Історичне джерелознавство

1.2. Нумізматичні джерела

Особливу групу джерел з історії України складають монети, які відносяться до нумізматичних джерел, їх знаходять під час розкопок старовинних поселень, курганів, поховань, етнографічних експедицій. Найбільший нумізматичний матеріал потрапляє до рук істориків завдяки знахідкам монетних скарбів. Протягом столітнього існування української нумізматичної науки було описано й вивчено декілька тисяч скарбів та окремих монет, знайдених на території України, які значно розширили наші уявлення про минуле, доповнили відомості інших джерел. Нумізматичні пам´ятки були й залишаються предметом колекціонування та наукового вивчення2.

Першу появу на території нашої держави монет пов´язують з грецькою колонізацією Північного Причорномор´я, що розпочалася у VII—VI ст. до н. е. На її початок греки Малої Азії ще не знали карбованої монети. Учені довели, що найдавніші монети відливалися переважно з електру (сплаву золота й срібла), а в Північно-Західному Причорномор´ї найдавніші монети виготовляли із бронзи (сплаву міді з оловом). Покровителем іонійців, які заснували більшість грецьких поселень на теренах Південної України, був Аполлон Дельфіній. Тому не випадково в Ольвії спершу почали виготовляти бронзових дельфінчиків, які, власне, ще не були монетами, але вже виконували функцію не лише оберегів, а й грошей. Згодом ольвіополіти почали відливати великі бронзові монети — аси — трьох номіналів із зображенням сови. Карбування монет у Пантікапеї розпочалось близько 530— 520 pp. до н. е. Виявлені цікаві зразки монет, що виготовлялися не лише державою, а й храмом Аполлона Лікаря. Цей факт пов´язаний з діяльністю представників знатного мілетського роду Археанактидів, які стали спадкоємними жерцями цього храму. Останній із них випустив монету із зображенням скальпа лева. Монети карбувалися також у деяких полісах (Німфея, Феодосія, Херсонес, Тіра та ін.). Серед них є чудові зразки бронзових (халки, тетрахалки), срібних (драхми, дидрахми, тетрадрахми) та золотих (статери) монет. їх зміст і форма несуть відбиток впливів політичних, економічних та соціальних історичних умов розвитку античних міст Північного Причорномор´я.

З початком римської експансії на Півдні та в центральних регіонах України з´являються римські монети, переважно срібні денарії. Найдавніші з них датовані II— І ст. до н. е., зокрема срібний денарій Люція Вера, карбований у 162 р. до н. е. Цю монету було виявлено на Печерську, в Києві, у 1937 р. Проте найбільшого поширення на наших землях римські монети набувають у І— III ст. н. е., про що переконливо свідчать численні скарби римських монет, речей, коштовностей тощо. Вважають, що монети Стародавнього Риму були першою грошовою одиницею Києва й перебували в обігу до VIII ст. Історики тривалий час не могли дійти згоди щодо ролі цих монет у господарському житті тогочасних праукраїнців, які ще не мали розвиненої держави і грошового обігу, адже в суспільствах, подібних до антського, гроші ще не були в обігу. Деякі денарії мали дірки, тобто використовувалися як прикраси або ж як сировина для ювелірів, які переплавляли монети й виготовляли із них прикраси. Проте чимало монет потрапляло до скарбів неушкодженими. Вчені дійшли висновку, що вони використовувалися племінними вождями для розрахунків із Римом Сусідство із Римською імперією, політичні, військові і торговельні контакти з нею зумовили знайомство давніх антів I—III ст. з грошима раніше, ніж того вимагав рівень їх суспільного розвитку.

Починаючи з V ст. на українські землі потрапляють візантійські монети. Але в обігу їх було, очевидно, небагато, тому знахідки візантійських солідів, міліарисіїв та фолісів у скарбах V—VII ст. - нечисленні. У різних районах Київщини, приміром, виявлено близько 10 скарбів із візантійськими монетами та дорогоцінними речами (із римськими - учетверо більше). Римська та візантійська монетні системи значною мірою вплинули на розвиток середньовічної європейської монетної справи, в тому числі й на українських землях.

