Історичне джерелознавство

5.10. Aгioграфічна, наукова та художня література

Джерельне значення для дослідження історії України різних видів літературних творів по-різному оцінюється фахівцями. Серед істориків тривають дискусії щодо ролі кожного з них у джерельній базі. Беручи до уваги різні точки зору, важливо пам´ятати, що історик у своїй дослідницькій праці не може не враховувати будь-які прояви життя народу, в тому числі й матеріалізовані в художньо-літературних пам´ятках, які є невід´ємною складовою історії народу. Звичайно, професійний підхід до оцінки джерельної цінності кожного виду літератури передбачає обов´язкове врахування його характерних рис, особливостей, інформаційних можливостей. Саме такий підхід є гарантією об´єктивної оцінки місця кожного виду літератури у джерельній базі історії України.

Агіографічна література.

З давніх-давен в Україні були поширені оповідання про осіб, яких церква проголосила святими. Ця література дістала назву агіографічної (від грец. аrіо — святий, графо — пишу). Умовно її можна поділити на дві групи: житія, що офіційно схвалені церквою, і твори, що є плодом творчої фантазії окремих авторів. Останні нерідко спрямовувались проти церковних догматів або течій.

Виникнення житій святих відноситься до II — III ст. У Київській Русі вони з´явилися як переклади з грецької мови відразу після прийняття християнства. В XI ст. почали складатися житія вітчизняних святих. Збірники цих оповідань мали різні назви (в залежності від їх призначення): Патерики, Прологи, Четьї-Мінеї тощо. Житія святих з часу їх виникнення були улюбленим читанням людей, вони активно формували моральні засади суспільства.

Перший в Україні збірник житій вітчизняних святих — "Києво-Печерський патерик" — записаний у XIII ст. за переказами XI— XII ст. Він складений ченцями Печерського монастиря з метою доведення його святості. Авторами патерика були Нестор-літописець, чернець Полікарп та єпископ Симон. Нестору належить, зокрема, авторство сказанія про назву монастиря, житія отця Феодосія, святих Бориса і Гліба. Це найдавніші за походженням зразки агіографічної літератури в Україні.

М. Грушевський надзвичайно високо оцінював "Києво-Печерський патерик". Він називав його "золотою книгою" українського письменного люду, джерелом його літературної утіхи і морального поучения"і ставив Патерик за популярністю в один ряд з "Кобзарем" Т. Шевченка.

"Києво-Печерський патерик" неодноразово перевидавався. У 1931 р. він був виданий у Києві в серії "Пам´ятки мови та письменства давньої України" із вступною статтею та примітками Д. Абрамовича. В 1991 р. здійснені репринтні перевидання Патерика з видань 1903 і 1931 pp.І в наш час книга продовжує залишатися об´єктом дослідження вчених.

Характерною рисою агіографічної літератури є вплетення у традиційну форму оповіді про церковних діячів, ієрархів церкви, засновників та настоятелів монастирів реальних історичних фактів про світське життя, взаємовідносини князів і церкви, війни, повстання тощо. Це дає можливість використовувати житія як історичне джерело. З цією метою житія святих вивчали історики О. Бодянський, В. Ключевський. Останній присвятив їм окрему працю, в якій доводи в, що житія святих є малоцінним джерелом. У наш час інтерес до житій святих відроджується, про що свідчать перевидання багатьох із них.

Наукова література.

Наукова, науково-популярна та навчальна література з історії, виконуючи у суспільстві свої специфічні функції, виступає водночас і як важливе історичне та історіографічне джерело. Цінність її з джерелознавчої точки зору зумовлюється двома обставинами.

По-перше, в деяких із таких творів містяться джерела або уривки з них, які не збереглися до наших часів. Наприклад, російський історик В. Татіщев у своїй праці "Історія російська з найдавніших часів" навів тексти давніх літописів, частина з яких пізніше була втрачена під час пожежі у Москві 1812 р. Цінним джерелом з історії нашого народу є історичні праці М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського. Великий інтерес для дослідників становлять твори, створені іноземними авторами до появи нашої писемності. Тобто історичні праці за певних умов можуть розглядатися як вторинне історичне джерело.

По-друге, всі історичні праці незалежно від їх змісту і часу створення виступають у ролі історіографічного джерела, тобто матеріального свідчення про розвиток історичних знань. Вони, зокрема, характеризують процес приростання історичних знань, зміни концептуальних засад створюваних праць.

Перші історичні праці з´явилися в Україні У XVII ст. Це книги Ф. Сафоновича "Кройніка з літописців старовинних", П. Кохановського "Обширний Синопсис Руський" (1674). Проте найбільшої слави зажив "Київський Синопсис", можливим автором якого вважають І. Гізеля. Книга стала першим посібником з вітчизняної історії. Вона охоплювала події з найдавніших часів до 80-х років

XVII ст. Хоча автор певною мірою торкався подій, що відбувалися в Росії, основний зміст твору був присвячений історії України. "Синопсис" уособлював перехід від літописів до наукових історичних праць. І все ж у XVIІ—XVIII ст. головною тенденцією залишалося нагромадження історичних фактів.

По-справжньому професійні праці з історії України з´явилися на початку XIX ст. Це "История Малой России" (1822) Д. Бантиш-Каменського, написана з монархічних позицій, "Исторія Малоросії" (т. 1—5, 1842—1843) М. Маркевича, праці Я. Маркевича, М. Максимовича та ін. У 20-х роках XIX ст. в Україні дістав поширення визначний твір невідомого автора "Історія Русів". У 1846 р. О. Бодянський надрукував його у "Чтениях Московского общества истории и древностей российских". "Історія Русів" висвітлює події в Україні з найдавніших часів до 1769 р. Головна ідея, що червоною ниткою проходить крізь усю працю, — право українського народу на самостійний державний розвиток, підтверджене історичним досвідом — існуванням державності за часів Київської Русі, історією козаччини, яка була суто українським витвором.

У другій третині XIX ст. в українській історіографії склався критичний підхід до джерел завдяки діяльності таких істориків, як М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, а пізніше — В. Антонович, М. Грушевський, Д. Яворницький, Д. Багалій та ін. Вершиною розвитку української історіографії XIX — початку XX ст. була багатотомна енциклопедична праця М. Грушевського "Історія України-Руси", перший том якої побачив світ у 1898 р.

Серед українських істориків XIX — початку XX ст. були прихильники різних шкіл та напрямів: романтизму, документалізму, позитивізму, гуманітарної системи, економічного матеріалізму тощо. У трактуванні національної історії сформувалися два головні напрями: народницький і державницький. Для прихильників першого з них характерними були висування на перший план історичного процесу народних мас, їх ідеалів, прагнень, абсолютизація їх інтересів, розгляд з цих позицій усіх проблем історії. Трохи пізніше, на початку XX ст., під впливом національно-демократичних поглядів М. Грушевського, праць В. Липинського, Д. Дорошенка, С. Томашівського та інших відомих істориків у літературі сформувався державницький напрям, який органічно виріс з народницького. Його представники головну увагу приділяли обґрунтуванню ролі держави в історії, державницьких прагнень народу. Розбудову української держави представники цього напряму розглядали як перманентну, точніше — абсолютну цінність. У розвитку цього напряму велику роль відіграли також І. Крип´якевич, В. Кучабський, Н. Полонська-Василенко, О. Оглоблин та ін.

