Всесвітня історія

2.5. Слов´янські країни Центральної та Східної Європи (1918-1939 pp.)

Польща

До Першої світової війни польські землі входили до складу Росії, Німеччини, Австро-Угорщини. Після падіння царського режиму в Росії та поразки Німеччини й Австро-Угорщини у війні в листопаді 1918 р. Польща відновила свою незалежність. Держави Антанти підтримали її. Тимчасовим комендантом і головнокомандуючим польської армії став Юзеф Пілсудський, а перший уряд очолив Е. Морачевський.

У січні 1919 р. відбулися вибори до Установчого сейму, який схвалив «малу» конституцію. Упродовж 1919-1921 pp. правлячим колам Польщі вдалося включити до складу держави українські, білоруські та литовські землі. Національні меншини у Польщі становили понад 40% всього населення.

17 березня 1921 р. у Польщі була прийнята нова конституція, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, що обиралися на 5 років на основі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Президент республіки обирався на 7 років об´єднаними Національними зборами і призначав уряд.

У 1923 р. Польща поступово почала виходити з складного економічного становища. Уряд В. Грабського стабілізував національну валюту, залучив іноземні капіталовкладення. Внутрішньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитета Ю. Пілсудського, який вимагав встановлення «сильної влади».

12 травня 1926 р. Ю. Пілсудський здійснив державний переворот і встановив у країні «санаційний» режим. Пілсудчики внесли поправки до конституції, які зміцнили владу президента, отримали підтримку західних інвесторів, досягли стабілізації економіки.

Світова економічна криза призвела до зменшення промислового і сільськогосподарського виробництва, спричинила антиурядові виступи робітників і селян. На кінець 30-х pp. Польща не змогла вийти з глибокої кризи. Обсяг промислової продукції не піднявся до рівня 1928 p., кількість безробітних сягнула 2,5 млн осіб.

Правлячі кола намагалися навести в державі лад. У 1935 р. було прийнято нову конституцію, що підпорядковувала президентові сейм і сенат, скасувала низку громадянських прав.

Після смерті Ю. Пілсудського (травень 1935 р.) керівником Польщі став генерал Е. Ридз-Смігли, що продовжував політику свого попередника.

У зовнішній політиці Польща проводила чітку антирадянську політику та агресивну стосовно сусідів. У 1938 р. було спровоковано конфлікт з Литвою, у листопаді 1938 р., в результаті Мюнхенської змови Польща приєднала частину земель Чехословаччини. У кінці 30-х pp. погіршилися польсько-німецькі відносини. Польща намагалась знайти захист і гарантії безпеки у Великобританії і Франції.

Чехословаччина

До Першої світової війниЧехія і Словаччина входили до складу Австро-Угорщини. Восени 1918 р. у результаті поразки у війні та національно-визвольного руху слов´янських народів Австро-Угорська імперія розпалася. 28 жовтня 1918 р. національна рада проголосила незалежність Чехословаччини. Скликані 14 листопада 1918 р. Національні збори проголосили повалення влади Габ-сбургів і встановлення демократії республіки. Першим президентом було обрано Томаша Масарика, уряд очолив Крамарж. До складу Чехословаччини увійшли Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина і Закарпатська Україна. Країна успадкувала близько 70% промислового потенціалу імперії Габсбургів.

Становлення і розвиток Чехословаччини відбувався в складній міжнародній обстановці. У 1919 р. у Словаччині було проголошено радянську республіку, німецьке населення робило спроби відокремитися, виник конфлікт з Угорщиною з приводу Закарпаття та інше.

20 лютого 1920 р. Національні збори затвердили конституцію Чехословаччини. Встановлювалася республіканська форма правління, гарантувалися права і свободи. Законодавча влада зосереджувалась у двопалатних Національних зборах. Президент обирався Національними зборами на 7 років і мав широкі повноваження: формував уряд, мав право «вето», скликав чи розпускав Національні збори тощо. Конституція надавала право національним меншинам рівні права з чеською нацією.

У вересні 1921 р. було сформовано коаліційний уряд Е.Бенеша. У внутрішній політиці уряд спрямував зусилля на подолання економічної кризи початку 20-х pp. Зокрема запровадив монополію на деякі предмети виробництва, стабілізував курс валют, що забезпечило умови економічного зростання в 20-х pp. Під державний контроль були поставлені військова промисловість і транспорт.

