Історичне джерелознавство

5.4. Статистичні джерела

Для вивчення історичних процесів і явищ велике значення мають статистичні джерела. Вони охоплюють досить різноманітні за змістом і формою носії відомостей, що виникли внаслідок масових обстежень, описів, переписів, запровадження стандартизованого обліку та звітності. Статистика має надзвичайно багато різновидів залежно від того, в яких галузях вона застосовується (промислова, сільськогосподарська, етнічна, демографічна, соціальна, адміністративна, військова, торговельна тощо). Кожен із різновидів має свої характерні риси та особливості.

Відсутність в українського народу протягом кількох століть власної державності призвела до того, що масив статистичних джерел у регіонах України, які входили до складу різних держав, формувався неоднаково, що відбилося на формі, змісті та обсягу цих джерел.

Статистичні джерела — це досить точний інструмент пізнання процесів, що відбуваються у суспільстві. Звичайно, за умови, що дослідник обов´язково дотримуватиметься наукових засад при їх використанні. Специфіка цих джерел призвела до формування у науці особливого напряму їх вивчення — джерелознавства масових джерел (див. частина 1, розділ 5).

Статистичні джерела XVI — XVIII ст. Статистичні джерела виникли внаслідок суто практичних потреб суспільства і органів влади — необхідності мати достовірну інформацію про населення для того, щоб установлювати й стягувати податки, проводити рекрутські набори тощо. В Україні масове відкладання статистичних джерел почалося з часів польсько-литовської доби, коли на українських землях і на всій території Речі Посполитої були запроваджені люстрації — періодичні описи державних маєтків, міст, замків з метою оцінки господарсько-фінансового стану королівських маєтностей для встановлення державного податку — кварти (від лат. quartos — чверть). Люстрації проводилися протягом XVI—XVIII ст. спеціальними комісіями за ухвалою сейму Речі Посполитої на спеціально розроблених формулярах; спочатку без певної періодичності (1523, 1548, 1558 pp.), а з 1562 р. — один раз на п´ять років. Особливою повнотою вирізняються матеріали генеральних люстрацій, проведених у 1564- 1565, 1569 - 1570, 1616 - 1620, 1659- 1668, 1765, 1789 pp.

Матеріали люстрацій дають уявлення про категорії населення, стан міст і сіл, промисли, забезпечення населення землею; вони містять відомості про ліси, ставки, млини, сіножаті, проведення ярмарок тощо. Частина цих матеріалів видана Київською археографічною комісією і Науковим товариством ім. Шевченка52.

Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського провів каталогізацію матеріалів люстрацій. До випущеного Інститутом довідника увійшли реєстр рукописних текстів люстрацій та інших пов´язаних з ними архівних матеріалів, алфавітний покажчик видань, що містять тексти люстрацій та фрагменти з них, хронологічний перелік публікацій матеріалів люстрацій, відомості про українські староства, які описувалися під час люстрацій53.

Коли Наддніпрянська Україна увійшла до складу Росії, на її території почали проводитися з метою контролю за збором податків інвентарні описи господарств. Запроваджувалося кілька видів описів: ревізії (переписи населення податкових станів), компути (переписи дворів козаків), генеральні слідства та ін. Мета більшості цих описів була фіскальною (збір податків) або військовою (облік рекрутів). Проте вони заклали основи і демографічної статистики. Перші переписи відбулися у 1654—1666 pp. (їх матеріали опубліковані). Ревізії спочатку враховували населення лише чоловічої статі, а з 1833 р. — й жіночої. Ревізії проводилися десять разів: п´ять у XVIII ст. (1719—1721, 1746-1747, 1761-1767, 1782, 1794-1795) і п´ять у XIX ст. (1811, 1815-1816, 1833-1835, 1850, 1857-1858).

