Естетика

7.1. Класична німецька естетика: загальні закономірності

Становлення естетики як самостійної філософської науки відбувалося в другій половині XVIII — першій третині XIX ст. у Німеччині в межах класичної німецької філософії. Однак цей процес був підготовлений усім попереднім становленням естетико-мистецтвознавчих ідей, що вважали людську особистість метою мистецтва й об´єктивно утверджували її творчу здатність до свобідного формування досконалих образів. Особливе значення в становленні естетики як особливої галузі наукового знання мали здобутки англійської естетики XVІІІ ст., що досліджувала суб´єктивні здатності особи до чуттєвого сприймання та переживання явищ світу, закономірності творчої здатності до формування за законами краси (Шефтсбері, Хоум, Хатчесон, Юм, Берк); естетики французького Просвітництва, яка збагатила естетичну проблематику науковою теорією естетичного смаку, а також теорією художньо прекрасного та художньої творчості (Баттьо, Монтеск´є, Дідро, Вольтер).

Особливе значення мала естетика німецького Просвітництва. Вона розробляла об´єктивні підстави прекрасного, теорію естетичного смаку, художньої творчості, естетичного виховання і, зрештою, дала назву самій науці про чуттєву культуру — "естетика" (Баумгартен, Мейєр, Лессінг, Вінкельман). О. Баумгартен обґрунтував чуттєве пізнання як специфічну сферу духовної діяльності, визначивши філософську науку, що досліджує теорію чуттєвого пізнання, як "естетику". Естетика в теорії О. Баумгартена постає філософією прекрасного. Не менш важливе значення мав виражений інтерес філософії до проблем прекрасного, мистецтва, теорії художньої творчості, особливо відчутний саме від XVIII ст. — часу, коли антропологічну проблематику починають розглядати разом з натурфілософською. Вона вписується в загальне коло актуальних проблем пошуку об´єктивних підстав здатності людини до пізнання істини та творчості за законами краси. Естетика посіла належне місце в системі філософського знання, що утворило тріаду "логіка — етика — естетика".

У класичній німецькій філософії естетика визначилася як необхідна складова, що завершувала собою систему, постаючи необхідним поєднальним ланцюгом між необхідністю і свободою, світом природи та світом свободи. Ці питання посіли чільне місце у філософії І. Канта, Ф. Шіллера, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля, а також у творчості представників німецького філософського романтизму (брати Шлегелі, Новаліс, Шляєрмахер). Загалом у німецькій філософії виділяють дві провідні тенденції в дослідженні естетичної проблематики. Одна — зорієнтована на матеріал художньої практики, з опорою на який здійснюється розроблення питань естетики (Гете, Шиллер, частково — німецькі романтики). Інша — виводить ідеї естетики зі загально філософських проблем з опорою на художню практику (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель).

Особливе значення в становленні естетики як самостійної науки мав метод ідеалістичної діалектики та теорія об´єктивного ідеалізму. На їхній основі німецька класична філософія розробила цілісну систему буття світу, сутнісну єдність матеріального й ідеального начал, передумовою яких є всезагальне творче начало — дух. Творчість постає все проникною основою буття світу. Вищим її уособленням вважається людина та її свобідна творчість у вигляді художньої творчості. У творчості дух, абсолют здійснює себе адекватніше через світ геніальної особистості-митця, що у свобідній діяльності створює художньо прекрасне. Естетична теорія утверджує художню творчість як сферу справжньої свободи, а геніального митця — як ідеал людської особистості. На цій основі вдається утримувати ідеал цілісності культури та утверджувати творчість як істину людського буття й умову справжньої свободи. З позицій естетично-художнього ідеалу людської особистості, що класичне мистецтво зберігало та плекало упродовж історії як закономірність саморозвитку духу в суб´єкті, класична німецька естетика та філософський романтизм критикували стосунки вільної конкуренції, розкривши їх обмеженість і нівелюючий вплив на особистість. Саме німецька класична естетика є найвищим здобутком у сфері естетичної теорії.