Історичне джерелознавство

1.4. Джерелознавча термінологія

Одним із основних теоретичних завдань будь-якої науки є впорядкування системи понять і термінів, якими дана наука оперує. Упорядкована система термінів передбачає перегляд існуючих понять, вилучення застарілих, що суперечать досягненням науки, та впровадження нових, які відображають її новітні тенденції. Впорядкована термінологія є однією з ознак динамічного розвитку науки, критерієм оцінки її стану.

Слід зазначити, що сучасна українська історична наука та історичне джерелознавство надають першорядного значення проблемі впорядкування термінології. Свідченням цього може слугувати і той факт, що протягом останніх років в Україні вийшло більше понятійно-термінологічних довідників з різних галузей історичної науки, ніж за весь період радянської історіографії. Важливим кроком на шляху оновлення термінологічного інструментарію стало видання довідника з джерелознавства історії України (1998 p.), підготовленого кафедрою архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, а також посібника "Історична наука: термінологічний та понятійний довідник" (Київ, 2000).

Питання впорядкування джерелознавчого понятійно-термінологічного апарату залишається актуальним для сучасного українського джерелознавства. Особливу увагу дослідники приділяють вивченню досвіду технічних, природничих, суспільних та гуманітарних наук, що мають добре впорядковану термінологію, розробці власних засобів і методів систематизації та визначення джерелознавчих понять і термінів.

Перш ніж вести мову про упорядкування термінології, необхідно з´ясувати, які ознаки вказують на недостатню її систематизованість, а саме: коли одним і тим самим словом або трупою слів позначаються поняття, що мають різне смислове значення, коли до одного й того ж поняття застосовуються різні терміни; коли деякі поняття взагалі не мають термінів. Це призводить до того, що терміни втрачають своє справжнє значення, тоді як сутність терміну полягає в тому, що він повинен мати чітке означення незалежно від контексту. Багатозначність наукових термінів заважає визначенню необхідних науці понять, ускладнює її розвиток, взаєморозуміння дослідників, викликає термінологічну плутанину.

Внаслідок недостатнього розвитку методології і теорії сучасної історичної науки в Україні, в тому числі й проблем оперування понятійно-термінологічним апаратом, відбувається процес створення і введення до наукового обігу нових, недостатньо теоретично обґрунтованих і практично необхідних термінів, які лише ускладнюють розуміння основних тез та положень, що розглядаються в історично-джерелознавчому дослідженні. Яскравий приклад термінологічної плутанини можна спостерігати в монографічному дослідженні А. Бойка, який, ґрунтовно і всебічно вивчивши документальні джерела з історії Південної України останньої чверті XVIII ст., водночас не впорався з їхньою класифікацією, що й призвело до появи нової термінології. Зокрема, дослідник виділив генеральну, потенційну, регламентовану, реальну, актуалізовану джерельну базу і реконструйований комплекс документів. Цим він заплутав не лише читачів, а й самого себе, оскільки спочатку весь масив документальних джерел поділив на регламентовану та реальну джерельну базу, а потім реальну джерельну базу поділив на регламентовану і нерегламентовану. Що ж стосується реконструйованого комплексу документів, то, на його думку, це цілком реальні документи, що зберігаються у різних архівосховищах. Якби вчений скористався досвідом попередніх поколінь джерелознавців, подібних недоречностей, безперечно, можна було б уникнути. Адже, насправді, йому вдалося реконструювати склад і структуру тих комплексів документальних джерел, які мали бути створені протягом останньої чверті XVIII ст. і виявити серед них ті, що збереглися до нашого часу. Таким чином, у даному випадку йдеться про прогалини у джерельній базі, про втрату величезних джерельних комплексів, адже дослідник дійшов висновку, що на сьогодні збереглося лише 1—2% документів, що були створені (або мали бути створені)9. Що ж до використання термінів "актуалізована" і "потенційна", то їх слід уживати тоді, коли йдеться про структуру джерельної інформації, яка дійсно поділяється на актуалізовану і потенційну. Говорячи ж про джерельну базу, історики вживають такі терміни, як повна Й неповна, широка й вузька, достатньо або недостатньо досліджена, виявлена, збережена тощо. Класифікуючи (групуючи) окремі джерельні комплекси, необхідно також використовувати усталену термінологію, тим більше коли йдеться не про нові різновиди джерел, у тому числі й документальних, а про ті, що вже давно вивчаються й використовуються дослідниками.