Надзвичайно цінним джерелом є матеріали генерального слідства маєтків, проведеного у 1729—1730 pp. в усіх десяти полках Лівобережної України. Проводячи слідство, власті прагнули збільшити надходження податків і водночас удосконалити землекористування, оскільки з часів Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького у землеволодінні відбулося, чимало змін, які не були офіційно зафіксовані. За описом у ході слідства, всі землі, маєтки поділялися на кілька груп: ті, що належали старшині за рангом, отримана за заслуги, володіння ратуш, монастирські, вільні, сумнівні за правами. Матеріали слідства — надзвичайно цінне джерело для аналізу змін у землекористуванні майже за 100 років, тому історики завжди виявляли до них підвищений інтерес. Матеріали про наслідки слідства по деяких полках опубліковані. Проте комплексне дослідження цих статистичних джерел як опублікованих, так і неопублікованих ще справа майбутнього.

Дуже цінні статистичні джерела збереглися від т. зв. "Румянцевського опису" 1765—1769 рр. Генерал-губернатор України П. Румянцев особисто розробив план опису, зразки формулярів для його проведення. Окремі варіанти формулярів застосовувалися для опису міст, козацьких, приватних господарств, коронних, урядових та монастирських маєтків. Спеціальні комісії докладно описували кожне подвір´я, маєток. Щоправда, у зв´язку з початком російсько-турецької війни опис не був повністю завершений, а зібрані матеріали опинилися пізніше у різних архівосховищах Російської імперії. Близько тисячі томів опису зберігається у фондах ЦЦІА України у Києві. Вони містять унікальні матеріали про стан землеволодіння в Україні, розміри посівних площ, систему землеробства, розвиток міст, ремесел, торгівлі тощо. З кінця XIX ст. історики плідно вивчають матеріали цього опису. Одним із перших до них звернувся О. Лазаревський, який здійснив ґрунтовний огляд Румянцевського опису, що не втратив свого значення до наших днів54. Пізніше до цих матеріалів зверталися І. Лучицький, Д. Багалій, І. Ковальський та ін. Проте комплексне дослідження цього величезного масиву джерел ще попереду.

З XVIII ст. в Україні практикувалися статистичні описи міст, губерній. Збереглися зокрема матеріали опису Малоросійської (1796), Чернігівської та Полтавської губерній (1802). Частина з них опублікована55.

У XVIII ст. була започаткована промислова статистика. Російський сенат своєю постановою від 31 січня 1724 р. зобов´язав промисловців подавати відомості про свої підприємства заздалегідь за встановленою формою. Ці дані узагальнювалися у Мануфактур-колегії. З 70-х років статистичні дані почали включатися до звітів губернаторів, що призвело до збільшення кількості та обсягу статистичних джерел.

Особливо масового характеру статистичні джерела набули у XIX—XX ст. Статистичний комітет, створений у 1852 р. на базі статистичного відділення Міністерства внутрішніх справ, у 1859 р. дістав нову назву — Центральний статистичний комітет. Цей орган об´єднав статистичні дослідження у межах усієї Росії. До нього увійшов і Люстраційний комітет у справах західних губерній Росії.

Зміцнювалися статистичні служби і в губерніях. Ще з 1834 р. почали створюватись губернські статистичні комітети, які очолювали губернатори. Якість статистичних відомостей того часу була досить високою. Про це наочно свідчить виданий у 1852 р. статистичний опис Київської губернії, здійснений під керівництвом відомого київського статистика Д. Журавського (1810—1856)56.

На рубежі 70—80-х років XIX ст. статистичні матеріали в Росії оформилися в корпусі джерел як певна видова сукупність. Цьому сприяли успіхи не лише державної, а й відомчої, а також земської статистики. Земська статистика зародилася на початку 70-х років з виникненням у Росії земств. її матеріали є цінним джерелом з історії економіки, культури, демографії, побуту населення. Вони охоплювали надзвичайно широке коло питань місцевого життя — чисельність і склад населення (професійний, становий, освітній, етнічний, віросповідний), проблеми землеволодіння та оренди, стан тваринництва, урожайність, кількість і стан торговельно-промислових установ, заробітна плата населення, ціни на місцях та багато інших. Працівники земств проводили подвірні переписи з досить точною фіксацією стану справ. Найбільш повний перепис був проведений у 70-х роках на Чернігівщині. Пізніше вони здійснювалися й у деяких інших губерніях (Полтавській, Таврійській). Земські статистики у 1870— 1894 pp. були відносно незалежні від органів влади, що забезпечувало їм можливість об´єктивно і неупереджено підходити до збору та узагальнення статистичних даних. Лише пізніше земська статистика опинилася під контролем урядових установ.

