 1929-1933 pp. більшість розвинутих країн опинилися в лещатах небувалої раніше світової економічної кризи. Слід звернути увагу на її причини.

По-перше, стихійне нарощування виробництва у 20-х pp. обігнало зростання рівня доходів більшої частини населення.

По-друге, під час Першої світової війни порушились основні пропорції світового господарського механізму. Хоч у 20-ті pp. світова система господарства була відновлена, диспропорції в її розвитку залишилися і стали фактором довготривалого впливу.

Важливо також з´ясувати особливості кризи та її наслідки.

До особливостей кризи слід віднести:

1) Криза охопила практично всі країни світу, всі галузі промисловості. Загальне скорочення виробництва досягло 38%, сільського господарства — 30%, торгівля скоротилася на 2/3.

2) Найбільше криза вдарила по тих країнах, що мали наприкінці 20-х pp. найвищі темпи розвитку економіки — СІЛА та Німеччина.

3) Вихід із кризи був неодночасним для різних країн. Найбільше падіння виробництва відбулося в 1932 р. Лише через 2-3 роки у низці країн економіка змогла повернутися на рівень 1929 р.

До наслідків кризи слід віднести не тільки спад промислового та сільськогосподарського виробництва, зниження підприємницької активності, а й різке падіння життєвого рівня, зростання соціальної напруги, активізацію боротьби різних верств населення за свої економічні та соціальні права. Одночасно серед правлячих сил провідних держав світу посилилися пошуки шляхів виходу із кризи.