Всесвітня історія

3.3. Сполучені Штати Америки у другій половині XX ст.

Після завершення Другої світової війни США виявилися наймогутнішою державою світу, економічним і військово-політичним лідером. За роки війни виробничі потужності зросли в 2 рази, а експорт у 5 разів, кількість робітників у промисловості — на 10 млн осіб. З 1944 р. американський долар замінив англійський фунт у ролі міжнародної валюти. США виготовляли половину світової промислової продукції, зосередили в себе 73% світового золотого запасу. Збройні сили США були найчисельнішими (понад 12 млн осіб), у країні сформувався потужний військово-промисловий комплекс. Ряд провідних конкурентів США зазнали поразки у війні (Німеччина, Японія) і не могли змагатися з американцями за світові ринки збуту і сировини. Великобританія і Франція потрапили у фінансово-економічну залежність від США.

Спираючись на свої економічні переваги і використовуючи військову могутність, посилену монопольним володінням ядерною зброєю, США здійснюють активний вплив на міжнародні справи, домагаючись вирішення тих чи інших міжнародних проблем у власних інтересах. У післявоєнний час продовжується мілітаризація американської економіки, формується могутній військово-промисловий комплекс (20-30 тис. компаній, 66 млн робітників). Атомна промисловість, що мала винятково важливе значення для США, в 1946 р. була передана під контроль держави. У виробленні стратегічного курсу США на міжнародній арені зростає роль створеної у 1947 р. Ради національної безпеки — вищого дорадчого органу при президентові. Важливу функцію у забезпеченні американських інтересів виконує Центральне розвідувальне управління (ЦРУ).

Внутрішня політика США формувалася під впливом протистояння СРСР — США на міжнародній арені. 1947 р. президент Гаррі Трумен віддав наказ про перевірку державних службовців на лояльність. Одночасно американська адміністрація розгорнула наступ на інтереси профспілок. 23 червня 1947 р. був прийнятий закон Тафта-Хартлі про трудові відносини у промисловості, за яким право вести переговори й укладати договори надавалося тільки профспілкам, визнаним владою. Профспілки повинні були давати інформацію про свою чисельність, доходи, попереджати за 60 днів про намічений страйк. Право припинити страйк належало до компетенції суду.

У 1950 р. сенатор Дж. Маккарті виступив із сенсаційною заявою, що у держдепартаменті США здійснюють підривну діяльність 205 комуністів. У країні активізувалися переслідування Комуністичної партії та комуністичних організацій.

Разом з тим адміністрація президента ГТрумена провела у повоєнний період низку соціальних програм, зокрема, було розпочате житлове будівництво для малозабезпечених верств населення, мінімум погодинної заробітної плати підвищено з 40 до 75 відсотків.

Розвиток економіки США у повоєнний час відбувався в умовах кількох економічних криз (1948-1949, 1953-1954, 1957-1958 pp. і т. д.). Долалися кризові явища шляхом технічного переоснащення американської економіки. У 50-х pp. зростає питома вага науково-містких галузей: радіоелектроніки, приладобудування, космонавтики тощо.

У зовнішній політиці адміністрація Г Трумена прагнула стабілізувати світовий політичний устрій і встановити керівну роль США у післявоєнному світі (ідея «Pan Americana» — «Світ по-аме-риканськи»). У 1947 р. проголошено доктрину «Стримування комунізму» і «Доктрину Трумена» — протидію комуністичним силам в Європі. Протягом 1948-1952 pp. здійснювався план Маршалла — програма економічної допомоги західноєвропейським державам; 4 квітня 1949 р. створено НАТО. 1950-1953 pp. США взяли участь у війні в Кореї.

У 1952 р. на президентських виборах переміг республіканець Дуайт Ейзенхауер (1953-1961 pp.). Нова адміністрація пом´якшила державне регулювання економікою, запровадила соціальні програми за рахунок державного бюджету: виконувалися плани житлового, шосейного будівництва, розширилися системи медичного і соціального страхування, помітно зріс рівень життя населення.

