Історичне джерелознавство

Термінологічний словник

А

Автентичний текст (від грец. — справжній) — справжній текст оригіналу документа; дійсний, правильний, той, шо грунтується на першоджерелі.

Автограф (від грец. — пишу, креслю, зображую) — власноручний авторський рукописний текст.

Автоматизована інформаційно-пошукова система — система пошуку інформації, в якій пошук, оброблення та актуалізація даних відбувається за допомогою комп´ютера.

Автохтонний (грец. — місцевий, корінний) — місцевого походження; той, що виник, зародився на місці сучасного проживання, існування.

Агіографічні твори (від грец. — святий та пишу) — житія святих, релігійно-повчальні твори, в яких описуються життя та подвиги християнських святих.

Акт (лат. дія та документ) — офіційний документ, запис, протокол.

Актові джерела — вид документальних джерел, в яких у певній юридичній формі фіксуються певні норми права, економічні чи політичні угоди та договори між приватними особами, особами і державою, державами, державою і церквою, церквами.

Актуалізована інформація джерел (від лат. actualis — справжній, теперішній, сучасний) — різновид джерельної інформації, яку безпосередньо вилучає, аналізує та використовує історик у науковому дослідженні. В широкому розумінні — весь масив відомостей з тієї чи іншої історичної проблеми, якими оперує сучасна історична наука.

Амулет (франц. amulette від лат. amuletum — ладанка, привісок) — предмет, якому приписують надприродну здатність оберігати людину, шо його носить, від хвороби, нещастя тошо.

Аналітична критика ( розклад, розчленування) — етап і вид джерелознавчої критики, завданням якої є встановлення об´єктивності та наукової цінності джерела, здобування з нього достовірної інформації.

Аннали (лат. annates — літописи від annus — рік) — одна з форм історичних творів періоду античності та середньовіччя, в яких події описуються за роками.

Анонімні джерела (грец. avcowuoc, — безіменний) — джерела, що набули поширення без імені автора.

Анотація (лат. annotatio — зауваження, помітка від annoto — позначаю) — коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису, документа.

Апокрифи (від грец. — таємничий, захований) — релігійні твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися.

Апсида (абсида) (від грец.— дуга, склепіння) — виступ східної частини хрестово-купольного храму у вівтарі, напівкруглий або гранчастий у плані

Археографія (від грец. — стародавній і урафсо — пишу) — спеціальна галузь історичної науки, що вивчає історію публікації історичних джерел, розробляє теорію і методику їх видання.

Архетип (від грец.— початок, походження і тджос, — відбиток, форма, зразок) — першоджерело; спільне джерело всіх наступних копій.

Архіви (лат. archivum від давньогрец. apxciov — приміщення, в якому засідає уряд, державні служби) — 1) Установи або відділи в установах, організаціях, на підприємствах, що зберігають документальні матеріали. 2) Комплекс документів, об´єднаних спільністю походження.

Архівознавство — спеціальна галузь історичної науки, система інтегрованих знань про історію, теорію і практику архівної справи.

Атрибуція джерела (лат. attributio — приписування) — визначення достовірності джерела, встановлення його авторства, часу та місця створення.

Б

Базиліка (лат. basilica — царський дім, палац) — витягнута прямокутна архітектурна споруда, розділена колонами на три—п´ять нефів (частин); є поширеним типом композиції християнських храмів.

Боністика (франц. bonistique від bon — талон, чек) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає паперові грошові знаки як історичне джерело.

Булла (лат. bulla — кулька) — у добу середньовіччя кругла металева печатка, що підвішувалася до документа великого формату; власне документ, скріплений печаткою.

В

Вербальні джерела (лат. verbalis від verbum — слово) — тип джерел, в яких інформація зафіксована у словесній формі.

Вірогідність джерела — ступінь відповідності свідчень джерела тим реальним подіям, що в ньому описані.

Вітраж (франц. vitre — віконне скло) — твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла.

Г

Генеалогія (від грец. — родовід) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження родів, окремих осіб, їхні родинні та інші зв´язки.

Генезис (грец. — породжую, створюю) — походження, виникнення, процес утворення, розвитку.

Генетичний метод — спосіб дослідження явищ, шо грунтується на аналізі їхнього генезису й розвитку.

Геральдика (від лат. heraldus — оповісник) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає герби як історичне джерело.

Герб (польс. herb від нім. erbe — спадщина) — символічний розпізнавально-правовий знак, що містить у собі особливі фігури або символічні зображення, створені на підставі точно визначених правил, і є постійним розпізнавальним знаком окремих осіб, родів, товариств, міст, держав.

Герменевтика (від грец. — пояснюю) — тлумачення тексту джерела, необхідне для розуміння і осмислення його змісту.

Гносеологія (від грец. — пізнання та слово, вчення) — вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання.

