Історичне джерелознавство

4.1. Поняття класифікації джерел, її завдання і значення

Класифікація джерел об´єктивно зумовлюється двома головними функціями джерелознавства: евристичною й аналітичною. Евристична функція забезпечує пошук, виявлення джерел, орієнтацію в них (що особливо важливо, зважаючи на їхню різноманітність), вивчення сукупності певних груп історичних пам´яток, що стосуються окремих країн, регіонів або епох. Аналітична функція полягає у розробці методів аналізу історичних джерел, виявлення в них необхідної інформації, перевірки її достовірності.

Якщо розглядати джерельну базу історичного дослідження як систему носіїв інформації, сукупність об´єктів пізнання, то очевидною є необхідність поділу їх на певні класи і підкласи як неодмінної умови наукового аналізу кожного з них. У наукознавстві під "класом" розуміють певний ряд об´єктів чи явищ, що характеризуються спільними ознаками. Групування об´єктів за найбільш суттєвими ознаками або їх сукупністю називають природними класифікаціями. Цим вони відрізняються від "штучних" класифікацій, за основу яких беруться інші ознаки, зумовлені насамперед практичними цілями. Природні класифікації відносять до схем порівняно тривалого застосування в науці чи практичній діяльності.

Стосовно історичних джерел природні класифікації ґрунтуються на виявленні внутрішніх споріднених ознак, що утворюються в результаті дії закономірностей виникнення джерельних об´єктів. Штучні класифікації здійснюються за зовнішніми ознаками, що не відбивають якості об´єктів, але допомагають логічно впорядкувати ці об´єкти (папір, книги за алфавітом у бібліотеках, архівні фонди за номерами тощо).

На перший погляд може видатися, ніби класифікація зводиться до механічного групування джерел і що вона не має суттєвого значення для історика. Насправді, це винятково важлива і відповідальна процедура теоретико-методологічного і логічного характеру, один з дослідницьких методів, що має велике значення як для виявлення, вивчення і використання джерел, так і для організації наступної пізнавальної діяльності дослідника, опанування джерельною інформацією. Отже, особливість класифікації джерел як наукового методу полягає в тому, що вона стосується теорії і практики джерелознавства, охоплює основні етапи роботи з джерелами, ґрунтується на самій природі й характері джерел.

Сучасне джерелознавство розглядає класифікацію джерел як поділ всієї їх маси на групи за певною суттєвою спільною ознакою, характерною для кожної групи. Класифікаційна робота допомагає виявити в джерелах найбільш характерні ознаки, їх повторюваність, встановити певні закономірності й особливості утворення джерел і на цій основі обґрунтувати вибір методів їх опрацювання та використання.

Завдання класифікації джерел полягає в тому, щоб, по-перше, виробити загальні принципи їх розподілу на класи, типи, роди, види, різновиди; по-друге, виявити специфічні ознаки джерел як критерії їх спорідненості; по-третє, виходячи з цих ознак, звести джерела в певні групи і в такий спосіб забезпечити диференційований підхід до кожної з них, відбір відповідних методів і прийомів опрацювання різних джерел. Виявлення найбільш характерних і повторюваних ознак джерел дає змогу пізнати і встановити закономірності їх утворення.

Основними принципами класифікації джерел є об´єктивність, історизм, науковість, зв´язок з дослідницькою та педагогічною практикою.

Іншими словами, класифікація джерел — невід´ємний елемент їх наукового пошуку і вивчення, який суттєво впливає на повноту джерельної бази, об´єктивність і глибину почерпнутої інформації, її всебічність і достовірність. Водночас вона має прикладне призначення і зрештою не ускладнює, а полегшує роботу дослідника з джерелами, підвищує її ефективність і результативність. Формування джерельної бази кожного конкретного дослідження супроводжується вибором відповідної класифікаційної схеми, яка завжди має ґрунтуватися на загальних принципах класифікації.

У дослідницькій роботі історик повинен уникати спрощених підходів до класифікації, коли за основу беруться другорядні ознаки джерел, часом суто зовнішнього характеру. Нерідко й досі в бакалаврських, дипломних, магістерських, а інколи й у дисертаційних роботах трапляється поділ джерел на архівні й бібліотечні, рукописні, друковані, автохтонні-алахтонні або на вітчизняні і зарубіжні. Така класифікація вказує лише на місце походження або зберігання джерела, на його зовнішній вигляд і не може істотно вплинути на глибину дослідження, здобуття оптимальної інформації, хоча походження інколи суттєво впливає на тенденції формування джерельної бази. Не витримують критики ті з класифікаційних підходів у радянському джерелознавстві, які виходили з поділу джерел за так званим класовим принципом, партійною спрямованістю. Вони створювали штучний водорозділ між джерелами, що відображали події з позицій партії більшовиків й інших політичних сил, абсолютизовували значення праць класиків марксизму-ленінізму.

Таким чином, класифікація джерел є важливим інструментом їх систематизації, внутрішнього поділу за певними ознаками, вона є методом поглиблення їх пізнання, засобом підвищення інформативних можливостей джерел. Класифікація допомагає встановити місце джерела в суспільному житті, з´ясувати, так би мовити, його доджерельний, тобто службовий або функціональний статус. Наприклад, Універсали Директорії УНР перш ніж стати дослідницьким джерелом виконували розпорядчі або нормативно-правові функції в Українській Народній Республіці. Ця обставина (функціональне призначення документів) завжди має враховуватись істориком. Значення класифікації зумовлюється тим, що вона дає можливість утворювати групи споріднених джерел за спільними ознаками і відповідно добирати до них оптимальні методи використання і дослідження.