У період перебування в Білому домі Джона Кеннеді (1961-1963 pp. — «1000 днів») запроваджувалися амортизаційні пільги для підприємців, надавався пільговий кредит для розширення виробничих потужностей. Програма дій, висунута Д. Кеннеді (так звані «нові рубежі»), передбачала співробітництво з профспілками у сфері регулювання виробничих відносин, професійну перепідготовку безробітних, заходи по подоланню расової дискримінації. Убивство Д. Кеннеді 22 листопада 1963 р. не дало змоги реалізувати повністю його наміри, однак наслідки діяльності його адміністрації були вагомими для Америки 60-х років.

У 60-ті pp. у США значно активізувався рух за громадянські права чорного населення, на чолі якого став видатний громадський і політичний діяч Мартін Лютер Кінг. Поширилися так звані «сидячі демонстрації», «рейди свободи», зміцнів зв´язок руху чорних американців з антивоєнними виступами проти участі у в´єтнамському конфлікті. Вбивство 4 квітня 1968 р. М.Л. Кінга було тяжким ударом для громадського руху, однак і після його смерті його ідеї знаходили підтримку населення.

У 70-ті pp. у США посилюється пошук раціонального поєднання ринкових та регулюючих засад в економіці, створюється розвинута система соціального забезпечення. Паливно-енергетична криза 1973-1975 pp. прискорила перехід на нові технології, що заощаджують сировину, енергію і працю. Конкуренція з боку Японії активізувала впровадження мікропроцесорної та робототехніки, інформатики й автоматичних систем управління.

Адміністрація президента Річарда Ніксона не змогла вирішити більшість економічних проблем. Внутрішнє життя США ускладнювалося економічними кризами, зумовленими витратами на війну і розвитком науково-технічної революції (НТР). Найбільших успіхів Р. Ніксон досяг у зовнішній політиці — його заслугами є нормалізація відносин з СРСР, припинення війни у В´єтнамі тощо.

17 червня 1972 р. під час передвиборчої кампанії до штаб-квартири Демократичної партії в готелі «Уотергейт» забралися їхні політичні конкуренти, аби встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були виявлені і заарештовані, виник грандіозний «Уотергейтський скандал», у результаті розслідування президент Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку. Одночасно було ухвалено рішення про введення державної системи фінансування виборів президента, пожертви на вибори різко обмежувалися.

Внутрішня політика адміністрації президента Джиммі Картера (1977-1981 pp.) була спрямована на подолання енергетичної кризи початку 70-х років. Незважаючи на значні заходи уряду у боротьбі з інфляцією, наприкінці 70-х — на початку 80-х pp. у США економічний стан погіршився. У 1980 р. виникла чергова економічна криза — збільшувався дефіцит федерального бюджету, зростало безробіття тощо. У країні активізувалися праві неокон-сервативні сили. Загострилися відносини з СРСР, особливо після вторгнення в Афганістан (грудень 1979 p.).

Відповіддю на ці явища став новий курс президента Р. Рейгана (1981-1989 pp.), відомий під назвою «рейганоміка». В основу цього курсу була покладена програма обмеження ролі держави в економічному та соціальному регулюванні, відбувався перехід від прямого до більш опосередкованого її втручання в економіку. Здійснювалася податкова реформа, вводилися пільги енергетичним корпораціям, ліквідовувався контроль за цінами на нафту. Одночасно запроваджувалася жорстка антиінфляційна політика, скорочувалися витрати на державний апарат та соціальні програми.

«Рейганоміка» значно посилила ефективність економіки США, її здатність до впровадження найновіших досягнень науково-технічного прогресу. Посилювався приплив іноземного капіталу в економіку США, передусім з боку розвинених європейських держав та Японії. Іноземні капіталовкладення сприяли якісним перетворенням в американському господарстві.

