Всесвітня історія

3.6. Країни Центральної та Південно-Східної Європи у другій половині XX ст.

У результаті перемоги над фашизмом у Другій світовій війні в країнах Східної і Південно-Східної Європи склалася нова політична ситуація.

1. Разом з фашистами були вигнані і всі їхні прибічники, серед яких було багато підприємців, їхня власність була конфіскована і таким чином значно зріс державний сектор в економіці.

2. У боротьбі за визволення своєї країни, за незалежність і демократичні свободи, виникли Народні фронти, де об´єдналися комуністичні, соціал-демократичні та ліберальні політичні сили. У більшості країн виникли також коаліційні уряди з партій, представлених у Народних фронтах.

3. Радянська армія, що знаходилася на території Східної Європи, істотним чином впливала на політичну ситуацію, забезпечуючи могутню підтримку прокомуністичним силам у цих країнах. Навіть там, де комуністи спочатку не мали переваги в парламенті (Польща, Угорщина), вони завдяки радянському тиску контролювали найбільш важливі пости міністрів внутрішніх справ, державної безпеки, збройних сил.

Східноєвропейські комуністичні партії розглядали перспективи розвитку своїх країн у напрямі побудови соціалістичного ладу особливим шляхом — шляхом так званої «народної демократії». Під «народною демократією» вони розуміли такий шлях, який би забезпечив, минувши диктатуру пролетаріату, розвиток традиційних для Східної Європи політичних інститутів, економічної системи до соціалізму. Соціал-демократи, підтримуючи соціалістичну орієнтацію, виступали за поступові еволюційні перетворення та збереження багатоукладної економіки.

Однак під тиском СРСР у Східній Європі почався форсований перехід до соціалістичних перетворень. Відбувалася прискорена націоналізація великої та середньої промисловості, здійснювалися репресії проти партій — союзників комуністів по Народному фронтові. У 1947 р. на нараді комуністичних і робітничих партій радянське керівництво в особі А. Жданова і Г. Маленкова зажадало від «братніх» партій здійснення повної націоналізації, ліквідації коаліційних урядів, ліберальних і соціал-демократичних партій. Новий орган, який був утворений на нараді — Інформбюро — вимагав взяти радянський зразок побудови соціалізму як єдино можливий.

Радянські служби здійснювали координацію репресій, що розпочалися у східноєвропейських країнах. Серед репресованих були керівники партії дрібних господарів (Угорщина), націонал-цара-нистської партії (Румунія), Болгарського землеробського народного союзу та інших політичних сил.

Радянський тиск на східноєвропейські країни ще більше посилився після конфлікту між СРСР та Югославією. Відносини загострилися внаслідок того, що керівництво Югославії прагнуло будувати соціалізм своїм шляхом і провадило самостійний курс у зовнішній політиці. У1948 р. Інформбюро звинуватило керівників Комуністичної партії Югославії у відступі від марксизму-ленінізму і буржуазному націоналізмі, вимагало замінити керівництво партії. У 1949 р. Інформбюро назвало югославське керівництво «бандою шпигунів і вбивць».

Одночасно сталінська модель розвитку остаточно утвердилася у Східній Європі. На вимогу «вождя народів» Г. Димитров у своїй доповіді наУ з´їзді болгарських комуністів (грудень 1948 р.) заявив, що народна демократія і радянський лад є різними формами диктатури пролетаріату. Диктатура пролетаріату тепер мала стати обов´язковою для всіх східноєвропейських країн. Спроби ухилитися від безумовного наслідування радянського досвіду розглядалися як націоналістичний ухил. У результаті серед партійно-державного керівництва країн народної демократії була репресована значна частина відомих діячів (В. Гомулка, Г Гусак, Р. Сланський, Т. Костов, Л. Патрашкану та ін.).

У східноєвропейських країнах почалося форсоване здійснення індустріалізації та колективізації. Формувався культ власних «вождів» (В.Червенков, Е. Ходжа, К. Готвальд та ін.). Однак нав´язана радянською стороною сталінська модель не могла бути життєздатною у цих країнах. До того ж у самому СРСР з 1953 р. розпочалися хрущовські реформи.

Перша серйозна криза у Східній Європі виникла в 1956 р. в Угорщині. 23 жовтня 1956 р. у Будапешті відбулася масова демонстрація, учасники якої, переважно студенти, вимагали демократичних перетворень у країні і протестували проти радянського диктату. Хоч демонстрація була придушена за допомогою радянських військ, вона призвела до політичної кризи в угорському керівництві. Був сформований новий уряд на чолі з І. Надем, прихильником демократичних реформ. І. Надь дозволив відновити діяльність раніше існуючих політичних партій, а 1 листопада оголосив про вихід Угорщини з Організації Варшавського Договору і перетворення її на нейтральну країну.

