Історичне джерелознавство

2.2. Джерелознавство в системі історичної науки

Розумінню місця джерелознавства в структурі історичних знань сприяє встановлення його зв´язків з іншими підсистемами історичної науки: всесвітньою історією, історією окремих регіонів, країн, епох, різних сфер суспільного розвитку, а також із суміжними галузями. Найтісніше воно пов´язане з історіографією (історією історичної науки), предмет якої складають закономірності формування й розвитку наукових історичних знань та їхнє функціонування в системі соціально-пізнавальної інформації.

Зв´язки джерелознавства та історіографії багатосторонні. Джерелознавство як галузь історичних знань має власну історіографію, що вивчає історію свого розвитку. Ця історія — невід´ємна частина розвитку історичної науки в цілому. Історіографія джерелознавства вирішує триєдине завдання, відповідаючи на такі питання: які джерелознавчі проблеми вивчені з достатньою повнотою відповідно до сучасного рівня розвитку науки; які проблеми досліджені частково або неповно; які аспекти не вивчалися зовсім, хоча в їх розробці є нагальна потреба.

Водночас джерелознавство дає багато відомостей для історіографії, оскільки вона, як наука історична, спирається на свої джерела — історіографічні. Незважаючи на їхню специфіку, джерела з історіографії вивчаються на тих самих методологічних засадах, що й інші комплекси джерел. Щоб дослідити стан історичної науки на певному етапі її розвитку, оцінити роботу того чи іншого історика історіограф застосовує джерелознавчі засоби перевірки повноти, достовірності використаних у працях історика джерел, тобто встановлює наукову цінність цих праць.

Чимало спільного у джерелознавства з архівознавством. Джерелознавчі методи в архівознавстві застосовуються з метою упорядкування архівних документів (визначення оригінальності джерела, часу й місця його створення тощо), експертизи їхньої наукової цінності, класифікації і т. ін. Поряд з цим історики користуються розробленими архівознавством методами пошуку та виявлення історичних джерел. Надзвичайно важливою для історичної науки в цілому та джерелознавства зокрема є практика діяльності архівістів щодо збирання, упорядкування та використання документальної бази архівів.

Тісно пов´язане джерелознавство і з археографією,— наукою, що розробляє теорію та методику публікації джерел. Вся текстологічна робота археографа (атрибуція та коментування тексту, необхідні для його правильного тлумачення тощо) має джерелознавчий характер. Водночас дослідникові, який використовує опубліковані джерела, необхідно знати принципи археографії, оскільки, використовуючи джерела, цитуючи їх, посилаючись на них, формуючи науково-довідковий апарат, він виступає як археограф. Джерелознавці та археографи плідно співпрацюють над підготовкою документальних матеріалів до видання, розробкою типології публікацій та визначенням чітких критеріїв їх відбору й оцінки.

Введення до наукового обігу фактів, зафіксованих в історичних джерелах, часто залежить від рівня та масштабів археографічних досліджень, що надає особливого значення археографії як галузі історичних знань. Нарешті, археографія забезпечує повноцінне видання джерел, що їх досліджують історики-документознавці, джерелознавці та спеціалісти інших галузей історичної науки.

Джерелознавство взаємодіє також з історичною географією, що вивчає історичні аспекти фізичної, економічної, політичної географії, історичну географію народонаселення, історичний взаємозв´язок природи і людини в минулому. Історична географія — галузь знань, що межує з історією та географією. Там, де вона виступає як галузь історичних знань, використовуються історичні джерела та джерелознавчі методи. Водночас застосування історико-географічного підходу дає змогу джерелознавцям встановити топологічну та ононімічну (історико-географічну) приналежність джерел, регіональні кордони їх функціонування, місце й умови їх виникнення.

Джерелознавство тісно співпрацює з археологією, етнографією, документознавством, музеєзнавством, кодикологією, бібліографією, іншими спеціальними галузями історичної науки, які використовують джерелознавчі методи, вивчаючи власні комплекси джерел (археологічні, етнографічні, музейні). Водночас практичні знання, нагромаджені цими галузями, використовуються джерелознавством у процесі розробки загальних методів дослідження різних видів джерел.

Таким чином, джерелознавство тісно взаємодіє з багатьма напрямами науки, на міждисциплінарному рівні, зокрема з бібліотекознавством, бібліографією, кодикологією, інформатикою тощо. Останнім часом вчені дедалі частіше використовують в історичних дослідженнях інтеграційні методики роботи з різними видами джерел, що взаємно збагачує методи як джерелознавства, так і інших галузей наук. Водночас у джерелознавстві відбувається і процес диференціації: з´являються нові методи досліджень історичних джерел з проблем історії окремих країн, народів, регіонів. Усе це свідчить про необхідність застосування системного підходу в джерелознавстві з метою встановлення його структурних компонентів та їхнього функціонування.