Всесвітня історія

3.4.3. Німеччина

Унаслідок Другої світової війни Німеччина була окупована військами антигітлерівської коаліції: США, СРСР, Великобританії та Франції. Доля країни була вирішена трьома великими державами США, СРСР і Великобританією на Ялтинській (лютий 1945 р.) та Потсдамській конференціях (липень—серпень 1945 p.). 5 червня 1945 р. у відповідності з Актом про капітуляцію союзні держави взяли на себе верховну владу в Німеччині. Для управління країною було створено Союзну Контрольну Раду. Союзники заявили, що метою їх політики є знищення німецького нацизму та мілітаризації шляхом реалізації прийнятого на Потсдамській конференції плану «4-х Д»: денацифікації, декартелізації, демілітаризації та демократизації країни. Союзники домовилися про збереження єдності Німеччини і кордони майбутньої німецької держави, що визначалися у межах 1937 p., за винятком Померанії, Сілезії та Східної Пруссії. Уся територія Німеччини була поділена на 4 зони окупації, де влада належала відповідній військовій адміністрації. В окупаційних зонах виникають політичні партії та організації, профспілки і т. п. Основними політичними партіями стали Комуністична партія Німеччини (КПН), Християнсько-демократичний союз (ХДС), Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) та ін. Німеччина почала повертатися до нормального життя.

Проте через відмінності в підході до відбудови Німеччини виникли гострі суперечності між СРСР і його союзниками. Західні держави у своїх зонах проводили політику, спрямовану на побудову демократичного, громадянського суспільства, гарантування прав і свобод людини. У радянській зоні окупації формувались органи нової влади, де переважали прорадянські діячі соціал-демократичної партії та комуністи. У квітні 1946 р. ці партії об´єдналися в Соціалістичну єдину партію Німеччини. Представники США та Англії 2 грудня 1946 р. у Вашингтоні підписали угоду про економічне та адміністративне об´єднання американської та англійської зон окупації і створення так званої «Бізонії». Незабаром Бізонія була об´єднана з французькою зоною окупації.

На московській конференції Ради міністрів іноземних справ у березні-квітні 1947 р. СРСР пропонував встановити над Руром контроль 4 держав. Західні держави пропонували переглянути Веймарську конституцію і розширити права окремих німецьких земель. Франція домагалася права на економічний аншлюс Саар-ської області. Невдачею завершилася і лондонська сесія Ради міністрів у листопаді-грудні того ж року, де невирішеними залишилися питання про об´єднання зональних кордонів, вільного пересування громадян, ідей та товарів по всій Німеччині.

У 1948 р. припинила свою роботу Союзна Контрольна Рада в Німеччині, що була створена у відповідності з рішеннями Потсдамської конференції. На Лондонській нараді представників США, Англії та Франції з державами Бенілюксу без СРСР було вирішено питання про скликання в Західній Німеччині Установчих зборів для підготовки Конституції, про проведення грошової реформи і включення Західної Німеччини в зону дії американського плану економічної допомоги — плану Маршалла. Збройні сили союзників мали залишатися на німецькій території до досягнення єдності Німеччини. Створювалася об´єднана військова рада у складі головнокомандуючих трьох держав — США, Англії та Франції.

Одночасно у Варшаві була скликана Радянським Союзом нарада міністрів іноземних справ східноєвропейських держав, яка засудила рішення Лондонської конференції і повністю підтримала курс СРСР. Радянська Військова Адміністрація у Східній Німеччині ввела транспортні обмеження на пересування в Берліні та між Західною і Східною Німеччиною, що призвело до «Берлінської кризи». У травні 1949 р. у результаті взаємних поступок «Берлінське питання» було вирішене. Обмеження на пересування ліквідовувалися, поновлювалася робота Ради міністрів іноземних справ. Паризька сесія міністрів відбулась у травні-червні 1949 p., але нічого не вирішила. 8 квітня 1949 р. США, Англія і Франція прийняли Окупаційний статут і рішення про створення федеральної західнонімецької держави. У травні 1949 р. у Бонні парламентська Рада затвердила конституційний проект Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). 14 серпня 1949 р. відбулися вибори до бундестагу і на початку вересня бундестаг і бундесрат зібралися на спільне засідання. Був створений уряд ФРН на чолі з лідером Християнсько-демократичного союзу Конрадом Аденауером.

Соціалістична єдина партія Німеччини назвала 7 вересня — перший день засідання парламенту ФРН — «днем зрадництва німецької нації».

