Всесвітня історія

3.4.4. Японія

Після капітуляції 2 вересня 1945 p. територія Японії була окупована американськими військами. До 1952 р. політичне й економічне життя країни визначалося американською окупаційною владою. Головнокомандуючому союзницькими окупаційними силами були підпорядковані урядовий апарат, усі політичні інститути, включаючи імператора.

У жовтні-листопаді 1945 р. було видано низку декретів, спрямованих на демократизацію та демілітаризацію країни. Дозволялася діяльність політичних партій, вводилися основні громадянські свободи. Було проголошено загальне виборче право, прийнято закон про профспілки, який надавав право на колективні договори і страйки.

З метою демілітаризації країни всі збройні сили були демобілізовані, мілітаристські організації розпущено, а військові установи і таємна поліція — ліквідовано. Була проведена чистка державних установ і політичних організацій від воєнно-фашистських елементів.

В економічній сфері в жовтні 1946 р. було проведено демократичну аграрну реформу, що ліквідувала поміщицьке землеволодіння.

З´явився значний прошарок дрібних землевласників. У вересні 1946 р. були розпущені найбільші монополії (дзайбацу) — «Міцуї», «Міцубіши» та інші, а з 1947 р. заборонялося створення нових монополістичних об´єднань. Це створювало передумови для перебудови всієї системи великого японського капіталу на більш сучасних засадах і демократизації сфери підприємництва. У соціальній сфері було введено в 1947 р. нове трудове законодавство, що гарантувало 8-годинний робочий день, щорічну відпустку, охорону праці жінок і підлітків. Було проведено реформу системи освіти — встановлено 9-річний термін обов´язкового безплатного навчання.

З травня 1947 р. набрала чинності нова конституція Японії. Вона проголосила суверенну владу народу, але зберегла інститут імператора як «символу держави та єдності нації». Імператор навіть формально не є главою держави. Вищим законодавчим органом держави є двопалатний парламент. Палата представників обирається на 4 роки, а палата радників — на 6 років. Уряд формується парламентом і відповідальний перед ним. Конституція закріплює рівність громадян перед законом, демократичні права, свободи та відмову від війни.

У внутрішній політиці головне завдання уряду полягало у відродженні національної економіки. У 1946 р. промислове виробництво становило лише 14%, а зарплата — 13% від довоєнного рівня. У країні нараховувалося близько 10 млн безробітних, панувала інфляція. Виходу з кризи заважав статус окупованої країни.

Міжнародна конференція в Сан-Франциско 4-8 вересня 1951 р. завершилася підписанням з Японією мирного договору та американо-японського Договору про безпеку. Згідно з договорами визначався повний суверенітет Японії в межах території, припинявся стан війни, Японія визнавала незалежність Кореї та відмовлялася від претензій на низку територій. Американські війська залишалися в Японії на невизначений термін, їм надавалось право екстериторіальності.

Встановлення національного суверенітету над внутрішньою і зовнішньою політикою та союзницькі відносини з СІЛА створювали додаткові сприятливі умови для економічного зростання. Уже в 1952 р. уряд С. Йосіди досягнув довоєнного рівня промислового виробництва і перевершив його у сільському господарстві. З 1952 р. в Японії почалося тривале і бурхливе економічне зростання, що отримало назву «економічного дива».

Упродовж 1952-1970 pp. середньорічні темпи приросту промислового виробництва становили 15,2% (у ФРН, Італії — 7,4%, СІЛА — 4%). Створювалися найсучасніші галузі виробництва — металургія, автомобіле-, судно- та приладобудування, хімічна промисловість, електроенергетика. Японія стала світовим лідером у виробництві електро- та радіотехнічних товарів. її питома вага в економіці країн капіталістичного світу в 1970 р. становила 10,1%. Щорічний приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) становив 11%, що в 2-3 рази перевищувало показники західних держав. У 1968 р. Японія за цим показником вийшла на друге місце після США. Промислові інвестиції зростали в 2,6 рази швидше, ніж у країнах Західної Європи, та в 4 рази швидше, ніж у США. Японія практично змогла обійтися без великих іноземних капіталовкладень.