Встановлення радянської влади в Україні, запровадження в усіх сферах життя суспільства марксистсько-ленінських ідеологічних схем корінним чином змінило умови діяльності істориків. На історію України була поширена універсальна догматизована теорія історичного процесу, що ґрунтувалася на постулатах марксизму-ленінізму, основою яких були матеріалістичний погляд на історію, вчення про класову боротьбу. В українській історіографії монопольно утвердилася марксистська методологія, відступ від якої жорстоко карався. Марксизм проголошувався єдино вірним ученням про суспільство та його історію. Ідеологічний монізм, штучна ізоляція істориків від розвитку світової історичної думки, цілеспрямоване приховування від них багатьох архівних джерел негативно вплинули на розвиток історичної думки, призвели до фальсифікації вузлових подій та явиш, деперсоналізації історії, появи в ній численних "білих плям", тобто проблем, які свідомо не висвітлювалися. Все це слід ураховувати при використанні праць радянських істориків як джерела.

З відновленням державної незалежності України відкрився новий етап розвитку історичної науки, для якого характерні такі риси, як освоєння нових підходів і теорій, відродження кращих національних традицій української історіографії, подолання фальсифікацій та ліквідація "білих плям" в історії, освоєння нових пластів історичних джерел. Використання культурологічних, цивілізацій них підходів, багатющої теоретичної спадщини школи "Анналів", постпозитивізму, неокантіанства та інших сучасних теорій сприяло підвищенню якості наукових праць з історії.

Якщо раніше історія України, за винятком праць істориків української діаспори, розглядалася не інакше як складова частина історії Росії або Радянського Союзу, то сьогодні основні зусилля дослідників спрямовані на розкриття української історичної ідентичності, що спонукало їх до перегляду багатьох концептуальних підходів до вітчизняної історії, створення нового покоління наукової та навчальної літератури з історії.

Короткий огляд розвитку історичних знань в Україні свідчить, що в науці одночасно відбуваються два процеси: з одного боку, неухильне нарощування обсягу знань, освоєння нових пластів інформації, нових масивів джерел, а з іншого — концептуальні, методологічні зміни. Наукові, науково-популярні, навчальні праці істориків, відображаючи ці зміни, виступають для нових поколінь дослідників історіографічним джерелом, що засвідчує характер та глибину змін в історичній науці на кожному етапі її розвитку.

Художня література.

Для багатьох людей джерелом набуття історичних знань є не стільки праці професійних істориків, скільки художня література. Вона активно формує історичні уявлення людей, їх життєві ідеали, менталітет народу. Відтворюючи минуле в яскравих художніх образах, митці слова здатні глибоко осягнути сутність історичних процесів, які вони відображують, таємницю психіки історичних осіб. Навіть професійний історик, вивчивши величезну масу документів про сталінські репресії, не зможе так яскраво розкрити психологічні "аномалії", як це зробили такі майстри слова, як І. Багряний, О. Олесь, В. Стус та ін. Не випадково останнім часом почали створюватися спеціальні посібники, розраховані на вивчення історії через художньо-літературні образи 176.

Різні жанри художньої літератури відіграють неоднакову роль в історичному пізнанні. Публіцистику, наприклад, як первісне узагальнення в художній формі конкретних історичних явищ, можна поставити на перше місце як джерело для вивчення різних сторін життя народу. Що ж до інших жанрів художньої літератури, то вони також допомагають усім, хто звертається до них, краще зрозуміти сутність історичних явищ та подій, дізнатися про невідомі факти з діяльності історичних осіб. Хоча слід мати на увазі, що деякі письменники досить вільно інтерпретують історичні факти й події, а нерідко й перекручують їх, що завдає шкоди історичному вихованню читачів і потребує критичного ставлення до художньої літератури як джерела.

В українській літературі художнє осмислення національної історії почалося ще за княжих часів, про що свідчить перлина давньої літератури "Слово о полку Ігоревім". У цьому творі не лише реально відтворені історичні події про похід Ігоря Святославича проти половців, а й висловлені мрії народу про єдність дій князів у боротьбі проти спільного ворога.

Характерною рисою давньої художньої літератури була її публіцистичність. Важливі історичні події (а особливо переломні часи в історії) приводили кожного разу до нового спалаху інтересу до публіцистичного жанру. В публіцистиці, як у дзеркалі, відбивалися проблеми суспільного буття.

Своєрідним каталізатором у розвитку полемічної літератури була, наприклад, Берестейська унія (1596), яка стала поштовхом до розгортання гострих дискусій між представниками католицизму і православ´я не лише щодо визнання чи невизнання унії, а й навколо таких проблем, як релігійні традиції народу, наступність у його культурному розвитку.

Полеміка була започаткована ще задовго до прийняття Берестейської унії представником папського престолу, краківським єпископом єзуїтом П. Скаргою, який у своїх творах, відстоюючи пропольські інтереси, виправдовував окатоличення українського народу. Противники унії, представники православного духовенства, педагоги, вчені, стали на захист православної віри. Полемічні твори князя К. Острозького, письменника-ченця І. Вишенського, ректора Острозької академії Г. Смотрицького є зразками відстоювання цінностей православ´я. Цей вид літератури позитивно впливав на духовне життя українського суспільства протягом двох століть. Ураховуючи значення цієї літератури для пізнання історії, вона неодноразово перевидавалася177.

Кожний період в історії України залишив значний шар публіцистичних творів. Наприклад, для вивчення української громадської думки у XIX ст. особливо цінними є памфлети М. Драгоманова, спрямовані проти самодержавства. Вони друкувалися у популярних тоді журналах "Вестник Европы", "Община", газетах "Вольное слово", "Свободная Россия". Цінним джерелом для вивчення розвитку національної самосвідомості українського народу є також публіцистичні статті І. Франка в австрійській, німецькій, польській та українській пресі, публіцистика Лесі Українки, Б. Грінченка, Д. Донцова та ін.

З середини XIX ст. у Європі склалася практика звернення до громадськості з відкритими листами, в яких у публіцистичній формі порушувалися гострі питання сучасності. Ця практика ефективно використовувалася громадськими діячами і літераторами України. Найбільш відомі "Листи на Наддніпрянську Україну" М. Драгоманова і "Листи з України Наддніпрянської" Б. Грінченка. В цих публіцистичних творах два корифеї української національної ідеї в дискусійній формі обмінялися думками з приводу ставлення до національного питання, сутності українського націоналізму, його загальнолюдського змісту тощо.

У XX ст. цю літературно-публіцистичну форму вдало використав В. Винниченко, з метою привернути увагу громадськості Європи до трагічних подій в радянській Україні. Він звернувся з відкритими листами в 1928 р. до М. Горького (Літературна Україна. 1990. 10 трав.), а у вересні 1933 р. — до Політбюро ЦК КП(б)У (копії були відправлені до Політбюро ЦК ВКП(б) і особисто Сталіну). У цих листах В. Винниченко справедливо звинувачував Сталіна та його прибічників у масовому терорі й організації голоду в Україні. Важливе джерельне значення для дослідження історії України мають "Листи до українських хліборобів" В. Липинського.

Ідею публічного обміну листами з проблем, що хвилюють людей, представники української діаспори США та Канади поклали в основу часопису "Листи приятелів", 176 номерів якого у 1953—1967 pp. за редакцією М. Шлемкевича вийшли за рубежем. За радянських часів жанр публіцистичного листа-звернення, на жаль, нерідко використовувався для цькування осіб невгодних владі. В газетах час від часу з´являлися листи, спрямовані проти людей, які поділяли дисидентські погляди. Водночас цей жанр використовували й самі дисиденти, щоб відкрито заявити про свої погляди. Типовий приклад — відомий лист В. Чорновола до секретаря ЦК Компартії України П. Шелеста (1966), який починався словами "Я нічого у вас не прошу...". Автор листа на основі аналізу судової справи, порушеної проти нього, дав жорстку оцінку атмосфері свавілля, беззаконня, що панувала в країні, вказував на упередженість судових установ, безглуздість звинувачень і жорстокість вироків. Цей лист-книга поширювався у зарубіжжі, окремі її примірники опинилися і в Україні178. Після проголошення незалежності України книга була перевидана у Києві.

