Історичне джерелознавство

3.3. Об´єктивно-суб´єктивна природа джерела

Протиставлення "об´єктивного" і "суб´єктивного" є однією із найбільш складних і суперечливих проблем сучасної історичної науки . Досить часто побутує дум ка п ро те, що "об´єктивність" — неодмінно позитивна ознака будь-якого дослідження, а значить й історичного джерела, а "суб´єктивність" — якість негативна, оскільки виражає погляди й уявлення окремої особи — автора або дослідника історичного джерела. Насправді ж історичне джерело є носієм різнопланової інформації, що органічно поєднує у собі обидві якості. Вміння розрізняти їх, встановлювати взаємодії між ними, є однією з важливих складових процесу вивчення та використання джерел.

Об´єктивно-суб´єктивна природа історичного джерела є важливою не лише для джерелознавства, а й для історичної науки в цілому. Це зумовлено своєрідністю історичного пізнання, яке полягає в тому, що між об´єктом дослідження (історичною дійсністю) і суб´єктом дослідження (істориком) міститься історичне джерело — своєрідний банк даних про минуле.

Основною сутнісною ознакою історичного джерела є його здатність відображати реальні історичні події, явища і процеси. При цьому надзвичайно важливо з´ясувати взаємодію об´єктивного і суб´єктивного чинників формування історичних джерел. Кожне джерело суб´єктивне, оскільки воно є продуктом діяльності людини. З іншого боку, історичне джерело об´єктивне, оскільки воно здатне об´єктивно відображати історичну дійсність. Водночас джерело не тільки відображає факти минулого, а й само по собі є історичним фактом, частиною історичної дійсності.

Таке трактування природи історичного джерела дає можливість зрозуміти декілька важливих аспектів його сутності. Зміст джерела нерозривно пов´язаний з історичною дійсністю, діями людей. Джерело виникає у процесі реальної людської діяльності, яка формує певні уявлення, ідеї, судження, цінності тощо. Людська свідомість, культура, психіка є обов´язковими елементами творення джерела. Тому сучасне джерелознавство приділяє значну увагу виявленню й вивченню процесів взаємодії та взаємовпливу об´єктивних і суб´єктивних чинників, суспільних та особистих потреб, що проявляються у створенні й функціонуванні окремих джерел та їх комплексів у реальному історичному процесі.

Здатність історичного джерела відображати минуле не означає, що це відображення завжди достовірне, адекватне реальним подіям. Адже на авторів джерел значною мірою впливають різноманітні чинники суспільного й приватного життя, певна ідеологія та власний світогляд, особисте розуміння того, що відбувається. Крім того, окрема людина неспроможна охопити всі аспекти сучасних їй історичних реалій. Тому джерела можуть відображати ті чи інші події неповно, недостовірно, неправдиво. Проте це не зменшує значення джерел, оскільки для істориків важливим є встановлення причин саме такого відображення історичних подій, адже дійсність у джерелах відбивається через призму індивідуальної свідомості, людських почуттів. У цьому розумінні історичне джерело є втіленням реально існуючої єдності об´єктивного і суб´єктивного, суспільного і особистого.

Органічне поєднання об´єктивно-суб´єктивних чинників у історичному джерелі проявляється на всіх етапах його існування — у процесі створення та подальшого функціонування. Важливим для історика є з´ясування об´єктивних і суб´єктивних спонукальних мотивів створення будь-якої пам´ятки минулого. Які б сфери людської діяльності ми не розглядали, завжди існують певні суспільні потреби (об´єктивні чинники), що вимагають створення тих чи інших продуктів людської діяльності. Водночас кожен продукт створюється конкретною людиною або групою людей, які втілюють відповідну суспільну потребу, соціальне замовлення в ту чи іншу форму, відповідно до завдань або власних уявлень, бажань, рівня обдарованості, освіти, соціального статусу тощо (суб´єктивні чинники). Поєднання суспільних і особистих мотивів у процесі створення джерел характерне для кожного з них, незалежно від їхньої типологічно-видової приналежності. Як приклад можна згадати декілька видатних пам´яток минулого, що належать до різних груп джерел.