Гравюра (франц. gravure від graver — вирізати, висікати) — вид графіки, спосіб розмножування малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, металу, каменю тощо.

Грамота (від грец. — лист, послання) — форма актових, справочинних, особових документів, найбільш поширена в середні віки.

Графіка (від грец. — живопис) — вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері олівцем, пензлем, вуглем або відтиснутий на папері з спеціально підготовленої форми, дошки (гравюра, офорт) чи каменю (літографія).

Графіті (італ. graffiti — видряпані) — написи й малюнки різного змісту, зроблені гострими предметами або фарбою на стінах і архітектурних деталях давніх споруд, а також на посудинах та інших твердих матеріалах.

Д

Датування джерела — визначення часу створення джерела, якщо він невідомий.

Джерела особового походження — пам´ятки, авторами яких виступають окремі особи і які їм належать або належали.

Джерело історичне — носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і суспільних відносин і відбиває той чи інший бік людської діяльності.

Джерелознавство історичне — спеціальна галузь наукових історичних знань, шо розробляє теорію й методику вивчення та використання в історичних дослідженнях джерел, вивчає їх походження, склад, структуру, а також функціонування джерельної бази історичної науки.

Джерельна база історичної науки — сукупність джерел, на які спирається історичне пізнання.

Джерельна інформація — сукупність наявних у джерелі типів інформації та стійких зв´язків між ними, які забезпечують його цілісність та здатність бути основою для отримання наукового фактичного знання.

Дипломатика — спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження, форму і зміст актових джерел (офіційних та приватних), методику їх опрацювання.

Діахронія — вивчення історичного розвитку якогось явиша, фактів у цілому.

Документальні джерела (лат. documentum — взірець, посвідчення, доказ) — рід писемних джерел, шо утворився у процесі діяльності різноманітних державних, громадських, приватних установ, підприємств, організацій тошо.

Домінанта (від лат. dominans (dominantis) — пануючий) — головний, пануючий принцип, ідея, ознака; найважливіша складова частина.

Достовірність джерела — якісна характеристика джерела, шо засвідчує його вірогідність та відповідність змісту реальних явиш і подій.

Евристика джерелознавча — спеціальна історична дисципліна, шо розробляє теорію і методику пошуку джерельної інформації.

Електронний документ — документ, зафіксований засобами електронної техніки, ознайомлення зі змістом якого можливе за допомогою комп´ютера.

Емблема — предмет, зображення, шо умовно або символічно виражає певну ідею, поняття.

Епіграфіка — спеціальна історична дисципліна, що вивчає давні й середньовічні написи на твердих матеріалах (мармурі, металі, кераміці, дереві та ін.).

Епістола — лист, послання.

Епістолярні джерела —-один із видів джерел особового походження, приватне листування.

Епітафія — надгробний напис.

Естамп — твір друкарської графіки, відбиток на папері, шовку та інших матеріалах (гравюра, офорт, літографія).

З

Зброєзнавство — спеціальна історична дисципліна, шо вивчає історію розвитку зброї, військової техніки, їхнього виробництва та застосування, а також історію збройного мистецтва. Зразки зброї та військової техніки розглядаються як історичні джерела для вивчення рівня розвитку суспільства, його матеріальної культури.

Зображальні джерела — тип історичних джерел, в яких інформація зафіксована у вигляді зображення.

І

Іконографія — с пе ціальна історич на дисци п л і на, шо розробл яє прийоми та методи визначення достовірності зображень історичних подій та осіб, їхньої атрибуції, датування з метою використання отриманих даних в історичних працях.

Іконопис — вид культового станкового живопису (ікони). У християнстві ікона — зображення святих (живописне, мозаїчне, рельєфне), об´єкт релігійного культу.

Інвентарні описи — господарські описи міст, замків, королівських чи поміщицьких маєтностей, що проводилися упродовж XV — першої половини XIX ст. на території Польщі, Правобережної України, Білорусі та Литви.

Інкунабули — книги, видані з початку книгодрукування в Європі (з 40-х років XV ст. ) до 1500 р.

Інтерполяція — 1) У джерелознавстві — фальсифікована вставка в оригінальний текст. 2) Неавторські вставки слів, речень або чисел у тексті піл час переписування, опрацювання рукописів, копіювання географічних карт тощо.

Інтерпретація (лат. interpretatio від interpretor — роз´яснюю, перекладаю) — пояснення, тлумачення, розкриття змісту джерела.

Історичні залишки (рештки) — пам´ятки матеріальної і духовної культури (законодавчі акти, грамоти, універсали, службове листування та ін.), що виникли у процесі розвитку самих подій.

Історичні традиції (перекази) — пам´ятки минулого (спогади, щоденники, дорожні нотатки, інформаційні жанри періодики), що склалися на основі вражень їх авторів від подій і прямого впливу на ці події, як правило, не мали.