Наприкінці VIII ст. на сучасних українських землях поширюється арабська срібна монета — куфічний дирхем (написи на ньому зроблено стилізованим арабським шрифтом — "куфою"). На арабських монетах немає ніяких зображень, як того вимагала мусульманська Релігія. Обидві їх сторони вкриті написами, де, крім цитат із Корана, наведені імена правителів, роки та місця карбування. Із дослідженням куфічних монет пов´язано посилення інтересу до вивчення арабських рукописів, що містили відомості про давню Русь. Зокрема, відомий російський нумізмат початку XIX ст. 3. М. Френ встановив, що перші дирхеми, які потрапили на територію України, карбувалися здебільшого в Північній Африці. Він також виявив і дослідив записки Ібн Фадлана та інші арабські рукописи про русів і слов´ян.

Арабські дирхеми з´явилися на території Східної Європи не випадково. Саме у VIII — IX ст. Арабський халіфат переживав політичний та економічний розквіт. Арабські купці були частими гостями на ринках Києва та Чернігова. Вони привозили з собою куфічні дирхеми, викарбувані із високопробного срібла, й розраховувалися ними за хутра, мед, віск тощо. Місцеве населення не розуміло куфічних написів на монетах, а при розрахунках ураховувались тільки їх вага і якість срібла. Наші предки добре на цьому розумілися, про що свідчать писемні джерела, в яких збереглися місцеві назви дирхемів — "ногата" (від арабського "нагд" — добрий) — для особливо високопробних монет, "куна" — для звичайних, "резана" — для кусочків розрізаного на 2, 4, 8 і навіть більше частин дирхема, що використовувались для дрібних розрахунків.

Арабські дирхеми широко зживались на українських землях до кінця XI ст., коли їх надходження припинилося через труднощі, що виникли в Арабському халіфаті із карбуванням срібних монет. Між тим, кількість їх на українському ринку була настільки великою, що навіть наприкінці XI ст., тобто через півстоліття після припинення їх надходження до Київської Русі, вони продовжували відігравати помітну роль у торгівлі. Проте з кожним роком їх ставало дедалі менше, вони випадали із обігу в скарби, псувалися, написи на них стиралися і їх легко стало підробляти.

У другій половині X ст. київські князі вже розуміли необхідність налагодження випуску власної монети. Справа полегшувалася ще й тим, що в країні було накопичено значну кількість стертих дирхемів та інших монет, які стали сировиною для створення вітчизняних нумізматичних пам´яток. Простежити розвиток монетної справи в Україні надзвичайно важко, оскільки від монетного виробництва часів середньовіччя не залишилось нічого крім самих монет. Досі остаточно не відомо, де саме розміщувалися монетні двори у Києві та Львові.

Карбування монет на території України розпочалося наприкінці X ст. спочатку в Києві, а потім у Тмутаракані (друга половина XI ст.). Унікальні нумізматичні знахідки свідчать про те, що перші спроби карбування монет робилися ще за часів Ольги та Святослава. Так, у 1957 р. в Києві під час археологічних розкопок на глибині двох метрів було виявлено найдавніший срібляник, викарбуваний в період князювання Ольги та Святослава. На одному боці монети зображено двозуб (символ на свинцевих печатках Святослава), а на другому — зігнута у лікті рука, що тримає хрест (символ на печатках княгині Ольги). Ця знахідка унікальна, оскільки подібні монети досі не траплялися в жодному іншому скарбі (монету було передано до музею Інституту археології України).

Монети у Київській Русі випускали Володимир Святославич, його сини Святополк Окаянний та Ярослав Мудрий, а також Тмутараканський князь Олег-Михаїл. Обсяг карбування був незначним. Всього було викарбовано лише кілька тисяч монет. Тому й до нашого часу їх збереглося небагато — близько 10 золотих і 250 срібних монет X — XI ст. Очевидно, що для такого незначного виробництва не було сенсу влаштовувати стаціонарний монетний двір. За свідченням західноєвропейських хронік, тогочасний монетний майстер "носив монетний двір у мішку". Для того щоб виготовити кілька десятків монет за день, достатньо було праці однієї людини, що мала у своєму розпорядженні пару штемпелів, ручний молот і декілька інших інструментів. Незначна кількість давньоукраїнських монет свідчить про те, що повністю замінити в обігу іноземні монети вони не могли, і їх випуск мав переважно політичне, а не соціально-економічне значення. Виявлені монети засвідчують готовність Київської держави до впровадження власних грошей, оскільки златники й срібляники виготовлені на високому художньому рівні, зі слов´янськими написами, родовим знаком Рюрикович і п, портретними зображеннями князів. Зразком для київських карбувальників правили поширені на Русі візантійські монети, зокрема, златники були схожі на візантійські золоті соліди, а срібляники — на міліарисії.