Сучасні журнали та газети містять величезну кількість публіцистичних творів, які дають змогу глибше зрозуміти процеси, що розгортаються нині у суспільстві. Щоправда, розпорошеність цих матеріалів утруднює користування ними, хоча вже зроблено перші спроби узагальнення такого роду матеріалів179.

Залучаючи художню літературу до досліджень з історії України, історик має постійно пам´ятати, що її роль як джерела визначається не стільки змістом твору, скільки його значенням як літературно-художнього явища певної історичної епохи. Це дає можливість глибше вивчити відповідну епоху, настрої, смаки, погляди її представників тощо. Романи, повісті, поеми, драми, вірші дають змогу краще пізнати історію культури, духовного життя, рівня історичної свідомості суспільства. Ще у 1618 p. І. Домбровський у поемі "Дніпрові камені" оспівував героїчну славу княжого Києва. Ця ж тема лунала у "Віршах" К. Саковича (1622). Причому в Україні поетичні твори, присвячені історичним подіям, нерідко перекладалися на музику і ставали улюбленими піснями народу.

Свідченням зростання інтересу до свого історичного минулого може слугувати той факт, що в XVI — XVII ст. у братських школах України з´явився такий оригінальний жанр як історична драма. Героєм драми Ф. Прокоповича "Володимир" був реальний державний діяч, який уособлював у собі риси не лише князя Володимира, але й наступних політичних діячів України — Б. Хмельницького, І. Мазепи. У 1708 р. Л. Горка створив драму "Йосиф-патріарх". Прообразом головного героя твору став, на думку вчених, 1. Мазепа. Драма анонімного автора "Милость Божая" (1728) була присвячена Б. Хмельницькому. Йому ж був присвячений і перший український історичний роман "Зиновий Б. Хмельницький" П. Білецького-Носенка (1829).

У художніх творах, як правило, порушувалися найгостріші питання історії, нерозривно пов´язані з епохою, в яку творили митці. Так, у 1762 р. перекладач Генеральної військової канцелярії С. Дівович створив віршований історичний трактат "Разговор Великороссии с Малороссиею", у якому художніми засобами викладена думка про необхідність зрівняння у правах українських чинів з російськими.

У XIX — на початку XX ст. з´явилися високохудожні твори, авторами яких були І. Котляревський, Т. Шевченко, П. Куліш, Є. Гребінка, П. Мирний, І. Карпенко-Карий, І. Франко, М. Коцюбинський, Л. Українка, В. Стефан и к та інші майстри слова. В їх творчості знайшли яскраве відображення сторінки української історії. Причому для історичної літератури того часу характерні різнопланові, а нерідко й суперечливі оцінки багатьох історичних явищ та постатей, що є свідченням розмаїття поглядів, що панували в тогочасному суспільстві.

Свою специфіку мають твори художньої літератури радянської доби. В цей період насильно запроваджувалися метод так званого соціалістичного реалізму, принципи партійності, класовості, що негативно позначилося на змісті та художній якості багатьох творів, у тому числі з історичної проблематики. І все ж твори М. Бажана, П. Панча, О. Гончара, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, М. Стельмаха, Ю. Мушкетика, М. Вінграновського, П. Загребельного, Ю. Яновського, І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка, В. Симоненка, В. Стуса, В. Яворівського та інших авторів мають велику джерельну цінність. Становище змінилося лише в 90-ті роки, коли митці дістали можливість звільнитися від компартійного диктату.

Проблематика сучасних історичних художніх творів надзвичайно широка. В них висвітлюються часи Київської Русі, Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, визвольні змагання нашого народу у XX ст., його участь у війнах і революціях.

Увагу письменників привертають не лише героїчні, а й трагічні сторінки української історії (голодомори 20—50-х років, сталінські репресії, рух опору у різні часи тощо).

Для письменника, на відміну від історика, головним є не наукове вивчення епохи, а створення певних художніх образів на тлі епохи. Тому письменники можуть не дотримуватися тих джерелознавчих принципів, які є обов´язковими для істориків. Значне місце у художній літературі займає творча фантазія письменника, вільне тлумачення ним подій, ролі в історії тих чи інших осіб (як реальних персонажів, так і вигаданих). Автор може вкладати в уста реальних історичних осіб висловлювання, які їм не належали. Для багатьох письменників історія лише поле, на якому розгортаються події їхніх творів, діють герої. Нерідко це стає причиною неуважного ставлення до історичних фактів, порушення хронології тощо. До того ж світогляд, політичні погляди автора безпосередньо впливають на характер викладу подій. М. Грабовський, наприклад, ще у XIX ст., оцінюючи твір М. Гоголя "Тарас Бульба", писав, що письменник "помилково розуміє історію Малоросії, навіть походження українського народу і козацтва"180. Симпатії чи, навпаки, неприязнь до певних історичних осіб призводить до появи художніх творів, у яких даються необ´єктивні оцінки історичним персонажам. Особливо це стосується І. Мазепи, якому присвячували свої твори не лише вітчизняні, а й зарубіжні митці (Д. Байрон, В. Гюго, О. Пушкін).

Іноді сюжети літературних творів видаються за автентичні історичні свідчення, що ускладнює роботу історика. Наприклад, тексти зовсім не дипломатичних листів запорожців до турецького султана навіть у деяких працях істориків цитувалися як автентичні дипломатичні джерела XVIII ст. Підсумок тривалих дискусій щодо справжності листів запорізьких козаків підвів Г. Нудьга. Ретельно проаналізувавши всі наявні редакції, варіанти листів султана та відповіді козаків, учений встановив, що лист султана і відповідь йому козаків є всього-на-всього витвором українського літератора з козацької канцелярії181.

У деяких випадках письменники свідомо стають на шлях створення творів з нетрадиційним баченням важливої історичної проблеми, що хвилювала в той чи інший момент фахівців та широку громадськість. Саме цим пояснюється вихід книги Ю. Канигіна "Шлях аріїв" (Київ, 1995). Автор називає свій твір "інтелектуальним есе, що спирається на численні факти і документи". Насправді ж, Канигін спирався на таке "джерело", як одкровення тибетського гуру, на основі яких він змалював гіпотетичну картину давньої історії України. На це звернув увагу громадськості відомий історик-джерелознавець Ю. Мицик у своїй рецензії на книгу182.

У романі І. Білика "Меч Арея", присвяченому історії гунської держави IV—V ст., деяке зміщення автором у часі історичних подій, порушення хронології, висування власних версій і гіпотез щодо витоків українського народу призвело до того, що талановитий твір був підданий остракізму за часів радянського тоталітаризму183.

