Історичне джерелознавство

3.2. Основні етапи існування історичного джерела

У сучасному джерелознавстві сформувалося поняття про два етапи існування історичного джерела — доджерельний і власне джерельний.

На першому етапі існування всі джерела виконують свої природні, або службові функції: культові споруди використовуються для поклоніння богам, повчальні твори — для виховання, закони — для утвердження певних суспільних взаємин, картини — для задоволення естетичних потреб тощо. Крім того, на цьому етапі існування пам´ятки минулого можуть не лише виконувати свої безпосередні функції, а й зазнавати значних зовнішніх впливів: переписувань, перебудов, реконструкції, руйнувань, реставрацій, фальсифікацій тощо. Все, що відбувається з пам´ятками на першому етапі, має надзвичайно важливе значення для їхнього подальшого існування і функціонування як власне джерела, тобто на другому етапі, коли вони потрапляють у поле зору істориків і вводяться до наукового обігу, стають частиною джерельної бази історичної науки. Чітке розуміння цього має значення у декількох аспектах.

По-перше, те, що джерело свого часу було доджерелом, дає змогу розглядати його як реальне явище, як феномен історичного процесу, як продукт культури. По-друге, в залежності від ролі, яку воно відігравало в минулому, значною мірою визначається його місце в джерельній базі. Чим суттєвішою була первинна соціальна функція джерела (вплив на подальші історичні події, процеси, явища, широта сфери дії тощо), тим вагомішим буде значення джерела як носія певних відомостей.

Надзвичайно важливим є розуміння того, що між до-джерельним і джерельним етапами існування джерела може проходити чимало часу. Наприклад, знаряддя праці первісної людини втратили своє первинне функціональне призначення із закінченням періоду кам´яного чи бронзового віку, а функцію історичного джерела почали виконувати лише у XVIII — XIX ст., коли почався інтенсивний розвиток історичної науки в цілому й археології зокрема, коли посилився суспільний інтерес до найдавніших періодів історії людства. Така категорія історичних решток, що вже втратили свою первинну функцію, але з різних причин не виявлені або не використовуються істориками в наукових дослідженнях, складає великий пласт потенційної джерельної інформації. її значення важко переоцінити, оскільки саме завдяки залученню ще не досліджених пам´яток минулого відбувається постійне поповнення джерельної бази історичної науки, а вона, своєю чергою, збагачується новими знаннями. Водночас існує значне коло пам´яток, які не втратили свого первинного призначення, але вже вивчаються і використовуються істориками з науковою метою. Наприклад, храми, монастирі, мистецькі та літературні твори за невеликим винятком продовжують виконувати своє первісне призначення. Чи, скажімо, Конституція України 1996 p., яка є діючим Основним законом незалежної Української держави, стала вже об´єктом дослідження істориків права, політологів, джерелознавців, тобто використовується як історичне джерело. Джерельна база поповнюється й за рахунок тих пам´яток, які народжуються сьогодні, на наших очах, у створенні яких наші сучасники беруть безпосередню участь.

На другому етапі існування пам´яток минулого, — як суто історичних джерел, поєднання об´єктивних і суб´єктивних факторів значною мірою впливає на рівень вивченості їх певних груп, окремих документів, на тлумачення змісту джерел тощо. Оскільки історія — суспільна наука, на її розвиток справляють неабиякий вплив пануюча у той чи інший історичний період суспільна ідеологія, рівень розвитку політичної системи, її демократизму або реакційності. В історії України відомо чимало періодів, коли історики були змушені вивчати різні групи джерел лише у межах великодержавної або комуністичної ідеології, що призводило до однобокого, спотвореного тлумачення відомостей, які містилися в джерелах, обмеження джерельної бази тощо. В періоди демократизації на істориків також можуть впливати різноманітні суспільно-політичні фактори. Цікаве спостереження про методику інтерпретації історичних джерел зробив відомий англійський історик початку XX ст. Т. Маколій, який справедливо зауважував, що кожен історик-віг намагався довести, начебто давнє англійське правління було майже республіканським, а кожен торі — що воно було майже деспотичним. При цьому вони доходили таких висновків, спираючись на одні й ті ж самі середньовічні хроніки. Це, так би мовити, суспільні (об´єктивні) обставини вивчення та використання історичних джерел.