Нумізматичні джерела з історії України доби середньовіччя дають підстави для висновку про те, що її монетний обіг був тісно пов´язаний із розвитком європейської монетної справи. Періодизація монетного карбування в середньовічній Європі пов´язується з окремими визначальними типами монетних номіналів. Так, X — ХШ ст. вважаються періодом денарія, практично єдиного срібного номіналу середньовічної Європи, що дістав назву від однойменної монети Римської імперії. ХШ — початок XVI ст. — період срібного гроша й золотого флорена. Нові великі срібні монети - гроші (від лат. grossus - великий), швидко поширилися в Європі, але через погіршення якості так само швидко знецінились, перетворившись поступово на дрібні розмінні монети. Із відкриттям наприкінці XV - на початку XVI ст. в Європі та Америці багатих родовищ срібла в обігу з´явились нові срібні монети значної ваги та високої якості, що відповідали золотій монеті у сріблі, — таляри, доба яких тривала до XIX ст. Водночас поширилося карбування високоякісних золотих монет на зразок флоренів і дукатів. Монети всіх періодів європейського монетного карбування широко представлені нумізматичним матеріалом України, оскільки перебували в українському грошовому обігу, слугували засобом накопичення та зберігання певних статків, які можна було б приховати на "чорний день", передати у спадок тощо.

Наприкінці X ст. в Києві з´явилися поряд із візантійськими західноєвропейські срібні монети — німецькі пфеніги, англосаксонські пенні, чеські денарії та ін. Іноземні монети нерідко ставали сировиною для виробництва власних монетних гривень, що були засобом платежу, накопичення, а згодом — головною одиницею грошового обігу. Монети поступово зникали з грошового обігу, поглинуті гривнями, тому період XII—XIV ст. називають як "безмонетний" в історії України.

Монетними гривнями (на відміну від вагової гривні — мірила грошової цінності) прийнято називати злитки срібла різної форми і ваги. За цими ознаками гривні поділяються на кілька типів: київські, новгородські, чернігівські, литовські, татарські та ін. Гривні, на відміну від інших зливків дорогоцінних металів, що траплялися у скарбах більш раннього часу, прийшли на зміну монетам і тому повинні були мати чіткі метрологічні характеристики, бути стандартними. Саме такі гривні з´явилися в Києві наприкінці XI ст. Київські гривні — це шестикутні зливки срібла вагою близько 160 г. Вони були в обігу майже до середини XIII ст. (до початку татаро-монгольського нашестя на Київську Русь). Трапляються у скарбах на території України і гривні новгородського типу, які мали форму палички із срібла вагою 200 г. Вони перебували в обігу до появи карбованих монет. Загадкою для вчених залишаються чернігівські гривні. Вони були схожі на київські і важили близько 200 г. їхні кінці ніби розплющені молотком.

Можливо, це була перехідна форма від київської до новгородської гривні. Трапляються в Україні й татарські гривні. Важать вони стільки ж як і новгородські, а формою нагадують човник. Досить часто такі гривні знаходять у скарбах із золотоординськими монетами. Слід зазначити, що гривні певний час перебували в обігу поряд із монетами після закінчення так званого "безмонетного" періоду. Поки що вченим не вдалося встановити курс гривень щодо київських, галицьких та інших монет українського ринку XIV ст. Поступово гривні зникають з обігу, стають одним із джерел карбування срібної монети.

У XIII ст. в Україні певне поширення мали монети Золотої Орди — дирхеми, які трапляються у скарбах. Зокрема, в Києві було знайдено срібну золотоординську монету XIII ст. на території Софійського монастиря у 1882 р. Більша кількість дирхемів потрапила в Україну в XIV -XV ст. Як відомо, у другій половині XV ст. Золота Орда перебувала у стані глибокої політичної кризи. Хани змінювалися настільки швидко, що єдиною згадкою про них залишилися випущені ними монети, які дали змогу вченим дізнатися про роки та час їхнього правління.

В XIV ст. закінчується "безмонетний" період і на території нашої держави починають ходити монети Чехії, Литви, Польщі, Німеччини, Угорщини, Австрії, Московської та інших держав.