Історіографічні джерела — група джерел, що відбивають історіографічні факти, тобто факти з історії історичної науки, і дають можливість вивчити суспільні умови розвитку історичної науки, процес збагачення історичних знань, місце історичної науки в суспільному житті, зокрема у формуванні історичної свідомості людей.

Історіографія – спеціальна галузь наукових знань, шо вивчає історію історичної науки.

К

Картографічні джерела — вид зображальних джерел, що являють собою умовні зображення на папері чи іншому матеріалі різноманітних природних, географічних, політичних та соціально-економічних явищ.

Кінофотовідеодокументальні (аудіовізуальні) джерела — різновид зображальних джерел, представлених фотографіями, кінофільмами, відеозаписами.

Класифікаційна схема (модель) — сукупність тих чи інших параметрів групування джерел за обраними домінуючими ознаками з метою їх дослідження і здобуття найповнішої і найдостовірнішої інформації.

Класифікація джерел (від лат. classis — розряд та ficatio від facio — роблю) — поділ всієї маси джерел на групи за певною суттєвою спільною ознакою, характерною для кожної групи.

Кластерний аналіз — поділ джерел на різні класи (групи, кластери, таксони), кількісний і якісний склад яких встановлюються дослідником під час аналізу джерел.

Клейноди — відзнаки та атрибути влади української козацької старшини XVI-XVIII ст.

Кліше (франц. cliche — відбиток) — форма високого друку, що застосовується для поліграфічного відтворення ілюстрацій.

Коднкологія (від лат. codex — книга) — наукова дисципліна, шо вивчає рукописні книги.

Компіляція (лат. compilatio — крадіжка, грабіж від compilo — грабую) — 1) Метод створення літописних пам´яток, що складалися з уривків різних літописів (літописна компіляція). 2) Неоригинальна, несамостійна наукова чи літературна праця, побудована на використанні чужих творів.

Компути (від лат. computo — обчислюю) — переписи дворів козаків з відомостями про їхнє майнове становище, проходження військової служби.

Конвенціональні джерела (від лат. conventio — угода) — джерела умовних позначень (ноти, знаки математичної, хімічної, фізичної символіки та ін.).

Контамінація (від лат. contaminatio — змішування) — поєднання текстів різних редакцій одного й того самого твору.

Конха — напівкупольне склепіння архітектурної споруди, шо перекриває апсиду.

Криптонім — літера або літери, які замість підписів ставлять іноді автори під своїми творами.

Критерій — мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.

Купол — просторова несуча конструкція опуклого покриття круглої, еліптичної або багатокутної у плані споруди. Інша назва — Баня.

Л

Латентна джерельна інформація — прихована (закрита) джерельна інформація.

Лінгвістичні джерела (від лат. lingua — мова) — один із видів вербальних джерел, пам´ятки мови.

Літописи — вид наративних джерел, характерною особливістю яких є описання подій у хронологічній послідовності.

Логічна критика — вид джерелознавчої критики, що полягає у перевірці достовірності джерела шляхом зівставлення вміщеної у ньому інформації з об´єктивною логікою розвитку історичних подій.

Люстрації — періодичні описи державних маєтків, міст, замків, які проводились у Речі Посполитій упродовж XVI—XVII ст. з метою оцінки господарсько-фінансового стану королівських маєтностей для встановлення державного податку — кварти.

М

Манускрипт (лат. manuscriptum від manus — рука і scribo — пишу) — давні й середньовічні рукописи на папірусі, пергаменті, пізніше — папері.

Маргіналії (від лат. margo (marginis) — край, межа) — примітки на полях книги.

Масові джерела — комплекси джерел, що характеризуються певною повторюваністю, типовістю і однорідністю вміщуваної в них інформації.

Машиночитаний документ (від лат. machina — пристрій, знаряддя, споруда) — закодований документ (магнітний диск, магнітна стрічка, перфокарта, перфострічка), зміст якого може бути розшифрований за допомогою машини.

Менталітет (нім. Mentalitat, франц. mentalite від лат. mentalis — розумовий) — світосприймання, психологія, наприклад, національний менталітет.

Методика джерелознавства — система знань про методи, засоби, правила здійснення всього комплексу робіт, пов´язаних з пошуком, виявленням, відбором джерел, їх всебічним критичним аналізом, визначенням достовірності та інформаційної цінності, а також наступним використанням з метою отримання науково перевіреної, об´єктивної інформації.

Методологія джерелознавства — система теоретичних знань і наукових принципів, на основі яких формуються метод і методика джерелознавчого дослідження.

Метрологія — спеціальна історична дисципліна, яка вивчає розвиток систем мір, що існували в минулому, встановлення реального обсягу мір, розгляд їх кількісного співвідношення, відповідності сучасним метричних вимірам.

Мемуари (спогади) (франц. memoires від лат. memoria — пам´ять) — вид оповідних джерел особового походження, що створюються на основі зафіксованих у пам´яті авторів вражень про події, учасниками чи свідками яких вони були.

