Естетика

7.4. Естетика Й. Фіхте

У філософській спадщині Погана Готліба Фіхте (1762—1814) є дві праці, присвячені естетичній проблематиці — "Дух і буква філософії" (1794) та "Система вчення про моральність за принципами науко-вчення" (1798). Перша — полемічний трактат, спрямований проти праці Ф. Шіллера "Листи про естетичне виховання". Однак для естетичної теорії значно важливішою була загальна філософська концепція Й. Фіхте, викладена у другій праці.

Розглядаючи ідеї "Критики чистого розуму" І. Канта, він обґрунтовує ідею творчої сутності пізнавального процесу. В мисленні ми надаємо існування речам поза нами, тому, коли мислимо, то тим самим створюємо власний світ. Це творення — не результат нашої сваволі, оскільки ми усвідомлюємо, що уявлення, котрі існують у нашій свідомості, не є нашим витвором. Отже, наявна у нас незбагненна спонука до мислення примушує передбачати та покладати існування відмінного від людини" — від нашого Я — зовнішнього світу, тобто "не Я". Зовнішній світ, що постає предметом нашого мислення, ми сприймаємо як наш власний стан, суттєву якість нас самих, а не як дещо зовнішнє, що існує поза нами. Зовнішній світ у його якостях виражає лише внутрішню будову нашої мисленнєвої здатності.

Теорія активної формуючої ролі свідомості суб´єкта глибоко вплинула на світогляд романтиків. В естетиці самого Й. Фіхте його ідея "наперед визначеності" пізнавальної здатності слугує засобом розмежування людських здатностей, що зумовлюють відмінності між мистецтвом, наукою та мораллю. Наука розвиває у людини розсудкове мислення; мораль удосконалює людське серце. Мистецтво ж забезпечує поєднання названих начал, а відтак допомагає розвитку цілісної особистості. Завдяки мистецтву людина буденної свідомості підноситься до усвідомлення світу не лише як певної даності, а також як до наслідку формування його згідно з ідеєю досконалості. Тобто, мистецтво навчає людину бачити світ продуктом духу, підносячи її тим самим до філософського розуміння дійсності. У такий спосіб мистецтво впливає на формування розсудку. Щодо моральності, то мистецтво допомагає усвідомити людину справжнім носієм краси. Нагадаємо, що ця ідея всебічно обґрунтована в естетиці І. Канта. Ідея зв´язку чуттєвості та розсудковості, моральної та пізнавальної здатності розглядається в естетиці Й. Фіхте також згідно з естетичними ідеями, висунутими Ф. Шіллером у праці "Про естетичне виховання", хоча і в полеміці з ними.

Відповідно до ідеї І. Канта про незацікавлений характер естетичного споглядання, Й. Фіхте пов´язує цінність естетичного споглядання форми предмета з естетичною насолодою. Естетичне споглядання сприяє моральному вдосконаленню та розвитку мислення, оскільки воно є висхідною ланкою гармонізації духовних структур.

Аналіз мистецтва та світу творчої особистості в естетиці Й. Фіхте спрямований на виявлення духу художнього твору, що розглядається як внутрішній настрій художника — уособлення його "свобідної духовної творчості". Подібно до Ф. Шіллера, Й. Фіхте розглядає мистецтво як джерело формування "цілісної людини", адже "воно звертається не до розуму і не до серця, а до всієї душі в єдності її здібностей". Відтак мистецтво "робить трансцендентальний погляд звичним" [8, с. 148].

Художню творчість Й. Фіхте вважає не продуктом розсудковості, а породженням природи: "Абсолютно правильне те, що художником народжується". Справді, геніальні твори мистецтва — це породження свободи духу генія, що не потрапляє під вплив свого часу, не гониться за славою, а прагне втілити ідеал, який живить його душу та надихає на творчість.