Радянський Союз, стурбований таким розвитком подій в Угорщині, вирішив силою придушити демократичні перетворення. Радянські війська ввійшли до Будапешту та інших міст Угорщини. Уряд І. Надя був повалений. Одночасно було утворено так званий «революційний робітничо-селянський» уряд на чолі з Я. Кадаром. І. Надь, звинувачений у державній зраді, був страчений.

У 1968-1969 pp. криза виникла в Чехословаччині. У січні 1968 р. у результаті провалу політичного курсу керівництва чехословацької компартії на чолі з А. Новотним він був знятий зі своєї посади. До влади прийшли реформатори на чолі з О. Дубчеком, які висунули програму оновлення чехословацького суспільства під гаслом запровадження «соціалізму з людським обличчям». Програма передбачала глибокі економічні перетворення і зміни в політичній системі: компартія повинна була відмовитися від політичного диктату, будувати свої відносини з іншими партіями на рівноправній основі, країна мала перетворитися на федерацію Чехії та Словаччини.

Радянський Союз вважав політику нового керівництва Чехо-словаччини «підривом основ соціалістичної співдружності». У ніч з 20 на 21 серпня війська СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР перейшли кордон Чехословаччини. Керівництво «братньої» компартії на чолі з О. Дубчеком було заарештоване. Новим першим секретарем ЦК Компартії Чехословаччини під радянським тиском було призначено Г. Гусака. Реформи були припинені.

І все ж в устрої більшості східноєвропейських країн існували деякі відмінності від СРСР. Наприклад, кооперативи тут створювалися на основі економічних стимулів з урахуванням внесеного земельного паю. У Польщі та Югославії взагалі переважало індивідуальне селянське господарство. Крім того, зберігалося дрібне приватне виробництво, торгівля і приватний сектор у сфері послуг. Державним підприємствам надавалася певна самостійність у вирішенні виробничих питань, робітники мали більшу матеріальну зацікавленість у результатах своєї праці.

У 70-80-х pp. економічне становище більшості східноєвропейських країн погіршилося. Господарство вже не могло далі розвиватися екстенсивним шляхом, зростала заборгованість державам Заходу та СРСР.

У 1985 р. в результаті розпочатої в СРСР перебудови радянське керівництво відмовилося від політики придушення опозиційних рухів у Східній Європі. Демократичні перетворення, що наростали в Радянському Союзі, прискорили крах комуністичних режимів у сусідніх країнах.

У Польщі на пленумі ЦК Польської об´єднаної робітничої партії (ПОРП) (грудень 1988 — січень 1989 pp.) було вирішено оголосити перехід до політичного плюралізму. На «круглому столі», що відбувався за участю ПОРП і опозиції, була досягнута угода про проведення виборів у парламент на багатопартійній основі. У результаті виборів опозиція отримала більшість у сенаті і сформувала уряд на чолі з Т. Мазовецьким. Президентом було обрано лідера ПОРП В. Ярузельського.

З 1 січня 1990 р. у країні почалося здійснення економічної реформи, розробленої міністром фінансів Л. Бальцеровичем, відомої під назвою «шокова терапія». Метою реформи був перехід до ринкової економіки. Ліквідовувався контроль над цінами, скорочувалася інфляція, заморожувалася заробітна плата. Реформа призвела до значного падіння рівня життя населення, однак за короткий строк допомогла стабілізувати ринок.

У 1990 р. ПОРП припинила своє існування, залишки її членів створили соціал-демократичну партію. На всенародних виборах президента у грудні 1990 р. переміг лідер «Солідарності» Л. Валенса.

В Угорщині у 1988 р. змінилося керівництво правлячої комуністичної партії. Нові лідери виступили з ініціативою проведення «круглого столу» з опозиційними партіями.У 1989 р. реформатори створили замість комуністичної соціалістичну партію. Однак на перших демократичних виборах, що відбулися навесні 1990 p., перемогу отримали їхні політичні опоненти — Угорський демократичний форум. Був сформований новий уряд на чолі з лідером цієї партії Й. Анталлом. Президентом обрано лідера іншої опозиційної партії — А. Гьонца.