Відомо, що в процесі творення давньоукраїнської держави виникла суспільна потреба в оформленні писемного кодексу законів, які вже існували на той час у вигляді звичаєвого (неписаного) права. Однак утілення в життя цієї потреби у вигляді "Руської Правди" стало можливим лише з появою такого видатного політичного діяча й високоосвіченої людини, як Ярослав Мудрий, який вважається автором однієї з найдавніших її редакцій — "Правди Ярослава".

З розвитком держави виникала потреба у фіксуванні важливих історичних подій політичного, економічного й культурного життя суспільства. Однією з найперших форм фіксування минулого є запис подій за роками — літописання, хроніки. Однак, виконуючи певною мірою соціальне замовлення, дотримуючись загальноприйнятих норм літописного жанру, кожен літописець творив їх по-своєму. Це дало змогу історикам у величезних літописних зведеннях розрізнити твори кількох авторів — Нестора, Никона, Сильвестра, Мойсея та інших літописців.

У період міжусобиць і наростання зовнішньої загрози стала актуальною ідея цілісності Київської держави, спільних дій князів у боротьбі із завойовниками. Ця ідея знайшла втілення у видатному літературно-публіцистичному творі "Слово о полку Ігоревім". Хоча питання авторства цієї пам´ятки й досі залишається відкритим, загальновизнаним є те, що її автор був патріотом своєї землі, обізнаною з історією, високоосвіченою і талановитою людиною. "Слово" — це органічний вияв творчої наснаги автора та суспільної потреби держави.

Суспільні потреби можуть виражати не тільки загальні інтереси, а й інтереси окремих груп, осіб, що також об´єктивно впливають на створення джерел. Як приклад згадаємо законодавчі акти, що видавалися великими князями литовськими, польськими королями, російськими імператорами. Ці акти часто обмежували права українського народу, але об´єктивно виражали інтереси правлячих кіл цих країн, їхні уявлення про потреби власної держави. Існують значні масиви документів, що регламентують соціальний стан окремих прошарків, верств населення, суспільних інститутів, зокрема таких, як церква, освіта, різних сфер діяльності, професійних і виробничих об´єднань тощо. Безперечно, у процесі створення законів об´єктивні фактори мають надзвичайно велике значення, але те, яким чином будуть урегульовані ті чи інші взаємини, хто здобуде більше прав, привілеїв, коштів, пільг, тобто яким, власне, буде зміст документів, залежить значною мірою від особистих якостей осіб, причетних до їх укладання.

Таке ж саме поєднання суспільних і особистих потреб властиве Й для процесу створення речових, зображальних та інших видів джерел. Наприклад, будівництво храму, оздоблення його вишуканими фресками, мозаїкою можливе лише тоді, коли для цього існують певні об´єктивні та суб´єктивні умови — належний рівень економічного розвитку держави, культури, мистецької майстерності архітекторів, будівничих, художників тощо. Українські гетьмани, представники генеральної і полкової старшини, кошові отамани, інші заможні козаки своїм коштом будували церкви, школи, жертвували гроші на ремонтні роботи у храмах і монастирях. Цим вони задовольняли власні духовні потреби, підтримували християнську мораль, українську церкву, сприяли збереженню національної культури і самосвідомості українського народу. Пам´ятки такої подвижницької діяльності є цінним історичним джерелом.

Важливим для дослідження є розуміння того, що в процесі свого первинного функціонування історичні джерела зазнають різноманітних впливів, змін, утручань, які мають як об´єктивний, так і суб´єктивний характер. Саме від них залежить, наскільки повною була функціональна віддача того чи іншого продукту людської діяльності, як саме він був використаний окремою людиною або суспільством. Нерідко траплялося так, що пам´ятки минулого зазнавали значних ушкоджень, нищення внаслідок суто природних явищ, узагалі не пов´язаних з людською діяльністю,— повеней, пожеж, землетрусів, інших стихійних лих. Величезна кількість джерел з історії України була втрачена внаслідок ворожих навал, воєн, революцій та інших руйнівних проявів історичного минулого. Джерела гинуть повністю або частково й унаслідок недбалого ставлення до них, неосвіченості, байдужості до історії власного народу.

