Естетика

2.2. Становлення історії естетики та її основні проблеми

Історія естетики — особлива галузь естетичного знання, що вивчає ґенезу, розвиток і функціонування в суспільстві естетичної думки, естетичних теорій, естетичних учень. Як самостійна наука історія естетики склалася у XIX ст. — у період, коли історіографія культури отримала фундаментальну підставу свого розвитку на ґрунті становлення філософії історії, насамперед завдяки працям Г. Гегеля. Закономірності історичного розвитку людського духу, що філософ вбачає способом виявлення абсолютного духу в суб´єктах творчої діяльності, спричинила виокремлення історіографії естетики в особливу галузь естетичного знання. Це дало змогу систематизувати здобутки у названій сфері попередніх етапів історії, простежувати витоки основної проблематики науки та зміну і розширення кола її основних проблем. Естетична теорія не завжди виражена в адекватній теоретичній формі. Часто вона міститься у міркуваннях філософів або митців з приводу засад художньої творчості, особливостей художнього формування залежно від видової специфіки мистецтва, розуміння краси та ін. Важлива роль у поглибленні естетичної теорії належить працям з мистецтвознавства, літературознавства, художньої критики і под. Призначення історії естетики — не в описі окремих естетичних поглядів, а в тому, щоб виявляти закономірності розвитку естетичної думки в історичному поступі людства. Складність дослідження проблеми пов´язана з тим, що тривалий період історії художнього розвитку людства естетичні знання тісно поєднані з міфологічними, релігійними, моральними уявленнями, формуванням предметності практичного та культового призначення.

Увага до естетичної проблематики, прагнення систематизувати її здобутки починається ще з доби античності. Скажімо, Платон у діалогах викладає ідеї естетики Сократа, софістів. Арістотель у працях з естетики використовує ідеї Платона та Демокріта. У працях середньовічних філософів розроблення естетичної проблематики своїм корінням сягає Платона та його ідеї краси (Плотин, Августин, Боецій та ін.). Широко оперують ідеями естетики Арістотеля художники та теоретики естетики й мистецтва доби Відродження. Леонардо да Вінчі у наукових записах зазначав таку важливу подію: "У мессера Вінченцо Аліпландо, що проживає поблизу готелю Корсо, є Витру вій Джакомо Андрео" [6, с. 27]. Йдеться про видатного римського архітектора й теоретика архітектури І ст. до н. е., автора знаменитої праці "Десять книг про архітектуру". Очевидно, мовиться саме про цю книгу. Подібні записи існують про Арістотеля, Архімеда та ін.

Інтенсивніше розроблення історії естетики розпочинається з XVII ст. Характерним у ХVII—XIX ст. є розпочинати трактати з естетики ґрунтовним аналізом її історії. Зокрема, класичним взірцем слугує "Вступ" до праці "Естетика" Г. Гегеля. У ньому подано методологію наукового вивчення краси та художньої творчості, критично проаналізовано теорії краси, ідеалу, художньої творчості в історії естетики від часів Платона до сучасників Г. Гегеля — І. Канта, Ф. Шіллера, Ф. Шеллінга [1, с. 7—96].

Першою книгою з історії естетики стала тритомна праця австрійського дослідника Роберта Ціммермана "Історія естетики як філософської науки" (1858). Автор досліджує естетичні ідеї античної Греції та періоду християнської філософії аж до Плотина й Августина (кн. 1), естетичну теорію XVIII ст. у Німеччині, Англії та Франції (кн. II), естетику німецької класичної філософії — І. Кант, Й. Гердер, Ф. Шіллер, Ф. Шеллінг, к. Зольгер, Г. Гегель та ін. (кн. III). Невдовзі з´явились інші праці з історії естетики: "Критична історія естетики" М. Шаслера (1872), "Німецька естетика, починаючи з І. Канта" Е. Гартмана (1886), "Основи психології та естетики, починаючи з Воль-фа — О. Баумгартена і закінчуючи І. Кантом — Ф. Шіллером" Р. Зоммера (1892), "Історія естетики в Німеччині" (1913), "Дослідження з теорії та історії естетики" Г. Шнітцера (1913) та ін.

Новий підхід до дослідження історії естетики запропонував відомий німецький теоретик Е. Панофський. У праці "Ідея. Історія понять старої історії мистецтва" (1932) розглянута історія естетичних понять та категорій, тобто запропоновано проблемний підхід до дослідження історії естетики. Скажімо, простежено історію становлення та зміни поняття "мімесіс" від античності до періоду маньєризму. Таких позицій дотримується й інший відомий німецький дослідник Е. Утіц у праці "Історія естетики" (1932), з´ясовуючи зміст та історію понять "наслідування", "катарсис", "форма", "єдність у багатоманітності" тощо. У 1939 р. побачила світ книга американських учених К. Гілберт і Г. Куна "Історія естетики", яка також ґрунтується на проблемному підході.

На вітчизняному ґрунті цікаві дослідження професора Харківського університету І. Кронеберга "Історичний погляд на естетику" (1830) та "Матеріали з історії естетики" (1831) [13, с. 289—334]. Згадаємо також видану 1913 р. працю А. Миронова "Історія естетичних учень" — конспект лекцій, прочитані у Казанському університеті, та працю М. Самсонова "Історія естетичних учень" у трьох частинах (1915). У певному сенсі до цієї низки досліджень можна віднести книгу І. Мірчука "Естетика", що вперше побачила світ у Празі (1926).

У радянський час з´явилось чимало праць з вивчення проблем історії естетики, наприклад, "Історія естетичних категорій" О. Лосева та В. Шестакова (1959). Вона поєднує проблеми історії естетики з питаннями методологічного характеру, зокрема методами вивчення естетики як системи понять і категорій, котрі розвиваються. Фундаментальним дослідженням античної естетики є багатотомний цикл праць О. Лосева "Історія античної естетики. Рання класика" (1963), "Історія античної естетики. Софісти. Сократ. Платон" (1969), "Історія античної естетики. Висока класика" (1974), "Історія античної естетики. Аристотель і пізня класика" (1975), "Історія античної естетики. Ранній еллінізм" (1979), "Історія античної естетики. Пізній еллінізм" (1980).

У 60-х роках XX ст. вийшли друком книги І. Маца "Історія естетичних учень" (1962), М. Овсяннікова й Б. Смирнової "Нариси з історії естетичних учень" (1963). У 70-х роках — праця "Лекції з історії естетики" за редакцією М. Кагана (1973—1980, кн. 1—4). У 1978 р. побачили світ праці М. Овсяннікова "Історія естетичної думки" та В. Шестакова "Нариси з історії естетичної думки". На особливу увагу заслуговує "Історія естетики. Пам´ятники світової естетичної думки" (1962—1970, т. 1—5), що містить тексти праць найвидатніших філософів-теоретиків естетики від античності до XX ст. Із 70-х років XX ст. здійснюється багатотомне видання "Історія естетики у пам´ятниках і документах" з багатої спадщини історії естетики у її найвідоміших персоналіях, а також україномовне видання вагомих творів з історії світової естетичної думки "Пам´ятки естетичної думки".

Отже, аналіз становлення історії естетики — особливої галузі естетичного знання — засвідчує, що естетика як філософська наука поєднує історію становлення її проблематики та теоретичного осмислення проблем, котрі утворюють специфічно естетичне знання.