Мініатюра (франц. miniature від лат. minium — кіновар або сурик) — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру на дереві, металі, порцеляні, папері, що потребує витонченої техніки виконання. Мініатюрою називають також живописні зображення, шо прикрашали та ілюстрували середньовічні рукописні книжки у вигляді заставок або на всю сторінку.

Мозаїка (франц. mosaique від лат. musivum, буквально — присвячене музам) — сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти, керамічних плиток.

Монументальне мистецтво (лат. monumentalis від monco — нагадую) — вид образотворчого мистецтва, розрахований на масове сприйнятті в ансамблі з архітектурою чи природним оточенням. Монументальне мистецтво поєднує архітектурні та скульптурні монументи й пам´ятники на плошах і вулицях, настінні розписи (монументальний живопис) тощо.

Н

Неф — простір між двома рядами вертикальних опор в інтер´єрі базилікальних храмів; витягнуте у довжину культове приміщення (або частина його), відокремлене рядом колон. Інша назва — Нава.

Нумізматика (лат. numisma — монета від грец. vouiouot) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає монети, монетне виробництво, історію грошового обігу та техніку монетної справи, методи їх використання як джерела.

О

Об´єкт (від лат. objectus — предмет) — 1) Зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання, практичної дії суб´єкта. 2) Одне з основних понять теорії науки, у тому числі джерелознавства.

Ономастика (від грец. ovouoc — ім´я, назва) — спеціальна історична дисципліна, шо вивчає власні імена, їх походження, структуру і тлумачення у взаємозв´язку з історичним процесом.

Онтологія (від грец. ov (ovroc,) — єство і Хоуос, — слово, вчення) — розділ філософії, вчення про буття, що досліджує загальні основи, принципи буття, його структуру і закономірності.

Ордер (нім. Order, франц. ordre від лат. ordo — ряд, порядок) — документ, шо містить наказ, розпорядження державного органу про вчинення тих чи інших дій.

Офорт (від франц. eau-forte — азотна кислота) — спосіб гравіювання на металевій пластині за допомогою методу протравлювання азотною кислотою; гравюра, виготовлена в техніці офорта.

Оповідні джерела рід усних та писемних джерел, характерною особливістю яких є фіксація інформації у вигляді розповіді у довільній формі про події та явища суспільно-політичного, соціально-економічиого й культурного життя.

Оригінал документа (від лат. originalis — первісний, природжений) — 1) Первинний, вихідний документ. 2) Справжній документ, рукопис на відміну від копії або підробки, фальсифіката.

Орнамент (від лат. ornament urn — оздоба, прикраса) — візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів.

П

Палеографія — спеціальна історична дисципліна, шо вивчає стародавню писемність, її еволюцію, характерні особливості, зовнішні ознаки рукописних пам´яток.

Палеотип — умовна назва книг, виданих в Європі у першій половині XVI ст.

Пергамент (від назви стародавнього міста Псргама в Малій Азії) — документ, написаний на спеціально обробленій шкірі молодих тварин.

Періодична преса — вид комплексних джерел, представлений газетами, журналами та іншими періодичними виданнями.

Петрогліфн — стародавні зображення на скелях, каменях, стінах печер; джерела для вивчення господарства, побуту, культури стародавніх народів.

Печатки — штампи, шо вирізані на твердому матеріалі (камені, металі та ін.), матриці, а також їх відбитки (на золоті, сріблі, свинці, воску, сургучі, папері). Основною функцією печаток є засвідчення достовірності документів. Як історичні джерела вивчаються сфрагістикою.

Писемні джерела — тип історичних джерел, визначальною ознакою яких є письмова фіксація інформації.

Піктограма (від лат. pictus — мальований і грец. урацца — риска, літера, написання) — малюнковс зображення предметів, понять, шо заміняло слово.

Поведінкові джерела — тип джерел, в яких історична інформація зберігається у формі традиційних норм поведінки людей певної етнічної спільноти за тих чи інших життєвих ситуацій.

Повнота джерела — здатність джерела відбивати основний зміст, суттєві риси й особливості відображуваних подій, явищ.

Позаджерсльна інформація — сукупність знань і настанов, які використовуються істориком, впливають на його дослідження і не здобуваються ним безпосередньо з історичних джерел.

Поліхромія — багатобарвність творів декоративно-ужиткового мистецтва, скульптури та архітектури.

Портрет (франц. portrait) — зображення конкретної людини або групи людей; жанр образотворчого й фотомистецтва.

Потенційна інформація джерел (від лат. potentia — сила) — різновид джерельної інформації, що залишилася не використаною у наукових дослідженнях.

Предмет — 1) Речове джерело. 2) Одне з основних понять теорії науки, зокрема джерелознавчого дослідження.