Більшість статистичних описів земств опублікована. Орієнтуватися у публікаціях земств за всю їх історію допомагає предметний покажчик, складений В. Григор´євим57. Перший випуск покажчика присвячений статистичним виданням у Катеринославській та Полтавській губерніях, другий — у Таврійській, Харківській, Херсонській, Чернігівській. На жаль, статистичні публікації по трьох інших українських губерніях (Волинській, Київській, Подільській) автор не встиг опрацювати, і вони не увійшли до покажчика.

Наприкінці XIX ст. продовжувала удосконалюватися діяльність органів державної статистики. Систематичними стають різного роду переписи. У 1877 р. проводився перепис землеволодінь, у 1882 р. — військово-кінний перепис, у 1882—1895 pp. здійснено обстеження промисловості, а в 1897 р. був організований загальний перепис населення Росії. Це було перше досить об´єктивне дослідження стану народонаселення, що проводилося за кількома видами анкет (для селянських господарств, інших приватних господарств, міського населення).

На початку XX ст. проводилися ще три промислові переписи (1900, 1908, 1910-1912 pp.). Для більш ґрунтовного опису вся промисловість поділялася на 12 галузей, 286 виробництв. Розгорнуті анкети давали можливість дістати якнайповніше уявлення про промисловий розвиток кожного регіону країни. Загальні підсумки переписів опубліковані. Анкета для перепису 1910 — 1912 pp. була коротшою, ніж у попередніх переписах, проте публікація матеріалів цього перепису виявилася значно повнішою. Вона складалася з 12 випусків (за кількістю галузей промисловості) та одного випуску з узагальнюючими даними59. За підсумками промислових переписів друкувалися "Списки фабрики заводов Российской империи" (за переписом 1908 р. випущений у 1912 p.). Довідники про промислові підприємства паралельно випускали й самі підприємці. Останній із них є цінним джерелом вивчення розміщення промисловості напередодні революційних подій 1917 р.

Великий пласт відомостей залишила відомча статистика. Найбільш вивчена та її частина, що створена фабрично-заводською інспекцією, яка до 1905 р. працювала при Міністерстві фінансів, а пізніше — при Міністерстві торгівлі та промисловості. Менше історики використовують статистичні дані, які збирали представницькі органи буржуазії, хоча вони є цінним джерелом з багатьох проблем. Наприклад, багатий статистичний матеріал про розвиток вугільної промисловості Донбасу вміщений у "Трудах горнопромышленников Юга России".

З сільськогосподарських переписів новітнього часу найбільш повним є проведений у 1905 р. земельний перепис у губерніях європейської частини Росії. Його матеріали видані у 50 томах. Кожній губернії присвячений окремий том, а заключний вміщує узагальнюючі матеріали. Для вивчення аграрної історії України матеріали цього перепису мають особливе значення, адже наступний перепис проводився в Росії лише у 1916 р. під час Першої світової війни, і деякі регіони України він не охопив, оскільки вони були театром воєнних дій.

В окремих губерніях практикувалося обстеження приватних господарств за ініціативою місцевих властей. У 1910 р. такий перепис був здійснений у Полтавській губернії; у 1910—1912 pp. проведено вибіркове обстеження господарств Київської, Подільської та Волинської губерній. Матеріали цих переписів опубліковані.

Велике значення для істориків мають джерела демографічної статистики, що утворилися внаслідок проведення 28 січня 1897 р. першого загального перепису населення Росії. У 1899 — 1905 pp. матеріали перепису були видані. Кожній губернії, а також деяким великим містам (в Україні — Одесі) присвячено окремий том. Останні два томи містять узагальнені відомості про наслідки перепису.