Одночасно з цим процесом у травні 1949 р. у Східній Німеччині відбувся Німецький Народний Конгрес із представників прокомуністичних сил, який прийняв свою Конституцію. Конгрес вибрав постійний діючий орган — Німецьку народну раду. 7 жовтня 1949 р. Рада оголосила про створення Німецької Демократичної Республіки, створювався тимчасовий уряд і парламент — Народна палата.

Федеративна Республіка Німеччина. У внутрішній політиці уряд К. Аденауера спрямував усі зусилля на економічне відродження країни шляхом розвитку приватного підприємництва, вільної конкуренції та соціального спрямування ринкової економіки. Головним ідеологом господарських реформ Німеччини став професор Людвіг Ерхард. Під його керівництвом відбулося «німецьке економічне диво» 1949-1963 pp. Економіка ФРН розвивалася надзвичайно швидкими темпами. У кінці 1950 р. ФРН було досягнуто довоєнного рівня економічного розвитку Німеччини. У період 1950-1953 pp. валовий національний продукт зріс утричі, а в кінці 60-х pp. ФРН стала третьою промисловою державою світу (після США і СРСР). Швидкі успіхи пояснюються збереженням у ФРН могутнього промислового потенціалу, менш зруйнованого, ніж у східних районах, наявність великої кількості кваліфікованих робітників, оновленням виробництва на новій науково-технічній основі, допомогою з боку США по «плану Маршалла», великим експортом німецьких товарів, протекціоністською політикою держави, відсутністю значних військових витрат, надзвичайними зусиллями німецького народу тощо.

Найголовніший підсумок «економічного дива» — відродження економічного потенціалу держави, перетворення ФРН на передову державу в Західній Європі.

У політичному житті домінували ХДС-ХСС, ВДП і СДПН, які до кінця 60-х pp. мали схожі погляди щодо розвитку в країні.

У зовнішній політиці уряд К. Аденауера взяв курс на тісну співпрацю із західними державами, не визнаючи країн Східної Європи. У 1952 р. союзні держави підписали з ФРН Загальний договір, що відміняв окупаційний статус і проголошував рівноправність. У 1954 р. ФРН було дозволено сформувати збройні сили — бундесвер у складі 500 тис. осіб, а в 1955 р. ФРН стає членом НАТО. Англо-американські війська перестали бути окупаційними і стали союзниками. Відносини з СРСР були встановлені лише в 1955 р. ФРН в 1957 р. стала співзасновницею Європейського Економічного Співтовариства.

У 1963. федеральним канцлером став представник ХДС-ХСС Л. Ерхард. У кінці 60-х pp. у ФРН відбулося перегрупування політичних сил. У 1969 р. закінчилася 20-річна «ера християнських демократів». Парламентські дебати про зміну зовнішньої політики і нормалізацію відносин зі східноєвропейськими державами призвели до утворення «малої коаліції» СДПН і ВДП. Канцлером став Віллі Брандт (СДПН). До успіхів уряду необхідно віднести «нову східну політику» — визнання нових післявоєнних німецьких кордонів, установлення міждержавних відносин з НДР, вступ до ООН, вирішення проблеми Західного Берліну та інші.

Кризові явища 70-х pp. призвели до падіння промислового виробництва на 11%, зростання безробіття (понад 2 млн осіб), страйкового руху. У 1974 р. новий кабінет соціал-ліберальної коаліції очолив Г Шмідт. Уряду вдалося подолати економічний спад і досить успішно вирішити низку зовнішньополітичних проблем. Покращився життєвий рівень населення.

У кінці 70-х — на початку 80-х pp. ФРН зіткнулася з таким проблемами: неефективність традиційного державного монополістичного регулювання, безробіття, інфляція, дефіцит державного бюджету. Чергове перегрупування політичних сил привело в 1982 р. до влади християнських демократів, а їх лідер Гельмут Коль став канцлером.Уряд Г. Коля почав з реформ «за економічне піднесення»: були скорочені податки, державні видатки, проведено часткову приватизацію державного сектора в економіці, надана державна допомога в розвиткові нових технологій і т. п. Починаючи з 1983 р. у ФРН почалося економічне піднесення. У 1990 р. Г. Коль став канцлером об´єднаної Німеччини.