Про розмаїття нумізматичних пам´яток, які потрапляли в Україну протягом XIV - XVII ст., дають уявлення монетні скарби. Так, у 1898 р. на території Києво-Печерської лаври було знайдено величезний скарб, що складався із австрійських, датських, норвезьких, німецьких, польських, шведських, французьких, московських монет XIV — другої половини XVII ст. (усього — 6184 золотих та 9895 срібних монет загальною вагою близько 312 кг). Тут були й унікальні медальйони візантійських імператорів Констанція і Константа, медаль Костянтина Острозького, медаль Сигізмунда II, випущена на честь перемоги під Хотином. За рішенням Синоду скарб було продано Ермітажу за 65 тис. рублів.

Монетне виробництво на українських землях було відновлене на Львівському та Київському монетних дворах у XIV ст. Точне місце їх знаходження досі невідоме, однак нумізматичні пам´ятки та спорадичні згадки в писемних джерелах дають можливість простежити історію монетної справи в Україні протягом XIV—XV ст. Зокрема відомо, що Львівський монетний двір належав польському королю, і в 1408—1411 pp. міська влада робила спроби викупити його. Працював Львівський монетний двір на сировині, що привозилась із Семиграддя. Основу монетної стопи становила гривня срібла вагою близько 198 г. Протягом 1389—1399 pp. тут випускали монети з практично чистого срібла (875 — 938-ї проби) вагою до 0,96 г кожна. Однак поступово до монет почали додавати ліга туру - домішок неблагородних металів (олова, міді). Наприкінці XIV ст. галицькі монети містили лише 50% чистого срібла. Карбування монет на Львівському монетному дворі тривало з 1351 по 1414 рік.

Серед нумізматичних пам´яток галицького походження особливу увагу дослідників привернув так званий руський півгріш Владислава Опольського, який виявився цінним джерелом вивчення не лише грошового обігу й торгівлі, а й юридичного статусу цього князя в Галицькій землі. Зокрема, монети, що карбувалися у Львові в роки його правління (1372—1378), мали такі легенди: "Князь Владислав — монета Русі", "Князь Владислав – Людовика короля Угорщини". Вони означали, що монети належать Людовику, а контроль за їх карбуванням здійснював його підлеглий — князь Владислав. Монети засвідчували, що Галицька земля на правах автономії входила до складу володінь Людовика, який водночас був польським та угорським королем.

Випуск окремої монети для Галицької Русі свідчив про визнання польською владою її автономії у політичному й економічному житті. Цього вимагало інтенсивне зростання галицької економіки, ремесел, торгівлі, у тому числі міжнародної. Зокрема, відомий український дослідник М. Котляр дійшов висновку, що на території сучасних Румунії та Молдови, а також на Поділлі, Галичині та Волині, галицькі срібні монети певний час відігравали роль міжнародних грошей і навіть мали більший попит, аніж празький фіш. Так, у знайденому в Молдові скарбі, датованому 20-ми роками XV ст., галицьких монет налічувалося в чотири рази більше, аніж чеських. До речі, у скарбах самої Галицької Русі вони трапляються досить рідко. Історики висловлюють припущення, що уряд польського короля Владислава Ягайла, покінчивши із галицькою автономією, заборонив обіг цих монет і викупив їх у населення за польські гроші. У Львівському Національному історичному музеї зберігається повна колекція монет XIV—XV ст., яка є цінним джерельним комплексом із вітчизняної історії.

Історія київського монетного карбування, на відміну від львівського, майже не відображена у писемних джерелах й вивчається лише з допомогою нумізматичних пам´яток - київських монет князя Володимира Ольгердовича (1362-1394). Уперше вчені дістали змогу ґрунтовно вивчити їх після відкриття Сосницького скарбу, знайденого на Чернігівщині у 1911 р. В ньому було виявлено близько тисячі київських монет (90% усіх монет, що складали скарб). Застосовуючи метрологічні та інші методи, М. Котляр дійшов висновку, що монети Володимира — явище цілком самостійне. Наприклад, зважування показало, що стопа цих пам´яток оригінальна і не запозичена з литовської, польської, московської чи інших монетних систем. Палеографічний аналіз легенд підтвердив, що монети належали саме Володимирові, а не Кейстуту або Свидригайлу. Це, поряд з іншими даними, свідчить про незалежну політику князя Володимира, його прагнення відродити державність Київського князівства. Роль цих монет у грошовому обігу України XIV—XV ст. була досить скромною. Вживалися вони лише на території Київського та Чернігівського князівств, а основною причиною їх появи були не соціально-економічні потреби, як у випадку із галицькими монетами, а політичні обставини. Кожен випуск цих монет (всього їх було шість) за князювання Володимира ніби нагадував світові про Київське князівство.