У дореволюційній Росії статистичні джерела друкувалися і в численних періодичних та продовжуваних виданнях Центрального статистичного комітету Міністерства внутрішніх справ. У 1866 — 1890 pp. видавався у трьох серіях "Статистический временник Российской империи". Тут уміщені відомості про територію, населення, землеволодіння, промисловість як у цілому по Росії, так і по окремих губерніях. У 1880 — 1885 pp. було видано вісім випусків збірника "Статистика поземельной собственности и населенных пунктов"; у 1861 — 1885 pp. — 43 випуски видання "Списки населенных мест Российской империи" (кожній губернії присвячений окремий том). У 1882 — 1904 pp. видавалися "Сборники сведений по России", а з 1888 р. — "Временник Центрального статистического комитета Министерства внутренних дел".

Великий масив статистичних даних уміщений у 110 випусках збірника "Статистика Российской империи", який виходив з 1887 по 1914 р. Це універсальне видання вміщувало поточну статистику з досить широкого кола проблем. Його випуски будувалися за тематичною ознакою, що полегшує користування ними. З 1906 по 1911 р. Центральний статистичний комітет видавав "Ежегодник России". Статистичні джерела друкувалися також в "Ежегоднике Министерства финансов", інших виданнях. Чимало статистичних джерел видавалося на місцях, зокрема в Полтавській, Чернігівській, Київській губерніях.

Специфічна система статистичної інформації склалася й на території українських земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії. її здійснювала Центральна статистична комісія у Відні. У Львові діяло Статистичне бюро Галицького крайового відділу. Воно видавало часопис "Wiadomosci statystyczne ostosnukach krajowych" та довідник "Podrechnik statystyki Galicyi" ("Статистичний щорічник Галичини"). Це видання було досить ґрунтовним. Так, у 16 розділах щорічника, виданого у 1887 p., вміщені відомості про склад населення, розвиток різних галузей народного господарства, бюджетний стан Галичини тощо. На території Австро-Угорської імперії регулярно (один раз на 10 років) проводилися переписи населення (1870, 1880, 1890, 1900), матеріали яких публікувалися.

З метою обробки статистичних джерел, що стосувалися українських земель, у 1908 р. при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові була створена статистична комісія. Наслідки її роботи представлені у "Студіях з поля суспільних наук і статистики", перший том яких вийшов у 1909 р.

Статистичні джерела Закарпаття збиралися і публікувалися з 1874 р. Угорським статистичним відомством (м. Будапешт).

Доба визвольних змагань українського народу 1917 — 1920 pp. залишила мало статистичних джерел, хоча уряд Української Народної Республіки робив певні кроки для організації збору статистичної інформації на місцях. Такого роду заходи здійснювалися і за часів Гетьманату та Директорії, але вони мали спорадичний характер.

Статистичні джерела радянських часів відкладалися і друкувалися в різний час неоднаково. Порівняно активно статистика розвивалася у 20-ті роки. Держава, зосередивши у своїх руках всі економічні важелі, була зацікавлена в отриманні повної статистичної інформації, тому вона всіляко заохочувала збирання статистичних відомостей.

На підприємствах були запроваджені річні статистичні звіти, що збільшило обсяг статистичної інформації. У 20-ті роки на території, де була встановлена радянська влада, було проведено два суцільні переписи промисловості (1920, 1923). Щоправда, перепис 1920 р. не охопив двох українських губерній (Волинську та Подільську), де ще продовжувалися воєнні дії. Промислові переписи проводилися й пізніше (1938, 1939, 1943). У 1932-1934, 1936 pp. були здійснені переписи промислового обладнання. У 1920 р. проведено сільськогосподарський перепис, а зі створенням колгоспів кілька разів практикувалося їх суцільне обстеження (1928, 1929, 1930).