Німецька Демократична Республіка. У радянській зоні окупації 7 жовтня 1949 р. було проголошено утворення НДР. Життя німців стало будуватися за радянським зразком. Державне і політичне керівництво країною здійснювалося Соціалістичною єдиною партією Німеччини, яку очолював В.Ульбріхт. У 1950 р. державний сектор охоплював понад 75% промислового виробництва, почалася аграрна реформа, примусове кооперування сільського господарства, забезпечення ідеологічної єдності, посилення репресивного апарату і т. ін. Невдоволення німців викликало повстання в Берліні 17 червня 1953 p., яке було жорстоко придушене радянськими військами. Надалі форми протесту в НДР стали різноманітнішими, але переважала втеча до ФРН. У відповідь на це в Берліні в ніч на 13 серпня 1961 р. було закрито кордон і споруджено сумнозвісний «берлінський мур».

На початку 60-х pp. уряд НДР провів низку реформ. Було запроваджено госпрозрахунок, відрядну форму оплати праці тощо. Але навіть ці заходи дозволили підняти рівень технічної оснащеності, підвищити продуктивність праці, покращити управління економікою. Матеріальне становище громадян НДР покращилося, але рівень життя у ФРН залишався набагато вищий. НДР ввійшла в десятку найбільш промислово-розвинутих країн світу. Прихід до влади в 1971 p. E. Хонеккера привів до припинення реформ і консервації режиму радянського зразка. В НДР поступово наростала суспільно-політична криза. Під впливом «перебудови» в СРСР в 1989 р. народні маси виступили проти існуючих порядків. Масові демонстрації охопили всю державу. У жовтні 1989 р. уряд Е. Хонеккера пішов у відставку, в листопаді було зруйновано берлінський мур. 18 березня 1990 р. відбулися перші вільні вибори до Народної палати, на яких перемогла опозиція на чолі з християнськими демократами. Розпочався процес об´єднання німецького народу. 31 серпня 1990 р. у Берліні було підписано договір про об´єднання, який передбачав входження НДР до складу ФРН 3 жовтня 1990 р.

Об´єднана Німеччина (ФРН). Акт возз´єднання Німеччини мав значення не лише для німецького народу, а й для всього світу. 2 грудня 1990 р. відбулися вибори до бундестагу об´єднаної Німеччини, на яких перемогли ХДС-ХСС. Канцлером залишився Г Коль.

Економічне становище Німеччини після об´єднання було складним. Перехід до ринкової економіки шести нових земель призвів до падіння виробництва, безробіття, зниження рівня життя. До того ж у 1992-1993 pp. Німеччина була охоплена світовою економічною кризою. Становище почало покращуватися лише в 1994 р. З 1996 р. уряд Г Коля розробив програму реформ до 2000 p., що передбачали зменшення державних видатків, відмову від державного регулювання, підтримку приватного бізнесу. У вересні 1998 р. федеральним канцлером став соціал-демократ Герхард Шрьодер, а весною 1999 р. федеральним президентом ФРН став Й. Pay. На порозі XXI ст. економіка Німеччини переживає кризові явища, в 1999 р. зафіксовано падіння ВВП на 0,4%, повільно відбувається реформування ринку робочої сили. Негативно позначилися на німецькій економіці фінансові кризи в країнах Південно-Східної Азії та Росії. Уряд Г Шрьодера зробив спробу податкової реформи та реформу системи оплати праці. Для стимулювання економічного розвитку уряду довелося здійснити низку непопулярних реформ. 22 жовтня 2002 р. бундестаг вдруге обрав Г. Шрьодера головою уряду ФРН.

У зовнішній політиці Німеччина є провідним учасником Європейського Союзу, член НАТО, приділяє важливе значення розвитку відносин з країнами Східної Європи, особливо з Росією. В Югославській кризі навесні 1999 р. Німеччина підтримала воєнні акції НАТО, але не взяла участі у війні США проти Іраку в 2003 р.

Опорні методичні матеріали

I. Федеральні канцлери ФРН

1949-1963 pp. — Конрад Аденауер

1963-1966 pp. — Людвіг Ерхард

1966-1969 pp. - К.Г. Кізінгер

1969-1974 pp. - Віллі Брандт

1974-1982 pp. - Гельмут Шмідт

1982-1998 pp. - Гельмут Коль

1998-2005 pp. - Герхард Шрьодер

2005 — до теперішнього часу — Ангела Меркель

II. Федеральні президенти ФРН
1949-1959 pp.-Т. Хейс
1954-1969 pp. - Г. Любке
1969-1974 pp. - Г. Хайнеман
1974-1979 pp. - В. Шеєль
1979-1984 pp. - К. Карстенс
1984-1994 pp. — Р. фон Вайцзеккер
1994-1999 pp. - Р. Герцог
1999 — до теперішнього часу — Й. Pay