Історичне джерелознавство

3.4. Усні історичні твори

Особливу цінність для істориків _ _ мають усні історичні твори — билини, думи, історичні, політичні й станові пісні, пісні-гімни. На відміну від інших різновидів та груп усних джерел, історичні твори розповідають про конкретних осіб, про значні суспільні події та явища, про конкретні факти, що були зафіксовані народною пам´яттю. Особливістю цих джерел є те, що вони тісно пов´язані з професійними виконавцями — співцями — талановитими творцями і хранителями героїчної історії нашого народу.

Дружинний епос княжої доби, т. зв. билини, не зберігся до наших днів в Україні; традиція виконання билин затрималася аж до XX ст. тільки на далеких окраїнах колишньої Київської держави-імперії — в Карелії і на побережжі Білого моря, де їх звуть "старинами". Одначе згадки в літописах і виразні сліди билинного епосу в інших жанрах українського фольклору (запис лірницької пісні про Іллю Муромця з Волині, дума про Олексія Поповича, образ Джурили-Чурила в коломийках і весільних піснях, перегуки билини про Солов´я Гудимировича з весільними піснями й колядками, паралелі билини про Михайла й Золоті Ворота з легендою та ін.) свідчать, що основні цикли билин уперше зародилися й існували на вітчизняному фунті і серед предків теперішніх українців. Писемні джерела XVI ст. свідчать також, що в Україні у той час знали билини. В записках іноземців можна знайти згадки про богатирів, зокрема про Чурила та Іллю Муромця (М. Бельський, Гербіній, М. Рей, Е. Лясота та ін.). Можна, припустити, що саме тоді билини виходили з ужитку у зв´язку з розвитком нового епосу — дум. Характерно, що пейзаж билин і репертуар згадуваних у них рослин і тварин досі має степовий український характер.

Найстаріший цикл билин включає в себе, подібно до інших різновидів усних джерел, міфологічні мотиви ("Святогор", "Минула Селян и новим", "Вольга Всеславич", почасти "Ілля Муромець"). Основною темою іншого циклу билин є боротьба за Київську державу з різними степовими кочовиками. Основний персонаж цих билин — Володимир Великий, в образі якого зосередилися риси кількох найпопулярніших князів того періоду. До цього циклу входять також билини про Іллю Муром ця (первісне ім´я, власне, Муровець, що походить від міста Моровське на Чернігівщині), Добриню, Альошу Поповича та ін. Цей "київський" цикл завершується пізнішими билинами про Михайла й Золоті Ворота і про загибель богатирів. Третій цикл билин пов´язаний із галицько-волинською територією і зосереджується навколо князя Романа (билини про Романа, про Дуку Степановича, про Чурилу Пленковича, про Михайла Потока, про Дунай, про Солов´я Гудимировича, почасти про Михайла Козарина). Деякі дослідники вважають, що билини про Іллю Муром ця спершу належали до чернігівського циклу, а в літописній згадці про двобій Мстислава з Редедею убачають сліди тмутороканського циклу.

Билинний епос відзначається патріотизмом і пафосом оборони християнства. "Ця найпатріотичніша героїка, ця воєнна, богатирська епопея зароджувалася, безперечно, в оточенні княжої дружини, серед боїв, або за столом княжого бенкету серед співців-дружинників, що виходили зі старої української аристократії, і складалася відразу ж після подвигів хоробрих князів і витязів" (Л. Білецький). Виконавцями билин були професіонали-співці з дружинницьких кіл, що співали билини у супроводі гусел. Зокрема, у "Слові о полку Ігоревім" згадується Боян, що жив при дворі Святослава Ярославича в XI ст., а в Галицько-Волинському літописі під 1241 р. — галицький "славутний співець" Митус. Пізніше билини зазнали певних змін в устах виконавців духовного і селянського походження.

Стилістично билини характеризуються наявністю сталих формул (Іосі communi), сталих епітетів, гіперболізмом образів та неримованим віршем, переважно з дактилічними закінченнями. Головною причиною занепаду билинної традиції в Україні було те, що внаслідок татарської навали вигасла стара дружинна верства.