У дискусіях літераторів не раз порушувалося питання про міру можливого відходу митця від історичної правди, проте ця проблема й досі залишається відкритою. Тому для посилення пізнавальної діяльності студентів, широких мас населення історик має рекомендувати читачам у першу чергу ті художні твори, які найбільше відповідають історичній правді. Серед таких творів важливе місце займають художні книги, створені самими істориками, адже, починаючи з XIX ст. до наших днів, в Україні простежується традиція активної участі істориків у створенні високохудожніх творів з історичної проблематики. Ще в середині XIX ст. М. Костомаров створив роман "Кудіяр" (Укр. іст. журн. 1990. № 10). Цю традицію продовжили й інші історики. Твір П. Куліша "Повесть об украинском народе", за створення якого автор на кілька місяців був ув´язнений до Петропавловської фортеці, а потім висланий до Тули, пройнятий глибокою любов´ю до України та її історії. Історичну основу має роман П. Куліша "Чорна Рада". У наш час традиції художнього осмислення історії продовжують сучасні історики-письменники Я. Ісаєвич, Р. Іванченко та ін. Р. Іванченко створила, зокрема, серію художніх творів про Київську державу XI—XII ст. ("Зрада, або як стати володарем", "Гнів Перуна", "Золоті стремена"), роман "Клятва", присвячений М. Драгоманову та ін.

Враховуючи велике пізнавальне значення художніх творів для освоєння вітчизняної історії, видавництво "Україна" спільно з істориками НАН України почало здійснювати масштабний проект публікації серії книг "Історія України у прозових творах та документах". Уже видано вісім томів, присвячених подіям до XVIII ст. Ретельний відбір художніх творів, що витримали випробування часом, науковий коментар фахівців-істориків зробили це видання надзвичайно цінним для всіх, хто вивчає та досліджує історію184.

Отже, художня література є специфічним історичним джерелом, яке може використовуватися істориками для аналізу відповідної епохи, ілюстрації певних положень, для посилення емоційного сприйняття історичного матеріалу, а також у процесі вивчення епохи створення самого художнього твору, ідеології його автора, впливу на нього реалій сучасного йому життя.

* * *

Таким чином, розгляд основних груп писемних джерел з історії України свідчить, що за багатовікову історію нашої батьківщини відклалася величезна кількість різних пам´яток, які дають можливість відновити в усій повноті минуле українського народу. Писемні джерела, як продукт діяльності багатьох поколінь людей, нерозривно пов´язані з тією епохою, в яку вони були створені. Тому зміни у духовному житті та матеріальному виробництві супроводжувалися змінами у відображенні навколишнього світу, що, своєю чергою, впливало на характер усього комплексу писемних пам´яток кожної епохи.

Аналіз джерел підтверджує закономірність неухильного зростання фіксованої інформації про історичні явища і події. Збільшення обсягу писемних джерел супроводжується посиленням їх видової різноманітності, змінами у співвідношенні різних їх видів. Видова різноманітність джерел на кожному етапі історії залежала від багатьох чинників: рівня матеріальної та духовної культури, розвитку освіти і науки, етнічної та соціальної структури, суспільно-політичного ладу країни у той чи інший період, його правових засад.

Звернення до проблеми використання писемних джерел у наукових дискурсах показує, що різні їх види далеко не однаковою мірою залучаються істориками. Це залежить не лише від кваліфікації істориків, а й від їхньої технічної оснащеності. Наявність величезної кількості різнорідних джерел з історії України, які далеко не повною мірою залучені до наукового обігу, диктує необхідність подальшого комплексного освоєння багатющої джерельної бази української історії для відтворення минулого нашого народу в усій його різноманітності й повноті.

Завдання та запитання для самоконтролю

1. Складіть таблицю різновидів писемних джерел,зазначивши в ній час ви-никнення кожного з них.

2. Назвіть основні, найбільш характерні ознаки та особливості літописів як історичного джерела. Чим відрізняються козацькі літописи від княжих?

3. Назвіть основні різновиди законодавчих джерел з багатовікової історії України.

4. У чому полягають роль і значення актів та діловодної документації як історичного джерела? Прослідкуйте як видозмінювалися ці джерела на різних етапах історії.

5. Складіть перелік основних комплексів статистичних джерел з історії України за період, якому присвячена тема вашої курсової роботи.

6. У чому особливості судово-слідчих документів як історичного джерела?

7. Чому періодичну пресу вважають комплексним джерелом? Завдяки яким чинникам її роль як джерела невпинно зростає?

8. До яких груп джерел відносять документи громадських об´єднань та політичних партій?

9. Охарактеризуйте місце і роль матеріалів соціологічних досліджень у джерельній базі історії України.

10. Вкажіть найбільш характерні особливості наукової історичної літератури як історичного джерела.

11. Чому художню літературу розглядають як особливе історичне джерело?

12. Складіть перелік писемних джерел з теми своєї курсової роботи. ПрО" аналізуйте, скільки різновидів джерел він охоплює.

13. На основі матеріалів розділу складіть список найважливіших публікацій історичних джерел з історії України.

Бібліографічні посилання

1. Історія України в документах і матеріалах. Київ, 1939. Т. 1; Прокопий из Кесарии. Война с готами. Москва, 1950; Константин Багрянородный. Об управлении империей //Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. Москва, 1982. С. 267—354; Диакон Лев. Истории. Москва, 1988; Геродот із Галікар-насса. Скіфія. Найдавніший опис України з V ст. перед Христом / Передмова Ю. М. Хорунжего, упорядник М. Ф. Слабошпицький. Київ, 1992; Геродот. Історія в дев´яти книгах. Київ, 1993; Свод древнейших письменных известий о славянах. Т. 1. (IV—VI вв. ). Москва, 1994; Т. 2. (VII—IX вв. ). Москва, 1995; Иордан. О происхождении древних готов. СПб., 1997 та ін.

2. Крип ´якевич 1. П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 p.): Огляд публікацій. Київ, 1962; Литвиненко М. А. Джерела з історії України XVIII ст. Харків, 1970; Ковальский Н. П. Источниковедение истории Украины XVI—XVII вв. : Учебное пособие. Днепропетровск. 4. I—IV. 1977—1979; Крутиков В. В. Источники по социально-экономической истории Украины периода капитализма (1861—1900): Учебное пособие. Днепропетровск, 1980. Ч. 1; Стщевич А. В. Джерелознавство історії Української РСР. 1917—1941. Київ, і 98 J; Довгопол В. М., Литвиненко М. А., Лях Р. Д. Джерелознавство історії Української РСР. Київ, 1986; Швидько А. К. Анализ источников по социально-экономической истории Левобережной Украины (вторая половина XVII—первая половина XVIII вв.). Днепропетровск, 1987; Ми-цшс Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Дніпропетровськ, 1996; Макарчук Д. Писемні джерела з історії України. Львів, 1999 та ін.

3. Котляр М. Ф. Галицько-Волинський літопис XIII ст. Київ, 1993. С. 150.

4. Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. Киев, 1888.

5. Повесть временных лет /Подготовка текста, статьи и комментарии Д. С. Лихачева. СПб., 1996; Повесть временных лет / Под ред. B. П. Адриановой-Перетц. СПб., 1996.

6. Полное собрание русских летописей. Т. 1—38. СПб.; Москва, 1841 — 1989.

7. Полное собрание русских летописей. Т. 1: Лаврснтиевская летопись. Москва, 1997; Т. 2: Ипатиевская летопись. Москва, 1998; На початок 2002 р. опубліковано вже близько 20 томів літописів.

8. Літопис руський за Іпатіївським списком / Пер. Л. Махновця. Київ, 1989; Галицько-Волинський літопис / Вступне слово, упоряд. P. М. Федорів. Львів, 1994.

9. Літопис Самовидця (Джерела з історії України). Київ, 1971; Величко С. Літопис / Пер. із книжної укр. мови В. Шевчука. Київ, 1991. Т. 1, 2; Літопис галицького полковника Григорія Грабянки /Пер. із староукр. мови В. Г. Іванчснка. Київ, 1992; Київський літопис першої чверті XVII ст. / За ред. В. Ульяновського та Н. Яковенко //Укр. іст. журн. 1989. № 2. С. 107-120; № 5. С. 103-114.