Привілей (лат. privilegium від privus — особливий і lex — закон) — 1) Перевага, пільга, право, надане законом окремим особам, групам людей або певному станові. 2) Грамота, якою за часів середньовіччя стверджувався привілей.

Псевдонім — вигадане ім´я або прізвище, яке використовують для заміни справжнього власного прізвища письменники, журналісти, політичні діячі, вчені, актори.

Р

Ревізії (від лат. revisio — перегляд) — переписи населення податкових станів; офіційні документи описово-статистичного характеру.

Регламент (франи. reglemertt від лат. regula — правило) — система правил, шо регулюють порядок організації і діяльності певних установ.

Реєстр (польс. rejestr від лат. regesta — списки, перелік) — список, опис, перелік, а також книга для запису справ, документів, майна, земельних володінь, осіб тощо.

Рельєф (франц. relief від лат. relevo — піднімаю) — скульптурне зображення на площині (наприклад, барельєф, горельєф). Може бути самостійним твором скульптури або частиною архітектурної композиції.

Репрезентативність (від лат. representatio — наочне зображення) — один із показників повноти джерельної інформації для вивчення певної проблеми.

Рескрипт (лат. rescriptum від rescribo — відповідаю у письмовій формі) — акт монарха на ім´я певної службової особи з покладанням на неї тих чи інших доручень, висловлюванням подяки, оголошенням про нагороду.

Ретроспекція (від лат. retro — назад і specto — дивлюсь) — 1) Погляд у минуле, аналіз минулих подій, вражень тощо. 2) Спосіб розгляду суспільних ідей, подій сучасності під кутом зору минулого, звернення до минулого для виявлення у ньому первісних тенденцій, властивих сучасності. Ретроспективний — звернений у минуле, присвячений розгляду минулого.

Речові джерела — тип історичних джерел, інформація в яких фіксується у предметній формі.

Ротонда (італ. rotonda від лат. rotundus — круглий) — кругла у плані архітектурна споруда.

С

Синопсис — загальний огляд, зведення різноманітних поглядів з певного питання; термін уживають переважно щодо історичних та релігійних творів. "Синопсис" ("Київський синопсис") — перший нарис історії України від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., уперше виданий 1674 р. Києво-Печерською друкарнею.

Синтетична критика — етап і вид джерелознавчої критики, зміст якої пов´язаний з формуванням комплексу джерел і здобуванням із нього сукупності наукових фактів як основи для достовірних дослідницьких висновків.

Справочинні (діловодні) джерела — вид документальних джерел, що створюються у процесі функціонування державних, суспільних, приватних установ та організацій і мають офіційний, діловий характер.

Статистичні джерела (англ. statistics від лат. status — стан, становище) — вид історичних джерел, що містять інформацію, яка характеризує кількісні закономірності суспільного життя у нерозривному зв´язку з їхнім якісним змістом. Охоплюють різноманітні за змістом та формою носії інформації, що виникли внаслідок масових обстежень, описів, переписів, запровадження стандартизованого обліку та звітності.

Суб´єкт (від лат. subjectum — підкладене) — людина, шо пізнає зовнішній світ (об´єкт) і впливає на нього у своїй практичній діяльності.

Сувій — старовинний рукописний документ, згорнутий у рулон.

Сфрагістика (сігіллографія) — спеціальна історична дисципліна, яка вивчає печатки як історичне джерело.

Т

Текстологія (від лат. textum — зв´язок, сполучення) — історико-філологічна дисципліна, що вивчає тексти писемних джерел переважно періоду середньовіччя.

Теорія джерелознавства — розділ джерелознавства, який включає систему наукових знань про об´єктивно-суб´єктивний характер історичного джерела, пізнання його соціальної та гносеологічної природи.

Типи історичних джерел — групи джерел, що мають споріднений спосіб передачі відомостей або близькі за змістом, формою, походженням.

Типологія — класифікація предметів або явиш за спільними ознаками.

У

Усні джерела — тип історичних джерел, в яких інформація зберігається у вигляді усної традиції і передається з покоління в покоління із уст в уста.

Ф

Фактична критика (від лат. factum — зроблене) — вид джерелознавчої критики, що передбачає перевірку повноти і достовірності джерела шляхом його зіставлення з іншими джерелами.

Фалеристика (від лат. falerae — металева прикраса, бляха) — спеціальна історична дисципліна, шо вивчає історію орденів, відзнак, медалей, хрестів, виникнення та розвиток нагородної системи, а також відповідні документи та статистику.

Фальсифікація (лат. falsificatio — підробка) — умисне викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів, джерел.

Фасцикула (від лат. fasciculus — пучок, зв´язка) — справа, що складається з документів різного змісту, розмішених за їніми реєстраційними номерами, і являє собою одну або кілька зв´язок.

Феномен (грец. pcuvouevov — те, що з´являється) — виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

Фібула (лат. fibula) — металева застібка для одягу, яка водночас слугувала прикрасою у стародавньому світі та в період раннього середньовіччя.