Джерельна цінність билин полягає в тому, що вони зберігають цінну інформацію стосовно князівсько-дружинного побуту, ставлення тогочасного суспільства до певних історичних осіб, уявлення народу про чесноти тогочасного лицарства — дружинників, які постають перед нами в образах богатирів.

Чільне місце серед усних історичних джерел посідають думи — ліро-епічні твори про події з історії козацької раїни XVI-XVIІ ст. Цей козацький епос цілком витиснув старий епос княжої доби. Початок створення дум припадає на XVI ст. Уперше "дума" згадується в книзі польського історика Сарницького (1587). У ній вміщено думу про смерть двох братів — українських козаків.

Думи продуктивно створювалися протягом XVI— XVII ст. окремими групами, про що свідчать послідовні нашарування у їх змісті, який зберіг також і билинні елементи. Це підтверджує поступовий і органічний перехід від старого, дружинного, епосу до нового, козацького.

За змістом думи поділяються на два цикли. До першого, хронологічно давнішого, циклу належать думи про боротьбу з татарами і турками; серед них дослідники виділяють такі групи:

• Думи-плачі про турецьку неволю ("Плач невільника", "Плач невільників на каторзі", "Маруся Богуславка", "Іван Богуславець", "Сокіл").

• Думи про лицарську смерть козака ("Іван Коновченко", "Хведір Безрідний", "Самарські брати", "Смерть козака в долині Кодимі", "Сірчиха й Сірченки").

• Думи про щасливе урятування козаків з неволі, перемогу над ворогом, про повернення з воєнного походу і поділ здобичі ("Самійло Кішка", "Олексій Попович", "Козак Нетяга", "Розмова Дніпра з Дунаєм", "Отаман Матяш"). Всі ці думи, оспівуючи боротьбу з мусульманським світом, звеличують безіменних героїв, змальовують події і постаті, типові для козацької доби. Історичні імена подаються рідко і випадково. Жодної з цих дум не можна пов´язувати з якоюсь певною історичною особою.

• До найстарішої верстви також належать думи без історичної тематики, думи побутово-моралістичного характеру ("Про вдову і трьох синів", "Повернення сина з чужини", "Про брата й сестру"). В них на перший план виступає ідея роду: рід — єдиний опікун людини, людина гине, утративши зв´язок із родом.

Ці думи вирізняються (за деякими винятками) ліричним характером і сумовитим настроєм.

Серед героїко-епічних дум цього циклу заслуговує особливої уваги дума про козака Голоту (Нетягу), що змальовує героїчну боротьбу наших предків проти турецької агресії. В думі подано типовий для XV—XVII ст. улюблений народом образ сміливого і гордого своєю підкресленою бідністю українського козака. Це єдина українська дума, що відома в запису кінця XVII ст., найдавнішому із записаних джерел даного різновиду; її текст свідчить, що вже за тих часів дума за своїми жанровими особливостями мало чим відрізнялася від дум, записаних у XIX—XX ст.

До нас дійшло вісім варіантів думи. Найдавніший із них, занотований, очевидно, збирачем Кондрацьким, зберігається у його записній книжці, місце запису — Правобережжя. Текст відтворено польською транскрипцією. На думку М. Возняка, дума записана 1684 р. За винятком цього тексту, всі інші зафіксовані на Полтавщині, Чернігівщині, Харківщині, тобто на Лівобережній Україні. Публікували думу М. Максимович, П. Куліш, М. Возняк, Б. Кирдан та інші дослідники.

Найбільший інтерес для істориків являє запис XVII ст., який містить повний сюжет і деякі деталі, відсутні в інших варіантах. Ім´я героя тут — "козак Нетяга", що вже свідчить про давність твору. В XVI— XVII ст. "нетягами" звалися бідняки — козаки й селяни. Даний соціальний термін походить від слова "тягло" — тобто робоча худоба — коні або воли. Пізніше цей термін означав спроможність господаря платити податки. Нетягами, певно, ставали й люди, які, хоча й могли платити податі, але принципово відмовлялися це робити, віддаючи перевагу вільному козацькому життю. У варіантах думи, записаних у XIX ст., козак зветься "Голота", що відповідає значенню імені "Нетяга".

