Історичне джерелознавство

Термінологічний словник

А

Автентичний текст (від грец. — справжній) — справжній текст оригіналу документа; дійсний, правильний, той, шо грунтується на першоджерелі.

Автограф (від грец. — пишу, креслю, зображую) — власноручний авторський рукописний текст.

Автоматизована інформаційно-пошукова система — система пошуку інформації, в якій пошук, оброблення та актуалізація даних відбувається за допомогою комп´ютера.

Автохтонний (грец. — місцевий, корінний) — місцевого походження; той, що виник, зародився на місці сучасного проживання, існування.

Агіографічні твори (від грец. — святий та пишу) — житія святих, релігійно-повчальні твори, в яких описуються життя та подвиги християнських святих.

Акт (лат. дія та документ) — офіційний документ, запис, протокол.

Актові джерела — вид документальних джерел, в яких у певній юридичній формі фіксуються певні норми права, економічні чи політичні угоди та договори між приватними особами, особами і державою, державами, державою і церквою, церквами.

Актуалізована інформація джерел (від лат. actualis — справжній, теперішній, сучасний) — різновид джерельної інформації, яку безпосередньо вилучає, аналізує та використовує історик у науковому дослідженні. В широкому розумінні — весь масив відомостей з тієї чи іншої історичної проблеми, якими оперує сучасна історична наука.

Амулет (франц. amulette від лат. amuletum — ладанка, привісок) — предмет, якому приписують надприродну здатність оберігати людину, шо його носить, від хвороби, нещастя тошо.

Аналітична критика ( розклад, розчленування) — етап і вид джерелознавчої критики, завданням якої є встановлення об´єктивності та наукової цінності джерела, здобування з нього достовірної інформації.

Аннали (лат. annates — літописи від annus — рік) — одна з форм історичних творів періоду античності та середньовіччя, в яких події описуються за роками.

Анонімні джерела (грец. avcowuoc, — безіменний) — джерела, що набули поширення без імені автора.

Анотація (лат. annotatio — зауваження, помітка від annoto — позначаю) — коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису, документа.

Апокрифи (від грец. — таємничий, захований) — релігійні твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися.

Апсида (абсида) (від грец.— дуга, склепіння) — виступ східної частини хрестово-купольного храму у вівтарі, напівкруглий або гранчастий у плані

Археографія (від грец. — стародавній і урафсо — пишу) — спеціальна галузь історичної науки, що вивчає історію публікації історичних джерел, розробляє теорію і методику їх видання.

Архетип (від грец.— початок, походження і тджос, — відбиток, форма, зразок) — першоджерело; спільне джерело всіх наступних копій.

Архіви (лат. archivum від давньогрец. apxciov — приміщення, в якому засідає уряд, державні служби) — 1) Установи або відділи в установах, організаціях, на підприємствах, що зберігають документальні матеріали. 2) Комплекс документів, об´єднаних спільністю походження.

Архівознавство — спеціальна галузь історичної науки, система інтегрованих знань про історію, теорію і практику архівної справи.

Атрибуція джерела (лат. attributio — приписування) — визначення достовірності джерела, встановлення його авторства, часу та місця створення.

Б

Базиліка (лат. basilica — царський дім, палац) — витягнута прямокутна архітектурна споруда, розділена колонами на три—п´ять нефів (частин); є поширеним типом композиції християнських храмів.

Боністика (франц. bonistique від bon — талон, чек) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає паперові грошові знаки як історичне джерело.

Булла (лат. bulla — кулька) — у добу середньовіччя кругла металева печатка, що підвішувалася до документа великого формату; власне документ, скріплений печаткою.

В

Вербальні джерела (лат. verbalis від verbum — слово) — тип джерел, в яких інформація зафіксована у словесній формі.

Вірогідність джерела — ступінь відповідності свідчень джерела тим реальним подіям, що в ньому описані.

Вітраж (франц. vitre — віконне скло) — твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла.

Г

Генеалогія (від грец. — родовід) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження родів, окремих осіб, їхні родинні та інші зв´язки.

Генезис (грец. — породжую, створюю) — походження, виникнення, процес утворення, розвитку.

Генетичний метод — спосіб дослідження явищ, шо грунтується на аналізі їхнього генезису й розвитку.

Геральдика (від лат. heraldus — оповісник) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає герби як історичне джерело.

Герб (польс. herb від нім. erbe — спадщина) — символічний розпізнавально-правовий знак, що містить у собі особливі фігури або символічні зображення, створені на підставі точно визначених правил, і є постійним розпізнавальним знаком окремих осіб, родів, товариств, міст, держав.

Герменевтика (від грец. — пояснюю) — тлумачення тексту джерела, необхідне для розуміння і осмислення його змісту.

Гносеологія (від грец. — пізнання та слово, вчення) — вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання.

Гравюра (франц. gravure від graver — вирізати, висікати) — вид графіки, спосіб розмножування малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, металу, каменю тощо.

Грамота (від грец. — лист, послання) — форма актових, справочинних, особових документів, найбільш поширена в середні віки.