Кілька разів проводилися переписи населення. В Україні перший із них було організовано у 1920 р.; в 1923 р. здійснено перепис міського населення. В межах усього Радянського Союзу переписи проводилися у 1926, 1939, 1959, 1970 pp. (більшість матеріалів перепису 1939 р. знищені).

У 20-ті роки було налагоджено масове видання статистичних джерел. Засноване у 1921 р. Центральне статистичне управління України видавало в 1922—1932 pp. у 17 серіях статистичний збірник "Статистика України". Окремі серії присвячувалися промисловості, сільському господарству, транспорту, торгівлі, праці, народній освіті, охороні здоров´я тощо. Всього вийшло понад 200 випусків збірника, які містять досить цінну статистичну інформацію про розвиток України до початку 30-х років.

З 1923 р. видавалися статистичні збірники "Народне господарство УСРР" (містили матеріали з 1921 р.). На жаль, вони охоплюють не всі роки, оскільки деякий час не публікувалися (1936 - 1939, 1941 — 1956). У 1926 р. був заснований статистичний щорічник "Україна", хоча виходив він нерегулярно (виданий у 1926, 1928, 1929, 1935, 1940 pp.). Іншою вадою цього видання було те, що в кожному наступному випуску вміщувалися статистичні матеріали, які не завжди можна було порівняти зданими, вміщеними у попередніх випусках. До того ж обсяг інформації з кожним випуском зменшувався. У 1927 — 1932 pp. досить повно (у 56 томах, 7 відділах) були видані матеріали перепису населення Радянського Союзу, проведеного у 1926 р. Окремий том був присвячений УСРР. Видавалися й тематичні статистичні збірники 63. Досить різнобічна статистична інформація друкувалася на місцях — в округах, у містах64. Значний обсяг статистичної інформації по республіці вміщувався у загальносоюзних виданнях, як правило, у порівнянні з аналогічними даними по інших союзних республіках.

З 30-х років кількість статистичних публікацій значно зменшилася, вони зосереджувалися в основному в Москві. Саме там були видані збірники "Социалистическое строительство СССР" (1934, 1935, 1936), "20 лет советской власти в цифрах" (1937), "Колхозы СССР", у яких уміщені статистичні дані й по Українській РСР. У 30-ті роки значно погіршився і якісний стан статистичних публікацій. Вміщувані в них дані подавалися у препарованому вигляді, охоплюючи лише ті галузі господарства та культури, цифрові показники яких засвідчували "переваги" соціалізму. Статистичні публікації 30 — 70-х років65 уміщували жорстко регламентовану інформацію, яка утруднює аналітичну роботу дослідника. До того ж деякі статистичні дані сфальсифіковані, особливо це стосується стану сільського господарства. Наприклад, у 30 — 50-х роках підрахунок урожаю проводився не на основі фактично зібраного зерна, а на основі т. зв. "видової урожайності", або "бункерного врожаю". Хоч ця практика була засуджена на пленумі ЦК КПРС у вересні 1953 р., на практиці вона продовжувалася.

Щоб приховати наслідки масових репресій у країні, фальсифікувалися дані й демографічної статистики: з трибуни XVII з´їзду ВКП(б) (1934) Сталін навів завищені дані про чисельність населення СРСР. Всесоюзний перепис, проведений у 1937 p., показав брехливість наведених Сталіним цифр. Більш того, дані перепису засвідчили, що населення країни внаслідок голодоморів та репресій значно скоротилося. В Україні, наприклад, з 1926 по 1937 р. воно зменшилося з 28,9 до 28 млн. осіб, тобто на 3,2 %, а в Київській, Чернігівській, Харківській, Донецькій, Одеській областях — навіть на 10—13 %66. Не випадково на матеріали перепису було накладено арешт, а самі вони офіційно проголошувалися "дефектними", багатьох працівників статистичних органів, які намагалися подавати об´єктивну інформацію, було репресовано за "недооблік". Матеріали цього перепису частково опубліковані лише в 1991 pp. Таким чином, адміністративно-командна система не була зацікавлена у забезпеченні вчених об´єктивною, неупередженою статистичною інформацією, що значно ускладнює використання статистичних джерел того часу.