У результаті цілковитої або значної руйнації пам´ятки перестають функціонувати в історичному минулому. Саме історикам досить часто вдається повернути їх до життя, але на новому етапі існування і функціонування — власне джерельному. Це стає можливим завдяки тому, що найбільш суспільно значимі джерела навіть після знищення оригіналів продовжують існувати у вигляді копій (списків), описів, замальовок, споминів про них, уривків у інших джерелах тощо. Окрім згаданих, існують й інші причини цілковитої або часткової руйнації джерел. Це, зокрема, цілеспрямовані дії людей, що можуть викликатися як об´єктивними, так і суб´єктивними факторами: впливом певної ідеології, політичними мотивами, бажанням приховати якісь факти або показати їх у іншому світлі, особистими, сімейними інтересами тощо. Можна згадати безліч прикладів знищення унікальних пам´яток минулого як у світовій історії, так і в історії України. Йдеться про руйнації храмів, спалення ікон, книг, архівних документів та ін. Іноді автори власноруч спалювали свої щоденники, спогади, листи, політичні, публіцистичні та художні твори з огляду на можливе переслідування з боку каральних органів або через власне небажання залишити їх нащадкам.

Об´єктивно-суб´єктивні причини зумовлюють і фальсифікації пам´яток минулого, повні або часткові. До повних фальсифікацій належать найрізноманітніші підробки, а до часткових — інтерполяції, тобто фальсифіковані вставки до оригінальних документів, або вилучення їх частин. Суспільні інтереси, як правило, призводять до підробок офіційних документів, що регламентують взаємини держав, земель, суспільних станів, окремих осіб тощо. Особисті інтереси нерідко спонукають до фальсифікації не лише документальних джерел, що також є поширеним явищем, а й інших різновидів пам´яток — творів прикладного та образотворчого мистецтва, оповідних, історіографічних джерел тощо.

Як приклад можна згадати підробки документів, що стали поширеним явищем у період утвердження самодержавства та імперської ідеї в Московській державі. Цар, князі, бояри створювали фантастичні генеалогії та родоводи, що виводилися від Юлія Цезаря, Августа Й навіть від античних богів та героїв. З цією метою підроблялися розрядні книги, статейні списки, грамоти тощо. Чимало підробок пов´язані з рішеннями органів влади та умовами панування на захоплених землях. Наприклад, "Переяславським статтям" 1659 p., з метою їх підробки і фальсифікації, було дано назву "Статті Богдана Хмельницького з додатками". Насправді ж статті Богдана зникли, а залишилися лише "додатки" Юрія Хмельницького. Підроблялися документи і в інтересах представників окремих станів, зокрема православної церкви. Це підробні грамоти Андрія Боголюбського (1159 р.) про визнання незалежності Києво-Печерського монастиря від влади Київського митрополита, Льва Галицького про затвердження виключного права єпископського суду за монастирем Святого Миколая тощо. Підробки приватних актових документів про спадщину, розподіл майна, володіння становими привілеями — родоводами, гербами мали масовий характер. Не випадково однією з причин виникнення прикладної, а згодом історичної дипломатики (актового джерелознавства) стала потреба у розробці наукових методів встановлення і виявлення фальсифікацій документальних джерел. Великого поширення набула фальсифікація документів у період радянського тоталітаризму та масових репресій.

Таким чином, для істориків-джерелознавців надзвичайно важливим є вивчення всіх обставин функціонування історичних пам´яток на першому, доджерельному етапі, встановлення тих об´єктивно-суб´єктивних факторів, що впливали на них саме в цей період, коли в джерелах закладався масив інформації, який згодом може бути використаний істориками з науковою метою.

Водночас кожен історик, обираючи певну тему дослідження, завжди базується на власних наукових інтересах, уявленнях, поглядах, спостереженнях тощо. У процесі пошуку та вивчення історичних джерел історики використовують досвід своїх попередників, а також розробляють власні методики, класифікаційні схеми, визначення джерелознавчих понять, збагачують історичну науку в цілому й джерелознавство зокрема своїм індивідуальним баченням ролі та місця певних груп або окремих джерел у складі джерельної бази історичної науки. Надзвичайно важливим є з´ясування того, які саме об´єктивно-суб´єктивні фактори впливають на дослідника у процесі вивчення джерел та формулювання на їх основі певних наукових висновків, що можуть бути обґрунтованими або поверховими, такими, що наближають нас до правдивого трактування джерела або віддаляють від істини.