Київські монети були оригінальними й за технологією виготовлення. Якщо галицькі нумізматичні пам´ятки виготовлялися так само як і західноєвропейські монети (монетні кружальця вирізалися із металевого листа), то київські — відкарбовані на заготовках, зроблених із шматочків срібного дроту, розплющених молотом. Такий спосіб виготовлення монетного кружальця відомий у Росії, де він використовувався з XVI — до початку XVIII ст. При ньому не було відходів срібла й забезпечувався досить високий стандарт ваги монет. Однак монетні заготовки мали овальну форму, що характерно і для монет Володимира Ольгердовича. Точно встановити, хто саме винайшов цю техніку виготовлення монет, сьогодні неможливо, тому дослідники припускають можливість як московського впливу на київську монетну справу, так і навпаки. Дехто вважає, що на обох монетних дворах міг працювати один і той же майстер. Нині ці монети зберігаються у вітчизняних та закордонних музеях. їх зображення можна побачити також на сторінках нумізматичних видань.

Українські монети XIV—XV ст. не могли довго втримуватися на внутрішньому та зовнішньому грошовому ринках. Остаточна втрата залишків державності призвела до вилучення із обігу як львівських, так і київських монет, а населення українських земель протягом наступних століть було змушене користуватися монетами іноземного походження.

До початку XVI ст. в Україні панував празький грош, а також польські і литовські монети, що базувались на ньому. Перші празькі гроші з´явилися на зламі XIII—XIV ст. у Празі, звідки й походить їх назва. Досить великі для свого часу (середній розмір 3 см), виготовлені із срібла високої проби, вони важили близько 3,7 г й вигідно відрізнялися від інших монет. В Україні їх знаходять у скарбах, датованих навіть XVIII ст., а писемні джерела називають їх "доброю чеською монетою" або просто "чехами". Поширеними в Україні були польські та литовські монети. Основні з них — півгріш і денарій. Литовські монети були вартіснішими, аніж польські, тому до кінця XVI ст. вони домінували в українському грошовому обігу, про що свідчать писемні джерела, а також численні скарби з литовськими монетами (с. Браниця на Чернігівщині — 2000 монет, Києво-Печерська лавра — 1400 монет, м. Дубно — 300 монет).

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. відбувалась грошова реформа у Польщі, результатом якої було введення злотової грошової системи. Термін лічби "золотий" ("злотий") спершу використовувався до одиниці грошового обігу, вартістю 30 грошів. Серед монет цієї системи були: шостак (6 грошів), трояк (3 гроша), півторак (1,5 гроша), фіш, півгріш (1/2 гроша), шеляг (1/3 гроша), четвертак (1/4 гроша), денарій (1/8 гроша). З 1528 р. у Польщі почали карбувати власну золоту монету на взірець угорського дуката. Найбільші номінали (трояки, шостаки й дукати) мали профільне зображення короля на одному боці і гербові зображення орла чи усіх земель, підвладних польському королю — на другому. На рідкісних дукатах і шостаках один із гербів — лев Галицької Русі. До появи портретів на польських монетах зображалась корона, а на литовських — вершник (так звана "Погонь"). 1564 р. було випущено реальний срібний злотий — польсько-литовський таляр, який набув поширення на українських землях у XVII ст.

Угорські монети — срібні денарії і золоті флорени — також були поширені в Україні. Характерною їх особливістю є зображення на одному боці патронеси Угорщини — Святої Мадонни із немовлям.

У скарбах, виявлених на Півдні України, зрідка трапляються татарські й турецькі монети. Держава Преїв у Криму карбувала срібні та мідні невеликі монети акче, на одному боці яких були викарбувані титули та ім´я хана, а на другому — тамга роду Преїв, місце та рік карбування (легенди арабською мовою). Із турецьких монет у грошовому обігу України перебували мідні мангири, срібні акче й золоті алтуни. На них позначалися ім´я і титул султана, мусульманські символи віри, місце та рік карбування, їх особливістю є "тугра" — складна монограма з літер імені іі титулу султана, яка до XX ст. була звичною формою написання імен султанів. Золоті турецькі алтуни за якістю не поступалися флоринам і дукатам. Турецькі монети трапляються у скарбах не лише в Криму та степових районах України, а й у західних та центральних регіонах.