Філігрань (італ. filigrana від лат. filum — нитка і granum — зерно) — водяні знаки на папері.

Фонічні джерела (від грец. (pcovto) — вимовляю, звучу) — окрема група звукових історичних джерел, носіями яких виступають фонограми, різного роду технічні звукозаписи текстів, музичних творів, інших звукових проявів, що створюються у процесі життєдіяльності людства.

Фреска (від італ. fresco — свіжий) — техніка живопису водяними фарбами по свіжій штукатурці; твір, виконаний такою технікою.

Фронтиспіс (франц. frontispice від лат. frontis— чоло і spicio — дивлюсь) — ілюстрація, розташована на початку книжки, поруч із титульною сторінкою.

X

Хартія — 1) Старовинний рукопис, а також матеріал (зокрема, папірус або пергамент), на якому його написано; 2) Документ, шо засвідчував певні права або привілеї доби середньовіччя.

Хроніки — історичні твори періоду середньовіччя, поширені у Візантії та Європі, шо мали значний вплив на давньоруське літописання.

Хронографи — середньовічні твори з всесвітньої історії, що містили відомості історичного, літературного та географічного характеру.

Хронологія історична — спеціальна історична дисципліна, що вивчає системи літочислення у різних народів та способи переведення дат на сучасне числення часу.

Ц

Цензура (лат. censura від censeo — роблю перепис, опис) — контроль офіційної влади за змістом, випуском у світ та розповсюдженням друкованої продукції, творів сценічного, образотворчого та кіномистецтва з метою не допустити чи обмежити поширення ідей, інформації, що визначаються цією владою як небажані або шкідливі.

Циркуляр (від лат. circularis — круговий) — письмове розпорядження директивного характеру, яке надсилають підвідомчим установам або підлеглим службовим особам.

Джерела та література

1. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Київ, 1991.

2. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. 1734 — 1775. Київ, 1998. Т. 1.

3. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ 1713 — 1776. Київ, 1994.

4. Боплан Г. Л. Опис України. Київ; Кембрідж, 1990. Вернадский В. И. Дневники. 1917—1921. Киев, 1995. Вивід прав України: 36. документів. Львів, 1991. Волинські грамоти XVI ст. Київ, 1996. Галицько-Волинський літопис. Львів, 1994.

5. Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V ст. перед Христом. Київ, 1992.

6. Голод 1932—1933 pp. на Україні: очима істориків, мовою документів. Київ, 1990.

7. Грамоти XIV ст. Київ, 1974.

8. Грушевський Михайло. Спомини //Київ. 1988. № 9—12.

9. Грушевський М. С. Щоденник (1888-1894) / Упорядження Л. Зашкільняка. Київ, 1997.

10. Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: 36. документів. Київ, 1993.

11. Діярій гетьмана Пилипа Орлика. Варшава. 1936.

12. Дневник генерального подскарбия Якова Марковича //Киевская старина: Приложения. 1891—1896.

13. Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко //Киевская старина. 1884. Вып. 3-6, 8-11; 1885. Вып. 3-4, 6-7, 9-12; 1886. Вып. 1,4-5, 7-12.

14. Дневник Петра Даниловича Апостола //Киевская старина. 1895. Вып. і, 6-8.

15. Документи Богдана Хмельницького. 1648—1657. Київ, 1961.

16. Документы об Освободительной войне украинского народа 1648— 1654 гг. Киев, 1965.

17. Дорошенко Дмитро. Мої спомини про недавне-минуле. Львів, 1923— 1924. Ч. 1-4.

18. Древнерусские княжеские уставы XI—XV вв. Москва, 1976.

19. Избранные жития русских святых X—XV вв. Москва, 1992.

20. Избранные жития святых. Ill—IX вв. Москва, 1992.

21. Історія Академії наук України (1918—1923): Документи і матеріали. Київ, 1993.

22. Історія держави і права України: Хрестоматія. Київ, 1996.

23. Києво-Печерський патерик. Київ, 1991.

24. Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874—1885): У 2 т. Київ, 1994.

25. Колективізація і голод на Україні. 1929—1933: Зб. документів і матеріалів. Київ, 1992.

26. Константин Багрянородный. Об управлении империей. СПб., 1991. Конституційні акти України 1917—1920 рр. Київ, 1992. Конституція України. Київ, 1996.

27. Костомаров М. /. Закон Божий (Книга буття українського народу). Київ, 1992.

28. Листи Івана Сірка. Матеріали до українського дипломатарію. Київ, 1996.

29. Листування Михайла Грушевського. Київ; Нью-Йорк; Париж; Львів; Торонто, 1997.

30. Литовская метрика (1528—1547) — 6-я книга судных дел. Вильнюс, 1995.

31. Літопис Григорія Грабянки. Київ, 1992.

32. Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спогади: У 2 кн. Львів, 1993, 1997.