10. Див.: Памятники русского права. Вып. 1: Памятники права Киевского государства. Москва, 1952; Вып. 2. Памятники феодальной раздробленности Руси XII—XV вв. Москва, 1953; Древнерусские княжеские уставы XI—XV вв. Москва, 1976; Российское законодательство X—XX вв.: В 9 т. Т. 1. Законодательство Древней Руси. Москва, 1984. C. 137-167, 209-211 та ін.

11. Правда Русская. Москва, 1940, 1947, 1963. Т. 1-3.

12. Див.: Археографический ежегодник за 1958 год. Москва, 1960.

13. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту /За ред. Ю. Книша. Вінніпег, 1993.

14. Універсали Богдана Хмельницького. 1648-1657 //Матеріали до українського дипломатарію. Серія 1. Універсали українських гетьманів / Упорядники І. Крип´якевич, І. Бутич. Київ, 1998.

15. Права, за якими судиться малоросійський народ. 1743 /Упорядник, автор нарису К. А. Вислобоков. Київ, 1997.

16. Полный свод законов Российской империи. Кн. і. т. 1—8; Кн. 2. Т. 9-16. СПб., 1911.

17. Российское законодательство X—XX вв.: В 9 т. Москва, 1984—1994.

18. Рубинштейн С. Ф. Хронологический указатель указов и правительственных распоряжений по губерниям Западной России, Белоруссии и Малороссии за 240 лет, с 1652 по 1892 год. Вильна, 1899.

19. Див.: Конституційні акти України. 1917—1920: Невідомі Конституції України. Київ, 1992. С. 58-219.

20. История Советской Конституции в документах. 1917—1956 гг. Москва, 1957.

21. Свод Законов СССР. Москва, 1980-1986. Т. 1-2.

22. Сборник законов Украинской ССР и указов Президиума Верховного Совета Украинской ССР. 1938-1979.: В 2 т. Киев, 1980. Т. 1—2.

23. Звід законів Української РСР: В 9 т. Киев, 1982—1988. Т. 1—9.

24. Закони України. Київ, 1996—2001. Т. 1—20.

25. Закони України: Довідковий том до т. 1—11. Київ, 1997.

26. Розов В. Українські грамоти. Т. I. XIV ст. — перша половина XV ст. Київ, 1928; Українські грамоти XV ст. / За ред В. М. Русанівського. Київ, 1963; Купчшіський О. Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV — першої половини XV ст.//3аписки НТШ ім. Шевченка. Т. 233. Львів, 1997. С. 333-359.

27. Ковшьский Н. П. Источники по истории Украины XVI-XVIІ вв. в Литовской метрике и фондах приказов ЦГАДА. Днепропетровск, 1979.

28. Лохвицька ратушна книга другої половини XVI1 ст. Київ, 1986.

29. Мыцик Ю. А. Анализ отечественных источников по истории Освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг. Днепропетровск, 1986.

30. Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Ка-менским и изданные О. Бодянским. Москва, 1858. Ч. 1,2.

31. Документы Б. Хмельницкого (1648-1657) /Упорядники: I. Крип´якевич, 1. Бутич. Київ, 1961; Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: 36. документів. Київ, 1993.

32. Патрило І. І. Джерела і бібліографія історії української церкви. Рим, 1975.

33. Особые журналы Совета Министров царской России. 1906—1917 гг.: Москва, 1988-1998.

34. Содержание трактатов и конвенций, заключенных Россией с иностранными державами. СПб., 1874—1909. Т. 1—15.

35. Документы Б. Хмельницкого (1648—1657). Киев, 1961.

36. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Київ, 1996, 1997. Т 1-2.

37. Мирні переговори між українською державою та РСФРР 1918 р.: Протоколи і стенограми пленарних засідань: 36. документів і матеріалів. Київ; Нью-Йорк; Філадельфія, 1999.

38. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. Київ, 1990. Т. І—3.

39. Радянські видання документальних матеріалів з історії України (1917— 1968): Бібліогр. покажчик. Київ, 1970; Покажчик документальних публікацій та науково-довідкової літератури архівних установ Української РСР (1926-1974 pp. ). Київ, 1974; Галенко О. І. Документальні публікації з історії Української РСР: теорія та джерелознавчий аналіз. Київ, 1991. С. 133-250 та ін.

40. Українська суспільно-політична думка в XX ст.: 36. документів. Мюнхен, 1983. Т. 1-3.

41. Здіорук С. /., Гриневич Л. В., Здіорук О. І. Покажчик публікацій про діяльність ОУН та УПА (1945-/998 pp.). Київ, 1999; Здіорук О. /.Літопис У ПА: час, події, джерела /Джерелознавча достовірність та інформаційна цінність багатотомного видання "Літопис УПА". Київ, 2000.

42. Україна на міжнародній арені: 36. документів і матеріалів. 1991— 1995 pp. Київ, 1998. Кн. 1-2.

43. Видання Археографічної комісії й Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. 1988— 1998 // Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 3—4. Київ, 1999. С. 714-741.

44. Архів Коша Нової Запорізької Січі: Корпус документів 1734—1775. Київ, 1998. Т. І.

45. Голод 1932—1933 pp. на Україні очима істориків, мовою документів. Київ, 1990; Упокорення голодом: 36. документів. Київ, 1993; Голод 1933 р. в Україні: Свідчення про винищування Москвою українського селянства. Дніпропетровськ; Мюнхен, 1993; Чорна книга України: 36. документів, архівних матеріалів, листів, статей, досліджень, есе. Київ, 1998; Документи трагічної історії України (1917—1927 pp.). Київ, 1999 та ін.

46. Тисяча років української суспільно-політичної думки: У 9 т. Київ, 2001. Т. 1-9.

47. Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади. Львів, 1993. Кн. 1; Львів, 1997. Кн. 2.

48. Україна в другій світовій війні у документах: 36. німецьких архівних матеріалів. Львів, 1997—2000. Т. 1—4.

49. Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах. 1687-1709. Київ; Полтава, 1995.

50. Документы по истории запорожского казачества. 1613—1620. Львов. 1998.

51. Пам´ятки історії східної Європи: Джерела XV—XVII ст. Острог: Варшава; Москва, 1999. Т. 5.

52. Див.: Архив Юго-Западной России. Ч. 7. Т. 1. Киев, 1886; Т. 2. Киев, 1890; Т. 3. Киев, 1905; Жерела з історії України-Руси. Видає комісія Археографічна Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1895—1903. Т. 1, 2, 4, 7 та ін.

53. Люстрації королі вши н українських земель XVI—XVIII ст. : Матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів. Київ, 1999.

54. Лазаревский А. Обозрение Румян невской описи Малороссии. Чернигов, 1866, 1867, 1875. Вып. 1—3. Константинович Н. Обозрение Румян-цевской описи Малороссии. Чернигов, 1885. Вып. 4.

55. Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст. Київ, 1997.

56. Статистическое описание Киевской губернии, изданное тайным советником, сенатором Иваном Фундуклеем: В 3 ч. СПб., 1852.

57. Григорьев В. И. Предметный указатель материалов в земско-статисти-ческих трудах с 1860-х по 1917 г. Москва, 1926; 1927. Вып. I, 2.

58. Статистические сведения о фабриках и заводах по производствам, не обложенным акцизом, за 1900 год. СПб., 1903; Статистические сведения по обрабатывающей фабрично-заводской промышленности Российской империи за 1908 год. СПб., 1912.

59. Фабрично-заводская промышленность Европейской России в 1910— 1912 гг. Общие итоги. Петроград, 1914—1915. Вып. 1—12.