Хаотичність термінології виникає унаслідок двох причин: розвитку самої науки (об´єктивна причина) та неправильної побудови і застосування термінів (суб´єктивна причина). Поширеною є думка про те, що однією з вад історичної науки є неусвідомлене вживання одних і тих же слів одними й тими ж ученими в різних значеннях, ігнорування досвіду своїх попередників. На необхідність систематичного впорядкування понятійно-термінологічного апарату історичного джерелознавства неодноразово звертали увагу українські джерелознавці В. Стрельський, М. Варшавчик, М. Ковальський та ін.

Упорядкована термінологія передбачає, що терміни й визначення розглядаються в єдності один з одним. Упорядкована система термінів передбачає перегляд понять, що вживаються наукою, вона ніби підсумовує певний етап розвитку науки.

Упорядкування джерелознавчої термінології — тривалий і складний процес, що відбувається по етапах. Найважливіший з них — складання переліку термінологічних понять, до якого мають входити всі терміни — синоніми, антоніми, з їхніми розгалуженнями, зі вказівкою галузей їхнього застосування, з посиланнями на джерела. У переліку важливо розкрити етимологію термінів, їхнє походження та функціонування. Перелік дає можливість чітко виявити суперечності існуючої термінології, і є передумовою переходу до наступного важливого етапу — складання нормативного термінологічного словника. Це одне з першочергових завдань сучасного українського джерелознавства.

Спираючись на відповідний досвід у термінології технічних наук, можна класифікувати терміни за ознакою орієнтації на три групи: терміни, що правильно орієнтують (їхнє буквальне значення відповідає науковому значенню, наприклад, архівознавство, джерелознавство тощо); нейтральні терміни (слова іншомовного походження, переклад яких відповідає науковому значенню, наприклад, нумізматика, сфрагістика, геральдика тощо); терміни, що неправильно орієнтують (їхнє буквальне значення не відповідає науковому — археографія, допоміжні дисципліни тощо). Терміни усіх трьох груп матимуть право на існування, якщо вони стануть загальновизнаними, вживатимуться до чітко визначених понять і не матимуть численних синонімів. Введення до наукового обігу нових джерелознавчих термінів має бути достатньою мірою теоретично обґрунтованим. Відомо, що сьогодні існує значна кількість різних визначень "джерелознавства", "історичного джерела", "джерелознавчої критики" тощо.

Чимало плутанини трапляється у вживанні таких термінів, як "документ", "архівний документ", "національний архівний фонд" тощо. Регламентація термінології — тривалий і складний процес, проте він дає можливість знайти спільні підходи до узгодженого вживання термінів. Наприклад, у ході підготовки підручника "Архівознавство" було вироблено тлумачення терміну "архівний документ". Автори визначилися, що це документ, незалежно від його виду як матеріального носія інформації, місця і часу його створення, форми власності на нього, що, як правило, припинив виконувати функції, задля яких був створений, але зберігається чи підлягає зберіганню з огляду на свою значимість для особи, суспільства чи держави або має цінність для власника. Архівний документ, наукова та історико-культурна цінність якого визнана відповідною експертизою і який зареєстрований як складова Національного архівного фонду, розглядається як документ цього фонду. Дискусії навколо термінології будуть продуктивними, якщо вони завершуватимуться відповідними домовленостями фахівців.

Чимало дискусій ведеться з приводу поняття "історичні дисципліни". Як приклад можна навести терміни, що використовуються для позначення поняття "історичне джерело" — пам´ятка, свідоцтво про минуле, історичні рештки, документ минулого і навіть усе, що містить інформацію про минуле. Зрозуміло, що більшість істориків усвідомлюють значення історичного джерела для вивчення свого предмета. Проте нерідко вони не приділяють належної уваги підбору джерелознавчої термінології. Джерелознавець має точно визначити поняття та його сутність. А вона полягає в тому, що історичне джерело — це носій історичної інформації. На нашу думку, введення терміна "носій інформації про минуле" для позначення поняття "історичне джерело" є цілком закономірним і відповідає сучасному розвиткові понятійно-термінологічної системи джерелознавства.

Теоретично обґрунтованим слід вважати й уведення терміна "галузь історичних знань" стосовно таких наук, як архівознавство, джерелознавство, історіографія, археографія у працях О. Пронштейна, М. Варшавчика, Я. Калакури. Зрештою, правильність вибору того чи іншого терміна завжди перевіряється практикою подальшого розвитку історичної науки в цілому та історичного джерелознавства зокрема.