33. Літопис Руський. За Іпатіївським списком /Пер. Л. Махновця. Київ, 1989.

34. Літопис Самійла Величка. Київ, 1990. Літопис Самовидця. Київ, 1971.

35. Літопис Української Повстанської Армії: У 21 т. Торонто, 1976— 1996. Т. 1-21.

36. Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Киев, 1890—1896. Вып. 1—2.

37. Національні відносини в Україні у XX ст.: Зб. документів і матеріалів. Київ, 1994.

38. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.: Зб. документів. Київ, 1991.

39. Памятники литературы Древней Руси. XI — начало XII в. Москва, 1978.

40. Памятники литературы Древней Руси. XII в. Москва, 1980.

41. Памятники литературы Древней Руси. XIII в. Москва, 1981.

42. Правда Русская. Москва, 1940—1963. Т. 1—3.

43. Реестр Війська Запорозького. 1649. Київ, 1995.

44. Самостійна Україна: Збірник програм українських політичних партій початку XX ст. Тернопіль, 1991.

45. Січшіський В. Чужинці про Україну. Київ, 1992.

46. Скоропадський Павло. Спогади. Київ; Філадельфія, 1995.

47. Софонович Феодосій. Хроніка з літописів стародавніх. Київ, 1992.

48. У лещатах тоталітаризму: перше двадцятиріччя Інституту історії НАН України (1936—1956 pp.): Зб. документів і матеріалів: У 2 ч. Київ, 1996.

49. Українська суспільно-політична думка у XX ст. : Документи і матеріали /Упорядники Г. Гунчак, Р. Сольчаник: У 3 т. Нью-Йорк, 1983.

50. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Київ, 1996.

51. Універсали Богдана Хмельницького. Київ, 1998. Хрестоматія з історії України: У 2 кн. Київ, 1996. Чотири універсали. Київ, 1990.

52. Актовое источниковедение. Москва, 1979.

53. Антонович В. Б. Курс лекцій з джерелознавства. 1880—1881 // Історія України в університетських лекціях. Київ, 1995. Вип. 1.

54. Архівознавство. Підручник. Київ, 1998.

55. Багалій Д. І. Нарис української історіографії. Т. І, вип. 1. Літописи; вип. 2. Джерелознавство. Харків, 1923; 1925.

56. Боряк Г. В. Національна архівна спадщина України та державний реєстр "Археографічна Україніка": Архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи. Київ, 1995.

57. Варшавчик М. А. Вопросы логики исторического исследования и исторический источник //Вопр. истории. 1968. № 10.

58. Варшавчик М. А. Историко-партийнос источниковедение: Теория, методология, методика. Киев, 1984.

59. Варшавчик М. А. О структуре источниковедческой критики //Источниковедение отечественной истории: Сб. статей. Москва, 1980. С. 23-38.

60. Войцехівська /. Н. Володимир Іконников. Джерелознавчі студії. Київ, 1999.

61. Войцехівська 1. Н. З історіографії української мемуаристики //Вісник Київського національного університету. Історія. Вип. 84. Київ, 2001. С. 75-77.

62. Войцехівська 1. Н. Структура історичного джерелознавства: традиції та сучасні проблеми //Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий збірник наукових праць. Вип. 3. Джерелознавчі дисципліни. Київ, 2001. С. 255—270.

63. Воронкова С. В. Проблемы источниковедения истории России периода капитализма. Москва, 1985.

64. Данилевич В. Е. Литературные и вещественные источники русской истории. Киев, 1914.

65. Данилевский И. Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв. ). Курс лекций. Москва, 1998.

66. Джерела українознавства. Київ, 1990.

67. Джерелознавство історії України: Довідник: Навч. посібник. Київ, 1998.

68. Джерелознавство історії Української РСР. Київ, 1986.

69. Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України: Теорія та методи: Міжвузів. зб. наук, праць. Дніпропетровськ, 1995.

70. Документальные памятники: выявление, учет, использование: Учебное пособие. Москва, 1988.

71. Древняя Русь в свете зарубежных источников /Под ред. Е. А. Мельниковой. Москва, 1999.

72. Зашинский В. А. Современное состояние источниковедения и специальных исторических дисциплин и задачи их дальнейшего развития на Украине //Перестройка в исторической науке и проблемы источниковедения и специальных исторических наук: Тезисы, доклады и сообщения V Всесоюзной конференции. 30 мая — I июня 1990 г. Киев, 1990. С. 3-9.

73. Зашкільняк Л. О. Вступ до методології історії. Львів, 1996.

74. Зашкільняк Л. О. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999.

75. Источниковедение истории СССР /Под ред. И. Д. Ковальченко. Москва, 1981.

76. Ісаевич Я. Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму XVI—XVIII ст. Київ, 1972.

77. Історична наука: термінологічний та понятійний довідник. Київ, 2002.

78. Історичні джерела та їх використання. Київ, 1964. Вип. І.

