Естетика

3.1. Об´єктивні підстави становлення античної естетики

Наукова теорія естетичного знання складалася в античній Греції від VI до IV ст. до н. е. Витоки естетичних уявлень давніх греків пов´язані з міфологічними віруваннями, що набули в гомерівську епоху систематизованого характеру, поетичного вираження і стали джерелом формування цілісного, художньо-образного погляду на світ як гармонійну, в собі завершену досконалість. Космос постає основним поняттям, що уособлює гармонію, співмірність, правильність процесів, котрі в ньому відбуваються. Ритмічна оформленість, структурованість зумовлює основну його характеристику: він є втіленням найвищої краси та величі. Усяке буття розглядалося на його відповідність гармонії й урівноваженості космічного цілого. Пізнання законів досконалого буття космосу, ідей, на котрих воно ґрунтується, стимулює розвиток природничо-наукової теорії, в надрах якої розвивається естетика. Вона, у свою чергу, зумовлює розвиток природничо-наукових знань, оскільки задає їм естетичну парадигму: космос — це досконале буття, оперте на розумні засади. Людські стосунки мають поставати з розумних засад, — моральних, — щоб не порушувати гармонійність космічного цілого. Тих самих засад має дотримуватися людська діяльність. її доцільність пов´язувалася з наслідуванням краси та гармонії космічних виявів буття світу. Звідси характерна риса античної формуючої діяльності: дотримання принципів гармонії, міри, порядку, врівноваженості, співвіднесеності частин і цілого.

Художня предметність насичує собою простір античного світу, причому набуває всеохоплювального характеру. Звичайні ужиткові речі уособлюють внутрішню досконалість її творців (володіння мірою, почуття ритму, пропорцій). Гармонійність образності характерна для культової предметності, архітектурної забудови, образотворчості, поезії, музики, театру. Однак це лише перша причина того образу космічної цілісності буття, осмислення та відображення якого стало підставою розвитку естетики.

Друга, не менш важлива причина, — формування людської індивідуальності, дух якої визначався, живлячись ідеєю досконалості світу. Творення полісної системи, заснованої на принципах рабовласницької демократії, стимулює змагання вільних громадян у чеснотах та уміннях, що зумовило швидкий і блискучий розквіт усіх сфер духовного життя. Індивідуалізація досвіду ставлення до світу та творення його образу в системі понять — становлення натурфілософії — органічно пов´язане з естетично-художнім образом світу. Тому філософи античності, аж до часів Аристотеля, мислять космос естетично-художніми категоріями, а не логічними. Ще точніше — естетично-художні поняття стають першими логічними категоріями, що служать опису законів буття космічного світу.

Індивідуальність, прагнучи налагодити відносини з космічним світом, аби утвердити себе згідно з його законами, укладає світ в образи, надаючи йому тим самим визначеності, що відповідає мірі естетичного. Особа, яка формувалася саме в Давній Греції, усвідомлює себе відповідальною за збереження гармонійної краси космічного світу, а власне призначення вбачає у формуванні його образу та способі життя згідно з досконалим образом. Тому філософія, міфологія, мистецтво, естетична теорія, моральні уявлення, закони суспільного життя утворюють тут органічні взаємозв´язки. Вони випливають з єдиної логічної підстави: життя відповідно до законів космічної гармонії. Саме тому Давня Греція стала батьківщиною становлення філософії як науки, теорії права (полісне законодавство), теорії етики, естетичної теорії, науки логіки та наукового природознавства. На ґрунті античного ідеалу досконалості сформувалася поетична творчість Гомера, Гесіода, Архілоха, Анакреонта, Сафо; драматургія Есхіла, Софокла, Еврипіда, Арістофана; архітектурні вміння Іктіна, Каллікрата; геній скульпторів Фідія, Праксителя, Скопаса; були сформульовані філософські системи Геракліта, Демокрита, Платона, Аристотеля.