Графіка (від грец. — живопис) — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері олівцем, пензлем, вуглем або відтиснутий на папері з спеціально підготовленої форми, дошки (гравюра, офорт) чи каменю (літографія).

Графіті (італ. graffiti — видряпані) — написи й малюнки різного змісту, зроблені гострими предметами або фарбою на стінах і архітектурних деталях давніх споруд, а також на посудинах та інших твердих матеріалах.

Д

Датування джерела — визначення часу створення джерела, якщо він невідомий.

Джерела особового походження — пам´ятки, авторами яких виступають окремі особи і які їм належать або належали.

Джерело історичне — носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і суспільних відносин і відбиває той чи інший бік людської діяльності.

Джерелознавство історичне — спеціальна галузь наукових історичних знань, шо розробляє теорію й методику вивчення та використання в історичних дослідженнях джерел, вивчає їх походження, склад, структуру, а також функціонування джерельної бази історичної науки.

Джерельна база історичної науки — сукупність джерел, на які спирається історичне пізнання.

Джерельна інформація — сукупність наявних у джерелі типів інформації та стійких зв´язків між ними, які забезпечують його цілісність та здатність бути основою для отримання наукового фактичного знання.

Дипломатика — спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження, форму і зміст актових джерел (офіційних та приватних), методику їх опрацювання.

Діахронія — вивчення історичного розвитку якогось явиша, фактів у цілому.

Документальні джерела (лат. documentum — взірець, посвідчення, доказ) — рід писемних джерел, шо утворився у процесі діяльності різноманітних державних, громадських, приватних установ, підприємств, організацій тошо.

Домінанта (від лат. dominans (dominantis) — пануючий) — головний, пануючий принцип, ідея, ознака; найважливіша складова частина.

Достовірність джерела — якісна характеристика джерела, шо засвідчує його вірогідність та відповідність змісту реальних явиш і подій.

Евристика джерелознавча — спеціальна історична дисципліна, шо розробляє теорію і методику пошуку джерельної інформації.

Електронний документ — документ, зафіксований засобами електронної техніки, ознайомлення зі змістом якого можливе за допомогою комп´ютера.

Емблема — предмет, зображення, шо умовно або символічно виражає певну ідею, поняття.

Епіграфіка — спеціальна історична дисципліна, що вивчає давні й середньовічні написи на твердих матеріалах (мармурі, металі, кераміці, дереві та ін.).

Епістола — лист, послання.

Епістолярні джерела —-один із видів джерел особового походження, приватне листування.

Епітафія — надгробний напис.

Естамп — твір друкарської графіки, відбиток на папері, шовку та інших матеріалах (гравюра, офорт, літографія).

З

Зброєзнавство — спеціальна історична дисципліна, шо вивчає історію розвитку зброї, військової техніки, їхнього виробництва та застосування, а також історію збройного мистецтва. Зразки зброї та військової техніки розглядаються як історичні джерела для вивчення рівня розвитку суспільства, його матеріальної культури.

Зображальні джерела — тип історичних джерел, в яких інформація зафіксована у вигляді зображення.

І

Іконографія — с пе ціальна історич на дисци п л і на, шо розробл яє прийоми та методи визначення достовірності зображень історичних подій та осіб, їхньої атрибуції, датування з метою використання отриманих даних в історичних працях.

Іконопис — вид культового станкового живопису (ікони). У християнстві ікона — зображення святих (живописне, мозаїчне, рельєфне), об´єкт релігійного культу.

Інвентарні описи — господарські описи міст, замків, королівських чи поміщицьких маєтностей, що проводилися упродовж XV — першої половини XIX ст. на території Польщі, Правобережної України, Білорусі та Литви.

Інкунабули — книги, видані з початку книгодрукування в Європі (з 40-х років XV ст. ) до 1500 р.

Інтерполяція — 1) У джерелознавстві — фальсифікована вставка в оригінальний текст. 2) Неавторські вставки слів, речень або чисел у тексті піл час переписування, опрацювання рукописів, копіювання географічних карт тощо.

Інтерпретація (лат. interpretatio від interpretor — роз´яснюю, перекладаю) — пояснення, тлумачення, розкриття змісту джерела.

Історичні залишки (рештки) — пам´ятки матеріальної і духовної культури (законодавчі акти, грамоти, універсали, службове листування та ін.), що виникли у процесі розвитку самих подій.

Історичні традиції (перекази) — пам´ятки минулого (спогади, щоденники, дорожні нотатки, інформаційні жанри періодики), що склалися на основі вражень їх авторів від подій і прямого впливу на ці події, як правило, не мали.

Історіографічні джерела — група джерел, що відбивають історіографічні факти, тобто факти з історії історичної науки, і дають можливість вивчити суспільні умови розвитку історичної науки, процес збагачення історичних знань, місце історичної науки в суспільному житті, зокрема у формуванні історичної свідомості людей.

Історіографія – спеціальна галузь наукових знань, шо вивчає історію історичної науки.

К

Картографічні д