79. Калакура Я. С. Українське історичне джерелознавство: традиції і сучасність //Константи. 1996. № 2 (5).

80. Калакура Я. С. Класифікація та ідентифікація джерел з українознавства //Українознавство в системі освіти. Київ, 1996.

81. Калакура Я. С. Особливості джерелознавчої критики архівно-слідчих документів //Архівно-слідчі справи репресованих. Київ, 1998.

82. Клейн Л. С. Археологические источники: Уч. пособие. Ленинград, 1978.

83. Клепатський П. Г. Огляд джерел до історії України: Курс лекцій. Кам´янець-Подільський, 1920. Вип. 1.

84. Ковальский Н. П. Источники по истории Украины XVI—XVII вв. в Литовской метрике и фондах приказов ЦГАДА: Уч. пособие. Днепропетровск, 1979.

85. Ковальський М. П. Актуальні проблеми джерелознавства історії України XVI—XVII ст. //Український археографічний щорічник. 1992. С. 261-273.

86. Ковальский Н. П., Мыцик Ю. А. Анализ архивных источников по истории Украины XVI—XVII вв.: Уч. пособие. Днепропетровск, 1984.

87. Ковальченко И. Д. Исторический источник в свете учения об информации (К постановке проблемы) //История СССР. 1982. № 3. С. 129-149.

88. Крип´якевич I. П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму (до 1772 р. ): Огляд публікацій. Київ, 1962.

89. Крип´якевич І. П. Літописи XVI—XVIII ст. в Галичині //Історичні джерела та їх використання. Київ, 1968. Вип. 3. С. 63—80.

90. Крутиков В. В. Источники по социально-экономической истории Украины периода капитализма (1861—1900): Уч. пособие. Днепропетровск, 1980. 4.1.

91. Курносое А. А. К вопросу о природе видов источников //Источниковедение отечественной истории: Сб. статей. Москва, 1977. С. 5—25.

92. Литвак Б. Г. Очерки источниковедения массовой документации XIX века. Москва, 1979.

93. Литвиненко М. А. Джерела історії України XVIII ст. Харків, 1970.

94. Лубский А. В., Проти тейп А. Я. Некоторые теоретические и методические проблемы источниковедения массовых источников //Источниковедение отечественной истории. 1981. Москва, 1982. С. 3—35.

95. Лукашевич О. А. , Манжула К. В. Хрестоматія з теоретичного джерелознавства: Навч. посібник. Кіровоград, 1998.

96. Макарчук С. А. Писемні джерела з історії України. Львів, 1999.

97. Медушевская О. М. Источниковедение: теория, история и метод. Москва, 1996.

98. Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Дніпропетровськ, 1996.

99. Мыцик Ю. А. Украинские летописи XVII века. Днепропетровск, 1978.

100. Николаева А. Т. Теория и методика советского источниковедения: Уч. пособие. Москва, 1975.

101. Павленко С. Ф. До питання про періодизацію історіографії українського джерелознавства // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Історія. Київ, 2001. Вип. 54.

102. Палієнко М. Документи особового походження Володимира На-уменка як історичне джерело //Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. Київ, 1999. Вип. І. С. 191 — 197.

103. Пронштейн А. П. Источниковедение в России. Эпоха феодализма. Ростов-на-Дону, 1989.

104. Пронштейн А. П., Данилевский И. М. Вопросы теории и методики исторического исследования. Москва, 1986.

105. Пушкарев Л. Н. Классификация исторических источников. Москва, 1975.

106. Санцевич А. В. Джерелознавство з історії УРСР. 1917—1941. Київ, 1981.

107. Свердлов Б. М. От "Закона Русского" к "Русской правде". Москва, 1988.

108. Советское источниковедение Киевской Руси. Ленинград, 1979.

109. Стрелъский В. И. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. Киев, 1961.

110. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1976.

111. Тартаковский А. Г. Некоторые аспекты проблемы доказательности в источниковедении //История СССР. 1973. № 6. С. 54—80.

112. Теория и методика историографических и источниковедческих исследований: Мужвуз. сб. науч. тр. Днепропетровск, 1989. Тихомиров М. Н. Источниковедение истории СССР. Вып. I. С древнейших времен до конца XVIII века: Уч. пособие. Москва, 1962.

113. Толочко П. П. Літописи Київської Русі. Київ, 1994

114. Тхоржсвський Р. И. Нариси історії грошей в Україні. Тернопіль,

115. 1999.

116. Фарсобин В. В. Источниковедение и его метод. Опыт анализа понятий и терминологии. Москва, 1983.

117. Черноморский М. Н. Источниковедение истории СССР. Советский период: Уч. пособие. Москва, 1976.

118. Шмидт С. О. Путь историка: Избр. труды по источниковедению и историографии. Москва, 1997.

119. Янин В. Л. Очерки комплексного источниковедения. Москва, 1977.