Асортимент монет українського ринку кінця XVI — початку XVIII ст. був надзвичайно різноманітним. Літописець С. Величко, розповідаючи про події в Україні початку XVIII ст., писав, що після Полтавської битви Петро І наказав вилучити з України "монету старовічну Пoльcькy" — леви, орлянки, чвертки, півталярки, орти, тімфи, шостаки, шаги, чехи, осьмаки і лядські. До сьогодні нумізмати не мають спільної думки щодо реального змісту та вартості таких монет, як орлянки, шаги, осьмаки, лядські. Немало проблем залишаються спірними при вивченні монетної системи України того часу.

Монети Московської держави, які з´являються в Україні в XVI ст., мали архаїчний вигляд: карбувалися з розплющеного дроту і не мали аналогій серед тогочасних європейських монет. Це були копійки із зображенням вершника зі списом, деньги із зображенням вершника із шаблею та полушки із зображенням пташки. На другому боці всіх трьох номіналів позначалися ім´я та скорочений титул царя у строкових легендах.

Московський уряд здійснював на території України систематичне скуповування на ярмарках іноземних монет. Однак лише грошова реформа Петра І кінця XVII — початку XVIII ст. послабила роль монет країн Західної Європи на ринку України. Поступово тут запанувала петровська монетна система. Це великі срібні монети — рублі, полтинники (50 копійок), півполтинники, невеликі срібні монети — гривеники (10 копійок) і п´ятаки (5 копійок). Мідні монети за вартістю мали відповідати срібним, тому мідна копійка набагато важча від срібної. Відтоді у грошовому обігу України почали переважати монети Російської імперії (Катерини II, Павла І та ін.). Крім срібних та мідних в Росії карбувалися й золоті монети, переважно червінці та півчервінці, що відповідали загальноєвропейським нормам карбування монет. З невеликими змінами ця монетна система проіснувала до жовтневого перевороту, а її десятичний принцип і частина номіналів були використані у процесі створення радянської монетної системи.

Упродовж XIX—XX ст. відбувався процес витіснення із грошового обігу монет паперовими грошовими знаками (бонами). Однак повністю відмовитись від монет було неможливо, оскільки вони, з одного боку, є грошовим еквівалентом (коли йдеться про забезпечення усієї грошової маси держави золотом), а з іншого — використовуються як дрібні розмінні гроші. В умовах гострих політичних та соціально-економічних криз, які довелося пережити Україні протягом XX ст., монетні системи на її території зазнавали суттєвих змін. Зокрема, не лише дорогі золоті та срібні монети випадали з обігу, а й дрібні розмінні (перші зберігались населенням на "чорний" день, а другі в умовах гіперінфляції просто не були потрібні). Відновити власне монетне виробництво в Україні вдалося лише після проголошення її незалежності (у 1991 р.). У 1992 р. почалося карбування українських монет номіналом 1, 2, 5,10, 25, 50 копійок, які й сьогодні перебувають у грошовому обігу. Карбуються також монети із дорогоцінних металів на відзнаку видатних історичних осіб та подій, які стають предметом колекціонування і не потрапляють до грошового обігу, оскільки їх реальна вартість набагато перевищує номінал. Ознайомитися із цими монетами можна на сторінках часопису "Українська нумізматика і боністика".

Таким чином, нумізматичні пам´ятки складають важливий компонент речових джерел з вітчизняної історії, вони містять цінну інформацію, що дає змогу уточнювати й доповнювати відомості інших груп історичних джерел. Назви старовинних монет подекуди перейшли до паперових грошових знаків. Наприклад, "гривня", "карбованець" (карбована монета), "рубль" (рублена монета). Вони тривалий час залишалися в усній народній мові, скажімо, радянська купюра в три рублі називалась трояком (троячкою), а монета у 5 копійок — п´ятаком. Цікаво, що інші назви російських дрібних монет, які досить тривалий час були в обігу в Україні, не прижилися й майже не вживалися в усній мові (гривеник — 10 копійок, алтин — 3 копійки, п´ятиалтинний — 15 копійок). Нумізматичні назви й термінологія трапляються в писемних та усних джерелах, ідо дає можливість точніше визначити час та місце їх створення, справжність й оригінальність. Назви старовинних монет залишились у сучасній грошовій термінології. Скажімо, назва монети "грош" у множині почала вживатися до всього комплексу платіжних засобів України. Вивчення та використання в історичних дослідженнях нумізматичних пам´яток є одним із важливих завдань історичної нумізматики та джерелознавства.