Соціально-економічні перетворення, що відбулися в Угорщині, були аналогічні польським. Перехід від планової, централізованої економіки супроводжувався погіршенням життєвого рівня населення, зростанням безробіття, соціальною напругою в суспільстві.

У НДР політична криза загострилася внаслідок відкриття Угорщиною восени 1989 р. кордону з Австрією, через який до ФРН стали переселятися тисячі німців. У жовтні 1989 p. E. Хонеккер був звільнений з усіх своїх постів, до керівництва правлячою Соціалістичної єдиною партією Німеччини (СЄПН) прийшли реформатори. Партія проголосила про свій перехід на соціал-демократичні позиції. У результаті активізації опозиційного руху було відкрито кордон НДР із Західним Берліном, зруйновано Берлінську стіну.

На перших демократичних виборах у березні 1990 р. перемогу отримала опозиція колишніх комуністів. Розпочалася підготовка до об´єднання Німеччини. 1 липня 1990 р. НДР і ФРН об´єдналися в економічний, соціальний і валютний союз. На території НДР були створені 6 нових федеральних земель. 12 вересня 1990 р. у Москві міністри закордонних справ СРСР, СІЛА, Великобританії, Франції, ФРН та НДР уклали Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. Після цього 3 жовтня 1990 р. НДР увійшла до складу ФРН.

У Чехословаччині 17 листопада 1989 р. відбулася студентська демонстрація, яка поклала початок так званій «оксамитовій» революції. Опозиція створила «Громадянський форум», який активізував боротьбу проти комуністичної системи.

У грудні 1989 р. на з´їзді компартії перемогли реформатори. У результаті демократичних перетворень, здійснених за короткий строк, до влади в країні прийшла опозиція. Президентом став лідер «Громадянського форуму» В. Гавел, головою Федеральних зборів О. Дубчек. 1 січня 1993 р. на місціЧехословаччини виникло дві держави — Чехія та Словаччина.

У Болгарії в результаті політичної кризи, викликаної погіршенням економічного становища та масовими втечами до Туреччини тюркомовного населення, у листопаді 1989 р. генеральний секретар Болгарської комуністичної партії Т. Живков був знятий з усіх керівних постів. До влади у правлячій партії прийшли реформатори.

Одночасно виникли могутні опозиційні сили, серед яких першість належала Союзу демократичних сил (СДС).У серпні 1990 р. президентом країни було обрано лідера СДС Ж. Желєва, у грудні того ж року завершено формування коаліційного уряду, до складу якого ввійшли опозиціонери і колишні комуністи.

У Румунії, де існував найбільш жорстокий тоталітарний режим Н.Чаушеску, революція супроводжувалася кровопролиттям. 22 грудня 1989 р. відбулося повстання проти диктатури, для придушення якого служба безпеки Н.Чаушеску — секурітате — застосувала збройну силу. Однак на бік повстанців перейшло кілька армійських підрозділів. У результаті перемоги повстанців диктатура Чаушеску була повалена, а сам диктатор та його дружина страчені.

Влада опинилася в руках Фронту національного порятунку (ФНП) на чолі з І. Ілієску, який оголосив про ліквідацію всіх державних структур, що існували в часи диктатури, зокрема комуністичної партії.

На виборах до парламенту, що відбулися у травні 1990 p., переконливу перемогу здобув ФНП. Президентом країни було обрано І. Ілієску. Одночасно в Румунії активізувалися так звані «історичні» партії, відновлені з докомуністичного періоду — Націонал-царанистська та Націонал-ліберальна. Економічне становище Румунії, яка в часи диктатури Н. Чаушеску опинилася за рівнем життя населення на одному з останніх місць у Європі, залишалося складним. Зростало безробіття, інфляція, підвищувалися ціни.

Таким чином, у результаті демократичних революцій 1989— 1990 pp. у країнах Східної Європи були повалені комуністичні режими. Нові політичні сили, що прийшли до влади, розпочали курс на ринкові реформи й утвердження парламентської демократії. Припинили своє існування Організація Варшавського Договору та Рада Економічної Взаємодопомоги.

Однак реформи у «посткомуністичних» країнах відбувалися з труднощами. Розпочата приватизація вимагала тривалого часу. Закриття або перепрофілювання збиткових підприємств збільшувало безробіття. У більшості підприємств, що раніше орієнтувалися на постачання своєї продукції до Радянського Союзу, виникли проблеми зі збутом своїх товарів на Заході. У низці країн посилилися міжнаціональні суперечності, зростала соціальна напруга.