60. Фабрично-заводские предприятия Российской империи. Петроград, 1914.

61. Труды комиссии по изучению хозяйств Юго-Западной края. Киев, 1912—1915. Вып. 1—4; Третья подворно-хозяйственная земская перепись Полтавской губернии 1910 г.: Свод по губернии. Полтава, 1914.

62. Общий свод по империи результатов разработки данных Первой всеобщей переписи населения, произведенной 28 января 1897 г. СПб., 1905. Т. 1,2.

63. Промисловість України в 1921 р. Харків, 1928; Частная торговля и промышленность Украины по данным налогового аппарата НКФ УССР. Харків, 1927, 1929; Фабрики та заводи України: Стат. довідник. Харків, 1931.

64. Див.: Бібліографічний покажчик видань місцевих органів державної статистики України за 1921—1928 роки. Київ, 1929.

65. Народне господарство УСРР: Стат. довідник. Київ, 1935, 1940; УСРР в цифрах: Стат. справочник. Харьков, 1936; 20 років радянської влади: Стат. зб. Київ, 1937; Досягнення Радянської України за 40 років: Стат. зб. Київ, 1957; Україна за 50 років (1917—1967): Стат. довідник. Київ, 1967.

66. Всесоюзная перепись населения 1937 года: Краткие итоги. Москва, 1991. С. 28, 44-45.

67. Статистичний щорічник України за 1994 рік. Київ, 1995.

68. Историко-социологические исследования (На материалах славянских стран). Москва, 1970. С. 19—168.

69. Данилов В. П. Советская доколхозная деревня: население, землепользование, хозяйство. Москва, 1977; Його ж. Советская доколхозная деревня: социальная структура, социальные отношения. Москва, 1979; Бокарев Ю. П. Бюджетные обследования крестьянских хозяйств 20-х годов как исторический источник. Москва, 1981; Його ж. Социалистическая промышленность и мелкое крестьянское хозяйство в СССР в 20-е годы. Москва, 1989.

70. Голосснко И. А. Социологическая литература в России второй половины XIX—начала XX века: Библиограф, указатель. Москва, 1995. С. 224.

71. Эмпирические социологические исследования в СССР. Москва, J981-1988.

72. Соціологічні видання 1992—1997 pp.: Бібліографія //Соціологія: історія, методи, маркетинг. 1998. № 1—2. С. 281—286.

73. Опус В. Твори. Львів, 1994. Т. 4. С. 370-484.

74. Протокол допиту гайдамаки Семена Гаркуші /Публікацію підготували Г. В. Болотова, В. І. Ульянич // Укр. іст. журн. 1990. № 10, № II.

75. Восстание декабристов: Материалы. Москва; Ленинград, 1925—1986. Т. 1-18.

76. Кирило-Мефодіївське товариство. Київ, 1990. Т. 1—3.

77. Архивы Кремля и Старой площади. Документы по "Делу КПСС": Аннотированный справочник документов, представленных в Конституционный суд Российской Федерации по "Делу КПСС". Новосибирск, 1995. С. 10.

78. Пристайно В.. Шаповал Ю. Справа "Спілки Визволення України": Невідомі документи і факти. Київ, 1995. С. 100—408.

79. Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: Особи, факти, документи. Київ, 1997. С. 187—428.

80. Остання адреса. Київ, 1997, 1998. Т. І, 2.

81. Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х років: У З т. Львів, 1996, 1998. Т. 1,2.

82. Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917—1945): Джерелознавче дослідження. Київ, 1999.

83. Советская деревня глазами ВЧК—ОГПУ—НКВД: Документы и материалы: В 4 т. Т. 1. 1918 - 1922. Москва, 1998.

84. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Упоряд. Т. Гунчак, Р. Сольчаник. Б/м, 1968. Т. 1.

85. Архив "Земли и Воли" и "Народной Воли". Москва, 1932; Революционное народничество 70-х годов XIX века: Сб. документов и материалов. Москва; Ленинград, 1964, 1965. Т. 1—2.

86. Рабочее движение в России в XIX веке: Сб. документов и материалов. Москва, 1950, Т. 2.

87. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. Т. 1. Багатопартійна українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських політичних партій. Київ, 1992; Программы политических партий России. 1905—1906 гг. Новосибирск, 1991.

88. КПРС в резолюціях і рішеннях з´їздів, конференцій і пленумів ЦК. Київ, 1978-1985. Т. І-14.

89. Справочник партийного работника: Справочный выпуск. Москва, 1984.

90. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з´їздів, конференцій і пленумів ЦК. Т. 1 (1918-1941); Т. 2 (1941—1976). Київ, 1976; Комуністична партія України: з´їзди, конференції. Київ, 1991.

91. Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 5— 12 июля 1918 г.: Протоколы. Киев, 1988; Второй съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины. 17—22 сентября 1918 г. Киев, 1991.

92. Десять лет нашей работы. 1917—1927: Сб. материалов и воспоминаний по истории профессионального движения печатников на Запорожье. Запорожье, 1927; Робітничий контроль і націоналізація промисловості на Україні: Зб. документів і матеріалів. Київ, 1957; Розвиток профспілкового руху на Полтавщині. 1905—1920 pp.: Зб. документів і матеріалів. Полтава, 1958.

93. Корольов Б. /. , Михальський І. С. "Союз визволення України" (1914— 1918 pp.): До історії створення та діяльності. Луганськ, 1996. С. 29—42.

94. Конференція українських націоналістів. Київ, 28—29 березня 1992 p.: Доповіді, дискусії, постанови. Київ ; Лондон, 1992; Матеріали II Збору конгресу українських націоналістів. Київ, 1995.

95. Український правозахисник) рух: Документи і матеріали. Торонто, 1978; Українська Гельсінська група. 1978—1982: Документи і матеріали. Торонто; Балтимор, 1983; Русначенко А. М. Національно-визвольний рух в Україні (середина 50-х — початок 1990-х років). Київ, 1998. С. 309—714. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод: Документи і матеріали. Харків, 2001. T. 1—4.

96. Народний Рух України: Програма і Статут Народного Руху України. Київ, 1992; Другі Всеукраїнські збори Народного Руху України, 25—28 жовтня 1990: Документи. Київ, 1990; III Всеукраїнські збори Народного Руху України, 28 лютого — І березня 1992 p.: Стенограф, звіт. Київ, 1992; IV Великі збори Народного Руху України, 4—6 грудня 1992 p.: Стенограф, звіт. Київ, 1993.

97. Україна багато партій на: Програмні документи нових партій. Київ, 1991.

98. Політичні партії в Україні: Інформаційно-довідкове видання. Київ, 2001.

99. Доній О., Синельников О. Історія УСС мовою документів і фактів. 1989-1999. Київ, 1999.

100. Чикаленко Є. Спогади: В 3 т. Львів, 1925. T. 3. С. 68.

101. "Українське питання" в Російській імперії (кінець XIX — початок XX століття). Київ, 1999. Ч. і. С. 187.

102. Голос України. 1999. 18 трав.

103. Русская периодическая печать. 1703—1900: Библиография периодических изданий России. 1901—1916. Ленинград, 1958—1961. Т. 1—4. Русская периодическая печать: Справочник. 1702—1894. Москва, 1959; 1895-1917. Москва, 1957.

104. Шатенко В. А. Бібліографія української преси. 1816—1916. Харків, 1930.

105. Каталог дореволюційних газет, що видавалися в Україні. 1822—1916. Київ, 1971; Перелік україномовних часописів, що видавалися на території Росії на початку XX ст. Едмонтон, 1990.