«Економічному диву» сприяли традиційні ідеали та прагнення японського народу, вміло скеровані владою в русло ефективного розвитку. Успішний економічний розвиток Японії досягнутий самовідданою й організованою працею японців, випуском продукції найвищих світових стандартів.

Швидкому економічному зростанню допомагали і зовнішні чинники — доступ до американських кредитів і західних технологічних розробок. Японія у порівнянні з іншими державами не несла істотних витрат на оборону. До 1988 р. її видатки на «сили оборони» не перевищували 1% ВВП. В окремі періоди японську промисловість суттєво підтримували воєнні замовлення США.

Розвиток японської економіки був перерваний енергетичною кризою 1974-1975 pp. Лише за 1974 р. ціни на нафту зросли в 4 рази. Багато компаній через зростання собівартості їх продукції опинилися на межі банкрутства. З метою зменшення енергосиро-винної залежності країни уряд розпочав створення наукомістсь-ких виробництв з енерго- та металозберігаючими технологіями. За обсягом капіталовкладень у сферу конкретних технологій та експериментальних досліджень Японія вийшла на друге місце (після США) у світі. Уже в середині 80-х pp. Японія швидко перетворилася на одного з лідерів науково-технічного прогресу. За період 1973-1987 pp. промислове виробництво зросло більш як на 70%, на 17% скоротилося споживання промисловістю сировини і матеріалів.

Наприкінці 80-х pp. Японія випередила США за обсягом ВВП на душу населення, вийшла на перше місце у світі за промисловим експортом, золотовалютними запасами, стала найбільшим кредитором у світі. Зросла її частка у багатьох видах виробництва, особливо технічно складних. Почалося зростання японських інвестицій за кордоном, у тому числі в США і Західній Європі. Японське виробництво за кордоном перевищує 20% загальнонаціонального промислового виробництва. У 90-х pp. виникли певні труднощі у розвитку внутрішнього виробництва. Після підвищення курсу єни відносно долара в Японії подорожчали товари і робоча сила, підвищилася собівартість і знизилася конкурентоспроможність японської продукції. Активна інтеграція Японії в світову економіку спричинила кризу ефективної раніше моделі економічного розвитку, але ще не вичерпала до кінця її можливості.

У політичному житті післявоєнної Японії домінувала Ліберально-демократична партія (ЛДП). Вона до початку 90-х pp. монопольно формувала урядові кабінети. ЛДП проголосила себе «народною партією», що прагне до «побудови держави, добробуту». У центрі її уваги традиційно знаходилися проблеми економічного розвитку. Поряд із цим уряди намагалися відродити військову могутність Японії, переглянувши 9-у статтю Конституції. У зовнішньополітичній сфері Японія перетворилася на союзника США і не прагнула відігравати самостійної політичної ролі у світових справах. У 1960 р. був укладений з США новий Договір про взаємні співробітництва та гарантії безпеки. Він закріпив за США право тримати військові сили на території Японії. У 1968 р. уряд Е. Сато проголосив політичну диктатуру «трьох без´ядерних принципів»: не виробляти, не ввозити, не зберігати ядерну зброю.У роки «холодної війни» Японія дотримувалася так званої «економічної дипломатії»: перебуваючи під захистом США, всі зовнішньополітичні зусилля вона зосереджувала на економічному розвитку, який піднімав вплив держави у світі.

У 60-х pp. Японія розвивала відносини з країнами Східної та Південно-Східної Азії, змінюючи свій вплив у регіоні. У 70-х pp. були налагоджені стосунки з Китаєм. Почали швидко розвиватися економічні зв´язки між двома країнами. Відносини з СРСР розвивалися з великими труднощами, зумовленими проблемою «північних територій» — південної частини Курильських островів, що відійшли до СРСР у 1945 р. Мирний договір між державами так і не було укладено.

У 90-х pp. у політичному житті Японії відбувалося перегрупування сил.У1993 р. у ЛДП відбувся розкол і партія втратила владу. У 1994 р. опозиційні сили створили Партію нового прогресу (Сен-сіто), яка мала 1/3 місць у палаті представників. Японія отримала можливість створити двопалатну систему.