Світова економічна криза розпочалась у Чехословаччині в 1930 р. і була тривалою та руйнівною. У 1933 р. обсяг промисловості виробництва скоротився на 40% у порівнянні з 1929 p., кількість безробітних становила 1 млн осіб. Особливо відчутно криза проявилася у Словаччині та Закарпатті.

У роки кризи відбувалася подальша поляризація політичних сил. Активізувалася діяльність Комуністичної партії. У Судетській області широкого розмаху набув фашистський рух, очолюваний К. Генлейном, посилилися сепаратистські тенденції.

У 1934 р.Чехословаччина встановила дипломатичні відносини з СРСР. Між державами було укладено низку договорів і угод, а в травні 1935 р. — пакт про взаємодопомогу.

У 30-х pp. у Чехословаччині суттєвих суспільно-політичних змін не сталося. В 1935 р. Т. Масарик пішов у відставку, а новим президентом був обраний Едуард Бенеш.

У 1938 р. у німецько-чехословацьких відносинах виникла гостра криза. Німеччина прагнула до анексії Судетської області. Керівництво Чехословаччини було готове до компромісу з Судецько-німецькою партією К. Генлейна, але останні 13 вересня почали збройний путч. Уряд швидко придушив виступ, проте над державою нависла реальна загроза німецького вторгнення.

Великобританія і Франція рекомендували Е. Бенешу передати Німеччині області, де переважало німецьке населення, погрожуючи при цьому відповідальністю за розв´язання війни. 29-30 вересня 1938 р. у Мюнхені на конференції за участі А. Гітлера, Е. Делад´є, Б. Муссоліні, Н. Чемберлена Чехословаччині було запропоновано до 10 жовтня передати Судети Німеччині, а деякі території — Польщі й Угорщині. Чехословаччина втратила 1/5 території, 1/4 населення 40% промислового потенціалу, могутні оборонні рубежі. Німецький кордон тепер проходив за 40 км від Праги. У березні 1939 р. Словаччина проголосила незалежність, а чеські землі були окуповані німецькими військами і як протекторат Бельгії та Моравії включені до складу Німеччини. Опорні методичні матеріали

Президенти Чехословаччини

1918-1935 pp. - Т. Масарик

1935-1948 - Е. Бенеш

Болгарія

У Першій світовій війні Болгарія воювала на боці австро-німецького блоку. 29 вересня 1918 р. Болгарія підписала капітуляцію і була окупована військами Антанти. Правлячі кола охопила політична криза. У політичному житті країни зросла роль лівих соціал-демократів («тесняків») та Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС). На парламентських виборах у серпні 1919 р. перемогу здобув БЗНС, а її лідер О. Стамболійський очолив уряд.

У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїнський договір, за яким втрачала Південну Добруджу, Македонію, Західну Фракію (10% усієї території) та зобов´язувалася сплачувати репарації. Армія обмежувалася 20 тис. чоловік.

У 1920 р. в країні було запроваджено надзвичайний стан, Олександр Стамболійський сформував однопартійний уряд. Було проведено ряд демократичних реформ, найважливішою з яких була аграрна. Вилучалися залишки земельних володінь, що перевищували ЗО га, було створено земельний фонд, який розділявся між селянами. Землю отримали 75 тис. селянських господарств. За перший рік діяльності уряд прийняв понад 100 законів, що стосувалися різних сторін життя болгарського суспільства. Проте реформи викликали протидію внутрішніх і зовнішніх сил. У1921-1922 pp. усі опозиційні сили об´єдналися в Конституційний блок, активізувалися профашистські організації. Погіршилися стосунки БЗНС з комуністичною партією, яка закликала до страйків і збройного повстання. У БЗНС перемогли прихильники «третього шляху», що виступали за боротьбу як з комуністами, так і з буржуазними партіями.

9 червня 1923 р. у Софії було здійснено військовий переворот. Уряд було заарештовано, а О. Стамболійського вбито. Цар Борис III призначив лідера Народної змови О. Цанкова главою нового уряду. Червневий переворот поклав початок встановленню реакційного поліцейсько-монархічного режиму.

Державний переворот викликав опір змовникам, але виступи селян і повстання, організоване комуністами (вересень 1923 p.), були легко розгромлені О. Цанковим.

Режим О. Цанкова не користувався підтримкою населення країни. Масові репресії проти опозиції викликали зворотній терор. У 1926 р. новий уряд очолив А. Ляпчев, що оголосив про повернення до конституційного порядку.