106. Преса України 1917—1920 pp.: Бібліогр. покажчик. Київ, 1997.

107. Павлюк І. 3. Українські часописи Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя. 1917—1939: Анот. покажчик. Львів; Луцьк, 1997; Репертуар української періодики XIX—XX ст.: Матеріали до бібліографії. T. 1. Західноукраїнська періодика 20—30-х pp. XX ст. Львів, 1997; Періодика Західної України 20—30-х pp. XX ст.: Матеріали до бібліографії. Львів, 1998. Т. І.

108. Друковані та електронні засоби масової інформації України. Стан на I. X. 1999 р. Ч. 1. Газети. Кн. 1, 2; Ч. 2. Журнали. Київ, 2000.

109. Сборник постановлений и распоряжений по цензуре с 1720 по 1862 Г. СПб., 1862. С. 250.

110. Сулимовский архив: Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Воицсхо-впчей XVII—XVIII ст. / Предисловие А. М. Лазаревского. Киев, 1884; Любарский архив графа Милорадовича. Киев, 1898 та ін.

111. Корж Н. Л. Устное повествование бывшего запорожца, жителя Ека-теринославской губернии, уезда, селения Михайловки Н. Л. Коржа. Одесса, 1842.

112. Мемуары декабристов. Южное общество. Москва, 1972; Тучап-ский П. Л. Из пережитого. Одесса, 1920; 3 революційного минулого. Київ, 1971; Подолинський С. Спогади //Вибрані твори. Монреаль, 1990; Костомаров //. И. Исторические произведения. Автобиография. Киев, 1990. С. 425-651.

113. Хижняков В. М. Воспоминания земского деятеля. Петроград, 1916.

114. Андрієвський В. З минулого. Т. 1. Ч. 1, 2. 1917 р. на Полтавщині; Т. 2. Ч. I, 2. Від гетьмана до Директорії. Берлін, 1921—1923; Берестейський мир: Спомини й матеріали. Львів; Київ, 1928; Галаган М. Мої спомини. Львів, 1930: Ч. 1—4; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. Прага, 1923—1924. T. 1—4; Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. Інсбрук, 1960; Левицька М. На грані двох епох. Нью-Йорк, 1972; Левицький К. Великий зрив. Львів, 1931; Майстренко І. Історія мого покоління. Едмонтон, 1985; Назарук О. Рік на Великій Україні: Конспект спогадів з української революції. Відень, 1920; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917-1921). Львів, 1927-1931. T. 1-4; Тютюнник Ю. Матеріали і замітки до історії визвольної боротьби. Кн. 1. Зимовий похід 1919—1920 pp. Коломия; Київ; 1923; Чикаленко Є. Спогади. Львів, 1925. T. 1-3.

115. Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях: Спогади. Невідомі твори. Б. м.К, 1999.

116. Українська мемуаристика. 1914—1924: Бібліогр. реєстр. Львів, 1925.

117. Революция на Украине по мемуарам белых. Репр. изд. 1930 г. Киев, 1990; Бош Е. Год борьбы. Киев, 1990; Винииченко В. Відродження нації. Київ, 1991. Ч. I—3; Махно Н. Воспоминания. Киев, 1991; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле. 1914—1918 //Укр. іст. журн. 1992. № 6, 7-8, 9, 12; 1993. № 1, 2-3, 4-6, 7-8 та ін.

118. Грушевський Михайло. Спомини //Київ, 1988. № 8-12; 1989. № 8-М; Скоропадський Павло. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. Київ; Філадельфія, 1995.

119. Винниченко В. Спогади //Київ, 1990. № 9-І 1.

120. Говорят строители социализма: Воспоминания участников социалистического строительства в СССР. Москва, 1959.

121. Изотов Н. Моя жизнь, моя работа. Харьков, 1934; Кривонос П. Мои методы работы. Харьков, 1935; Чайковський Я. Мій досвід сталеварам. Харків, 1938; Мазай М. Н. Записки сталевара. Москва, 1940; Ангелина П. Н. Люди колхозных полей. Сталино, 1959; Стаханов О. Г. Жизнь шахтерская. Киев, 1986 та ін.

122. 33-и. Голод: Народна книга-меморіал. Київ, 1991.

123. Хрущев Н. С. Воспоминания: Избранные фрагменты. Москва, 1997; Його ж. Время. Люди. Власть: Воспоминания: В 4 т. Москва, 1999. Т. 1.

124. Рудницька М. Західна Україна під більшовиками. Нью-Йорк, 1958; Комар Л. Процес 59-ти. Львів, 1997; Семчишин М. З книги Лева. Український Львів 20 — 40-х років: Спомини. Львів, 1998.

125. Ми йшли до тебе, Перемого. Київ, 1985.

126. Строкач Т. Наш позивний Свобода. Київ, 1979; Козлов И. А. В крымском подполье: Воспоминания. Москва, 1972; Ковпак С. А. Від Путивля до Карпат. Київ, 1984; Веришгора 77. П. Люди с чистой совестью. Киев, 1990; Сабуров О. М. За лінією фронту: Мемуари: В 2 кн. Львів, 1954. Кн. 1; Київ, 1969. Кн. 2.

127. В рядах УПА: Збірка спогадів. Нью-Йорк, 1957; Літопис УПА. Торонто, 1986-1992. Т. 13-15, 19 та ін.

128. Осторбайтери: Спогади жителів Рівненщини, вивезених гітлерівцями на каторжні роботи до Німеччини. Рівне, 1999.

129. Ляшко А. Груз памяти. Киев, 1997-2000. Кн. 1—3; Моргун Ф. Т. Хліб і люди. Київ, 1974; Ссминский В. К. Записки рабочего. Москва, 1957; Посмитный М. А. В черноморских степях. Кишинев, 1954.

130. Ващенко Г. И. Воспоминания друзей и соратников. Харьков, 1999; Рибалка 1. Така наша доля: Сторінки життя мого покоління. Харків, 1999; Спогади О. Гончара друкувалися в періодиці (Див.: Голос України. 1999. З квіт.).

131. Чорновіл В., Пснсон Б. Хроніка таборових буднів. Київ, 1991.

132. Шумук Д. Пережите і передумане: Спогади й роздуми українського дисидента-політв´язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921—1981). Детройт, 1983.

133. Масол В. А. Упущенный шанс: Небеспристрастные размышления экс-премьера Украины о том, что произошло в бывшем Советском Союзе. Киев, 1993.

134. Карпенко В. Парламент із середини: нотатки депутата. Київ, 1991.

135. Кравчук Л. М. Последние дни империи ... Первые годы надежды // Киев, ведомости. 1994. 23 апр. — 30 июля; Кучма Л. Д. О самом главном. Киев, 1999.

136. Гетьман В. 77. Як приймалась Конституція України: Нотатки учасника розробки Основного закону України. Київ, 1996.

137. История дореволюционной России в дневниках и воспоминаниях: Аннот. указатель книг и публикаций в журналах. Москва, 1976—1989. Т. 1-5.

138. История советского общества в воспоминаниях современников 1917—1957. Москва, 1958; Советское общество в воспоминаниях и дневниках: Аннот. библиогр. указатель книг, публикаций в сборниках и журналах. Москва, 1987, 1990, 1994. Т. 1-3.

139. Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. Киев, 1898. Кн. 12. Отд. III. С. 90-91.

140. Маркович Я. А. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича /Публикация, предисловие и примечания А. Лазаревского. Киев, 1893, 1895, 1897. Ч. 1—III. Видання не завершене. Четверта частина вміщена у книзі: Жерела з історії України-Руси. Львів, 1913. Т. 22.

141. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко (1727—1753) / Предисловие А. Лазаревского //Киевская старина. 1884. № 3—4, 8— II; 1885. МЬ 3—4, 6—7, 9—12. Надрукований також окремим відбитком (Киев, 1997).

142. Дневник Т. Шевченко //Основа. 1861. Август. Ноябрь—декабрь; 1862. Май; Куліш П. Щоденник. Київ, 1993; Кістяківський О. Ф. Щоденник. Київ, 1994. Т. 1, 2. Грушевський М. С. Щоденник. 1888-1894. Київ, 1997.

143. Чикаленко Є. Щоденник (1907—1917). Львів, 1931; Винниченко В. Щоденник. Едмонтон; Нью-Йорк, 1980, 1983. Т. 1—2. Перевиданий в Україні (Київ. 1990. № 9—11); Бородієвич Е, В чотирикутнику смерті: Причини до трагедії УГА на Великій Україні: Із воєнного записника 3-ї бригади. Нью-Йорк, 1975; Вернадский В. И. Дневники. 1917—1921. Октябрь, 1917— январь 1920. Киев, 1994; Январь 1920 - март 1921. Киев, 1997 та ін.

144. Ефремов С. Щоденник. 1923-1929. Київ, 1997.

145. Довженко О. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті, оповідання, фольклорні записи, листи, документи. Харків, 1994; Гончар О. Щоденникові записи. 1949—1954//Голос України. 1999. З квіт.; Вернадский В. И. Дневники. Март 1921 — август 1925. Москва, 1999.

146. Стус В. З таборового зошита. Твори. Львів, 1994. Т. 4. С. 485—502.

147. Попудренко М. М. Щоденник. 23 серпня 1941—19 січня 1943 р. Київ, 1949.

148. Антонович В. Прилуцкий полковой асаул Михайло Мовчан и его записная книжка //Киевская старина. 1885. Т. 11. Январь.

149. Герцен А. И. Поли. собр. соч. Т. 12. С. 306.

150. Частная переписка Г. А. Полетики. Киев, 1985.

151. Драгоманов М. Переписка. Львів, 1901. Т. І; Його ж. Переписка з М. Павликом. Чернівці, 1910. Т. 2; Його ж. Листи до 1в. Франка та інших. Ч. 1. 1881-1886. Львів, 1906; Ч. 2. 1887-1895. Львів, 1908.

152. Галичина й Україна в листуванні 1862—1884 pp.: Матеріали до історії української культури в Галичині та її зв´язків з Україною. Харків, 1931.

153. Куліш Я. Вибрані листи. Нью-Йорк; Торонто, 1984; Його ж. Листи до М. Д. Білозсрського. Львів; Нью-Йорк, 1997; Листування М. Грушевсь-кого. Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997. Т. І; Листи М. Гру-шевського до К. Студинського (1894—1931). Львів; Нью-Йорк, 1998 та ін.

154. Листи до Тараса Шевченка. Київ, 1993.

155. Петлюра Симон. Статті. Листи. Документи: В 3 т. Київ, 1999. Т. 3.

156. Листи з фашистської каторги. Київ, 1947.

157. Стус В. З таборового зошита. Твори. Львів, 1994. Т. 4. С. 488.

158. Стус В. Листи до рідних. Твори. Львів, 1996. Т. 6. Кн. 1; Його ж. Листи до друзів та знайомих. Твори. Львів, 1996. Т. 6. Кн. 2. С. 5—185.

159. Листи з неволі. Львів, 1996; Гривачевський Б. Листи з Соловків. Київ, 1992.

160. Епістолярна спадщина акад. Д. Яворницького. Вип. 1: Листи вчених. Дніпропетровськ, 1997; Вип. 2. Листи діячів культури до Д. Яворницького. Дніпропетровськ, 1999.

161. Двісті листів Б. Антоненка-Давидовича /Передмова та примітки Дм. Чуба. Мельбурн, 1986; Нитченко Д. М. Листи письменників. Мельбурн, 1992. Т. І. Мельбурн; Ніжин, 1998. Т. 2, 3.

162. Драгоманов М. Автобіографія. Київ, 1917; Грушевський М. Автобіографія. Львів, 1906; Київ, 1926.

163. Самі про себе: Автобіографії видатних українців XIX ст. Нью-Йорк, 1989.

164. Булос Ібн Аз-Заїм (Павло Халсбський). Подорож патріарха Макарія (Уривки). /Переклад з араб, і коментар Я. Полотнюка //Дзвін. 1990. № 9. С. 119-124.

165. Крман Данісл. Подорожні щоденники (Itenerarium 1708—1709). Київ, 1999.

166. Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Киев, 1896. Вып. I, 2.

167. Січинський В. Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. Прага, 1942. С. 7.

168. Січинський В. Чужинці про Україну. Львів, 1991.

169. Книга путешествия: турецкий автор Эвлид Челеба о Крыме (1666 — 1667 гг.). Симферополь, 1999.

170. Див. : Непомнящий А. А. Записки путешественников и путеводители в развитии исторического краеведения Крыма (Последняя треть XVIII — начало XX в.). Киев, 1999.

171. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Київ, 1993. Т. 3. С. 106.

172. Києво-Печерський Патерикъ или сказанія о Житій и подвигах Святих Угодников Києво-Печерської Лавры. Київ, 1991; Абрамович Д. Києво-Печерський патерик. Репринт, перевид. 1931 р. Київ, 1991.

173. Калинсць I. Загадки хрещення України-Русі. Львів, 2000. С. 108—183.

174. Ключевський В. О. Древнерусские жития святых как исторический источник (Репринт, переизд. 1871 г.). Москва, 1988.

175. Дублянський А. Українські святі. Мюнхен, 1962; Избранные жития святых НІ—IX вв. Москва, 1992; Избранные жития святых X—XV вв. Москва, 1992.

176. Історія України в художньо-літературних образах /Упоряд. Б. 1. Анд-русишин, В. Й. Борисенко. Київ, 2000.

177. Памятники полемической литературы в Западной Руси. СПб., 1878— 1903. Кн. 1-3.

178. Чорновол В. Я нічого у вас не прошу: Лист В. Чорновола до секретаря ЦК КПУ П. Шелеста. Торонто, 1968.

179. Гаман Є. Парламентські коридори або момент істини у нашій новітній історії: Розмови різних років з українськими парламентаріями. Київ, 1998.

180. Современник. 1846. Т. XI. Кн. 1 с. 49-61.

181. Нудьга Г. Листування запорожців з турецьким султаном. Київ, 1963.

182. Мицик Ю. Шляхами арнв чи аріан або шляхами науки чи окультизму? //Історія в школах України. 1996. Т 2. С. 50—55.

183. Толочко П. П. Про роман І. Білика "Меч Арся"// Толочко П. П. Від Русі до України: Вибрані науково-популярні, критичні та публіцистичні праці. Київ, 1997. С. 151 — 158.

184. Великий неспокій. Друга половина XII ст. — XIII ст. Київ, 1992; Відома і чута в усіх кінцях землі. Друга половина IX — перша половина XII ст. Київ, 1993; Темні віки. XIV - перша половина XV ст. Київ, 1993; На переломі. Друга половина XV ст. Київ, 1993; Витоки. Від найдавніших часів до першої половини IX ст. Київ, 1995; Коли земля стогнала. Друга половина XVI - перша половина XVII ст. Київ, 1995; Руїна. Друга половина XVII ст. Київ, 1996; Спалах у темряві. Середина XVII ст. Київ, 2001.