Що ж до західноукраїнських земель, які входили тоді до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, Угорщини, то статистичні матеріали по цих землях подавалися у виданнях відповідних держав. У Варшаві, приміром, з 1922 р. видавався польський статистичний щорічник, у якому вміщувалися дані і про розвиток Галичини.

У роки Другої світової війни статистичні джерела в СРСР не публікувалися, лише частково вони наведені у книзі М. Вознесенського "Воєнна економіка СРСР у період Вітчизняної війни" (Київ, 1948). Протягом перших десяти післявоєнних років статистичні джерела засекречувалися. Лише після розвінчання культу особи Сталіна з кінця 50-х років відновилося друкування статистичного щорічника "Народне господарство Української РСР" (з 1984 р. — "Народне господарство України"). На початку 60-х років були видані у повному обсязі (16 томів) матеріали перепису населення СРСР 1959 p., де Україні присвячувався окремий том.

Проте у 70-х роках процес обмеження гласності у статистиці знову посилився, що негативно відбилося на якості збірника "Народне господарство Української РСР", який значно збіднів за змістом. Матеріали перепису населення СРСР 1970 р. (шість томів) видані вже не по окремих республіках, а в тематичній розробці. З огляду на сказане до опублікованих за роки радянської влади статистичних джерел слід підходити надзвичайно критично.

Після проголошення незалежності України зросла увага до проблем статистики та науково-обгрунтованої публікації статистичних джерел. У 1992 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державну статистику", в якому визначила статус статистичної служби та мету її діяльності — отримання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України та її регіонів. Створена централізована система збирання, опрацювання, аналізу, поширення, збереження, захисту та використання статистичної інформації. У липні 2000 р. до закону "Про державну статистику" були внесені зміни, що ураховують досвід статистичної діяльності в умовах незалежної України, зокрема чіткіше окреслюють шляхи доступу до статистичної інформації. Конкретні напрями роботи в галузі статистики за сучасних умов були визначені постановою Кабінету Міністрів України "Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку та статистики" (травень 1993 р.) й Указом Президента України Л. Д. Кучми "Про заходи щодо розвитку державної статистики" (листопад 1997 p.).

Здійснення намічених заходів позитивно вплинуло на стан статистичних відомостей, обсяг і якість яких неухильно зростають, незважаючи на скрутне економічне становище країни. Продовжено випуск щорічного статистичного збірника "Народне господарство України". Засновано чимало нових видань. Для істориків особливо цінним є багатопрофільне видання "Статистичний щорічник України", перший випуск якого присвячений підсумкам 1994 р.67 Щорічник містить основні дані про соціально-економічне становище України, що подаються у порівнянні з попереднім 1993, а також 1990 р. (у наступних випусках наводяться порівняння і з 1985 p.). Істориків зацікавлять статистичні дані про населення, структурні зміни в економіці, стан різних галузей народного господарства, культури, науки, ціни, тарифи. Вперше до довідників включені статистичні матеріали про зовнішньоекономічну діяльність України.

З нових профільних видань варто назвати заснований у 1993 р. демографічний щорічник Держкомстату України "Населення України", в якому наводяться дані про адміністративно-територіальний поділ країни, чисельність, статевовіковий склад населення, його розміщення по регіонах країни, дані про народжуваність, смертність та ін. Усього Держкомстат України щорічно видає близько 50 статистичних збірників найрізноманітнішої тематики.

Розширилися можливості ознайомлення науковців із поточною статистичною інформацією. У 1993 — 1997 pp. Держкомстат України видавав "Інформаційний бюлетень", правонаступником якого з 1998 р. став журнал "Статистика України", який ставить за мету надавати достовірні статистичні дані про розвиток народного господарства, ринок праці тощо. В журналі регулярно вміщуються індекси цін та інші статистичні відомості.

Наявність якісних статистичних джерел, що відбивають сучасний розвиток країни, відкриває перспективи для створення ґрунтовних праць з історії України.