Протягом 1923-1929 pp. економічне життя Болгарії пожвавилося: промислове виробництво зросло на 90%, а сільське господарство досягло довоєнного рівня. Економічна криза різко скоротила виробництво, 30% робітників втратили роботу, відбувалося масове розорення селян. Криза вплинула на співвідношення політичних сил. У 1931 р. було сформовано уряд Народного блоку.

19 травня 1934 р. військові та профашистські елементи здійснили державний переворот. Уряд очолив К. Георгієв. Нова влада скасувала конституцію, заборонила діяльність партій і профспілок. У Болгарії до влади знову прийшла військова диктатура.

У зовнішній політиці Болгарія в 30-х pp. поступово переорієнтовувалася на Німеччину. У стосунках з балканськими державами дотримувалася принципів мирного співробітництва.У 1934 р. Болгарія встановила дипломатичні відносини з СРСР. Опорні методичні матеріали

Правляча династія

Саксен-Кобург-Готська династія

1887-1918 pp. - Фердинанд І

1918-1943 pp. - Борис III

1943-1946 pp. - Симеон II

Югославія

Югославська держава виникла після Першої світової війни. Принципи створення єдиної південнослов´янської держави були визначені Корфською декларацією 1917 р. Нова держава мала об´єднати Сербію,Чорногорію та південнослов´янські землі Австро-Угорщини і повинна бути конституційною демократичною парламентською монархією на чолі з династією Карагеоргієвичів.

В умовах розпаду Австро-Угорщини 6 жовтня 1918 р. в Загребі було створено Національну раду словенців, хорватів і сербів. 29 жовтня вона проголосила об´єднання південнослов´янських земель у незалежну державу. Нова держава дістала назву Королівства сербів, хорватів і словенців (КСХС) і була проголошена 1 грудня 1918 р.

Королівство СХС було відсталою країною зі слабко розвиненою промисловістю. Більшість населення була зайнята в сільському господарстві.

У лютому 1919 р. уряд розпочав аграрну реформу. Поміщицьке землеволодіння було обмежене, частина земель була надана селянам за викуп.

28 червня 1921 р. Установчі збори прийняли так звану Видовданську конституцію, яка закріпила в державі конституційну монархію й унітарний устрій. Законодавча влада належала королю і парламенту. Всі громадяни отримували політичні права і свободи. Конституція закріпила панівне становище великосербських кіл, ігноруючи права національних меншин, що загострювало національні суперечності.

У 20-х pp. економічне становище залишалося складним, а політична влада нестабільною. Політика насильницької сербізації викликала опір несербських народів. Хорвати виступили за реорганізацію Югославії у федерацію. Наприкінці 20-х pp. країна переживала гостру політичну кризу. Правлячі кола вбачали вихід із ситуації у встановленні авторитарного режиму.

б січня 1929 р. король Олександр здійснив державний переворот. Він розпустив парламент, припинив дію конституції, заборонив діяльність політичних партій. Королівство СХС перетворилось у військово-поліцейську державу. З жовтня 1929 р. держава була перейменована в Югославію.

Світова економічна криза охопила Югославію пізніше, ніж інші держави, але вдарила по промисловості, сільському господарству, фінансах. У 1931 р. національний прибуток скоротився удвічі, виробництво сільськогосподарської продукції на 60%, безробіття охопило 300 тис. осіб. Криза призвела до загострення суперечностей в югославському суспільстві, активізувавши національно-визвольний рух. Королівська диктатура змушена була відновити конституційний лад. Конституція 1931 р. зберегла парламент (скупщину), але надала королю всю повноту влади.

Прискорення економічного розвитку у 1935-1937 pp. було досягнуто за рахунок розвитку металургійної, машинобудівної та хімічної галузей промисловості. За рівнем промислового виробництва на душу населення Югославія посідала передостаннє місце в Європі.

У кінці 30-х pp. посилився сепаратистський рух.У 1939 р. Хорватія отримала автономію. Складним залишалося і зовнішньополітичне становище Югославії. Уряд намагався маневрувати між англо-французьким блоком і фашистськими державами. З початком Другої світової війни югославський уряд проголосив нейтралітет і встановив дипломатичні відносини з СРСР. Приєднання до Берлінського пакту в березні 1941 р. викликало обурення населення. У країні відбувся державний переворот — група військових скинула уряд і принца-регента.