Всесвітня історія

2.3.1. США в 1918-1939 pp.

Економічний розвиток. Перша світова війна сприяла швидкому зростанню промисловості США. Монополії отримали величезні прибутки від військових замовлень. Національне багатство в роки війни зросло більш як у 2,5 рази, а закордонні капіталовкладення збільшились у 6 разів. США перетворилися з боржника у найбагатшого кредитора світу. Найбільших успіхів досягла велика індустрія. У 1920 р. на США припадало 85% світового виробництва автомобілів, 67% нафти, понад 60% чорних металів. Індустріальний розвиток характеризувався подальшою монополізацією найважливіших галузей промисловості.

Період з 1922-1929 pp. характеризувався як епоха процвітання («проспериті»). США, подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови, стали на шлях створення споживчої економіки. На 1929 р. обсяг індустріального виробництва зріс на 20%. США виробляли на 10% більше світової продукції, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті. У виробництво запроваджували новітню техніку й технологію, вдосконалювали виробничі процеси, застосовували широку стандартизацію. Швидкими темпами розвивалося автомобіле- і літакобудування, радіо-і кінопромисловість та інші галузі. Наприклад, автомобільна промисловість випускала до 5 млн машин на рік. Це зумовило швидкий ріст мережі шосейних доріг, вплинуло на міське будівництво тощо. Прискореними темпами відбувалася концентрація виробництва і капіталів. У 1929 р. великі монополії об´єднували майже половину промислових підприємств, на яких було зайнято 90% усіх робітників і випускалося 92% усієї промислової продукції. Зріс вивіз капіталів до країн Латинської Америки та Європи. У 20-х pp. експорт США переважав імпорт на 7,7 млрд доларів.

Успіхи в економічному житті базувались на ефективній організації виробництва та інтенсифікації праці, запроваджені наукових методів організації виробництва тощо.

У жовтні 1929 р. у США розпочалася найбільша світова економічна криза. За 4 роки збанкрутувало 5,7 тис. банків, розорилися сотні тисяч фермерів. До 1933 р. промислове виробництво у США скоротилось на 46% порівняно з докризовим рівнем. Криза охопила всі галузі економіки та сільського господарства. За рівнем промислового виробництва США були відкинуті на початок XX ст.

Навесні 1933 р. особливої гостроти набула фінансова криза: мільйони вкладників розорилися, всі банки були закриті. Республіканська адміністрація президента Г Гувера не змогла подолати кризу і втратила підтримку населення. «Велика депресія» призвела до небаченого зубожіння. Загальне невдоволення народу вилилось у «голодні походи» на Вашингтон. Кількість безробітних становила на початку 1933 р. 17 млн осіб — 35% працездатного населення.

На президентських виборах 1932 р. перемогу здобув представник Демократичної партії Франклін Рузвельт. Для виходу з кризи було проголошено «новий курс», суть якого полягала в проведенні державно-монополістичного регулювання економіки. Теоретичною базою «нового курсу» було вчення англійського економіста Д. Кейнса, згідно з яким для забезпечення нормального функціонування виробництва потрібне державне регулювання економіки та широкі соціальні реформи.

У перші 100 днів свого президентства Ф. Рузвельт домігся прийняття Конгресом 70 законодавчих актів, спрямованих на «оздоровлення» промисловості, сільського господарства, фінансово-банківської системи, торгівлі. Спочатку було здійснено реформування банківської системи і проведено девальвацію долара. Ключовим був закон про відновлення промисловості, прийнятий 16 червня 1933 р. Відповідно до нього підприємці мали укладати між собою угоди «чесної конкуренції», що регулювали б обсяг виробництва, ринки збуту, ціну, заробітну плату тощо. З метою соціального захисту фіксувався мінімальний рівень заробітної плати і максимальний робочий тиждень. Ще раніше (12 травня 1933 р.) був ухвалений закон про допомогу фермерам, за яким держава укладала з фермером контракт про скорочення посівних площ, поголів´я худоби, за що виплачувала компенсації. Було створено Адміністрацію сільського господарства, яка в короткий строк знищила величезні надлишки продовольчих товарів.

Одночасно здійснювались заходи по організації допомоги безробітним. З цією метою була створена Адміністрація громадських робіт, яка проводила широкомасштабні акції по залученню безробітних до робіт з благоустрою міст, будівництво доріг тощо. Для молоді створювалися трудові табори.

У 1935 р. був прийнятий закон про трудові відносини між підприємцями і трудівниками (закон Вагнера), згідно з яким розширювалися права профспілок в укладанні колективних договорів з підприємцями, у проведенні страйків і пікетувань. Заборонялася нечесна практика підприємців: втручання у справи профспілок, переслідування робітників тощо. Цього ж року приймається перший в історії США федеральний закон про соціальне страхування, за яким встановлюється система пенсій по старості (65 років) і виплати по безробіттю. Важливим етапом у соціальних реформах «нового курсу» був закон 1938 р. про справедливі умови праці, який встановлював норми мінімальної зарплати та максимальну тривалість робочого дня, тижня, забороняв дитячу працю.

Активне державне регулювання, запроваджене «новим курсом» Ф. Рузвельта, сприяло поступовому послабленню кризових явищ в економіці. Кількість безробітних неухильно скорочувалася. У 1934 р. американська економіка знову пожвавлюється. Проте восени 1937 р. розпочалась нова економічна криза. Адміністрація Ф. Рузвельта здійснила ряд нових реформ: зменшення податків, регулювання сільського господарства, встановлення мінімальної зарплати тощо. У 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. Загалом у 30-х pp. економіка СІЛА перебувала в стані депресії, яка буде подолана лише з початком Другої світової війни. Спроба адміністрації Рузвельта з допомогою «нового курсу» повністю контролювати ринкову економіку бажаного успіху не мала.

Політичне становище. Після закінчення Першої світової війни президентом США залишався Вудро Вільсон (1913-1921 pp.). У внутрішній політиці адміністрація сприяла зміцненню позицій американських фінансових кіл. У зовнішній політиці США проводили експансіоністський курс у Латинській Америці та на Далекому Сході. «Програма миру» В. Вільсона передбачала зміцнення провідних позицій США у світовій торгівлі й політиці через посередництво Ліги Націй. Проте ці плани провалилися на Паризькій мирній конференції.

У 20-х pp. (1921-1933 pp.) при владі знаходилися республіканці: У Гардінг, К. Кулідж, Г. Гувер. Було здійснено ряд заходів в інтересах промислових магнатів, розпочався наступ на профспілки (рух за «відкриті підприємства»), заохочувалася зовнішня торгівля, надавалися пільги корпораціям-експортерам, проводилася політика жорстокого протекціонізму тощо.

У зовнішній політиці США намагалися розширити ринки збуту товарів та сферу інвестицій капіталів. Посилилося проникнення у Китай, де розраховували на те, що економічна перевага дасть змогу витіснити Великобританію і Японію. У Латинській Америці США на початку 30-х pp. взяли під контроль фінансові системи більшості держав.

Уряд Ф. Рузвельта проводив гнучку і реалістичну зовнішню політику, розуміючи роль США у світовій політиці. Одним з перших зовнішніх актів нового президента було встановлення в 1933 р. дипломатичних і торгових відносин з СРСР. Проте в 30-х pp. у країні переважили «ізоляціоністські» настрої — бажання дистанціюватися від подій у світі. У 1935 р. навіть було прийнято закон про нейтралітет. Лише посилення агресії Німеччини та Японії змусили адміністрацію Рузвельта змінити закон, щоб мати можливість здійснювати військові поставки до Великобританії та Франції.