Зміни у внутрішній політиці супроводжувалися також поворотом у міжнародних справах, передусім у результаті припинення політики конфронтації з Радянським Союзом. Міжнародна ситуація вплинула на внутрішню: наприкінці 80-х pp. стали скорочуватися витрати на військові потреби, почалася конверсія деяких галузей військово-промислового комплексу США.

«Рейганоміка» сприяла скороченню безробіття, привела до значного зниження темпів інфляції.

Позитивні зрушення були закріплені після приходу до влади адміністрації республіканця Джорджа Буша-ст. (1989-1993), який до цього був віце-президентом. Не дивлячись на те, що при ньому конгрес контролювався демократами, Дж. Бушу вдалося прийти до згоди між республіканцями і демократами з основних питань внутрішньої та зовнішньої політики і забезпечити ефективне здійснення свого політичного курсу. Чільне місце у президентських програмах належало питанням боротьби з наркоманією, розвитку освіти, охорони здоров´я, екологічним проблемам. Значними були зовнішньополітичні успіхи адміністрації Дж. Буша. Проте економічний спад початку 90-х pp. та інші внутрішні проблеми призвели до його поразки на президентських виборах 1992 р.

У 1992 р. президентом було обрано демократа Уїльяма (Білла) Клінтона. Політичний курс нового уряду поєднував ліберальні та консервативні тенденції. У перші роки президентства Клінтон приділяв основну увагу плану «економічного відродження» США та зростанню життєвого рівня. Економічна програма будувалася на зменшенні урядових витрат, збільшенні податків для заможних людей, збереженні витрат на освіту, охорону здоров´я та інші соціальні потреби. Економіка США у другій половині 90-х pp. досягла стабілізації і розвивається, випереджаючи темпи розвитку країн «великої сімки». Для зміцнення своїх позицій в економічному суперництві з об´єднаною Європою США створили НАФТУ — Північноатлантичну зону вільної торгівлі з Канадою і Мексикою (1995 p.). Зовнішня політика адміністрації Б. Клінтона пройшла складну еволюцію пристосування до нової міжнародної ситуації, зумовленої розпадом СРСР. Пріоритетним залишається збереження лідерства США у світі, збереження НАТО, запровадження програми «Партнерство заради миру», миротворча діяльність на Балканах і Близькому Сході. Одночасно здійснюються односторонні силові акції проти небажаних їм політичних режимів.

Президентські вибори 2000 р. виявилися найскандальнішими. Перемогу здобув республіканець Джордж Буш-молодший, але демократи намагалися поставити під сумнів їхні результати. Лише Верховний суд визнав остаточний результат на користь Буша. Нова адміністрація почала реформу системи освіти, скоротила податки тощо. Поворотним моментом в історії США стали події 11 вересня 2001р. — терористичний напад на Нью-Йорк і Вашингтон. СІЛА провели низку антитерористичних акцій — війни в Афганістані та Іраку. У правлячих колах США посилюються неоглобалістські настрої, що можуть призвести до загострення міжнародного становища.

Опорні методичні матеріали

І. Президенти США

12.04.1945-1953 pp. - ГарріТрумен (демократ) 1953-1961 pp. - Дуайт Д. Ейзенхауер (республіканець) 1961-22.11.1963 pp. (вбитий) - Джон Ф. Кеннеді (демократ) 22.11.1963-1969 pp. — Ліндон Б. Джонсон (демократ) 1969-8.08.1974 pp. (відставка) - Ричард М. Ніксон (республіканець)

9.08.1974-1977 pp. - Джеральд Р. Форд (республіканець) 1977-1981 pp. — Джиммі Картер (демократ) 1981-1989 pp. — Рональд Рейган (республіканець) 1989-1993 pp. — Джордж Буш-старший (республіканець) 1993-2001 pp. — Білл Клінтон (демократ) 2001 — до теперішнього часу — Джордж Буш-молодший (республіканець)