Особливістю сюжету давнього запису думи є те, що татарин, якого поборов Нетяга, взявся тут невідомо звідки й доганяє козака, щоб захопити його в полон. В інших варіантах татарин виїздить з міста Килії, побачивши у вікно козака в полі. Багатства, що їх везе з собою татарин, який напав на козака, підтверджують версію давнього тексту, бо їх при ньому не було б, якби він виїхав з міста з наміром узяти в полон козака. В думі відтворено дуже характерні деталі епохи: татарин їде на двох конях (текст думи дає підстави припустити, що й у Нетяги було двоє коней — у нього "коні воронії"). Щоб прискорити пересування, татари часто їздили на двох, чи навіть на трьох конях, пересідаючи на ходу з одного коня на іншого, а втомлених вели на поводі. Про це повідомляє С. Герберштейн у своїх "Записках о Московии" (XVI ст.) та інші автори. Тому дуже оригінальним видається й описаний у думі козацький "жарт" Нетяги: він двома кулями підстрелює коней татарина, і той, спішений, змушений здатися, що також вельми характерно, — в пішому бою татари не відзначалися великою вправністю.

Дума оспівує вояцький хист козака Нетяги. Це і вправність у стрільбі: "Двома кульками ... З обох коней позбивав", і гідний подиву спокій: він нічого не боїться, "ні огня, ні води, ні лиха, ні всякого болота", нагаєм відбиває стріли татарина, жартуючи здобуває перемогу над ворогом і забирає того у полон (за іншими варіантами — вбиває). З усього помітно, що співці милуються козаком, він — саме їхній герой. Особливо наголошується, що одяг у козака дуже вбогий: на ньому шапка-бирка, зверху дірка, соломою шита, вітром підбита і т. ін. Цікаво, що докладний опис костюма Голоти (досить рідкісне явище в українській поезії) також є характерною ознакою тієї епохи, оскільки, за свідченням багатьох дослідників козацької доби, "нарочита бідність костюма була своєрідним шиком у запорожців" (В. Антонович, М. Драгоманов). Водночас бідність убрання козака не завжди вказувала на його матеріальну убогість. Адже за всіма варіантами думи козак, здолавши татарина, здобуває багаті трофеї, має "коні воронії", добру зброю тощо.

Належність думи до найдавніших творів жанру, що дійшли до нас, підтверджується, на думку М. Плісецького, її зв´язками з билинами про Іллю Муром ця. Це дає підстави припустити, що вона народилася внаслідок еволюції стародавньої билини, переробленої творцями нового епосу відповідно до нових умов боротьби з турецько-татарською агресією, що склалися в Україні у XVI—XVII ст.

Однією з найбільш епічних за характером своїх образів та інформативно насичених за змістом є дума про Івася Коновченка (Канівченка, Вдовиченка). Дума відома у 47 опублікованих варіантах. Упорядники збірника "Українські народні думи" (Київ, 1955) налічують понад 55 її записів. Ареал поширення думи особливо великий для даного жанру — від Харківщини й Чернігівщини до Поділля і навіть до Коломиї у Прикарпатті, Кількість записів та географія побутування свідчать про велику популярність цього твору серед співців та слухачів протягом майже трьох століть.

Основою сюжету думи є реальна історична подія — похід полковника Філоненка в 1628 р. з охочекомонним військом на Тягиню. Зміст цієї думи, так само як і інших історичних дум, підтверджує досить високий рівень точності фіксації історичних подій народною пам´яттю. Дума правильно називає Філоненка корсунським полковником, наголошує, що він очолював саме "охоче", а не реєстрове військо у даному поході, точно описує маршрут, яким простували козаки з правобережної Наддніпрянщини до Бессарабії, нарешті, згадує, що ворогами козаків були "турки-ногайці" — майже невідомі в інших дум