Всесвітня історія

2.3.4. Німеччина в 1919-1939 pp.

Після Першої світової війни Веймарська республіка опинилася у складному економічному становищі. Втрата вугільних шахт і металургійної бази Лотарингії, заборона виробництва важкого озброєння викликала кризу металургійної та машинобудівної промисловості. Країна потребувала сировини, продовольства, палива. Скорочення промислового виробництва зумовило масове безробіття, інфляцію, зниження заробітної плати. У країні посилювалася соціальна напруга.

Протягом 1919-1929 pp. Німеччина перебувала у стані хронічної кризи та політичної нестабільності. У 1920 р. до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У березні 1920 р. було придушено путч Каппа-Лютвіца, організованого монархічно на лаштованими силами опозиції. У 1923 р. у Гамбурзі підняли повстання комуністи, а в листопаді нацисти, очолювані А. Гітлером, генералом Е. Людендорфом, Г Герінгом спробували вчинити переворот у Баварії, відомий як «пивний путч». Уряд придушив ці виступи.

Наприкінці 1923 p. німецька економіка почала виходити з кризи. Німеччина отримала фінансову допомогу згідно з планами Дауеса та Юнга, було проведено грошову реформу, розширювалося й модернізувалося виробництво. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) у країні стабілізувалася політична ситуація, зміцніли позиції правих сил. У Німеччині продовжувала існувати багатопартійна система.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. у Німеччині виявилася особливо глибокою. Промислове виробництво скоротилося майже на 50%, зросло безробіття (б млн осіб), розорилися дрібні підприємці і торговці, зменшилась заробітна плата. Уряди Г. Мюллера і Брюнінга не змогли стабілізувати ситуацію. Цим скористався А. Гітлер, який закликав до рішучих дій. Нацисти знайшли підтримку в усіх верствах німецького суспільства. На виборах до Рейхстагу Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) вперше заявила про себе як загальнонімецька політична сила. Перемозі фашизму в Німеччині сприяв розкол робітничого руху з вини сталінського керівництва Комінтерну, яке всім комуністичним партіям наказувало вести боротьбу з соціал-демократами, вбачаючи в них більш небезпечного ворога, ніж фашистів. У

1932 р. комуністи і соціал-демократи могли сформувати коаліційний уряд, але взаємна недовіра зруйнувала цю можливість. Щоб зупинити економічний хаос і зростаючий вплив комуністів та лівих соціал-демократів, німецькі промисловці та представники середнього класу вирішили передати владу А. Гітлерові. 30 січня

1933 р. П. Гінденбург доручив А. Гітлеру сформувати новий уряд, призначивши його рейхсканцлером.

Прийшовши до влади законним шляхом, фашисти почали будувати унітарну державу. Була скасована Веймарська конституція і демократичний парламентський устрій. Ліквідовувались усі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету. Державна влада була монополізована верхівкою нацистської партії. Закон «Про забезпечення єдності партії та держави» (1933 р.) оголошував нацистську партію носієм німецької державної думки, принцип фюрерства було поширено на весь державний апарат. Гітлер ліквідував багатопартійну систему, створювалася надцентралізована система партійно-державного управління. Одночасно забороненими були всі нефашистські організації. Буржуазно-ліберальні та консервативні партії «добровільно саморозпустилися», комуністи і соціал-демократи переслідувалися. Замість профспілок створювався контрольований нацистами Німецький трудовий фронт, що об´єднував усіх робітників, виникли молодіжні організації «Гітлерюгенд», «Юнгфольк», «Союз німецьких дівчат», які здійснювали виховання підростаючого покоління на принципах фашистської ідеології.

У Німеччині був створений могутній репресивний апарат, очолюваний Головним імперським управлінням державної безпеки (таємна поліція (гестапо), СС, СД та інші). Концентраційні табори використовувалися для утримання небажаних режимові осіб, були скасовані основні політичні права громадян.

З´їзд нацистської партії у Нюрнберзі (1935 р.) оголосив офіційною доктриною фашистської держави расову політику. Німцям було заборонено брати шлюб з «неарійцями», почалися жорстокі єврейські погроми і т. п.

Німецька економіка виходила з кризи за рахунок небаченої мілітаризації та запровадження державного регулювання господарської діяльності. Протягом 1933-1935 pp. були створені так звані «імперські групи» з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською та страховою справами, запровадилося примусове картелювання. Централізація і мілітаризація економіки привели до ліквідації безробіття. Уже в 1935 р. була запроваджена загальна трудова повинність, а в 1936 р. прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкований військовим цілям. Економічна стабілізація в другій половині 30-х pp. використовувалася Гітлером для пропаганди «успіхів» нацизму.

Фашистська зовнішньополітична програма від самого початку була спрямована на перегляд Версальського договору. З приходом нацистів до влади Німеччина вийшла з Ліги Націй (1933 p.), розпочала мілітаризацію держави, запровадила загальну військову повинність (1935 p.), ввела війська в Рейнську демілітаризовану зону (1936 p.). Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер почав намагатися приєднання до Німеччини всіх територій, де проживали німці. 12 березня 1938 р. відбувся аншлюс Австрії. Після цього до Чехословаччини були висунуті претензії з вимогами про приєднання до Німеччини Судецької області з німецьким населенням. Мюнхенська угода (вересень 1938 р.) зобов´язала Чехословаччину передати Судети Німеччині. У березні 1939 р. Німеччина окупувала всю Чехію і Моравію, а через тиждень захопили м. Клайпеду у Литви. Міжнародні відносини різко загострилися.

Фашистська тоталітарна диктатура в Німеччині стала інструментом мобілізації сил країни до підготовки агресивної війни з метою переділу світу і встановлення світового панування. Німеччина перетворилася в кінці 30-х pp. у найсильнішу європейську державу.

Пряма політична участь народних мас як обов´язкова умова лояльності режиму й основний інструмент володарювання.

Опорні методичні матеріали

Конституція Веймарської республіки

Веймарська республіка Президенти

1919-1925 pp.-Ф.Еберт

1925 р. - В. Сімонс

1925-1934 pp. - П. Гіндербург

Рейхсканцлери

1919-1920 pp. - Г. Бауер

1920 p. - Г. Мюллер

1920-1921 pp. - К. Ференбах

1921-1922 pp. -Й.Вірт

1922-1923 pp. - В. Куно

1923 p. — Г. Штреземан

1923-1924 pp. - В. Маркс

1925-1926 pp.-Г.Лютер

1926-1928 pp. - В. Маркс

1928-1930 pp. - Г. Мюллер